Постанова

від 14.08.2015 по справі 826/10996/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 серпня 2015 року № 826/10996/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., за участю секретаря судового засідання Непомнящої А.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Нікомед» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Науково-виробниче об'єднання «Нікомед» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС м. Києва (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 грудня 2014 року № 0017622201.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2015 року відкрито провадження в адміністративний справі № 826/10996/15, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 24 червня 2015 року.

Сторони у судове засідання 24 червня 2015 року участі повноважних представників не забезпечили, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином. У зв'язку з неявкою сторін, розгляд справи судом відкладений на 08 липня 2015 року.

У судовому засіданні 08 липня 2015 року представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що на підставі наказу від 17 листопада 2014 року № 1780 та направлення від 18 листопада 2014 року № 3208/2201, на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка Приватного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Нікомед» по взаємовідносинах з ТОВ «Про сервіс» (податковий номер 33153611) та з ТОВ «Бонус Інформ» (податковий номер 38898183) за період з 01 липня 2014 року по 31 липня 2014 року, за результатом якої складено акт перевірки від 27 листопада 2014 року № 1727/26-59-22-01/34431950.

Як висновок проведеної перевірки встановлено порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 190767,67 грн. в тому числі за липень 2014 року - 190767,67грн.

На підставі вищезазначеного висновку прийнято податкове повідомлення - рішення від 17 грудня 2014 року № 0017622201, яким Приватному підприємству «Науково-виробниче об'єднання «Нікомед» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 238460,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 190768,00 грн., за штрафними санкціями - 47692,00 грн..

Не погоджуючись із зазначеним рішенням контролюючого органу Приватне підприємство «Науково-виробниче об'єднання «Нікомед» оскаржило їх в адміністративному порядку до Головного управління ДФС у м. Києві та ДФС України.

За результатом адміністративного оскарження, податкове повідомлення - рішення від 17 грудня 2014 року № 0017622201 - залишено без змін, скаргу позивача - без задоволення (копії рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 24 лютого 2015 року № 3110/10/26-15-10-05-35 та ДФС України від 29 квітня 2015 року № 9118/6/99-99-10-01-04-25).

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням - рішенням й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження нереальності господарських відносин між ним та ТОВ «Бонус Інформ».

Заперечення відповідача, співпадають з висновками акта від 27 листопада 2014 року № 1727/26-59-22-01/34431950.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Положеннями пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З положень чинного податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Висновки про реальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано податковий кредит та сформовано валові витрати, судам слід робити з фактичним дослідженням обставин, що стосуються такого питання, зокрема правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентом.

Відтак, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

У зв'язку з чим, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Матеріали справи свідчать, що Приватне підприємство «Науково-виробниче об'єднання «Нікомед» зареєстровано як юридична особа Головним управлінням юстиції у місті Києві 13 червня 2006 року № 10741050006017734, ідентифікаційний код юридичної особи 34431950.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між позивачем (покупець) та ТОВ «Бонус Інформ» (продавець) укладено договір купівлі-продажу від 14 липня 2014 року № 147-Н, відповідно до умов якого, продавець зобов'язується у 2014 році поставити покупцеві товар, зазначений в Специфікації, а покупець - прийняти і оплатити його.

Строк поставки товару: з дня підписання договору по 30 липня 2014 року, з правом дострокової поставки (пункт 4.1 Договору).

Місце відвантаження: 01133, м. Київ, вул. Щорса, будинок 34 (пункт 4.2 Договору).

Покупець зобов'язаний прийняти поставлений товар згідно з видатковою накладною (пункт 5.1.1 Договору).

Відповідно до специфікації від 14 липня 2014 року до договору купівлі-продажу від 14 липня 2014 року № 147-Н, контрагентом поставляється Хроматомас - спектрометричний комплекс ISQ LT Trace 1310, коштовністю - 1144606,00 грн.

На підтвердження виконання умов названого договору, ПП «Науково-виробниче об'єднання «Нікомед» надало копії договору купівлі-продажу від 14 липня 2014 року № 147-Н, специфікації від 14 липня 2014 року до договору купівлі-продажу від 14 липня 2014 року № 147-Н, видаткової накладної від 22 липня 2014 року № 99 на загальну сум 1144606,00 грн., податкову накладну від 22 липня 2014 року № 99 на загальну сум 1144606,00 грн., оборотно-сальдові відомості по рахункам № 361 та № 631, виписки по рахункам з 21 липня 2014 року по 22 липня 2014 року, сертифікату реєстрації придбаного товару та інструкцію з використання вказаного товару.

Оплата за придбаний товар підтверджується платіжними дорученнями від 22 липня 2014 року № 91 на суму 1140000,00 грн. та від 25 липня 2014 року № 94 на суму 4606,00 грн.

За результатами дослідження вище перелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV та Положення № 88. Також, наявні в матеріалах справи податкові накладні, що були виписані ТОВ «Бонус Інформ» на ім'я позивача за результатами виконання відповідних договорів, за своїм змістом цілком відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та зареєстровані в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Так, ані акт перевірки, ані письмові заперечення відповідача, не містять аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентом податкової дисципліни у спірних правовідносинах.

Крім того, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 18.09.2013 №К/9991/76242/12, від 08.10.2013 №К/9991/6432/11, від 09.10.2013 №К/800/7079/13, від 10.10.2013 № К/800/29238/13, від 10.10.2013 №К/9991/62045/11.

Разом з тим, судом не приймаються як обґрунтовані посилання відповідача на висновки акту ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 01 вересня 2014 року № 2629/26-55-22-07/38898183 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Бонус Інформ» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01 липня 2014 року по 31 серпня 2014 року», оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

У свою чергу, на обґрунтування ділової доцільності взаємовідносин із ТОВ «Бонус Інформ» та підтвердження реальності господарських операцій позивачем вказано на договір із третьою особою, зокрема типовий договір від 16 липня 2014 року № 78.

Відтак, під час розгляду справи відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаних правочинів, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстроване в якості платників податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за спірний період, відповідає вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

В силу пункту 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною 2 статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (позивача) покладена відповідальність за недекларування та/або несплату податкових зобов'язань платниками податку - контрагентами, шляхом позбавлення його права на податковий кредит та валові витрати.

В ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду будь-яких належних доказів нікчемності правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання документів щодо цього правочину не уповноваженою на те особою.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача та наявність належним чином оформлених первинних документів, суд приходить до висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій, спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (стаття 69 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Приватного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Нікомед» підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов Приватного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Нікомед» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві від від 17 грудня 2014 року № 0017622201.

3. Судові витрати в сумі 487,20 грн. присудити на користь Приватного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Нікомед» (код ЄДРПОУ 34431950) з Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.Ю. Гарник