Постанова

від 25.01.2011 по справі 8/233-09

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2011 р. Справа № 8/233-09

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Савченко Г.І., суддя Грязнов В.В. , суддя Тимошенко О.М.

при секретарі Новак Р.А.

за участю представників сторін:

Від позивача - представник ОСОБА_1 дов.№132., від 17.11.2010 року

Від органу прокуратури - не з"явився

Від відповідача - не з"явився

Від третьої особи на стороні позивача - не з"явився

Від третьої особи на стороні відповідача - не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Наш Дім" на рішення господарського суду Вінницької області від 26.10.10 р., у справі № 8/233-09 (суддя Тісецький С.С.).

за позовом: Перший заступник прокурора області в інтересах держави в особі ОСОБА_3 відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області.

до: ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Наш Дім"

треті особи , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору,

-на стороні позивача: Вінницька міська рада;

-на стороні відповідача: ВАТ "Завод Термінал"

про визнання права власності на нерухоме майно

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 26 жовтня 2010 року у справі №8/233-09 за позовом першого заступника прокурора області в інтересах держави в особі ОСОБА_3 відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Наш Дім" позов задоволено.

Визнано право власності Держави Україна в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області на будівлі гуртожитків що розташовані по проспекту Юності, 12 у м.Вінниці - 21/25 частка, загальною площею -4716,16 кв.м., по проспекту Юності 14 у м. Вінниці -3/4/ часток, загальною площею 4564,69 кв.м.

Присуджено ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Наш Дім" передати будівлі гуртожитків, що розташовані по проспекту Юності, 12 у м.Вінниці - 21/25 частка, загальною площею -4716,16 кв.м., по проспекту Юності 14 у м. Вінниці -3/4/ часток, загальною площею 4564,69 кв.м. у порядку передбаченому Законом України "Про передачу об'єктів права держаної та комунальної власності" та постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 р. №891 у комунальну власність територіальної громади м. Вінниці.

Скаржник (відповідач) подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду, в позові відмовити з наступних підстав:

26.01.94р. відповідно до Декрету КМУ від 20.05.93 р. №57-93 «Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду»регіональним відділенням видано дозвіл (наказ №27 ДП/ДУ) на приватизацію членами організації орендарів орендного підприємства Вінницького заводу «Термінал»державної частки у майні орендного підприємства Вінницького заводу «Термінал».

Наказом регіонального відділення від 28.04.94р. №104-94 прийняте рішення про проведення інвентаризації та оцінки заводу, створені комісії інвентаризаційна та по оцінці вартості майна.

Відповідно до п.9 Декрету №57-93 регіональним відділенням визначено спосіб приватизації майна заводу - це викуп на умовах, що передбачені додатковою угодою від 28.06.94р. №ДУ 54-94 про внесення змін і доповнень до договору оренди від 23.06.89р. та додаткової угоди до нього від 25.05.93р. №76-93 (наказ від 28.06.1994 №138-СП).

Додатковою угодою від 28.06.94 № ДУ 54-94 про внесення змін та доповнень до додаткового договору оренди від 23.06.89 та додаткової угоди до нього від 25.06.93 №76-93 щодо викупу орендованого майна, укладеною між регіональним відділенням та організацією орендарів орендного підприємства Вінницького заводу «Термінал»визначено умови викупу державного майна, його порядок, терміни та засоби платежів, а також вказано перелік та вартість об'єктів соціально-побутового призначення та житлового фонду, у т.ч. гуртожитків по вул. Ленінського Комсомолу, 12 та 14 (просп. Юності, 12 та 14), м. Вінниці, які передаються організації орендарів заводу безоплатно відповідно до ст. 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств".

У підпункті 2.2.4. даної додаткової угоди зазначено, що організації орендарів безоплатно передаються об'єкти на загальну суму 686335 тис. крб., у тому числі гуртожиток по вул. Ленінського Комсомолу, 12 (просп. Юності, 12), залишковою вартістю 626 тис. крб. та гуртожиток по вул. Ленінського Комсомолу, 14 (просп:. Юності. 14), залишковою вартістю 617 тис. крб.

Згідно акту оцінки вартості майна орендного підприємства Вінницький завод «Термінал»від 16.11.94р. до вартості майна, що підлягало приватизації (рядок 21) не увійшла вартість майна для якого встановлено пільги (передано у порядку ст. 24 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств») - 686335 тис. крб. (рядок 17.2).

Пунктами 41 та 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1993 р. N 717 передбачено, що вартість майна, розраховану згідно з цією Методикою, може бути змінено за рішенням органу приватизації, що відображається в акті (додаток N 1 і 2). При цьому вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується на вартість майна: що належить орендареві: для якого встановлено пільги (безоплатна передача об'єктів соціально-побутового призначення), на яке поширюється особливий режим приватизації (вилучення об'єктів незавершеного будівництва, фінансових вкладень у цінні папери та паї інших підприємств, господарських товариств, банків, у відсоткові облігації та позики, вклади до статутних фондів спільних підприємств); державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; об'єктів, що не підлягають приватизації.

На виконання вимог пункту 42 даної Методики, вартість майна цілісного майнового комплексу орендного підприємства Вінницький завод «Термінал»зменшена вартість майна, що належить орендареві (12237243 тис. крб.), на вартість майна для якого встановлено пільги (безоплатна передача об'єктів соціально-культурного призначення) (686335 тис. грн.), на вартість об'єктів, які не підлягають приватизації (1548078 тис.грн.).

За договором купівлі продажу №72 від 30.06.94, укладеним між організацією орендарів орендного підприємства заводу «Термінал»та регіональним відділенням, організація орендарів викупила частину державного майна орендного підприємства Вінницького заводу «Термінал».

За актом прийому-передачі від 16.02.95р. до договору купівлі-продажу державного майна орендного підприємства Вінницького заводу "Термінал " від 13.06.94р. №72 та додаткової угоди до нього від 29.12.94 регіональним відділенням передано організації орендарів заводу викуплену нею державну частку майна, а також об'єкти соціально-побутового призначення, у тому числі гуртожитки по вул. Юності,12 та 14, м. Вінниці.

На підставі договору купівлі-продажу від 30.06.94р. №70 та акту прийому-передачі від 16.02.95р. регіональне відділення надало організації орендарів свідоцтво про власність №70 від 22.02.95р., яким засвідчено, що організація орендарів є власником цілісного майнового комплексу орендного підприємства Вінницького заводу «Термінал».

26.10.95р. між організацією орендарів орендного підприємства Вінницького заводу «Термінал», регіональним відділенням та окремими фізичними особами укладено установчий договір про створення та діяльність ВАТ «Завод «Термінал».

ВАТ «Завод «Термінал»розпорядився своєю власністю - будівлями гуртожитків по просп. Юності, 12 та 14, у м. Вінниці, передавши у вигляді внеску до статутного фонду ТОВ «Наш Дім».

Суд задовольняючи вимогу про визнання права власності послався на Інструктивний лист Фонду державного майна від 30.12.2005р. №10-25-21463 та Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках»від 3 березня 2005 року №2453-ІV. Тобто суд застосував до спірних відносин норми Закону, які набули чинності лише з 05.04.2005р. тоді як спірні відносини виникли 26.01.94р. (момент набрання права викупу орендованого ЦМК за наказом РВ ФДМ України у Вінницькій області від 26.01.94р.). та припинилися 16 лютого 1995 року (дата підписання акта прийому-передачі викупленого майна).

До спірних правовідносин суд мав би застосувати норму ч.2 ст.24 Закону України «Про приватизацію державного майна»в первісній редакції від 04.03.1992р. яка вказувала, що товариству покупців, створеному працівниками підприємств згідно зі ст.8 цього закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згожою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна. Ці пільги поширюються на викуп державного майна орендним підприємством. Про входження спірного об'єкту нерухомості до складу цілісного майнового комплексу ВАТ «Завод «Термінал»викупленого третьою особою по справі за договором купівлі-продажу від 30.06.1994 року свідчить акт оцінки від 28.04.1994р. і акт прийому-передачі від 16 лютого 1995 року, згідно яких покупцю було передано ЦМК на загальну суму 6645387 тис.крб, в.т.ч. вартість майна, щодо якого встановленні пільги (686335 тис.крб.). Вказане підтверджує, що на виконання ч.2 ст.24 ЗУ «Про приватизацію державного майна»(в первісній редакції від 04.03.92р.) відбувся безплатний перехід спірного майна у власність відповідача без сплати його ціни в порядку пільгової приватизації шляхом передачі цього об'єкту в складі ЦМК згідно умов договору купівлі-продажу від 30.06.1994р.

Згідно із ч.1 ст.128 Цивільного кодексу УРСР, який діяв у період приватизації державного майна орендного підприємства, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Вимогами ст.21 Закону України "Про власність" (який діяв станом на час приватизації орендного підприємства) передбачено, що право колективної власності виникає на підставі добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Відповідні застереження було запроваджено лише Законом України від 19.02.1997р. №89/97-ВР (набрав чинності з 20.03.1997р.), які полягали у встановленні можливості безоплатної передачі об'єктів соціально-побутового призначення господарському товариству за умови цільового використання та без права продажу, тобто, лише у користування. Адже, згідно зі ст. 225 ЦК України (в редакції, чинній до 01.01.2004р.) право продажу майна належить лише власнику, а Законом України від 19.02.1997р. №89/97-ВР не надано такого права одержувачу зазначеного вище майна.

В даному випадку, висновок суду проте, що спірні гуртожитки не передавались у власність грунтується виключно на звуженому тлумаченні змісту дизпозитивної норми ч.2 ст.24 Закону України "Про приватизацію державного майна" в первісній редакції від 04.03.1992р. та намаганнях поширити на спірні правовідносини, які пов'язані з визначенням дійсного власника спірного майна на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, та виникли 26.01.94 р. (момент набрання права викупу орендованого ЦМК за наказом РВ ФДМ України у Вінницькій області від 26.01.94р.) та припинилися 16 лютого 1995 року (дата підписання акта прийому-передачі викупленого майна) норму ч.2 ст.24 цього ж Закону в наступних редакціях від 19.02.1997р. та від 18.05.2000р., яка вже не допускала вибуття таких об'єктів з державної власності. Однак, при цьому судом залишено поза увагою конституційний принцип незворотності дії законів в часі, та не враховано судом при прийнятті оскаржуваного рішення. Наведена правова позиція дотримується також Верховним Суд ом України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про визнання права власності на об'єкти соціально-побутового призначення (постанова ВСУ від 24.10.2006 у справі №Н30/10; постанова ВГСУ від 26.09.2006 у справі №22/334-45/193, у порушенні касаційного провадження з перегляду якої відмовлено ухвалами ВСУ від 16.11.2006 та від 05.07.2007; постанова ВГСУ від 27.02.2008 у справі №12/172(10/135), у порушенні касаційного провадження з перегляду якої відмовлено ухвалою ВСУ від 17.04.2008; постанова ВГСУ від 17.07.2008 у справі №20/172-8/119-19/314, у порушенні касаційного провадження з перегляду якої відмовлено ухвалою ВСУ від 18.09.2008; постанова ВГСУ від 10.02.2009 у справі №15/78пн, у порушенні касаційного провадження з перегляду якої відмовлено ухвалою ВСУ від 04.06.2009).

Крім того, судом було залишено поза увагою, лист ФДМ України від 20.05.1998р.,. в якому було надано роз'яснення правомірності набуття ВАТ «Завод «Термінал»у власність спірного об'єкта. Зокрема, в листі зазначено, що на підставі ст..21 Закону України «Про власність»у членів колективу заводу «Термінал»виникло право колективної власності на безоплатно передану частку державного майна - об'єкта соціально-побутового призначення, як абсолютне речове право користування, володіння та розпорядження майном (ст..ст.224, 225 Цивільного кодексу України).

Право власності на гуртожитки також було зареєстроване КП «ВООБТІ»19 березня 2004 р. за організацією, орендарів орендного підприємства завод «Термінал»(об'єднання членів трудового колективу п.1.1 Положення про організацію орендарів заводу Термінал»). Дані реєстрації не скасовані.

Крім того, суд в мотивувальній частині оскаржуваного рішення посилається на ч.2 ст.3 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду», яка передбачає, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Виходячи з цієї норми суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин має застосовуватись саме Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Однак, з даною позицією суду скаржник не погоджується, оскільки положення даного Закону регулюють відносини, пов'язані з відчуженням квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. При регулюванні приватизаційних відносин (у разі приватизації гуртожитку в складі ЦМК юридичною особою) Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду»не підлягає застосуванню. У цих випадках підлягає застосуванню саме Закон України «Про приватизацію державного майна»- з огляду на відмінність вказаних нормативно-правових актів, котра полягає в особливостях об'єктів, суб'єктів та умов приватизації.

Крім того, суд не звернув увагу на те, шо статтею 392 ЦК України передбачено, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з'єднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод. Як відповідач, за таким позовом виступає третя особа, що безпосередньо заявляє чи не заявляє свої права на річ, але не визнає за позивачем речового права, на майно.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Висновки господарського суду про наявність підстав для задоволення позову обгрунтовано нормами ст.ст. 376, 392 Цивільного кодексу України.

Проте, наведене судом обгрунтування для задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права власності на спірні гуртожитки не можна визнати достатнім для прийняття рішення у цій справі, оскільки судом не враховано, що визнання у судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Водночас вирішуючи спір по суті, суд повинен був встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність факту їх порушення або оспорювання, а також яким чином особа, до якої позивачем пред"явлено позов, порушує права останнього.

Однак, вищезазначені приписи діючого законодавства залишились поза увагою господарського суду.

Крім того, суд задовольняючи вимогу про визнання права власності посилається на ст.328 ЦК України аналіз якої свідчить про те, що остання не є нормою, яка визначає спосіб захисту порушеного права.

Виходячи з приписів ЦК України захист права власності шляхом його визнання врегульовано ст.392 ЦК України, відповідно до якої власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою , а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Проте, заявляючи вимогу про визнання права власності прокурором не враховано того, що передача гуртожитку ВАТ «Завод «Термінал»здійснювалась на підставі відповідних актів РВ ФДМУ України по Вінницькій області, в тому рахунку наказу від про затвердження акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу, договору купівлі-продажу від 30.06.94р. №70 та акту прийому-передачі від 16.02.95р. які не були предметом судового розгляду і на момент прийняття рішення у справі є чинними.

Вважає, що рішення суду в частині зобов'язання відповідача передати будівлі гуртожитків у порядку передбаченому Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 року № 891 у комунальну власність територіальної громади м.Вінниці теж не є обгрунтованим та законним з огляду на наступне:

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі -Рішення Конституційного Суду України) під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з частиною другою статті 29 ГПК у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Таким чином, орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за позовною заявою, прокурора, і на підставі частини першої статті 21 Арбітражного процесуального кодексу України є стороною в арбітражному процесі. Цей орган вчиняє процесуальні дії (відповідні функції) згідно зі статтею 22 Арбітражного процесуального кодексу України. Відповідно до ч.2 ст.21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Таким чином, вимога про зобов'язання передати приміщення гуртожитку в комунальну власність фактично заявлена в інтересах Вінницької міської ради, яке в даному судовому процесі не визначена прокурором в якості органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Крім того, вказана вимога суперечить заявленій раніше вимозі про визнання права власності на оспорюване приміщення гуртожитку за державою Україна в особі РВ ФДМУ по Вінницькій області. Розгляд вказаних вимог одночасно є неможливим з огляду на взаємовиключність їх предметів.

При цьому суд неправильно застосував приписи Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності". З огляду на наступне:

Відповідно до ч.1 ст.2 вказаного Закону (в редакції станом на 03.03.1998 року) об'єктами передачі згідно з цим Законом є: цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (далі - підприємства); нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; акції (частки, паї), що належать державі або суб'єктам права комунальної власності у майні господарських товариств.

Частину першу статті 2 доповнено абзацом шостим згідно із Законом України від 15.12.1999 року реченням наступного змісту - житловий фонд та інші об'єкти соціальної інфраструктури (далі - об'єкти соціальної інфраструктури), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Згідно ст.3 Закону (редакція вказаної статті незмінна) ініціатива щодо передачі об'єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування.

Крім того, скаржник вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки на час здійснення приватизації діяв ЦК УРСР.

В судове засідання Рівненського апеляційного господарського суду представник відповідача не з"явився.

Третя особа, на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Вінницька міська рада та третя особа на стороні відповідача ВАТ "Завод Термінал" в судове засідання не з"явились.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа ВАТ "Завод Термінал" підтримує доводи апеляційної скарги.

Третя особа Вінницька міська рада у відзиві на апеляційну скаргу заперечує доводи апеляційної скарги.

Представник позивача ОСОБА_3 відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області заперечує доводи апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, оцінивши докази у справі, судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасуванню не підлягає.

Місцевим господарським судом не порушені норми матеріального та процесуального права. З"ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи.

Судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду виходить з наступного:

26.10.95р. організацією орендарів ОП заводу "Термінал", регіональним відділенням ФДМ України по Вінницькій області та окремими фізичними особами було підписано установчий договір про створення та діяльність АТ "Завод "Термінал». Вартість об'єктів соціально-побутового призначення та житлового фонду до статутного фонду акціонерного товариства не увійшла.

Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про приватизацію державного майна»в редакції, яка діяла на момент приватизації майна орендного підприємства Вінницького заводу «Термінал»було визначено, що товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно зі статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна. Ці пільги поширюються на викуп державного майна орендними підприємствами.

Зазначена норма не містить положення щодо передачі таких об'єктів у власність акціонерному товариству.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" приватизація майна державних підприємств України - це відчуження державного майна. Порядок та способи відчуження державного майна, яке здійснюється в процесі приватизації, регламентовано Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств". Такими способами відповідно до зазначеного Закону є: аукціон, конкурс, викуп. Усі ці способи мають платний характер. Принцип "платності" приватизації, свідчить про те, що визначення "безоплатно передається" не може бути способом відчуження державного майна, а є передачею майна в користування при цьому форма власності майна не змінюється. Такої думки, притримується і Фонд державного майна України в своєму інструктивному листі від 06.03.2003 N 10-25-2822. Щоб не допустити різного тлумачення безоплатної передачі, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про приватизацію державного майна" від 18.05.2000 були внесені зміни та доповнення до ст. 24 Закону, які чітко визначають «безоплатну передачу»як передачу права користування майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»(у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг).

Зі змісту даної норми вбачається, що до складу цілісного майнового комплексу, який підлягає приватизації, не могли бути включені спірні гуртожитки, оскільки останні не виконують виробничих функцій та не входять до завершеного циклу виробництва.

Крім того, частиною 2 ст. З Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" в редакції, яка діяла на момент приватизації заводу, прямо передбачено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного житлового фонду, до складу яких згідно з вимогами статей 4-6 Житлового кодексу Української РСР входять гуртожитки.

Виходячи з положень статті 4 Житлового кодексу Української РСР, до складу житлового фонду входять житлові будинки, а також житлові приміщення в інших будівлях. Житлові будинки і житлові приміщення в інших будівлях, що належать державі, становлять державний житловий фонд.

Статтями 127-131 Житлового кодексу УРСР та пунктом 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.86 N 208, передбачено, що гуртожитки - це спеціально споруджені або переобладнанні для цієї мети житлові будинки. Тобто, спірні гуртожитки відносяться до об'єктів державного житлового фонду.

Спеціальним законодавством, яке регулює приватизацію державного житлового фонду, є Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду", а відтак згідно з вимогами ст. 22 даного Закону (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) гуртожитки приватизації не підлягають.

Крім того, зі змісту ст. 2 вищевказаного Закону вбачається, що його дія поширюється виключно на приватизацію житла громадянами, а не юридичними особами.

Отже, вищезазначені вимоги законів виключають можливість приватизації гуртожитків у складі цілісного майнового комплексу. Такої думки притримується і Фонд державного майна України (Інструктивний лист 30.12.2005 N 10-25-21463).

Щоб не допустити невірного тлумачення та застосування ст.З Закону України «Про приватизацію державного майна»законодавець Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках»від 3 березня 2005 року N 2453-ІУ в даній нормі зазначив «крім гуртожитків». Тобто ч. 2 Закону у нинішній редакції викладена наступним чином: «Дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного житлового фонду, у тому числі гуртожитків, а також об'єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються». Дана редакція чинна з 05.04.2005 р. тоді як рішення третейського суду, щодо передачі гуртожитків до статутного фонду ТОВ "Наш Дім" постановлене 29.07.2005 р.

Відповідно до листа комунального підприємства «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» від 05.11.2008 №108 була проведена реєстрація права власності на будівлі гуртожитків по просп. Юності, 12 та 14, у м. Вінниці, за організацією орендарів орендного підприємства Вінницького заводу «Термінал», а 29.07.2005 право власності на будівлі цих гуртожитків було перереєстроване на товариством з обмеженою відповідальністю «Наш Дім»на підставі рішення третейського суду м. Вінниці від 29.07.2005.

Проте, відповідно до рішення господарського суду Вінницької області по справі 9/195-09 від 02.12.2009 р. рішення третейського суду від 29.07.2005 року, на яке посилається відповідач як доказ правомірного набуття права власності на спірне нерухоме майно, було скасовано, третейську угоду укладену 15.07.2005 р. між ТОВ "Наш Дім" та ВАТ "Завод "Термінал" визнано недійсною, а також зобов'язано Комунальне підприємство "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" скасувати державну реєстрацію на гуртожитки по вул. Келецькій, 52, по проспекту Юності, 12 та частину гуртожитку (22/25 часток) по проспекту Юності, 14 у м. Вінниці, зареєстрованих за ТОВ "Наш Дім".

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 09.09.2010 р. зазначене рішення господарського суду було залишено без змін.

Будь-яких належних доказів на підтвердження переходу права власності на спірні гуртожитки від організації орендарів орендного підприємства Вінницького заводу «Термінал» до відкритого акціонерного товариства «Завод «Термінал», тобто можна стверджувати про те, що перехід права власності не відбувся.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про господарські товариства»товариство може бути власником майна переданого йому засновником. Оскільки, відкритому акціонерному товариству «Завод «Термінал»його засновниками не були передані до його статутного капіталу (фонду), тобто у власність, будівлі гуртожитків по просп. Юності, 12 та 14, у м. Вінниці, то слід вважати, що ВАТ «Завод «Термінал»незаконно розпорядився чужою власністю - будівлями гуртожитків по просп. Юності, 12 та 14, у м. Вінниці, передавши у вигляді внеску до статутного фонду ТОВ «Наш Дім».

Згідно ч. 2 ст. 5 ЖК УРСР гуртожитки, як складова частина житлового фонду підлягають поступовій передачі у порядку, передбаченому Законом України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» та постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 №891 у комунальну власність органів місцевого самоврядування. Відповідно до зазначеного Закону така передача повинна здійснюватися за згодою місцевого органу самоврядування. Рішенням 34 сесії 4 скликання Вінницької міської Ради від 27.05.2005 №1193 надано згоду на приймання гуртожитків по просп. Юності, 12 та 14, у комунальну власність територіальної громади м. Вінниці. Однак, ТОВ «Наш Дім», у власності якого незаконно знаходяться дані гуртожитки, добровільно передати їх у комунальну власність відмовляється.

Статтею 21 Закону України "Про власність" визначено, що право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Знаходження майна на балансі відповідача (організації) не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є лише формою бухгалтерського обліку та визначає склад і вартість майна та обсяг фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Відповідно до п.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно) , яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, ч.1 ст.317 ЦК України передбачає, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Щодо строків позовної давності.

Згідно п. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР (1963 р.) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно положень ст. 83 ЦК УРСР позовна давність не поширюється на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян.

Крім того, про факт привласнення гуртожитків регіональному відділенню стало відомо з листа комунального підприємства «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації»від 05.11.08 №108, з якого слідує, що 19.03.04 КП «ВООБТІ»проведена реєстрація права власності на будівлі гуртожитків по просп. Юності, 12 та 14, у м. Вінниці, за організацією орендарів орендного підприємства Вінницького заводу «Термінал»на підставі договору купівлі-продажу №72 від 30.06.94; додаткової угоди про внесення змій до договору купівлі-продажу від 30.06.94 №72; акту прийому-передачі від 16.02.95; свідоцтва про власність, від 22.02.95 №70; додаткової угоди від 28.06.94р. №ДУ 54-94 про внесення змін та доповнень до договору оренди від 23.06.89 та додаткової угоди до нього від 25.05.93 №76-93 щодо викупу орендованого майна, а 29.07.05 право власності на будівлі цих гуртожитків перереєстровано товариством з обмеженою відповідальністю «Наш Дім»на підставі рішення третейського суду м. Вінниці від 29.02.95р.

Даним листом підтверджується той факт, що спірні гуртожитки ніколи не знаходились у власності ВАТ «Завод «Термінал».

Щодо рішення місцевого суду про передачу будівель гуртожитків до комунальної власності.

Вимоги позивача про передачу будівель гуртожитків до комунальної власності відповідають нормам ч.2 ст.5 ЖК УРСР та Закону України "Про передачу об"єктів права державної та комунальної власності", постанові Кабінету Міністрів України від 06.11.1996р. №891.

Рішення суду є підставою для здійснення передачі спірного майна у комунальну власність відповідно до процедури встановленої законодавством.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Наш Дім" на рішення господарського суду Вінницької області від 26 жовтня 2010 року по справі №8/233-09 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 26 жовтня 2010 року по справі №8/233-09 залишити без змін.

3. Матеріали справи №8/233-09 повернути в господарський суд Вінницької області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Савченко Г.І.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Тимошенко О.М.