Рішення

від 27.08.2009 по справі 22/336

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

22/336

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  22/336

27.08.09

За позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфцентр «ТАТ»

до                   Приватного підприємства «Гетьман і К»

про                 стягнення заборгованості та штрафних санкцій

                                                                                                                             суддя Самсін Р.І.

Представники сторін:

від позивача:      Чайка Ю.М. (довіреність від 25.05.2009р.);

від відповідача  не з'явились;

В судовому засіданні 27.08.2009р. на підставі ст. 85 ГПК України за згодою представника позивача оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліграфцентр «ТАТ»(надалі ТОВ «Поліграфцентр «ТАТ», позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства «Гетьман і К»(надалі ПП «Гетьман і К», відповідач) основного боргу в сумі 9 964, 64 грн., пені в сумі 1 205, 59 грн., інфляційних страт в сумі 262, 08 грн., 3% річних у сумі 262, 08 грн., всього 12 737, 68 грн..

В ході розгляду справи у зв'язку із здійсненим перерахунком штрафних санкцій, позовні вимоги були зменшені, згідно з заявою від 26.05.2009р. на розгляд суду передані вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 9 964, 64 грн., пені в сумі 1 160, 80 грн., інфляційних страт в сумі 528, 13 грн., 3% річних у сумі 170, 35 грн., всього 11 823, грн..

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідачем не виконані  зобов'язання щодо оплати переданої продукції згідно видаткової накладної № РН-0000148 від 09.07.2008р.. У зв'язку з наявною заборгованістю відповідача в сумі 9 964, 64 грн., з посиланням на положення Цивільного кодексу України позивач просить стягнути вказану суму боргу в судовому порядку, а також нараховану суму пені, інфляційних збитків та трьох відсотків річних.

Відповідач відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка станом на 04.06.2009р. наявна у матеріалах справи).

У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" від 18.09.97р. N 02-5/289  особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Ухвала суду про порушення провадження у справі, що надсилалась за адресою вказаною у довідці була повернута поштовим відділенням з відміткою про незнаходження підприємства за вказаною адресою.

У п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України  від 02.06.2006р. № 01-8/1228 зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно досягнутих між позивачем та відповідачем домовленостей про поставку поліграфічної продукції ТОВ «Поліграфцентр «ТАТ»на користь ПП «Гетьман і К»було поставлено папки «Меню»та папки «Для грошей», що підтверджується видатковою накладною № РН-0000148 від 09.07.2008р., яка в копії залучена до матеріалів справи.   

Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 статті 180 Господарського кодексу визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 цієї ж статті визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Надана до матеріалів справи видаткова накладна № РН-0000148 від 09.07.2008р. що підтверджує поставку поліграфічної продукції на суму 19 928, 64 грн., довіреність серії НБД № 303190 від 19.07.2008р. на підставі якої відповідачем отримано вказаний товар, та надходження від відповідача коштів в оплату поставленого товару підтверджує виникнення між сторонами відносин, врегулювання яких передбачено параграфом 3 глави 54 розділу 3 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України.

Виставлений на оплату рахунок-фактура № СФ-000202 від 12.05.2008р. відповідачем у повному обсязі не оплачений (банківська виписка залучена до матеріалів справи підтверджує надходження коштів в сумі 9 964 грн. - 13.05.2008р.), заборгованість підприємства станом на час розгляду справи складає 9 964, 64 грн., доказів на спростування вказаної суми боргу суду не представлено.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поставка товарів на користь відповідача, прийняття товару останнім та часткова оплата, свідчить про виникнення між сторонами відносин які регулюються положеннями закону що виникають з договору поставки, а згідно положень ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Згідно з положеннями статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Виставлений на оплату рахунок-фактура № СФ-000202 від 12.05.2008р. дійсний до сплати до 12.05.2008р., однак у зв'язку з неотриманням коштів за поставлений товар, позивач також  звернувся до відповідача з листом-вимогою вих. 2 від 21.01.2009р. у якому просив терміново погасити заборгованість за отриманий товар згідно накладної № 148 від 09.07.2008р., оплатити рахунок № 202 від 12.05.2008р. у повному обсязі. Лист у якому 22.01.2009р. було направлено відповідачу зазначену вимогу повернуто поштовим відділенням з відміткою про незнаходження підприємства за вказаною адресою, однак зважаючи що адреса на яку направлено претензію є юридичною адресою підприємства яка міститься в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, враховуючи положення ч. 1 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців” згідно з якими відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін, неотримання листа за адресою що міститься в реєстрі як адреса місцезнаходження підприємства допущено саме з вини боржника.

За таких обставин, строк виконання зобов'язання по оплаті поставленого товару є таким що настав 29.01.2009р., розрахунку за отриманий товар переданого згідно видаткової накладної від 09.07.2008р. у повному обсязі не здійснено, заборгованість у розмірі заявленому до стягнення відповідачем не погашена, у зв'язку з чим вимоги про стягнення суми основного боргу визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене та наявність станом на час вирішення спору  заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 9 964, 64 грн., суд погоджується з розрахунком суми інфляційних збитків у розмірі 528, 13 грн., та з розрахунком 3% річних у розмірі 170, 35 грн. здійсненими за період прострочення з 31.01.2009р. наданими позивачем і вважає такі обґрунтованими (розрахунки наведені у заяві про зменшення розміру позовних вимог).

Щодо вимог про стягнення неустойки у вигляді пені в сумі 1 160, 80 грн. обчисленої позивачем виходячи з суми прострочення виконання зобов'язання в розмірі 9 964, 64 грн. суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін). Оскільки, факту погодження нарахування пені у випадку прострочення грошових зобов'язань за невиконання зобов'язань щодо оплати переданого товару позивачем не доведено, відповідного договору яким сторони передбачили таку відповідальність суду не представлено, вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають.

Судові витрати позивача у сумі 439, 88 грн. (127, 38 грн. державного мита та 312, 50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 365, 10 грн..

Відповідно до ч. 2 п. 4.2 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу 6 Господарського процесуального кодексу України»якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Керуючись  ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, –

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Гетьман і К»(01133, м. Київ, бул. Л. Українки, 5-А, р/р 26006753 в ВАТ «Кредитпромбанк»МФО 300863, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 31304723) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфцентр «ТАТ»(01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного 11, п/р 2600609064 в ВАТ «СЕБ Банк»м. Київ, МФО 300175, ідент. код 32158781) 9 964, 64 грн. (дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят чотири гривні 64 копійки) основного боргу, 528, 13 грн. (п'ятсот двадцять вісім гривень 13 копійок) інфляційних збитків, 170, 35 грн. (сто сімдесят гривень 35 копійок) 3% річних, 365, 10 грн. (триста шістдесят п'ять гривень 10 копійок) судових витрат.

3. В іншій частині в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після  закінчення  десятиденного  строку з дня  його  підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя                                                                                                                            Р.І. Самсін

                                                                                             дата підписання рішення 03.09.2009