Постанова

від 28.07.2015 по справі 922/2939/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2015 р. Справа № 922/2939/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Бондаренко В.П.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

від позивача -Авілова О.М., за довіреністю від 20.05.2015р. №НАН 260399;

від відповідача -не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Тандем плюс", м. Липці (вх. № 3706Х/1-18) та апеляційну скаргу ФОП Єрьоміна Євгенія Юрійовича, смт. Васищеве (вх. № 3813Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 18.06.2015р.

у справі № 922/2939/15

за позовом ФОП Єрьоміна Євгенія Юрійовича, смт. Васищеве

до ТОВ "Тандем плюс", с. Липці

про стягнення 315211,96 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.06.2015р. у справі №922/2939/15 (суддя Доленчук Д.О.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем плюс на користь Фізичної особи-підприємця Єрьоміна Євгенія Юрійовича 92553,27 грн. пені за прострочення виконання грошових зобов'язань, суму інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов'язань у розмірі 128346,89 грн., суму 3% річних від суми заборгованості у розмірі 16250,29 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 4743,01 грн.; в решті позову відмовлено.

ТОВ "Тандем плюс", с. Липці з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 18.06.2015р. у справі №922/2939/15 змінити в частині визначення розміру стягнення з відповідача на користь позивача 18842,47 грн. пені за прострочення виконання грошових зобов'язань, 10617,83 грн. суми інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов'язань, 1819,75 грн. - 3% річних від суми заборгованості; в іншій частині рішення залишити без змін.

Автоматизованою системою документообігу Харківського апеляційного господарського суду (витяг з реєстру апеляційних скарг (справ), які пройшли автоматичний розподіл) апеляційну скаргу призначено до розгляду судді-доповідачу Терещенко О.І.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Харківського апеляційного господарського суду від 08.07.2015р., для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Бондаренко В.П.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.07.2015р. у справі №922/2939/15 (колегія суддів Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Бондаренко В.П.) прийнято апеляційну скаргу ТОВ "Тандем плюс", с. Липці до провадження та призначено її до розгляду на 28.07.2015р. об 11:00 год.

Фізична особа - підприємець Єрьомін Євгеній Юрійович, також, не погодився з рішенням суду першої інстанції та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 18.06.2015р. у справі №922/2939/15 змінити; стягнути з відповідача на користь позивача 56 871,59 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 5250,00 грн. витрат на правову допомогу; в частині задоволення позовних вимог рішення господарського суду Харківської області від 18.06.2015р. залишити без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.07.2015р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Бондаренко В.П.) апеляційну скаргу ФОП Єрьоміна Євгенія Юрійовича було об'єднано з апеляційною скаргою ТОВ «Тандем плюс» та призначено її до розгляду на "28" липня 2015 року об 11:00 год.

23.07.2015р. на адресу суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Тандем плюс», в якому останній просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду в частині оскарження ТОВ «Тандем плюс» залишити без змін. (вх.№11057).

24.07.2015р. на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з зайнятістю представника в іншому судовому засіданні. (вх.№11101).

Дане клопотання відхиляється колегією суддів апеляційної інстанції у зв'язку з недоведеністю заявником наявності поважної причини щодо неможливості забезпечити участь іншого представника в судовому засіданні.

У судовому засіданні 28.07.2015р. представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити. Проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував, з підстав наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №6102215526010.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за його відсутності за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.04.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тандем плюс" (замовник) та ФОП Єрьоміним Євгенієм Юрійовичем (виконавець) було укладено договір на надання послуг з автомобільного перевезення та транспортної експедиції № 26-ТЭО, згідно умов якого виконавець зобов'язався за заявкою замовника, яка є невід'ємною частиною даного договору, забезпечувати організацію перевезення вантажу за рахунок засобів замовника із залученням третьої сторони. Замовник в свою чергу зобов'язався приймати та оплачувати надані послуги виконавцю (експедитору).

Надалі, 20.12.2013р. між сторонами до договору була укладена додаткова угода № 1, а 14.01.2014р. між сторонами до договору була укладена додаткова угода № 2.

Пунктом 4.4. договору сторони погодили, що оплата здійснюється на протязі 45 (сорока п'яти) календарних днів з моменту фактичного надання послуги.

Сторонами у п. 5.8. договору було встановлено, що за порушення умов оплати замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплачених послуг за кожен день прострочки.

Згідно п. 9.1. договору усі зміни та доповнення до даного договору дійсні лише за умови, що вони виконані у письмовій формі та підписані обома сторонами.

14.11.2014 р. між сторонами був погоджений графік погашення заборгованості за договором згідно якого відповідач зобов'язався сплатити існуючу заборгованість за договором у розмірі 300000,00 грн. не пізніше 25.12.2014 р. та існуючу заборгованість за договором у розмірі 292650,00 грн. не пізніше 25.12.2014 р.

В обґрунтування звернення до господарського суду Харківської області з позовом, позивач посилається на те, що в порушення п. 4.4 договору, відповідачем вчасно не було проведено оплату наданих позивачем послуг за актами надання послуг та просив стягнути з відповідача на його користь 113743,19 грн. - пені за прострочення виконання грошових зобов'язань (п. 5.8. договору); 128346,89 грн. - суми інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов'язань; 16250,29 грн. - 3% річних від суми заборгованості (ст. 625 ЦК України); 56871,59 грн. - відсотків за користування чужими грошовими коштами.

18.06.2015р. господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з огляду на наступне.

Предметом позову у даній справі є стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, суми інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов'язань, 3% річних та відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як зазначено в частині 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із приписами ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Місцевим господарським судом було встановлено, що позивачем при зверненні до суду з позовом невірно виконано розрахунок суми пені заявленої до стягнення без урахування вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Проте, в процесі розгляду справи позивачем був наданий до суду розрахунок пені з урахування вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України відповідно до якого сума пені становить 92553,27 грн.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом апеляційної інстанції перевірений розрахунок пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат та встановлено, що вони є вірними, оскільки дані розрахунки складені відповідно до умов договору та діючого законодавства України.

А отже, враховуючи те, що відповідачем послуги за договором були оплачені зі значною затримкою, що підтверджується платіжними дорученнями копії яких містяться в матеріалах справи, позивачем правомірно були заявлені вимоги про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку, про часткове задоволення позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 92553,27 грн., суми інфляційних втрат у розмірі 128346,89 грн. та суми 3% річних у розмірі 16250,29 грн.

Колегія суддів зазначає, що графік погашення заборгованості за договором, на який посилається відповідач є способом досудового врегулювання спору, і вже після відсутності можливості в досудовому порядку врегулювати спір щодо сплати заборгованості за отримані послуги, позивачем нараховано штрафні санкції за порушення зобов'язання за договором.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що вказаний графік не є додатковою угодою до договору, оскільки в ньому не міститься посилання на те, що він є невід'ємною частиною договору, та він був укладений у іншій формі ніж додаткова угода № 1 та додаткова угода № 2 до договору.

Також, зазначений графік не був виконаний відповідачем у строки встановлені ним.

Крім того, на думку колегії суддів, сам по собі вказаний графік погашення заборгованості є підтвердженням прострочення боржником грошового зобов'язання за договором.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі ТОВ «Тандем плюс» є непереконливими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Щодо доводів ФОП Єрьоміна Є.Ю. про те, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки стягнення відповідних процентів не є ані видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією, колегія суддів зазначає наступне.

Приписами статті 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 1214 ЦК України встановлено порядок нарахування процентів за користування грошима у разі їх безпідставного одержання чи збереження, а статтею 536 ЦК України передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", встановлено, що проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 Цивільного кодексу України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

А тому, на думку колегії суддів, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.08.2013 р. у справі №3-22гс3.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Однак, правовий аналіз визначення договору позики (стаття 1046 ЦК України) та змісту правовідносин, що склались між сторонами за договором на надання послуг з автомобільного перевезення та транспортної експедиції, свідчить про те, що це різні види цивільних правовідносин, які не подібні за своїм змістом та правовою природою, а тому підстави для застосування до відносин сторін аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України, а саме: положень ст. 1048 ЦК України, відсутні.

З огляду наведеного, враховуючи неможливість застосування до спірних правовідносин за аналогією закону положень ст. 1048 ЦК України, а також недоведеність позивачем факту погодження сторонами розміру процентів за користування відповідачем чужими грошовими коштами внаслідок несвоєчасної оплати послуг наданих позивачем, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 56871,59 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 92553,27 грн., суми інфляційних втрат у розмірі 128346,89 грн. та суми 3% річних у розмірі 16250,29грн., всього - 237150,45 грн.

Щодо доводів позивача про стягнення з відповідача на його користь 5250,00 грн. витрат на правову допомогу, колегія суддів вважає їх безпідставними, з огляду на таке.

Пунктом 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

На підтвердження оплати правової допомоги позивачем надано лише договір про надання правової допомоги-2015 від 12.05.2015 р., калькуляцію-рахунок та акт виконаних робіт.

Враховуючи те, що особа, яка надавала послуги за цим договором не є адвокатом та доказів оплати таких послуг не надано, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у стягненні з відповідача на користь позивача 5250,00 грн. витрат на правову допомогу.

Колегія суддів зазначає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі ФОП Єрьоміна Є.Ю., не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, оскільки є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського суду.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем плюс" залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Єрьоміна Євгенія Юрійовича залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 18.06.2015р. у справі №922/2939/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 30.07.2015р.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Бондаренко В.П.