Ухвала

від 12.09.2013 по справі 1424/2063/2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №1424/2063/2012 12.09.2013 12.09.2013 12.09.2013

Апеляційний суд Миколаївської області

Провадження № 11/784/540/2013 Головуючий суду І інстанції

Категорія: ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 366, суддя Волкова О.І.

ч. 4 ст. 358 КК України Доповідач апеляційної інстанції

Чебанова-Губарєва Н.В.

ОКРЕМА УХВАЛА

12 вересня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого-судді Ржепецького О.П..,

суддів Царюка В.В., Чебанової-Губарєвої Н.В.

за участю прокурора Брек Г.С.,

підсудного ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на постанову Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 9 липня 2013 року, якою кримінальну справу відносно,

ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Колодісте Уманського району Черкаської області, мешкає у АДРЕСА_1, зареєстрований у АДРЕСА_2 , раніше не судимого

за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 366 та ч. 4 ст.358 КК України направлено прокурору для провадження досудового слідства.

12 вересня 2013 року ухвалою апеляційного суду Миколаївської області апеляція прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задоволена, постанову Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 9 липня 2013 року про направлення справи прокурору для провадження досудового слідства скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону - направлення справи прокурору для провадження досудового слідства (в мотивувальній частині йдеться про додаткове розслідування), з власної ініціативи без з'ясування з цього питання думок учасників процесу.

Відповідно до роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» № 2 від 11.02.2005 р., повернення справи на додаткове розслідування зі стадії судового розгляду справи допускається лише з мотивів неповноти або неправильного досудового слідства.

Якщо суд має змогу усунути виявлені недоліки досудового слідства під час судового розгляду справи шляхом більш ретельного допиту підсудного, потерпілого, свідків, виклику й допиту нових свідків, проведення додаткових чи повторних експертиз, витребування документів, давання судових доручень у порядку, передбаченому в ст. 315-1 КПК України 1960 року, вчинення інших процесуальних дій, а також шляхом поновлення порушених під час розслідування справи процесуальних прав учасників процесу, направлення справи на додаткове розслідування є неприпустимим. За необхідності суд може відкласти її розгляд для витребування додаткових доказів.

Суди повинні вживати необхідних заходів до виявлення у справі суперечностей і давати їм належну оцінку. За наявності суперечливих доказів справа може бути повернута на додаткове розслідування лише у випадках, коли такі суперечності стосуються істотних обставин справи і суд не може дати їм однозначної оцінки без встановлення для цього інших даних.

Але, як вбачається з матеріалів кримінальної справи, ці вимоги судом не дотримані. Питання про повернення кримінальної справи на додаткове розслідування судом з учасниками процесу практично не обговорювалось. Суд з власної ініціативи повернув справу на додаткове розслідування всупереч вимогам закону. Суд не тільки не прийняв заходів для дослідження всіх доказів по справі, а й в порушення вимог ст. 263 КПК України (п. 5 ч. 1 якої передбачено право підсудного давати показання по суті справи в кожний момент судового слідства), позбавив підсудного надати пояснення.

В постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» № 2 від 11.02.2005 р. звертається увага судів на те, що за змістом чинного законодавства виклик і допит нових свідків, проведення додаткових чи повторних експертиз, витребування документів, давання судових доручень у порядку, передбаченому в ст. 315-1 КПК України 1960 року, на підтвердження чи спростування позицій сторін допускаються тільки за клопотанням сторін. При цьому судові доручення суд дає лише з метою перевірки й уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового слідства.

Ч. 3 ст. 66 КПК України 1960 року надає суду право по справам, які знаходяться у нього в провадженні доручати в передбачених законом випадках підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, проведення оперативно-розшукових заходів або використання заходів для отримання фактичних даних, але тих, які можуть бути доказами по справі.

З урахуванням наведеного, не зрозумілі дії суду щодо винесення 28.02.2013 р. постанови, якою суд надав доручення в порядку ст. 315-1 КПК України провести слідчі дії для встановлення місця знаходження свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, а в подальшому тривалого отримання виконання такого доручення.

Судові доручення мають мету перевірки та уточнення даних, які отримані судом під час судового слідства.

Як вбачається з матеріалів справи, судом виносилася постанова про примусовий привід зазначених свідків, в подальшому на виконання цієї постанови судом була отримана інформація про те, що свідок ОСОБА_5 знаходиться на лікарняному, ОСОБА_5 - за межами свого мешкання, в м. Одессі, ОСОБА_6 - відсутній за місцем свого мешкання.

Отже суд, отримавши інформацію щодо причин неявки свідків, відповідно до ст. 306 КПК України 1960 року, з власної ініціативи або за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду може вирішити питання щодо можливості оголошення показань свідків, даних під час дізнання, досудового слідства або на суді.

В подальшому суд і надає оцінку отриманим в законному порядку доказам по справі, в тому числі і показанням свідків і причинам, з яких суд не мав можливості перевірити їх пояснення і поставити питання.

Щодо встановлення місця знаходження свідків, то такі дані не є доказами по справі, оскільки вони ні яким чином не стосуються доведеності чи недоведеності пред'явленого ОСОБА_2 обвинувачення.

Відповідно вимог ст. 87 КПК України 1960 року в протоколі судового засідання, серед іншого, зазначається час початку судового засідання або проведення окремої процесуальної дії і час закінчення судового засідання у справі.

В порушення зазначених вимог закону протокол судового засідання від 03.07.2013 р. містить данні про час початку судового засідання і не містить даних, коли закінчилось судове засідання, день і час, коли суд видалився до нарадчої кімнати, коли повернувся і оголосив постанову.

До того ж допускаючи розгляд справи о 19.40 годині, суд порушує конституційні права учасників процесу на захист, охорону здоров'я, відпочинок та інші, що з боку суду є неприпустимим.

Що стосується самої постанови суду про повернення справи на додаткове розслідування, то крім короткого викладу суті пред'явленого обвинувачення і статті закону, за якою воно кваліфіковано, в ній вказуються:

- в чому конкретно виявились неповнота або неправильність попереднього слідства і чому суд позбавлений можливості усунути їх у судовому засіданні, які саме обставини мають бути з'ясовані при додатковому розслідуванні і які слідчі дії при цьому мають бути проведені;

- які істотні порушення кримінально-процесуального закону допущені і як їх слід усунути;

- які дані свідчать про наявність підстав для пред'явлення обвинуваченому нового обвинувачення, пов'язаного з пред'явленим раніше, або зміни обвинувачення на більш тяжке чи таке, що істотно відрізняється за фактичними обставинами від пред'явленого, а також про необхідність притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб і чому матеріали щодо них не можуть бути виділені в окреме провадження;

- вказівку про повернення справи на додаткове розслідування прокуророві з викладенням рішення про запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Проте зазначені вимоги закону судом не виконані. Постанова про направлення справи прокурору для провадження досудового слідства чи, як за текстом - для проведення додаткового розслідування, завантажена висновками суду щодо неналежного ставлення слідчого до своїх професійних обов'язків - недотримання слідчим строків, передбачених ст. 120 КПК України 1960 року, наявність в справі декелькох екземплярів одних і тих самих документів, наявність в матеріалах справи документів поганої якості, неявка слідчого до судового засідання, але ці обставини можуть слугувати лише підставами для винесення окремої ухвали і не стосуються доведеності вини особи чи кваліфікації її дій.

Отже, замість викладення підстав необхідності повернення справи на додаткове розслідування, суд переймається описом відповідних діючому законодавству (на думку суду) дій суду і аналізом якості діяльності слідчого.

А щодо рішення про запобіжний захід щодо обвинуваченого, то такі вказівки суду взагалі відсутні.

До того ж незрозумілі і дії суду щодо винесення постанови 22.07.2013 р. про виправлення описки. Суд намагався шляхом винесення такої постанови виправити описки керуючись ст. 409 КПК України 1960 року. Проте зазначеною статтею вирішуються питання, зв'язані з виконанням вироку, а виправлення описок кримінально-процесуальним законодавством не передбачено.

Колегія суддів вважає за необхідне про допущенні порушення закону довести до відому голову апеляційного суду Миколаївської області для прийняття відповідних мір реагування.

Керуючись ст. ст. 23-2, 380 КПК України 1960 року, колегія суддів -

у х в а л и л а:

Про викладене довести до відому голову апеляційного суду Миколаївської області для прийняття відповідних мір реагування.

Головуючий:

Судді: