Ухвала

від 08.07.2015 по справі 826/2941/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" липня 2015 р. м. Київ К/800/38536/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача Краснова І.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства «Шериф Гарант»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року

у справі № 826/2941/14

за позовом приватного підприємства «Шериф Гарант»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «Шериф Гарант» (далі - ПП «Шериф Гарант») звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003751720.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2014 року адміністративний позов ПП «Шериф Гарант» задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0003751720.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року апеляційну скаргу ДПІ задоволено.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2014 року скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позову ПП «Шериф Гарант» відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ПП «Шериф Гарант» подало касаційну скаргу, в якій просило його скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2014 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили що не перешкоджає її розгляду по суті.

Заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено перевірку дотримання ПП «Шериф Гарант» за період з 01 січня 2011 року по 31 серпня 2013 року законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), про що складено акт (довідку) фактичної перевірки від 25 вересня 2013 року №1055/1702/37152962 (далі - акт перевірки).

Згідно з актом перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту "а" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки платником податку не нараховано, не утримано та не перераховано податок на доходи фізичних осіб. Крім того, відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем підпункту "б" пункту 176.2 статті 176 ПК України, оскільки податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма 1 ДФ) до контролюючого органу подавались своєчасно, але не в повному обсязі.

Наведені висновки про порушення платником податків норм ПК України обґрунтовуються тим, що директор ПП «Шериф Гарант» ОСОБА_4 у період з січня 2011 року по липень 2011 року працював одну годину на день, проте, оскільки під час перевірки представником ПП «Шериф Гарант» не було надано заяви ОСОБА_4 та наказу про встановлення працівнику неповного робочого часу, контролюючий орган дійшов висновку, що у січні-липні 2011 року ОСОБА_4 заробітна плата нараховувалась та виплачувалась не в повному обсязі, у серпні-грудні 2011 року, у 2012 році та січні-лютому 2013 року заробітна плата не нараховувалась та не виплачувалась, що є порушенням вимог Закону України «Про оплату праці» та статті 56 Кодексу законів про працю України (далі - КзПП України).

Крім того, в акті перевірки податковим органом зазначено, що згідно з письмовими поясненнями ОСОБА_5, він працював на ПП «Шериф Гарант» з 15 вересня 2012 року по 28 березня 2013 року без оформлення та отримував заробітну плату.

На підставі акта перевірки ДПІ, за порушення позивачем підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 119.2 статті 119 ПК України, прийнято податкове повідомлення-рішення від 14 жовтня 2013 року №0003751720, яким платнику збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачені податковим агентом, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати в розмірі 5 997,13 грн., у тому числі за основним платежем - 4 713,75 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафи) - 1 283,38 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з безпідставності висновків податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість винесеного відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок (підпункт "а"); подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається (підпункт "б").

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_4 як засновник та директор ПП «Шериф Гарант» встановив собі неповний робочий час щодо виконання обов'язків директора. Табелями обліку робочого часу, які надавались до перевірки, фіксувались фактично відпрацьовані директором години, на підставі чого працівнику нараховувалась та виплачувалась заробітна плата пропорційно відпрацьованому фактично часу. Крім того, наявне рішення засновника (власника) ПП «Шериф Гарант» ОСОБА_4 від 30 грудня 2010 року №2, відповідно до якого ОСОБА_4 вирішив встановити директору ПП «Шериф Гарант» з 01 січня 2011 року неповний робочий час (неповний робочий день, неповний робочий тиждень), оплату праці здійснювати пропорційно відпрацьованому часу. Вказане рішення прийнято на підстави заяви директора ПП «Шериф Гарант» ОСОБА_4 від 30 грудня 2010 року про встановлення з 01 січня 2011 року неповного робочого часу.

Судом першої інстанції також встановлено, що рішення засновника (власника) ПП «Шериф Гарант» ОСОБА_4 від 30 грудня 2010 року №2 та заява від 30 грудня 2010 року про встановлення з 01 січня 2011 року неповного робочого часу були надані до перевірки, однак безпідставно не враховані перевіряючими.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Статтею 3 цього Закону встановлено, що мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що заробітна плата працівнику виплачується саме за виконану роботу.

Відповідно до статті 56 КзПП України за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Відповідно пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) (підпункт 164.2.1); суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору (підпункт 164.2.2).

Враховуючи викладене, заробітна плата нараховувалась директору ПП «Шериф Гарант», який одночасно є засновником, за фактичне виконання ним своїх трудових обов'язків, що зафіксовано в табелях обліку робочого часу, що відповідає вимогам Закону України «Про оплату праці» та КЗПП України.

Також судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем не доведено фактів виплати позивачем коштів ОСОБА_5, виконання останнім будь-якої роботи на користь ПП «Шериф Гарант», наявність трудових відносин між позивачем та ОСОБА_5

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції скасуванню. Прийняте із вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права та з вірною правовою оцінкою обставин у справі рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу приватного підприємства «Шериф Гарант» задовольнити, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року - скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 квітня 2014 року - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев