Постанова

від 07.07.2015 по справі 30/143-08(39/366-07(10/348-06))

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2015 року Справа № 30/143-08(39/366-07(10/348-06)) Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Самусенко С.С.,

Татькова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 березня 2015 року

та на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2015 року

за скаргою Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" на постанову державного виконавця про арешт майна

у справі № 30/143-08(39/366-07(10/348-06)

господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІД Конс"

до Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль"

про стягнення 45 506 041,10 грн.

за участю представників

позивача Галака О.В., Марцин І.В.

відповідача Демінов О.І.

ВДВС не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2015 року (суддя Євстигнеєва Н.М.) залишеною без змін постановою Дніпропетровського Апеляційного господарського суду від 23 березня 2015 року (судді Широбокова Л.П., Пруднікова В.В., Подобєд І.М.) у справі №30/143-08(39/366-07(10/348-06) у задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" (вх. № 73526/14 від 25 листопада 2014 року) на дії Державної виконавчої служби України відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що накладення арешту на майно не означає автоматичного звернення стягнення на таке майно, оскільки спрямоване на його збереження, а не примусову реалізацію.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Публічне акціонерне товариство "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 березня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" на постанову державного виконавця про арешт майна.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2009 року у справі №30/143-08(39/366-07(10/348-06) залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2010 року та постановою Вищого господарського суду України від 02 червня 2010 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІД Конс" задоволено частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль", назва якого була змінена на Публічне акціонерне товариство "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІД Конс" 19 000 000,00 грн. основного боргу, відсотки в розмірі облікової ставки Національного банку України - 1 791 986,30 грн., три відсотки річних - 3463 726,03 грн. та суму від інфляції - 16 454 000,00 грн., витрати по сплаті державного мита - 25 500,00 грн. і 105,56 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.

25 лютого 2010 року на виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2009 року був виданий наказ №30/143-08(39/366-07(10/348-06).

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 03 листопада 2010 року відкрито виконавче провадження ВП №22367948 та встановлено строк для добровільного виконання - сім днів з моменту отримання постанови. Виконавче провадження було зупинено згідно Постанови від 09 серпня 2011 року до закінчення строку дії процедури погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначеного Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

28 грудня 2012 року начальником відділу примусового виконання рішень ДВС України Черноволовим В.А. винесено постанову про скасування постанови про зупинення виконавчого провадження ВП №22367948 від 09 серпня 2011 року, зобов'язано державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

05 листопада 2014 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кедою М.В. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Даною постановою накладено арешт на все майно, що належить Відповідачу у межах суми звернення стягнення 43939010, 58 грн. та заборонено здійснювати відчуження майна, яке належить боржнику в межах суми боргу. Арешт накладено з моменту надходження постанови.

Не погодившись із зазначеною постановою, Відповідач 20 листопада 2014 року звернувся до господарського суду Дніпропетровської області зі скаргою на дії органу Державної виконавчої служби, в якій просив скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05 листопада 2014 року. В обґрунтування поданої скарги Відповідач посилався на порушення ДВС ст. 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", оскільки арешт майна фактично є складовою процедури звернення стягнення на майно Відповідача.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст. 11 названого Закону); зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (ч.1 ст. 6 Закону).

Для забезпечення реального виконання рішення відповідно до ст.57 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець застосовує арешт майна шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Згідно ст.1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 13 лютого 2002 року № 01-8/152 "Про Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" зазначено, що до об'єктів нерухомого майна слід відносити майно, пов'язане із землею - будівлі, споруди, квартири, підприємства (їх структурні підрозділи) як цілісні майнові комплекси, а також інше майно, віднесене законодавством до нерухомого. До інших засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства, слід відносити лише ті майнові активи, які обліковуються як необоротні згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 №87 (з подальшими змінами і доповненнями).

При цьому за змістом статті 2 Закону мораторій не поширюється на відчуження рухомого та іншого майна підприємств, що не забезпечує ведення їх виробничої діяльності, про що зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 10.06.2003 р. № 11-рп/2003, справа № 1-11/2003 за конституційним поданням 47 народних депутатів України (конституційності) Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (справа про мораторій на примусову реалізацію майна).

Крім того, мораторій на застосування примусової реалізації відповідно до Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" поширено на всі об`єкти нерухомого майна як основні засоби виробництва незалежно від того, чи забезпечують вони на момент його реалізації ведення виробничої діяльності підприємства, чи ні (висновок Верховного суду України, викладений в ухвалі від 15 лютого 2012 року у справі за позовом ДП "Державний проектно-конструкторський інститут збагачувального устаткування").

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою від 05 листопада 2014 року державним виконавцем був накладений арешт на все майно Відповідача в межах суми стягнення.

Проте, з аналізу наведених норм Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" вбачається, що під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється лише відчуження об'єктів нерухомого майна та іншого певного майна, визначеного Законом, а не інші дії та щодо іншого майна, які вчиняє державний виконавець в межах своїх повноважень.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що накладення арешту на майно та оголошення заборони його відчуження спрямоване на збереження належного боржнику майна, а не на його примусову реалізацію. Крім того, законом дозволено примусову реалізацію окремих груп належного боржнику майна з метою виконання судових рішень, у зв'язку з чим відсутні будь-які підстави стверджувати про порушення, допущені державним виконавцем при винесенні оскаржуваної постанови.

З урахуванням наведеного, постанова, винесена старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кедою М.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05 листопада 2014 року з примусового виконання наказу 30/143-08(39/366-07(10/348-06)) від 25 лютого 2010 року, прийнята з дотриманням норм чинного законодавства.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 березня 2015 року зі справи № 30/143-08(39/366-07(10/348-06)4 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді С. С. Самусенко В. І. Татьков