Ухвала

від 15.07.2015 по справі 826/6564/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6564/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

15 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Координата Центр» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Денвал Фрут», Товариство з обмеженою відповідальністю «Тебера», Товариство з обмеженою відповідальністю Кадеве», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрукт Мастер», Товариство з обмеженою відповідальністю Лідер Медіа Груп», Товариство з обмеженою відповідальністю «Сандрайс», про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ «Координата Центр» звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003602204 від 13.11.2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС м. Києва подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Координата Центр» з питань формування ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Денвал Фрут», ТОВ «Тебера», ТОВ «Кадеве», ТОВ «Фрукт Мастер», ТОВ «Сандрайс» та ТОВ «Лідер Медіа Груп» за липень 2014 року, за результатами якої складено акт від 23.10.2014 року № 2904/26-53-22-04-21/38519200.

Перевіркою встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 655 073 грн..

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення № 0003602204 від 13.11.2014 року.

Свої доводи щодо законності спірного рішення апелянт обґрунтовує нереальністю господарських відносин позивача з його контрагентами. Проте, апеляційна інстанція підтримує позицію суду першої інстанції, що вказані твердження апелянта не ґрунтуються на приписах чинного законодавства та є помилковими, з огляду на слідуюче.

Так, господарські відносинами позивача з ТОВ «Денвал Фрут», ТОВ «Тебера», ТОВ «Кадеве», ТОВ «Фрукт Мастер» та ТОВ «Сандрайс» здійснювалися на підставі договорів поставки товарів (фруктів) № КЦ 025502 від 05.05.2014 року, № КЦ024781 від 01.03.2014 року, № КЦ025343 від 12.05.2014 року, № КЦ024209 від 01.03.2014 року та № КЦ026646 від 15.07.2014 року, які є типовими договорами.

Пунктом 3.5 вказаних договорів поставки передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах DDP (Інкотермс 2000) - склад покупця. Поставка товару до місця призначення здійснюється транспортом постачальника. Витрати з транспортування товару несе постачальник. Датою поставки вважається дата отримання покупцем товару на складі покупця.

Вказаний термін DDP означає, що продавець здійснює поставку покупцю товару без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця.

Термін DDP передбачає максимальний обсяг обов'язків продавця.

Продавець зобов'язаний надати товар із комерційним рахунком-фактурою або еквівалентним йому електронним повідомленням, у відповідності з умовами договору купівлі-продажу, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть вимагатися за договором.

Продавець зобов'язаний за власний рахунок укласти договір перевезення товару до названого місця призначення.

З огляду на викладене не можливо не погодитися з доводами суду першої інстанції, що позивач в даному випадку не є учасником транспортних відносин та з урахуванням особливостей, передбачених договорами, має прийняти товар у себе на складі у зв'язку з чим наявність у нього в даному конкретному випадку транспортних документів не є обов'язковою, на що власне і звертав увагу представник позивача під час розгляду справи.

Отже, достатнім є оформлення поставки накладною, актом, іншим подібним документом про прийняття товару на складі, що і було зроблено позивачем, зокрема, надано видаткові накладні, які є достатнім первинним документом, що у повній мірі підтверджує факт поставки товару на склад позивача.

Крім того, правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язковості ведення і зберігання товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів автомобільним транспортом для підтвердження обставин щодо правомірності формування податкового кредиту.

Крім того, відповідно до Закону України: «Про автомобільний транспорт» та наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія. Позивач же до зазначеної категорії суб'єктів господарювання не відноситься.

Таким чином, відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.12.2012 року у справі № К/9991/65729/11.

За таких обставин доводи відповідача про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин між позивачем та ТОВ «Денвал Фрут», ТОВ «Тебера», ТОВ «Кадеве», ТОВ «Фрукт Мастер» та ТОВ «Сандрайс» у зв'язку із ненаданням до перевірки товарно-транспортних накладних, путьових листів та інших документів, які підтверджують транспортування, не можуть свідчити про порушення позивачем податкового законодавства та формування спірних сум податкового кредиту, оскільки наявність у позивача транспортних документів в даному випадку не є обов'язковою.

Натомість, ТОВ «Денвал Фрут», ТОВ «Тебера», ТОВ «Кадеве», ТОВ «Фрукт Мастер» під час розгляду даної справи надано до суду належним чином оформлені товарно-транспортні накладні, де вантажоотримувачем визначено позивача, а вантажовідправником - відповідного контрагента, який постачав товар.

В ТТН зазначено вид та кількість вантажу відповідно до видаткової накладної, містяться відмітки водія-експедитора, ідентифіковані транспортні засоби, а також містяться відтиски штампу/печатки та підписи учасників операцій, - постачальника та покупця. При цьому, матеріали справи містять укладені третіми особами із перевізниками договори про надання транспортних послуг.

Судом першої інстанції також правильно зауважено, що у всіх вказаних ТТН визначено пункт розвантаження: м. Київ, вул. Зрошувальна, 5, склад ТОВ «Координата Центр». При цьому, до матеріалів справи позивачем залучено договір оренди № 7 від 01.03.2014, укладеного між ТОВ «Гурмандиз» та ТОВ «Координата Центр», відповідно до якого позивач орендує нежиле приміщення (приміщення холодильника № 2): основні приміщення (склад) - 2317,79 кв.м., допоміжні - 306,25 кв.м., рампа - 468,39 кв.м., прилегла площа - 150 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 5, що в свою чергу свідчить про фактичну наявність у позивача приміщень та їх пристосування для зберігання фруктів, що були предметом спірних поставок.

З приводу доводів апелянта, що згідно АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України автомобіль Mercedes Atego 815 АА4545МЕ (вантажопідйомність 5 тонн), зазначений ТОВ «Фрукт Мастер» у ТТН, не може перевозити кількість товару, яка вказана у видаткових та податкових накладних, слід зазначити, що, в даному випадку, податковим органом, на якого в силу приписів ст. 71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, не було спростовано тверджень позивача, що ТОВ «Фрукт Мастер» 08.07.2014, 24.07.2014, 26.07.2014 та 29.07.2014 направляли позивачу товар декількома рейсами, при цьому сама поставка за день оформлялась одною видаткової та податковою накладною, що в свою чергу не заборонено законодавством та не може свідчити про вчинення позивачем порушення. Дані твердження не спростовані відповідачем.

Судом першої інстанції також правомірно зауважено, що в акті перевірки вказано пунктом розвантаження в оформлених ТОВ «Фрукт Мастер» товарно-транспортних накладних - 02090, м. Київ, вул. В.Сосюри, 6, однак згідно доданих до матеріалів справи ТТН щодо поставки ТОВ «Фрукт Мастер» позивачу продукції вбачається, що пункт розвантаження в них зазначено: м. Київ, вул. Зрошувальна, 5, тобто місцезнаходження складу позивача, що в свою чергу свідчить про недостовірність наведеної інформації, а відтак такі доводи не беруться апеляційною інстанцією до уваги.

У той же час, сукупність первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують виконання операцій такого роду, зокрема: договорів, видаткових накладних, податкових накладних, платіжних документів, замовлень на поставку товарів (фруктів), ТТН, звітів про переміщення товарів на складах, оборотно-сальдових відомостей щодо відображення спірних операцій у бухгалтерському обліку підприємств, актів перегляду ціни, висновків санітарно-епідеміологічної експертизи та протоколи випробувань (щодо підтвердження якості товару), не дають підстав для сумніву щодо фактичного здійснення спірних операцій, підстав для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентами позивача та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод. Крім того, третіми особами (контрагентами позивача) до матеріалів справи надано первинні документи за відносинами третіх осіб із постачальниками товарів, які в подальшому продавалися позивачу.

При цьому номенклатура товарів (фрукти), зазначена у вказаних документах, відповідає товарам, визначених в первинних документах, що укладалися із позивачем. У зв'язку із наведеним та на підтвердження зв'язку спірних операцій із господарської діяльністю позивача позивачем надано до матеріалів справи договори, укладені з ТОВ «Еффіус Груп» № ЗГ023995 від 17.02.14, ДП «Фуршет Центр» № ФЦ023973 від 17.02.14, ДП «Фуршет Регіон» № ФР023973 від 17.02.14, ДП «Рітейл Центр» № РЦ024265 від 17.01.14, ДП «Рітейл Іст» № Р1024266 від 17.01.14 та ДП «Рітейл Вест» №РВ024267 від 17.01.14, відповідно до яких позивачем реалізовувалися придбані у третіх осіб товари (фрукти).

Таким чином, в матеріалах справи наявні докази подальшого використання товару у господарській діяльності позивача. В матеріалах справи наявні копії документів на підтвердження подальшої реалізації придбаного товару. Крім того, зазначені у вищевказаних документах періоди часу, протягом якого здійснювалося транспортування, зберігання товару, його подальший продаж, узгоджуються із зазначеними датами продажу та отримання товару у податкових та видаткових накладних.

З матеріалів справи слідує, що правові наслідки (результат), які передбачені договорами, були досягнуті: позивач отримав послуги та товари, що підтверджено відповідними документами бухгалтерського обліку.

Відтак, сукупність зазначених вище обставин, а також наявних в справі документів підтверджують фактичне виконання спірних операцій, а також їх взаємозв'язок з господарською діяльністю позивача.

Окрім іншого, ДПІ не доведено доводів своєї апеляційної скарги щодо недостатності кількості трудових ресурсів для виконання спірних операцій та не доведено обсягів інших ресурсів, які були необхідні контрагентам для виконання спірних операцій, але були відсутні, враховуючи при цьому те, що вказані операції по суті носили характер перепродажу продукції, що не заборонено законодавством та не потребує значних трудових та організаційних ресурсів для організації виконання таких операцій.

Також, варто відзначити, що згідно наявної в матеріалах справи податкової звітності контрагентів позивача, що охоплює липень 2014 року, вбачається нарахування амортизації (щодо основних засобів, нематеріальних активів), декларування адміністративних витрат, інших витрат звичайної господарської діяльності та інших операційних витрат, що вказує на здійснення контрагентами звичайної господарської діяльності, що у свою чергу не спростовує добросовісності поведінки контрагентів у сфері податкових відносин.

Щодо взаємовідносин позивача із контрагентом ТОВ «Лідер Медіа Груп», слід зазначити, що вони здійснювалися на підставі договору на виконання робіт № 2107/14 від 27.06.2014 року та договору про надання послуг № 2007/14 від 27.06.2014 року. Відповідно до умов вказаних договорів ТОВ «Лідер Медіа Груп» за замовленням позивача зобов'язувалися виконати роботи щодо виготовлення рекламної продукції (флаєр, буклет, листівка), а також надати послуги щодо розповсюдження такої рекламної продукції (флаєр, буклет, листівка).

На виконання умов вказаних договорів між сторонами укладено видаткові накладні, податкові накладні, акти наданих послуг. У додатках деталізовано вид рекламної продукції, тираж, строки виконання, вартість послуг.

При цьому, твердження апелянта на те, що 28 працівників ТОВ «Лідер Медіа Груп» не були в змозі виконати умови вказаного вище договору, тобто платник не мав фактичної (реальної) господарської діяльності з названим контрагентом з огляду на відсутність у останнього трудових ресурсів, виробничих активів, основних фондів, складських приміщень, є жодним чином необґрунтованими, оскільки зроблені на власних припущеннях податкового органу без посилання на документальні докази. Адже податковим органом не наведено, які саме ресурси необхідні постачальникові для поставки спірних нафтопродуктів, а також не доведено зв'язку цього факту з неможливістю виконати розглядувані операції із залученням інших фізичних осіб та орендованого майна.

Така правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2015 року у справі № К/800/39820/13.

Таким чином, судом першої інстанції правильно зазначено, що в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України та з урахуванням сутності операцій, не доведено недостатності зазначених трудових ресурсів для виконання спірних операцій та не доведено обсягів інших ресурсів, які були необхідні контрагенту для виконання спірних операцій, але були відсутні. Натомість, згідно наданого до матеріалів справи ТОВ «Лідер Медіа Груп» штатного розпису вбачається наявність у штаті підприємства таких посад, як менеджери з реклами, дизайнери, фахівці з видавничо-поліграфічного виробництва, начальник відділу з питань виготовлення реклами тощо, що вказує про компетентність ТОВ «Лідер Медіа Груп» у відносинах реклами.

Що ж до зв'язку операцій з організації рекламної компанії з господарською діяльністю позивача, слід зазначити, що за умовами вищенаведених договорів щодо реалізації придбаних позивачем у третіх осіб товарів (фруктів) ТОВ «Координата Центр» зобов'язувалося приймати участь в заходах по стимулюванню збуту його товарів в мережі магазинів «Фуршет», а також приймати участь у випуску рекламно-інформаційних матеріалів, що в свою чергу свідчить про взаємопов'язаність придбаних позивачем послуг по виготовленню рекламної продукції та її розповсюдженню із господарською діяльністю позивача.

Отже, сукупність вказаних матеріалів, а також договорів та первинних документів щодо реалізації придбаних позивачем у третіх осіб товарів, в рамках яких позивачем замовлялися у ТОВ «Лідер Медіа Груп» роботи (послуги) по виготовленню рекламної продукції та її розповсюдженню, повністю підтверджують фактичне виконання спірних операцій, а також їх взаємозв'язок з господарською діяльністю позивача, та не дають підстав для висновку про нездійснення спірних операцій.

Крім того, вищезгадані первинні документи, податкові накладні видані контрагентами позивача за оподатковуваними операціями за ставкою 20% (за звичайними правилами), що відповідає наведеним вище положенням податкового законодавства стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них данні відповідають та кореспондуються з даними первинних документів.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом 5 ПК України.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків визначені ст. 200 ПК України.

Відповідно до п.п. 200.1 - 200.3 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Слід зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Контрагенти позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних були зареєстровані платниками ПДВ, що не заперечується в акті перевірки, а отже видача ними податкових накладних є правомірною.

Таким чином, апелянтом не було надано доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів, зокрема того, що вказані товариства не були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за звітні періоди відповідає вимогам, встановленим ст. 201 ПК України. Також відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у підприємств умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення спірного правочину. Позиція апелянта ґрунтується виключно на актах податкових органів, складених відносно контрагентів позивача.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Укладаючи угоду зі своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За п. 198.6 ст. 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Крім того Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абз. 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що для формування податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для формування податкового кредиту, з огляду на те, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих, у визначений процесуальним законодавством спосіб, доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07 .

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 16.07.2015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.