Постанова

від 02.03.2007 по справі 7/218пд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/218пд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

28.02.2007 р.                                                                            справа №7/218пд

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:

суддів  

при секретаріКоломієць С.О.

за участю представників сторін:

від позивача:Краснова О.О. - по Дов. №4307/10/10 від 21.02.07р.Басов Є.В. - по Дов. №4308/10/10 від 21.02.07р.,

від відповідача:

трятьої особиТОВ агпрофірма "Еліта" - не з"явивсяС(Ф)Г "Рой" -Соколенко В.І. - директор, не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуАртемівської об'єднаної Державної податкової інспекції м.Артемівськ

на рішення  господарського суду

Донецької області

від12.01.2007 року

по справі№7/218пд ( суддя Малашкевич С.А.)

за позовомАртемівської об'єднаної Державної податкової інспекції м.Артемівськ

до

третя особа1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта" м.Сіверськ2.Селянського ( фермерського) господарства "Рой" с.Званівка, Донецької областіТоваритсва  з обмеженою відповідальністю агрофірма "Каменська" м.Сіверськ, Донецької області

провизнання недійсним господарського зобов"язання та стягнення 56000грн.00коп.

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2006 року Артемівська об'єднана Державна податкова інспекція м.Артемівськ, Донецької області ( далі –ОДПІ м.Артемівськ) звернулась до господарського суду Донецької області з позовом про визнання недійсним господарського зобов'язання, яке виникло  за договором б/н від 09.12.05р., укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю агрофірма „Еліта” м.Сіверськ, Донецької області ( далі –ТОВ агрофірма „Еліт”) та Селянським ( фермерським) господарством „Рой” с.Званівка, Донецької області, та податкової накладної №11 від 03.05.2006року  на підставі ст.207 Цивільного кодексу України, як таке, що вчинене з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, та просить застосувати наслідки передбачені ст.208 Кодексу, а також стягнути  з першого відповідача на користь другого відповідача 56000грн.00коп., з останнього у доход  держави вартість матеріальних цінностей на суму 56000грн.00коп., отриманих ним за угодою з урахуванням уточнень наданих на підставі ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування позову зроблено посилання  на укладення угоди з метою ухилення від сплати податків, оскільки предметом відчуження за угодою були активи ТОВ „Еліта”, що знаходились у податковій заставі, на недодержання сторонами нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу посівів пшениці, підписання договору купівлі-продажу від 09.12.2005 р. не уповноваженою особою.

За клопотанням  Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Каменська», йог обуло ухвалою суду від 05.10.2006року залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на боці позивача.

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.01.07року у справі №7/218пд, ухваленим суддею Малашкевичем С.А.,  у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Судовий акт вмотивований недоведеністю позивачем умислу, суперечного інтересам держави, в діях відповідачів при укладенні і виконанні спірної угоди,  відсутністю повноважень у органів Державної податкової служби на звернення з позовом про визнання недійсними господарських зобов'язань з підстав не пов'язаних з завданням і функціональним призначенням таких органів.

Позивач, ОДПІ в м.Артемівську,  не погоджуючись з ухваленим судовим актом від 12.01.07р. у справі №7/218пд, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове рішення, яким  за задовольнити позов повністю. В своїй апеляційній скарзі заявник вважає, що судом при винесенні рішення не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушенні норми матеріального та процесуального права.

Представник ОДПІ в судовому засіданні висловився на підтримку своїх доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач, Селянське ( фермерське) господарство „Рой” у відзиві  б/н від 28.02.07р. та представник ( директор) в судовому засіданні  зазначив, що проти апеляційної скарги заперечує, вважає рішення законним та обґрунтованим, а доводи, які викладені у скарзі такими, що не можуть бути підставами для скасування рішення.

ТОВ агрофірма „Еліта”, ТОВ агрофірма „Каменська”  не скористалися своїм  процесуальним правом щодо участі їх повноважних представників у судовому засіданні апеляційної інстанції. Про час  і місце слухання справи відповідно до ст..98 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлені у встановленому законом порядку. На час розгляду справи в апеляційній інстанції письмових заперечень, ніяких додаткових документів та клопотань не надійшло.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши присутніх представників сторін, судова колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що

ТОВ агрофірма „Еліта” м. Сіверськ зареєстровано як суб'єкт підприємницької діяльності 28.12.1998р. Артемівською районною державною адміністрацією, про що видане відповідне свідоцтво, взято на облік в якості платника податків  Артемівською об'єднаною Державною податковою інспекцією.

Селянське (фермерське) господарство „Рой” с. Званівка Донецької області зареєстровано як суб'єкт підприємницької діяльності 21.01.1993 р. Артемівською районною державною  адміністрацію, про що було видане відповідне свідоцтво. Господарство з 28.01.1993р., знаходиться на податковому обліку в Артемівській об'єднаній державній податковій інспекції м. Артемівськ.

Як встановлено господарським судом Донецької області, між  ТОВ „Еліта”  та Селянським (фермерським) господарством „Рой” с. Званівка 09.12.2005 р. було укладено договір купівлі-продажу б/н, який є предметом спору у даній справі, відповідно до якого  ТОВ агрофірма „Еліта” передало Селянському  ( фермерському) господарству „Рой”                 с. Званівка посіви озимої пшениці в розмірі 112га, що знаходились на території Дронівської сільської ради, що підтверджується  Актом приймання-передачі від 03.05.2006р. , якмй підписаний керівниками підприємств—сторонами угоди.

При здійсненні угоди, першим відповідачем, також були виписані і передані другому відповідачу: накладна б/н від 03.05.2006 р., за якою передане незавершене виробництво—посіви озимої пшениці площею 112 га на суму 56 000, 00 грн.; податкова накладна № 11 від 03.05.2006 р. на продаж незавершеного виробництва (озимої пшениці) площею 112 га на суму 56 000, 00 грн.

Селянським  ( фермерським) господарством „Рой”    була проведена сплата першому відповідачу з отримані посіви озимої пшениці згідно  прибуткових касових ордерів № 1 від 03.0.2006 р., № 2 від 04.05.2006 р., № 3 від 05.05.2006 р., № 4 від 06.05.2006 р., № 5 від 10.05.2006 р., № 6 від 11.05.2006 р.

          ОДПІ м.Артемівськ вважає, що зобов'язання по даній угоді є господарськими зобов'язаннями в розумінні статті 207 Господарського кодексу України і просить визнати їх недійсними та застосувати правові наслідки визнання господарського зобов'язання                недійсним, передбачені статті 208 Господарського кодексу України.

          При цьому позивач вважає, що при виконанні господарського зобов'язання  по даній угоді ТОВ агрофірма „Еліта” мало мету суперечну інтересам держави, направлену на ухилення від оподаткування, оскільки предметом відчуження за угодою були активи ТОВ агрофірма „Еліта”, що знаходились у податковій заставі.

Приймаючи рішення, господарський суд Донецької області виходив з того, що позивачем не доведено наявності у сторін при укладені договору, мети суперечної інтересам держави і суспільства.

Оцінюючи  правомірність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду, яким відмовлено у задоволені позовних вимог про  визнання недійсним договору купівлі-продажу та стягнення 56000грн.00коп. відповідає вимогам норм матеріального права та фактичним обставинам  справи та не підлягає скасуванню.

Статтею 173 Господарського кодексу України, який набув чинності з                01.01.2004 року, встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтями 174, 175 Господарського кодексу України визначені підстави виникнення господарських зобов'язань та майново-господарських зобов'язань, а саме встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, в тому числі з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 207 Господарського кодексу України недійсним визнається господарське   зобов'язання,   що  не  відповідає  вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Із аналізу вказаної норми вбачається, що для застосування вимог цієї статті повинна бути встановлена наявність певних обставин, які свідчать про те, що сторона (або сторони), укладаючи угоду, завідомо діяла з прямим умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Наявність умислу у сторін чи однієї сторони угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави і суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Правові наслідки визнання недійсним господарського зобов'язання   вчиненого з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання умов господарського договору - обома сторонами чи однією. Наявність умислу та обставини щодо виконання угоди, стосовно дійсності якої виник спір, входять до предмету доказування в судовому процесі.

Відповідно до п.6 Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику про  визнанням угод недійсними” № 3 від 28.04.1978 р. до угод укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, належать, зокрема, угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.  

Отже, наявність умислу у сторін при укладанні угоди означає, що сторона або сторони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди, яка суперечить меті діяльності суб'єкта господарювання та інтересам держави та суспільства, і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Як встановлено господарським судом, договір купівлі-продажу б/н від 09.12.05р. сторонами виконаний в повному обсязі, сплата за визначені посіви озимої пшениці проведена.

Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України необхідним є наявність умислу на укладання угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Частиною 1 статті 208 цього Господарського кодексу встановлено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Беручи до уваги викладене, позивачем не  доведена належними засобами доказування наявність умислу суперечного інтересам держави  в діях першого відповідача при укладенні ос пореної угоди.

Судова колегія погоджується з твердженням господарського суду про те, що доводи позивача про необхідність  кваліфікувати відчуження активів, які перебувають у податковій заставі, без погодження з податковим органом, як ухилення від оподаткування  є безпідставними.

Стаття 8 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181-ІІІ від 21.12.2000року  передбачає, що платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом.

Перелік  операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом наведений у  п.п.8.6.1 п.8.6 ст.8 вищевказаного Закону, та є вичерпним.

Так, згідно зазначеної норми статті письмовому узгодженню з податковим органом підлягають операції:

а) купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовуються у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні;

б) використання об”єктів нерухомого майна чи рухомого майна,  майнових чи немайнових прав, а також коштів для здійснення прямих чи портфельних інвестицій, а також цінних портфелів, що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительства, уступлення вимоги та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення депозитів або надання кредитів;

г) ліквідації об”єктів нерухомого або рухомого майна, за винятком їх ліквідації внаслідок обставин непереборної дії ( форс-мажорних обставин) або відповідно до рішень органів державного управління.

Оспорювана господарська операція, між відповідачами підпадає під ознаку господарської операції, яка не потребує погодження з податковим органом, так як  предметом угоди є незавершене виробництво—посіви озимої пшениці, тобто майно, яке використовується у підприємницькій діяльності першого відповідача, згідно його засновницьких документів. Відчуження здійснено за кошти, що підтверджено квитанціями до прибуткових касових ордерів, наявних у матеріалах справи. На заниження ціни продажу, так само як і відомості про звичайні ціни на таке майно, позивач не вказує і не доводить.

Слід зазначити, що  порушення податкового законодавства є підставою для притягнення винного платника податків до встановленої законом відповідальності, але не може бути підставою для визнання недійсним господарського зобов'язання як такого, що укладене з метою суперечною інтересам держави та суспільства.

Помилковим є посилання позивача  як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі на те, що  посіви озимої пшениці є нерухомістю і угода з їх купівлі - продажу підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Так, статтею 181 Цивільного кодексу України  чітко встановлено поняття нерухомого майна. До нерухомого майно належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх цільового призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Посіви озимою пшениці не можна віднести до нерухомого майна, так як  за цільовим призначенням такі посіви мають ціллю одержання та збір врожаю ( продукції), що в свою чергу згідно ст.189 Цивільного кодексу України є продукцією, що  одержується з речі.

Після збирання врожаю пшениці із земельної ділянки досягається мета і цільове призначення речі –посівів озимої пшениці. Після збору врожаю (отримання і переміщення продукції) за загальними умовами, його вартість перевищує вартість самої речі, з якої він одержаний (посіви озимої пшениці).

Для віднесення об'єктів, розташованих на земельній ділянці до рухомих або нерухомих речей, потрібно визначити їх призначення та встановити можливість знецінення таких речей в разі перенесення їх із земельної ділянки.

Знецінення та  зміни призначення речі при переміщенні із земельної ділянки в даному випадку не відбувається.

Щодо  питання перевірки нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу між двома господарюючими суб'єктами, якими є відповідачі, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст..19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та  у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статус  Державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України „Про Державну податкову службу в Україні”.

Відповідно до п.11 ст.10  цього Закону державні  податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції, зокрема, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод та установчих документів підприємства недійсними і стягнення  в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках –коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетами і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

З аналізу вищенаведених норм Закону випливає, що  звернення органів державної податкової служби з таким позовом не передбачено.

При перевірці оскарженого рішення апеляційним судом  не було також встановлено порушення або неправильного застосування норм процесуального права.

Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає правомірним висновок суду попередньої інстанції стосовно укладення  договору купівлі –продажу  б/н від  09.12.2005р. уповноваженою особою, а саме директором  ТОВ агрофірма „Еліта” Міщенком Д.В., та безпідставними доводи  апелянта в цій частині щодо відсутності  у Міщенка Д.В. таких повноважень.

Згідно ч.2 ст.1 Закону України „Про господарські товариства” від 19.09.1991р.       № 1576- ХІІ до господарських товариств належать  товариства з обмеженою відповідальністю. Відповідно до статті 4 Закону  товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі установчого договору і статуту.

Стаття 7 цього ж Закону, а також  пункт 4 статті 83 Господарського кодексу України чітко встановлюють, що зміни, які сталися в установчих документах товариства, відносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства.

Відповідно до ст.143 Цивільного кодексу України установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.

Підпунктом 6.1 пункту 6 Статуту передбачено, що  вищим органом управління Товариства є збори засновників. До виключної компетенції  Зборів засновників відноситься  призначення директора Товариства ( п.п.6.2).

23.09.2005року  відбулося зібрання засновників, відповідно до якого учасники зборів обрали директором товариства Міщенка Дмитра Володимировича, що підтверджується протоколом. Листом № 37 від 26.07.2006 р. державному реєстратору Артемівської райдержадміністрації було повідомлено про наявність протоколу від 23.08.2005 р.  Наказом № 36 від 03.10.2005р.  на Міщенка Д.В. з 03.10.2005 р. покладено обов'язки директора ТОВ АФ „Еліта”.  Отже, оскаржений договір купівлі - продажу б/н від 09.12.2005року збоку першого відповідача укладений уповноваженою на те особою. Визнання недійсним протоколу загальних зборів товариства не є предметом спору у даній справі.

Отже, в даному випадку Позивач не довів, чим саме підтверджуються ті обставини, що оспорювана угода була укладена відповідачами з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Тому, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що  позивачем не доведені обставини підтвердження того, що укладаючи договір сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та відмовив у задоволенні позову.

При перевірці рішення від 12.01.2007року, апеляційним  судом  не було встановлено  порушення норм матеріального так і процесуального права господарським судом Донецької області.

Враховуючи наведені обставини в їх сукупності судова колегія прийшла до висновку, що судовий акт прийнято в межах повноважень наданих суду, відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, чинному законодавству, і не вбачає підстав для скасування.

Керуючись ст.ст.91,99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд -    

ПОСТАНОВИВ:

          Апеляційну скаргу Артемівської об'єднаної Державної податкової інспекції  м.Артемівськ, Донецької області на рішення  господарського суду Донецької області   від 12.01.2007року  у справі №7/218пд  залишити без задоволення.

               Рішення   господарського суду Донецької області   від 12.01.2007 року  у справі №7/218пд  залишити без змін.

Постанова  набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено  до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд.

Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.

Головуючий          

Судді:          

          Надруковано: 7 прим.

          1. позивачу

          2. відповідачам

          1 у справу

          1 ДАГС

                                                                  1 ГСДО

          1третій особі