Постанова

від 08.04.2009 по справі 42/160б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 08 квітня 2009 р.                                                                                   

№ 42/160Б 

Вищий

господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючий),

Катеринчук Л.Й. (доповідач),

Яценко О.В.

розглянувши  касаційну скаргу

державної податкової інспекції у

Бабушкінському районі м. Дніпропетровська

на постанову

та ухвалу

господарського суду Донецької

області від 24.11.2008 господарського суду Донецької області від 29.12.2008

у справі

господарського суду

№ 42/160Б

Донецької області

за заявою

товариства з обмеженою

відповідальністю науково-виробничої компанії «МашТех»

про банкрутство

товариства з обмеженою відповідальністю

«Урожай 2000»

ліквідатор

Лященко С.С.

представники сторін в судове засідання не з'явились,

В С Т А Н О В

И В  :

ухвалою господарського суду

Донецької області від 17.11.2008 року порушено провадження у справі про

банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Урожай 2000» (далі

-боржника) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої

компанії «МашТех» (далі - ініціюючого кредитора) з урахуванням особливостей,

передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності

боржника або визнання його банкрутом».

Постановою суду від 24.11.2008

року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру ліквідатором

призначено арбітражного керуючого Лященко С.С., зобов'язано ліквідатора

повідомити всіх відомих йому кредиторів боржника, зобов'язано ліквідатора

надати суду звіт та ліквідаційний баланс.

18.12.2008 року

до господарського суду м. Києва на затвердження надано звіт ліквідатора про

проведену роботу та ліквідаційний баланс.

Ухвалою суду від 29.12.2008 року

звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс боржника  затверджено, боржника ліквідовано,

провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з прийнятими у

справі постановою та ухвалою, державна податкова інспекція у Бабушкінському

районі м. Дніпропетровська (далі -скаржник) звернулась до Вищого господарського

суду України  з касаційною скаргою, в

якій просила скасувати постанову та ухвалу суду першої інстанції, аргументуючи

порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 52 Закону

України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом»(далі -Закону), статей 17, 18 Закону України «Про державну реєстрацію

юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», статей 34, 43 Господарського

процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого

господарського суду України переглянувши у касаційному порядку постанову та

ухвалу суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин

справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального

права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з

такого.

Відповідно до вимог частин 1, 5

статті 52 Закону в разі, якщо громадянин -підприємець - боржник або керівні

органи боржника  - юридичної особи  відсутні за її місцезнаходженням, або у разі

ненадання боржником протягом року до 

органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових

декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших

ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява

про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана

кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання

зобов'язань. Ліквідатор письмово повідомляє про визнання господарським судом

банкрутом усіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, які в місячний

строк з дня одержання повідомлення можуть направити ліквідатору заяви з

вимогами до боржника.

Отже, законодавцем передбачено

особливу процедуру встановлення всіх відомих ліквідатору кредиторів за статтею

52 Закону, яка є спеціальною по відношенню до загальних процедур банкрутства.

До таких потенційних кредиторів належать органи податкової служби, фонди

соціального страхування і їх повідомлення ліквідатором здійснюється шляхом

надіслання письмових повідомлень таким кредиторам, а всі інші кредитори

можуть бути встановлені за наслідками публікації в офіційних друкованих органах

про визнання боржника банкрутом.

Відповідно до частини 1 статті 32

Закону після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до

господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються:

показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про

реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу

та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри

погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог

кредиторів.

Господарський суд після

заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або

окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та

ліквідаційного балансу.

Отже, законодавцем передбачено

певну сукупність дій, яку необхідно вчинити в ході ліквідаційної процедури

та  перелік додатків до звіту ліквідатора,

які подаються суду разом із зазначеним звітом та є предметом дослідження в

судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, яке проводиться за

участю кредиторів (комітету кредиторів).

          Наслідком припинення господарської

діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають

зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до

Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед

бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується

Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.

          Відповідно до частини 5.3.1 статті

5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків

перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків

зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в

поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за

останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4

статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно

до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання

платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового

законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму

податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а

за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання

податкового повідомлення про таке нарахування.

          Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом

за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом

зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень,

прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання

боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання, а момент

виникнення податкових зобов'язань згідно податкових повідомлень пов'язаний з

моментом прийняття таких повідомлень-рішень.

          Наведене дозволяє зробити висновок про

право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом

в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких

змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо

якого можуть виникати  податкові

зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи,

постановою суду від 24.11.2008 року боржника визнано банкрутом, відкрито

ліквідаційну процедуру в порядку статті 52 Закону (т.1 а.с.17).

18.12.2008 року до господарського

суду на затвердження подано звіт ліквідатора про проведену роботу та

ліквідаційний баланс. Матеріалами справи підтверджується подання звіту

ліквідатора без запитів ліквідатора до державних реєстраторів застав рухомого

та нерухомого майна з метою встановлення активів боржника, які перебувають у

заставі, без реєстру вимог кредиторів (т.1 а.с.21-51, 55-63).

Відповідно до частини 2 статті 34

Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно

до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не

можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

          Матеріалами справи підтверджується,

що ухвала суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора та

ліквідаційного балансу не містить аналізу звіту ліквідатора; не дає оцінки

наявності (відсутності) необхідних додатків до звіту ліквідатора, зокрема,

реєстру вимог кредиторів, витягу з реєстру застав рухомого та нерухомого майна,

даних інвентаризації майна боржника; не встановлює переліку кредиторів, чиї

вимоги виявились незадоволеними за наслідками проведеної ліквідаційної

процедури; не мотивує висновків суду про необхідність ліквідації юридичної

особи боржника.

Окрім того, згідно із статтею 93

Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або

особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону

виступають від її імені.

Пунктом 5 статті 1 Закону України

«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних  осіб -підприємців»передбачено, що

місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до

установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Статтею 16 Закону України «Про

державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»передбачено,

що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту

достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців)

створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо

місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення

державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін

до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про

установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про

відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог статті 17

Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб

-підприємців», який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному

реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її

місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну

особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3

статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного

державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються

достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не

внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до

Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути

використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає

порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність

юридичної особи за її  місцезнаходженням,

які здійснюються державним реєстратором 

(пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частиною 8 статті 19

зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про

відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання

реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в

установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання

державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення

встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням

державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів

з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження

відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу

державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі

повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної

картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Виходячи з вимог частини 2 статті

34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які

відповідно до законодавства  повинні бути

підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими

засобами доказування.

Обґрунтовуючи відсутність боржника

за місцезнаходженням, ініціюючий кредитор надав до матеріалів справи протест

нотаріуса про неоплату векселя (т.1 а.с. 6), зазначивши, що відсутність

боржника за місцезнаходження: м. Донецьк, вул. Хірургічна, 22, зафіксовано

нотаріально. Разом з тим, відповідно до витягу №2553087  від 10.11.2008 року (т.1 а.с. 8-9) адреса

місцезнаходження боржника є м. Донецьк, вул. Хірургічна, 22.

Зважаючи на викладене, з посиланням

на приписи частин 1, 3 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію

юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», суд при порушенні справи про

банкрутство відповідно до статті 52 Закону не надав оцінки зазначеній відповіді

на предмет її належності в обґрунтування обставин відсутності боржника за

адресою місцезнаходження (з такими висновками погодився Верховний Суд України в

постанові №07/297 від 06.11.2007 року у справі №43/427).

Зважаючи на викладене, з посиланням

на приписи частин 1, 3 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію

юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», суд при порушенні справи про

банкрутство відповідно до статті 52 Закону не надав оцінки зазначеній відповіді

на предмет її належності в обґрунтування обставин відсутності боржника за

адресою місцезнаходження (з такими висновками погодився Верховний Суд України в

постанові №07/297 від 06.11.2007 у справі №43/427).

Відповідно до статті 36 ГПК України

встановлено, що оригінали документів подаються, коли обставини справи

відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами,

а також на вимогу суду.

Матеріалами справи підтверджується

порушення провадження у справі на підставі безспірної заборгованості згідно

копії векселя серії АА №0839297 від 01.10.2008 року на суму 30000,00 грн.,

оригінал якого відсутній в матеріалах справи, що не спростовує можливості

виникнення грошових зобов'язань боржника перед третіми особами внаслідок

переуступки векселя ініціюючим кредитором на користь третіх осіб. Зазначені

обставини судом першої інстанції не перевірялись, оригінал векселя в

ініціюючого кредитора не витребувався. З правовою позицією про необхідність

витребування у кредитора оригіналу векселя на підтвердження грошових

зобов'язань боржника перед зазначеним кредитором погодився Верховний Суд

України у Постанові  №04/262 від

08.06.2004року у справі №32/173б.

У зв'язку з тим, що на момент

порушення провадження у справі ініціюючий кредитор не надав суду повних доказів

безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора, доказів відсутності боржника

за адресою місцезнаходження, боржник мав фактичне місце знаходження,

провадження у справі про його банкрутство за спрощеною процедурою було порушено

необґрунтовано, ліквідація боржника за відсутності належних доказів на

підтвердження підстав передбачених статтею 52 Закону є незаконою.

Ухвала суду про затвердження звіту

ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі є за

своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної

процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для

даної справи (вчинення належних дій ліквідатором по виявленню активів та

пасивів боржника, зокрема,  встановлення

судом обставин неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок

вжитих ліквідатором заходів, встановлення неможливості задоволення визначених

за звітом ліквідатора вимог кредиторів та необхідності у зв'язку з цим

ліквідації боржника, обґрунтування оплати послуг арбітражного керуючого, якщо

до звіту ліквідатора додається звіт про його витрати та оплату послуг),

висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути

вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами,

дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України

від 29.12.1976 №11).

Колегія суддів Вищого

господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної

інстанції згідно приписів ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, вважає постанову

господарського суду Донецької області від 24.11.2008 року про визнання боржника

банкрутом та ухвалу господарського суду Донецької області від 29.12.2008 року про

затвердження звіту ліквідатора та припинення провадження у справі прийнятими з

порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже такими, що

підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.

При новому розгляді справи суду

належить перевірити відповідність приписам законодавства про банкрутство

поданих ініціюючим кредитором доказів безспірності грошових вимог до боржника,

доказів відсутності боржника за адресою місцезнаходження як сукупності

загальних та спеціальних підстав порушення провадження у справі про банкрутство

за статтею 52 Закону, та з врахуванням встановлених обставин дійти висновку про

обґрунтованість порушення провадження у справі про банкрутство такого боржника

за спрощеною процедурою відповідно до статті 52 Закону, а також можливість

подальшого провадження у справі.

На підставі викладеного, керуючись

ст.ст. 111-5,111-7,111-9,111-11 ГПК України Вищий господарський суд України -

П О С Т А Н О

В И В :

1.          Касаційну скаргу державної податкової

інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська задовольнити.

2.          Ухвалу господарського суду Донецької

області від 29.12.2008 року та постанову господарського суду Донецької області

від 24.11.2008 року скасувати, справу №42/160Б передати для розгляду до

господарського суду Донецької області в іншому складі суду.

Головуючий                                                                            

Н. Ткаченко

Судді                                                                                                 Л. Катеринчук

                О. Яценко