Ухвала

від 26.04.2012 по справі 2-132

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №2-132 Головуючий у суді у 1 інстанції - Бойко Номер провадження 22-ц/1890/3/12 Суддя-доповідач - ОСОБА_1 Категорія - 25

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

26 квітня 2012 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Гагіна М. В.,

суддів - Рибалки В. Г. , Таран С. А. ,

з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

на рішення Зарічного районного суду м.Суми від 04 лютого 2011 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „АХА СтрахуванняВ» про визнання окремих положень договору страхування недійсними, стягнення страхового відшкодування, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 04 лютого 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено за необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначене рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

При цьому зазначає, що зміна водія чи передача автомобіля в оренду юридичній чи фізичній особі не є зміною страхового ризику у розумінні Закону України „Про страхуванняВ» , тому пункт 4.4.2 Договору прямо суперечить ст.8 Закону та звужує права позивача (споживача), порівняно із законом, що не допускається Законом України „Про захист прав споживачів.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4, яка підтримала доводи апеляційної скарги, представника відповідача ОСОБА_5, яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що під час укладення договору між сторонами було досягнуто згоди щодо умов страхування, а саме: предмету, прав та обов'язків, підстав для виплати та відмови у виплаті страхового відшкодування. Крім того, умови договору страхування не суперечать ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, а тому підстави про визнання недійсними окремих положень договору відсутні.

Зазначені обставини також є і підставою для відмови у стягненні страхового відшкодування. Крім того і вигодонабувачем за договором страхування є банківська установа.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком місцевого суду, оскільки суд дійшов цих висновків повно і всебічно з'ясував обставини справи, вірно визначив юридичну природу спірних правовідносин і застосував відповідні їм норми матеріального права.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про страхування», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та заходів від розміщення коштів цих заходів.

За ст.ст.16, 17 зазначеного вище закону, договори страхування укладаються відповідно до правил страхування, які серед інших умов повинні містити причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування.

Судом першої інстанції встановлено, що 04 квітня 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ „Страхова компанія „АХА Україна", правонаступником якого є ПАТ «СК АХА Страхування» було укладено договір страхування транспортного засобу серія МА №086417 - належного йому автомобіля ФІАТ, держаний номер НОМЕР_1 АН та який перебуває у заставі.

Відповідно до п.4.4.2 Умов страхування (додаток №1 до договору), страхувальник зобов'язаний надати страховику інформацію при укладенні договору, про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, а також після підписання договору письмово, впродовж двох робочих днів інформувати страховика про будь-яку зміну страхового ризику (зміна відомостей, що внесені в заяву на страхування, наприклад: зміну водіїв, які мають право на керування автотранспортним засобом, передачу транспортного засобу в управління, користування іншій фізичній чи юридичній особі, зміну місця нічного зберігання та інше), про що також зазначено і п.2 ч. 1 ст.21 ЗУ „Про страхування".

14 червня 2008 року позивачем вказаний автомобіль було передано в оренду ТОВ „САФІТ".

Однак позивачем у порушення умов договору не було повідомлено страхову компанію про передачу застрахованого транспортного засобу в управління та користування іншій юридичній особі (оренду) ТОВ „САФІТ", що свідчить про порушення ним обов'язку, передбаченого п.4.4.2 Умов страхування, які є його невід'ємною частиною.

22 серпня 2008 року на 137 км. автошляху Суми - Полтава сталося ДТП, внаслідок якої було пошкоджено застрахований транспортний засіб. Як убачається з повідомлення про подію та довідки ДАІ, управління автомобілем ФІАТ, державний номер НОМЕР_1, під час ДТП здійснювалося ОСОБА_6.

На підтвердження страхового випадку відповідачу було подано договір оренди транспортних засобів від 14 червня 2008 року, відповідно до якого орендодавець ОСОБА_2 передав орендарю ТОВ „САФІТ" вищевказаний автомобіль, трудовий договір від 04 червня 2008 року, який був укладений між генеральним директором ТОВ ОСОБА_7 та начальником відділу з персоналу ОСОБА_6В, наказ про право керування транспортним засобом від 14 червня 2008 року, подорожній лист службового легкового автомобіля №17 на період з 22-25 серпня 2008 року.

Отже, вищевказані письмові докази підтверджують те, що застрахованим транспортним засобом 14 червня 2008 року керувала особа, про яку страховику, у порядку передбаченому договором, повідомлено не було.

Окрім ОСОБА_6 право керування транспортним засобом було надано також і іншим працівникам товариства ОСОБА_8 та ОСОБА_9, але страховик жодних відомостей про цих осіб, їх навики, водійський стаж не мав.

ОСОБА_2 на своє звернення щодо здійснення страхових виплат отримав від відповідача відмову з посиланням на п.п.4.1.4 та 4.4.2 додатку №1 до договору страхування.

Настання вказаних у п.4.4.2 Умов страхування обставин збільшує ризик виникнення випадків, які можуть бути кваліфіковані як страхові за договором та відповідальності страховика, у зв'язку з чим, передбачено обов'язок страхувальника повідомляти про настання таких обставин.

У разі наявності відомостей про збільшення страхового ризику, відповідач мав прореагувати відповідним чином. Позивач не повідомляв страховика при укладанні договору, що має намір здати транспортний засіб у оренду. Така інформація безумовно знайшла б своє відображення в умовах договору страхування, зокрема, в страхових тарифах.

Умовами страхування передбачено також, що відповідно до 4.1.4 страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування або зменшити розмір страхового відшкодування, якщо страхувальник не виконав обов'язки, передбачені договором; у разі порушення страхувальником своїх зобов'язань на підставі ст.615 ЦК України має право частково або у повному обсязі відмовитися від своїх зобов'язань.

Вигодонабувачем за договором страхування є Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (пункт 4), а не позивач.

Отже, оспорювані позивачем умови договору не суперечать вимогам ЦК України, Законам України «Про страхування» та «Про захист прав споживачів», авідтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, ст.313, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м.Суми від 04 лютого 2011 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набрала законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -