Рішення

від 20.08.2009 по справі 9/47

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/47

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

20.08.09 р.                                                                                     Справа № 9/47                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Марченко О.А.

при секретарі судового засідання Гутевич С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Аптека Біокон”, м. Київ

до відповідача Приватного підприємства „Компанія „Оріон”, м. Донецьк

про стягнення 8 346грн.42коп.          

В засіданні брали участь представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

          Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Аптека Біокон”, м. Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Приватного підприємства „Компанія „Оріон”, м. Донецьк про стягнення заборгованості в розмірі 8 346грн.42коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 6 216грн.31коп., пені в розмірі 365грн.63коп., штрафу в розмірі 621грн.63коп., 3% річних в розмірі 45грн.70коп., інфляційних витрат в розмірі 239грн.33коп., процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 182грн.82коп. та збитків у вигляді витрат, понесених на оплату юридичної допомоги в розмірі 675грн.00коп.

          В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір поставки товару №0614/07 від 27.07.2007р., накладні №-2598478 від 05.02.2009р., №-2598758 від 06.02.2009р., №-2599191, №-2599249 від 09.02.2009р., №-2599629 від 10.02.2009р., №-2599858 від 11.02.2009р., №-2600195 від 12.02.2009р., №-2600483 від 13.02.2009р., №-2600702, №-2600703, №-2600800 від 16.02.2009р., договір про надання юридичних послуг №7/5-3 від 18.05.2009р., платіжне доручення №402 від 20.05.2009р.

Відповідач всупереч вимогам суду відзив на позов не представив, однак у судовому засіданні проти позовних вимог не заперечував.

15.07.2009р. та 28.07.2009р. позивачем надані клопотання №1980 від 09.07.2009р. та №2010 від 24.07.2009р., згідно до яких останній підтримує вимоги, викладені у позовній заяві.

Крім того, позивачем надане клопотання №2064 від 13.08.2009р., відповідно з яким останній зменшує розмір позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 7 651грн.28коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 5 521грн.71коп., пені в розмірі 365грн.63коп., штрафу в розмірі 621грн.63коп., 3% річних в розмірі 45грн.70коп., інфляційних витрат в розмірі 239грн.33коп., процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 182грн.82коп. та збитків у вигляді витрат, понесених на оплату юридичної допомоги в розмірі 675грн.00коп.

Суд розглядає зменшені позовні вимоги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача у попередньому судовому засіданні, господарський суд встановив:

27.07.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Аптека Біокон”, м. Київ та Приватним підприємством „Компанія „Оріон”, м. Донецьк укладений договір поставки товару №0614/07, відповідно з яким постачальник (позивач) зобов`язується поставити та передати у власність/повне господарське володіння/ лікарські засоби та вироби медичного призначення, надалі – товар, а покупець (відповідач) зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п.5.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами і в будь-якому випадку діє до виконання сторонами взаємних зобов`язань і проведення взаємних розрахунків.

Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено договір поставки.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, між сторонами виникли господарські правовідносини щодо поставки товару за договором поставки товару №0614/07 від 27.07.2007р.

Згідно до п.4.1 договору, перехід права власності відбувається в момент прийняття товару. Доказом отримання партії товару у власність покупця є накладна (специфікація), оформлена належним чином та підписана уповноваженою особою покупця і завірена печаткою покупця.

На виконання умов договору, позивачем на адресу відповідача була здійснена поставка товару на загальну суму 6 234грн.04коп., що підтверджується накладними  №-2598478 від 05.02.2009р., №-2598758 від 06.02.2009р., №-2599191, №-2599249 від 09.02.2009р., №-2599629 від 10.02.2009р., №-2599858 від 11.02.2009р., №-2600195 від 12.02.2009р., №-2600483 від 13.02.2009р., №-2600702, №-2600703, №-2600800 від 16.02.2009р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Фактичне отримання відповідачем зазначеного товару підтверджується підписом представника відповідача на зазначених накладних в графі „отримав” та печаткою підприємства, на підставі чого суд вважає, що продукції прийнята відповідачем без заперечень.

Пунктами 3.1, 3.2 договору встановлено, що покупець оплачує кожну поставлену партію товару в безготівковому порядку протягом 30 календарних днів з дати постачання. Оплата за отриманий товар здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника, згідно способу оплати, вказаному в п.3.1 даного договору не пізніше строку, визначеному в накладних.

Так, у накладній №-2598478 від 05.02.2009р. термін оплати встановлений до 26.02.2009р., у накладній №-2598758 від 06.02.2009р. – до 27.02.2009р., у накладній №-2599191 від 09.02.2009р. – до 02.03.2009р., у накладній №-2599249 від 09.02.2009р. – до 02.03.2009р., у накладній №-2599629 від 10.02.2009р. – до 03.03.2009р., у накладній №-2599858 від 11.02.2009р. – до 04.03.2009р., у накладній №-2600195 від 12.02.2009р. – до 05.03.2009р., у накладній №-2600483 від 13.02.2009р. – до 06.03.2009р., у накладних №-2600702, №-2600703, №-2600800 від 16.02.2009р. – до 09.03.2009р.

За приписом ч.1 ст530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За твердженням позивача, всупереч умовам договору та закону, відповідач частково оплатив вартість отриманого товару, у зв`язку з чим на момент подання позовної заяви за останнім утворилась заборгованість в розмірі 6 216грн.31коп. Одночасно, як зазначено позивачем у клопотанні №2064 від 13.08.2009р., в процесі розгляду справи відповідачем здійснено часткову оплату основного боргу, на підставі чого позивачем зменшено розмір позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу до суми 5 521грн.17коп.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається (ст.525 ЦК України).

Аналогічно, ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, позивач свої обов`язки за договором виконав належним чином, здійснивши поставку продукції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати товару не виконав, у зв`язку з чим за останнім утворилась заборгованість в розмірі 5 521грн.17коп.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості за поставлений товар, суд робить висновок, що заборгованість в розмірі 5 521грн.17коп. не погашена до теперішнього часу.

З огляду на викладене, враховуючи фактичне отримання відповідачем спірної продукції, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Аптека Біокон”, м. Київ в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 5 521грн.17коп. обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.

На ряду з зазначеним, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 365грн.63коп.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

Так, п.7.3 договору встановлено, що покупець за порушення термінів оплати товари сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від заборгованої суми за кожен день прострочення платежу.

На підставі зазначеного, за розрахунком позивача, сума пені за період прострочення з 26.02.2009р. по 02.06.2009р. з урахуванням кожної окремої накладної становить 365грн.63коп.

Розглянувши представлений розрахунок суми пені, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення пені в розмірі 365грн.63коп. обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 621грн.63коп.

Відповідно до п.1 ст.230 господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписом ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Пунктом 7.2 договору встановлено, що у випадку прострочення платежу покупець сплачує постачальнику одноразовий штраф у розмірі 10% від суми несплаченого в строк товару.

Договір в цій частині підписаний сторонами без заперечень, в судовому порядку недійсним не визнаний.

На підставі зазначеного, у відповідності до п.7.2 договору, за розрахунком позивача, розмір штрафу становить 621грн.63коп.

Розглянувши наданий позивачем розрахунок штрафу, враховуючи несвоєчасну оплату товару, господарський суд вважає вимоги позивача в частині стягнення штрафу в розмірі 621грн.63коп. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач заявляє про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 45грн.70коп. та інфляційних витрат в розмірі 239грн.33коп.

Відповідно до ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначеного, за розрахунком позивача, сума інфляційних витрат становить 239грн.33коп. за період прострочення з 26.02.2009р. по 02.06.2009р. з урахуванням кожної окремої накладної та 3% річних становлять суму в розмірі 45грн.70коп. за відповідний період прострочення.

Перевіривши арифметичний розрахунок суми інфляційних витрат, судом встановлено, що належна до стягнення сума становить 175грн.55коп., у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 239грн.33коп. підлягають частковому задоволення на суму в розмірі 175грн.55коп.

Одночасно, перевіривши арифметичний розрахунок суми 3% річних суд вважає, що зазначена позивачем сума не суперечить вимогам чинного законодавства, а тому вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в розмірі 45грн.70коп. підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення з відповідача відсотків за користування грошовими коштами в розмірі 182грн.82коп. суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.3 ст. 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Частиною 1, 2 ст. 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

При розрахунку відсотків за користування грошовими коштами позивач застосовував облікову ставку Національного банку України, посилаючись на положення ч.6 ст.231 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Одночасно, згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Тобто, суд зазначає, що вказаний у ч.6 ст.231 ГК України розмір відсотків встановлюється виключно для штрафних санкцій, а проценти за користування чужими грошовими коштами не є штрафними санкціями в розумінні ч.6 ст.231 ГК України.

Таким чином, застосування позивачем облікової ставки Національного банку України при розрахунку відсотків за користування грошовими коштами є необґрунтованим, оскільки зазначений розмір процентів (в розумінні ч.2 ст. 536 ЦК України) договором не встановлений, законом та іншим актом цивільного законодавства не передбачений.

На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача відсотків за користування грошовими коштами в розмірі 182грн.82коп. суперечать нормам чинного законодавства, а тому не підлягають задоволенню.

Крім викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача збитки у вигляді витрат, понесених на оплату юридичної допомоги в розмірі 675грн.00коп.

В обґрунтування зазначеної вимоги позивач посилається на п.7.1 договору, відповідно з яким за порушення умов даного договору винна сторона відшкодовує завдані даними діями, а рівно бездіяльністю, збитки, в тому числі відшкодовує не отриманий прибуток у відповідності до чинного законодавства та усі витрати, пов`язані з юридичним забезпеченням повернення заборгованості чи відновленням будь-якого порушеного права.

Так, між позивачем (замовник) та Приватним підприємством „Юридична фірма ”ЕВІДЕНС” (виконавець) укладено договір про надання юридичних послуг №7/5-3 від 18.05.2009р., відповідно до п.1.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання виконати роботи по поверненню суми заборгованості та відшкодуванню збитків, завданих порушенням зобов`язань Приватним підприємством „Компанія „Оріон”.

Так, відповідно до акту №1973 від 07.07.2009р. виконаних робіт по наданню юридичних послуг за договором №7/5-3 від 18.05.2009р. виконавець надав замовнику наступні послуги: складання позову, складання розрахунку штрафних санкцій до позову, юридичні консультації, організаційні послуги з підготовки, відправки матеріалів до господарського суду Донецької області. Загальна сума послуг становить 675грн.00коп.

Платіжним дорученням №402 від 20.05.2009р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Аптека Біокон” сплатило на користь Приватного підприємства „Юридична фірма ”ЕВІДЕНС” грошові кошти в розмірі 675грн.00коп.

Таким чином, на думку позивача, відповідно до п.7.1 договору поставки товару №0030/07 від 01.11.2006р. відповідач має сплатити на користь позивача суму збитків в розмірі 675грн.00коп.

За приписом ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Суд зазначає, що необхідними умовами цивільно-правової відповідальності по відшкодуванню збитків за загальними правилами є:

1) протиправність поведінки;

2) збитки, як результат протиправної дії;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою і завданими збитками;

4) вина особи, що заподіяла збитки.

Частиною 2 ст.22 Цивільного кодексу України до збитків віднесені: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Аналогічно, стаття 224 Господарського кодексу України визначає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Крім того, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню, включається, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

З наведеного вбачається, що у розумінні зазначених норм, збитки позивача понесені останнім за сплату юридичних послуг в розмірі 675грн.00коп. є додатковими витратами (вартість додаткових робіт).

Однак, суд не приймає посилання позивача, оскільки в розумінні ст.22 Цивільного кодексу України, ст.225 Господарського кодексу України додаткові витрати (вартість додаткових робіт) вважаються збитками, якщо вони сплачені іншим суб'єктам або реально понесені потерпілим. При цьому, відповідно до ч.2 ст.623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Втім, розрахунок спричинених збитків, на думку суду не може вважатися обґрунтованим, оскільки позивачем не представлено суду жодних документів, які б достовірно підтверджували вартість наданих юридичних послуг.

Таким чином, посилання позивача на понесені збитки в розмірі 675грн.00коп. є недоведеними, оскільки позивачем жодним чином не обґрунтовано їх розмір.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення збитків в розмірі 675грн.00коп. є необґрунтованими, недоведеними, а тому підлягають залишенню без задоволення.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.22, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 611, 623, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 193, 224, 225, 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

                                                                ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Аптека Біокон”, м. Київ до відповідача, Приватного підприємства „Компанія „Оріон”, м. Донецьк про стягнення заборгованості в розмірі 7 651грн.28коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 5 521грн.71коп., пені в розмірі 365грн.63коп., штрафу в розмірі 621грн.63коп., 3% річних в розмірі 45грн.70коп., інфляційних витрат в розмірі 239грн.33коп., процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 182грн.82коп. та збитків у вигляді витрат, понесених на оплату юридичної допомоги в розмірі 675грн.00коп. – задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства „Компанія „Оріон” (за адресою: вул. Шутова, 6, кв.18, м. Донецьк, 83064, р/р 26004319873980 у м. Донецьку ДРУ „Фінанси і кредит”, МФО 335816, код ЄДРПОУ 33524111) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Аптека Біокон” (за адресою: вул. Березняківська, 29, м. Київ, 02098, р/р 260040234800 в АБ „Брокбізнесбанк”, м.Києва, МФО 300249, код ЄДРПОУ 30263519) суми основного боргу в розмірі 5 521грн.71коп., пеню в розмірі 365грн.63коп., штраф в розмірі 621грн.63коп., 3% річних в розмірі 45грн.70коп., інфляційні витрати в розмірі 175грн.55коп., а також витрати по сплаті державного мита в сумі 82грн.25коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 251грн.99коп.

Видати наказ після набуття рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

У судовому засіданні 20.08.2009р. оголошено повний текст рішення.

Суддя