Постанова

від 13.02.2007 по справі 3/69-877

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

3/69-877

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

13 лютого 2007 р.                                                                                   № 3/69-877  

     Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Т.Б. Дроботової –головуючого,Н.О. Волковицької, Л.І. Рогач

за участю представників:

позивачаЗадворна М.Б., гол.правл.

відповідачаПанасюк А.М., дир.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  Закритого акціонерного товариства “Молоко”

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 25.09.2006 року

у справі№ 3/69-877 господарського суду Тернопільської області

за позовомЗакритого акціонерного товариства “Молоко”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Охорона”

провідшкодування 114962грн. збитків та визнання договору частково недійсним

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство “Молоко” звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом про стягнення з відповідача 114962грн. у відшкодування збитків, заподіяних неналежним виконанням договірних зобов'язань за договором охорони, на підставі статей 610, 611, 623 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги мотивовано крадіжкою товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів з охоронюваного об'єкту та умовами договору, що передбачають матеріальну відповідальність відповідача за неналежне виконання ним договірних зобов'язань.

21.03.2006р. позивач подав також доповнення до позовних вимог, в якому просив визнати недійсним пункт 8.4 договору про охорону об'єктів.

Відповідач відхилив позовні вимоги з мотивів недоведеності порушення ним своїх зобов'язань згідно договору (позаяк приміщення адміністративного будинку та каса підприємства йому під охорону не передавались) та недоведеності розміру заподіяних збитків, відсутності вироку суду, що є необхідною умовою настання його матеріальної відповідальності за пунктом 8.4 договору.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 27.03.2006р. (суддя Турецький І.М.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі; визнано недійсним  в частині   пункт 8.4. договору № 6 “Про охорону об'єктів від 01.07.2005р., а саме: “за поданням власника охороні вироку суду, який встановив факт крадіжки, грабежу, а також знищення або пошкодження майна сторонніми особами, які проникли на об'єкт, що охороняється в період здійснення охорони згідно дислокації-розрахунку, або в силу інших причин з вини працівників, які здійснюють охорону об'єкта” з моменту його заключення, як такий, що суперечить вимогам чинного законодавства; з відповідача на користь позивача стягнуто 114962грн. збитків, 1149,62грн. витрат по сплаті державного мита, 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 5000грн. витрат на послуги адвоката.

Задовольняючи позов, суд зазначив, що спірний пункт договору містить умову, щодо якої невідомо, настане вона, чи ні, а вирок суду є підставою цивільно-правової відповідальності для особи, щодо якої буде встановлено, що вона вчинила злочин; проаналізувавши умови договору та положення статей 509, 525, 526, 610, 901, 906 Цивільного кодексу України, суд також дійшов висновку, що відповідач порушив зобов'язання за договором охорони,  чим спричинив позивачу збитки, які підлягають стягненню згідно статті 611 Цивільного кодексу України.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.09.2006р. (головуючий –КраєвськаМ.В., судді –Дух Я.В., Зданкевич З.І.) рішення місцевого суду скасовано в частині відшкодування 114962грн. збитків, стягнення 5000грн. витрат на оплату послуг адвоката, 1149,62грн. державного мита та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовлено; в решті рішення суду залишено  без змін.

Апеляційна інстанція дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на матеріалах справи та не відповідає чинному законодавству, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині неналежної охорони приміщення адміністративного будинку та каси, тобто, протиправної діяльності відповідача, та розмір заподіяних збитків.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в які просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, заявник зазначив, що апеляційний господарський суд порушив норми матеріального та процесуального права, а саме неправильно трактував умови договору про охорону об'єкту,  не дослідив наявні у справі докази неналежного виконання своїх функцій охоронцями (їх письмові пояснення), не застосував вимоги статей 216 та 218 Господарського кодексу України.

Відповідач  відзив по суті касаційної скарги не надіслав; усно в судовому засіданні відхилив її доводи в повному обсязі.   

Заслухавши доповідь судді –доповідача та пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Обов'язкові вимоги до змісту рішення місцевого та постанови апеляційного суду визначені, відповідно, статтями 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України; судові акти, зокрема, повинні вказувати обставини справи, встановлені господарським судом, причини виникнення спору, докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання та докази сторін, законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно правових актів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, сторонами було укладено договір № 6 про охорону об'єктів від 01.07.2005р., відповідно до умов якого власник передає, а охорона приймає під охорону об'єкти, перераховані у дислокації розрахунку (додаток № 1) і позначені у плані (схемі) об'єктів, що охороняються, вид охорони –фізична.

Умовами договору передбачено, що охорона зобов'язана забезпечити охорону товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів власника, прийнятих під охорону, від розкрадання та не допускати проникнення сторонніх осіб на об'єкт, що охороняється. Охорона несе матеріальну відповідальність за збитки, спричинені внаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань (заподіяні розкраданням товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів під час знаходження об'єкта під охороною, здійснене шляхом крадіжки, грабежу, розбійного нападу в результаті незабезпечення неналежної охорони. Факти неналежного виконання охороною своїх обов'язків та розмір збитків, що підлягають відшкодуванню охороню, встановлюються у передбаченому законодавством порядку.

Також пунктом 8.2 договору визначено, що факти крадіжки, грабежу, розбою, а також знищення або пошкодження майна власника сторонніми особами, які проникли на об'єкт, що охороняється, або в силу інших причин з вини працівників, які здійснюють охорону об'єкта, встановлюються органами дізнання, слідства або судом.

Пунктом 8.4 договору передбачено умову, згідно якої відшкодування збитків охороною здійснюється за поданням власника охороні вироку суду, який встановив факт крадіжки, грабежу, а також знищення або пошкодження майна сторонніми особами, які проникли на об'єкт, що охороняється в період здійснення охорони згідно дислокації-розрахунку, або в силу інших причин з вини працівників, які здійснюють охорону об'єкта.

Місцевим господарським судом зазначено, що в ніч з 12 на 13 грудня 2005 року невідомі особи таємно проникли в адміністративний будинок ЗАТ “Молоко” с. Білокриниця Кременецького району Тернопільської області, зламавши дверні замки в кількості 5 штук, зламавши замки трьох сейфів, двері приміщення каси та пластикове вікон, спричинивши позивачу збитки на суму 6852,5грн., що підтверджується актом огляду місця злочину та документами, згідно яких позивач здійснив відновлення пошкодженого майна.

Також з приміщення каси було викрадено 108962грн. належних позивачу готівкових коштів, тобто, загальна сума заподіяних позивачу збитків становить 114962грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку, що документальними доказами (протоколом огляду місця злочину та поясненнями працівників охорони) підтверджено порушення відповідачем його договірних зобов'язань, що полягало в їх неналежному виконанні, розмір заподіяних матеріальних збитків є документально обґрунтованим, тобто, заявлені до відшкодування збитки підлягають стягненню з відповідача.

Також місцевим господарським судом зазначено, що оспорювана позивачем частина пункту 8.4 договору № 6 не відповідає нормам чинного законодавства, в зв'язку з чим підлягає визнанню недійсною.

Натомість скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у стягненні завданих збитків, апеляційний господарський суд зазначив, що його висновки про порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки текст договору та дислокації-розрахунку не містить даних, що підтверджували б прийняття адмінбудинку (в тому числі каси) під охорону, а вказує лише пост 1 та пост 2 без зазначення конкретних об'єктів, що підлягають охороні; поняття пост 1 та пост 2, журнал обліку прийому здачі поста та перевірки несення служби від 08.06.2005р. до 11.12.2005р., також не передбачають передачі під охорону адмінбудинку та каси.

Також апеляційний суд не визнав належним доказом у підтвердження розміру заподіяних збитків акт без номера інвентаризації наявності в касі грошових коштів –розписку від 13.12.2005р., з мотивів складання його з порушенням  підпункту “г” пункту 3 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994р. № 69, та в односторонньому порядку за відсутності представника охорони.

Таким чином, суд дійшов висновку, що жодних порушень договірних зобов'язань з сторони відповідача не було, таким чином позивачем не доведено, в чому саме полягала протиправна поведінка позивача, яка призвела до вчинення крадіжки.

Однак вказаний висновок не ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні тих обставин справи, що є суттєвими для вирішення даної категорії спорів відповідно до визначеного позивачем предмету позову.            

Як вбачається із змісту позовної заяви та змін до неї, предметом позовних вимог позивач визначив стягнення збитків у вигляді прямої матеріальної шкоди, тобто, застосування одного з правових наслідків порушення зобов'язання, передбаченого статтею 611 Цивільного кодексу України та статтею 217 Господарського кодексу України.

Статтею 22 Цивільного кодексу України  передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та визначено збитки як втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен  відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків суду необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вину боржника. Звільнення боржника від відповідальності у вигляді збитків за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань безпосередньо пов'язано з наявністю чи відсутністю вище вказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.

При цьому кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання; натомість на нього покладено обов'язок доведення   факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником, розміру завданих збитків та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та завданими збитками.

Відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання доводить особа, яка вчинила таке порушення ( частина 2 статті 614 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач визначав як протиправну поведінку боржника неналежне виконання ним договірних зобов'язань по охороні об'єкту, посилаючись в підтвердження цієї обставини на пояснення, відібрані від охоронців.

Доводи апеляційної інстанції щодо відсутності порушення договірних зобов'язань ґрунтуються на тому, що охорона адмінбудинку та каси не входила до обов'язків охорони, однак при цьому судом не з'ясовано, а що ж саме входило до обов'язків охоронної служби за договором, та чи належним чином виконано ці зобов'язання, чи є причинно-наслідковий зв'язок між неналежно виконаними договірними зобов'язаннями (у разі встановлення цієї обставини) та заподіяними відповідачу збитками.

Судом не надано оцінки доводам сторін щодо переданих відповідачу під охорону об'єктів та, відповідно, не з'ясовано предмет договору охорони з урахуванням понять та положень, що містяться в Наказі Держпідприємництва України та МВС України від 14.12.2004р. № 145/1501 “Про затвердження Ліцензійних послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян”.

Також при визначенні протиправності поведінки відповідача та доведеності розміру заподіяних збитків судом не враховано пункт 8.2 договору № 6 та не досліджено належні та допустимі докази, що підтверджують сам факт крадіжки та розмір заподіяних збитків відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції щодо недійсності частини пункту 8.4 договору, апеляційною інстанцією не прийнято до уваги, що як доповнення до позовних вимог позивача, так і рішення місцевого суду не містять доводів та підстав щодо недійсності вказаного пункту (які саме норми передбачають, що такий пункт є недійсним, та чому, яким нормам якого закону чи підзаконного акту він суперечить).

Вказані обставини є істотними та підлягають з'ясуванню для правильного вирішення спору.

Отже, судова колегія погоджується з доводами касаційної скарги в частині неповного з'ясування апеляційною інстанцією обставин справи.  Водночас у рішенні суду першої інстанції вище викладені обставини також не встановлено.

В зв'язку з зазначеним як судове рішення, так і постанова не відповідають вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо повноти, всебічності та об'єктивності розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.           

Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли  суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності  з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і   правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Вищевказані судові акти цим вимогам не відповідають зі зазначених вище підстав.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні господарського суду першої інстанції, судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

Під час розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Молоко” задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.09.2006р. у справі № 3/69-877 господарського суду Тернопільської області та рішення господарського суду Тернопільської області від 27.03.2006р. скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

Головуючий                                                                                  Т. Дроботова

Судді:                                                                                             Н. Волковицька

                                                                                            Л. Рогач