Ухвала

від 26.06.2012 по справі 2-19

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №2-19 Головуючий у суді у 1 інстанції - Чернобай Номер провадження 22-ц/1890/1405/12 Суддя-доповідач - ОСОБА_1 Категорія - 26

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

26 червня 2012 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Криворотенка В. І. , Маслова В. О. ,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе»

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 травня 2012 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе», третя особа - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Суми, про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з професійним захворюванням,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 травня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе» на користь ОСОБА_2 на відшкодування завданої йому моральної шкоди 5500 грн. та на користь держави судовий збір в сумі 107 грн. 30 коп.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, яка підтримала скаргу з мотивів, в ній викладених, позивача, який заперечує проти скарги та вважає рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Позивач у січні 2012 року звернувся до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 03 вересня 1976 року по 18 квітня 2011 року він перебував у трудових відносинах з ВАТ (нині ПАТ) «Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе». Внаслідок лікування та обстеження в Науково-дослідному інституті гігієни праці та професійних захворювань Харківського Національного медичного університету 12 липня 2011 року йому був встановлений діагноз професійного захворювання: пневмоконіоз 1 ступеню s/s/2/2, повільний розвиток; хронічне обструктивне захворювання легень 1 ступеню токсико-пилової етиології у фазі нестійкої ремісії; емфізема легень 2 ступеню; легенева недостатність 2 ступеню; нейросенсорна туговухість з помірним ступенем (3 ступінь) зниження слуху; захворювання професійне.

04 серпня 2011 року на підставі повідомлення про професійне захворювання був складений акт №52 розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4.

Згідно висновку МСЕК від 26 жовтня 2011 року йому вперше встановлено 55% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності внаслідок професійного захворювання.

Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Суми призначило йому одноразову допомогу і виплачує щомісячні страхові виплати у зв'язку з професійним захворюванням.

Просив стягнути з відповідача на його користь 55 000 грн. на відшкодування моральної шкоди в зв'язку з професійним захворюванням.

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було порушено право позивача на безпечні умови праці; у зв'язку з отриманням за час роботи у відповідача професійного захворювання позивач частково втратив професійну працездатність, в результаті чого зазнав моральних страждань, і моральна шкода в зв'язку з цим підлягає відшкодуванню власником.

Цей висновок суду узгоджується з обставинами справи, вірно встановленими судом, та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 03 вересня 1976 року по 18 квітня 2011 року позивач працював електрозварювальником у ВАТ (нині ПАТ) «Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе».

Позивач знаходився на обстежені в Харківському науково-дослідному інституті гігієни праці і професійних захворювань, який повідомленням № 156 від 12 липня 2011 року встановив наявність у нього професійного захворювання.

04 серпня 2011 року на підставі повідомлення про професійне захворювання був складений акт №52 розслідування хронічного професійного захворювання.

Згідно повідомлення про професійне захворювання від 12 липня 2011 року за формою П-3 НДІ гігієни праці та професійних захворювань Харківського Національного медичного університету та складеного на його підставі комісією відповідача акту № 52 розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 04 березня 2011 року, у позивача було встановлено професійне захворювання: пневмоконіоз 1 ступеню s/s/2/2, повільний розвиток; хронічне обструктивне захворювання легень 1 ступеню токсико-пилової етиології у фазі нестійкої ремісії; емфізема легень 2 ступеню; легенева недостатність 2 ступеню; нейросенсорна туговухість з помірним ступенем (3 ступінь) зниження слуху. Причиною професійного захворювання стало проведення робіт в умовах підвищених рівнів виробничого шуму, пилу, загазованості.

За висновком Сумської спеціалізованої фтизіатричної МСЕК від 26 жовтня 2011 року позивачеві встановлено 55% втрати професійної працездатності в зв'язку з професійним захворюванням та ІІІ групу інвалідності.

Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Ст. 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

З названої норми права вбачається, що моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Проте Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не відповідає за завдану моральну шкоду, оскільки Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 30 березня 2007 року, виключена ч. 3 ст. 34 вказаного Закону, тобто скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду.

Таким чином, місцевий суд правильно керувався положеннями ст. 237-1 КЗпП України та задовольнив позов про стягнення моральної шкоди, так як характер професійних захворювань позивача дає підстави для висновку про те, що він морально страждає від їх наслідків, внаслідок цих негативних обставин змінився спосіб його життя, від нього вимагаються додаткові зусилля для організації свого життя.

При цьому до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду (ст. 233 КЗпП). Однак до інших вимог про відшкодування моральної шкоди як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст. 83 ЦК УРСР (1963 р.) не застосовуються (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

З набранням чинності ЦК України 2004 року позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (п. 3 ч. 1 ст. 268 цього Кодексу).

Ст. 9 ЦК України передбачає, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання трудових і сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Рішення суду узгоджується з роз'ясненнями, які містяться в рішенні Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року, про те, що скасування відповідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» щодо права застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, не порушило саме право громадян на відшкодування моральної шкоди, скільки відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдані фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч.2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Отже, суд вірно виходив із того, що завдана позивачу під час виконання ним трудових обов'язків моральна шкода підлягає відшкодуванню за рахунок власника і з підстав, передбачених цивільним законодавством України.

Колегія суддів вважає, що позивач, відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, довів заподіяння йому моральної шкоди.

Не спростовують висновків суду і посилання відповідача на відсутність висновку медико-соціальної експертизи на підтвердження медичних ознак заподіяння моральної шкоди внаслідок професійного захворювання та на те, що позивач не надав жодного доказу, який би свідчив про заподіяння йому моральної шкоди, оскільки заподіяння такої шкоди позивачеві за наявності у нього вищезазначених професійних захворювань є очевидним і не викликає сумніву.

Посилання в скарзі на те, що позивач був обізнаний про шкідливі умови праці і свідомо в них працював, не звільняючись з роботи, а тому це є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за настання шкідливих для його здоров'я наслідків, не грунтуються на законі.

Колегія суддів вважає, що, враховуючи характер і обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок отриманих професійних захворювань, стан його здоров'я, а також виходячи з роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», засад розумності, виваженості та справедливості, у суду першої інстанції були підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 5500 грн. в рахунок відшкодування заподіяної йому моральної шкоди.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суд, вірно встановивши обставини справи та відповідні їм правовідносини, правильно застосував правові норми та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, для скасування чи зміни якого підстави відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 травня 2012 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -