ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 липня 2015 року м. Київ К/800/33917/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Юрченко В.П.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.03.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013
у справі 826/1098/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Фільтр»
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва
Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-Фільтр» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.03.2013 позов задоволено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.03.2013 залишено без змін.
Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків - Товариством з обмеженою відповідальністю «Профі-Консалтинг», їх реальності та повноти відображення в обліку за лютий 2012 року, за результатами якої 18.10.2012 року складено акт №810/22-3/32824755.
Перевіркою встановлено порушення позивачем п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.1 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, ст.203, п.п. 1, 2 ст.215, ст.ст.216, 228, 626, 629, 655, 662, 656, 658, 664 Цивільного кодексу України, в результаті чого позивачем завищено витрати по операціях з ТОВ «Профі-Консалтинг» на суму валових витрат у розмірі 458 225,00 грн за І квартал 2012 року, які не підтверджені документально зустрічними звірками, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток підприємств на суму 96 227,00 грн, в тому числі за І квартал 2012 року на суму 96 227,00 грн.
На підставі вищезазначеного акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000802230 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 137467,50 грн, та №0000812230 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на загальну суму 144 340,50 грн.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Профі-Консалтинг» укладено договір №з/02-12/12 про надання послуг з мерчандайзингу. Надання послуг з мерчандайзингу підтверджується щоденними звітами, складеними у розрізі місць продажу, по датам надання послуг за період з 01.02.2012 року по 28.02.2012 року.
Також з матеріалів справи вбачається, що в лютому 2012 року відповідно укладених господарських договорів про надання рекламних послуг №3/02-10/12 від 01.02.2012 року, №3/02-9/12 від 01.02.2012 року, №3/02-8/12 від 01.02.2012 року, №3/02-3/12 від 01.02.2012 року та №3/02-4/12 від 01.02.2012 року, ТОВ «Профі-Консалтинг» надавалися, а п озивачем приймалися та оплачувалися рекламні послуги з розміщення рекламних оголошень в пресі. Судами встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та витрат, а також реальне виконання сторонами укладеного правочину.
Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.
Пунктом 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.
Таким чином, первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.
Отже, з огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є його висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на кредит та витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.
Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, відтак, суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.
Доводи, наведені скаржником, не спростовують зазначених висновків, а тому не приймаються колегією суддів, як підстава для задоволення вимог касаційної скарги.
Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.
Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.03.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 у справі 826/1098/13-а слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 220 1 , 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.03.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 у справі 826/1098/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров Судді Г.К. Голубєва В.П. Юрченко
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 09.07.2015 |
Оприлюднено | 04.08.2015 |
Номер документу | 47866809 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Федоров М.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні