Рішення

від 23.09.2010 по справі 10/229

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 10/229 23.09.10

За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі

1. Міністерства фінансів України

2. Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Систем-Інвест»

2. Закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Рокада»

про стягнення заборгованості по договору та звернення стягнення на

предмет застави

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Систем-Інвест»

до 1. Міністерства фінансів України,

2. Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний

банк «Київ»

третя особа Закрите акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія

«Рокада»

про визнання договору недійсним

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Белаш Л.П.

Представники сторін:

від прокуратури: Морозов В.Ю.

від позивача 1 (відповідач 1 за зустрічним позовом):

Бондар О.М., довіреність № 31-28030-02-2/23 від 25.09.2008 року;

від позивача 2 (відповідач 2 за зустрічним позовом):

Трегуб О.А., довіреність № 21/159 від 21.07.2010 року;

від відповідача 1 (позивач за зустрічним позовом):

Лозянко О.О., довіреність від 01.09.2010 року;

Поліщук Р.М., довіреність від 01.09.2010 року;

від відповідача 2 (третя особа за зустрічним позовом):

Зарубницька В.О., довіреність від 12.11.2009 року.

В судовому засіданні 23.09.2010 року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Київ»(надалі ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ», позивач) звернулось до суду з позовом у якому заявлені вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Систем-Інвест»(надалі ТОВ «Систем-Інвест», відповідач 1) 411 742,84 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 3 252 768,45 грн. заборгованості по договору № 05/2005 про надання кредиту у валюті від 26.01.2005 року. Крім того, позивачем заявлені вимоги про звернення стягнення на предмет застави за договором застави цінних паперів від 28.04.2007 року № 5-06/41, а саме: акції, емітовані Відкритим акціонерним товариством «Київпроект», в кількості 80 633 штук на загальну суму 161 266,00 грн., які належать Закритому акціонерному товариству «Акціонерна страхова компанія «Рокада».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору № 05/2005 про надання кредиту у валюті від 26.01.2005 року, повернення коштів в термін визначений договором не забезпечив та не сплатив проценти за користування коштами, в зв'язку з чим позивачем також заявлені вимоги до ЗАТ «Акціонерна страхова компанія «Рокада», яке є поручителем по зобов'язанням ТОВ «Систем-Інвест»перед ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ».

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.07.2010 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 22.07.2010 року.

Клопотання про колегіальний розгляд справи на підставі ст. 4-6 ГПК України, яке отримано судом 05.08.2010 року від відповідача 1, судом розглянуто та у його задоволенні відмовлено, оскільки спір між сторонами у даній справі не відноситься до категорії складних і представником відповідача не наведено жодних обґрунтованих пояснень, які б свідчили про складність цієї справи.

Під час розгляду справи суд не знайшов підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на акції, емітовані Відкритим акціонерним товариством «Київпроект», в кількості 80 633 штук на загальну суму 161 266,00 грн., які належать Закритому акціонерному товариству «Акціонерна страхова компанія «Рокада», так як договором № 5-06/40 застави цінних паперів було забезпечено виконання зобов'язань ТОВ «Систем-Інвест»за договором № 140/06 від 08.11.2006 року, в той час коли позивачем заявлені вимоги про стягнення заборгованості за договором № 05/2005 про надання кредиту у валюті від 26.01.2005 року.

Відповідач 1 надав відзив на позов у якому проти позову заперечив та просив залишити його без розгляду. Позиція відповідача 1 з приводу заявлених вимог викладена у відзиві на позов, який залучено до матеріалів справи.

Відповідач 2 відзив на позов не надав, у судовому засіданні проти позову заперечив.

Ухвалою господарського суду від 06.08.2010 року прийнято до провадження зустрічну позовну заяву ТОВ «Систем-Інвест»до Міністерства фінансів України, ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ», третя особа ЗАТ «Акціонерна страхова компанія «Рокада»про визнання договору № 05/2005 від 26.01.2005 року недійсним.

У судовому засіданні 23.09.2010 року позивачем за зустрічним позовом були надані доповнення до зустрічного позову.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір суперечить одночасно декільком нормам законодавства України, оскільки плата за користування кредитними коштами, що має сплачуватись позичальником банку має здійснюватись законним засобом платежу, яким на території України є гривня. А також зазначено, що оспорюваний договір не містить істотних умов, передбачених ст. 345 Господарського кодексу України, у ньому відсутні істотні умови, які передбачають відповідальність банку, а визначене у договорі право банку щодо розірвання договору в односторонньому порядку суперечить чинному законодавству.

Представник відповідача 2 за зустрічним позовом надав відзив на зустрічну позовну заяву, у якому просив в задоволенні позовних вимог про визнання кредитного договору № 05/2005 від 26.01.2005 року відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

26 січня 2005 року між ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ» та ТОВ «Систем-Інвест»укладено договір № 05/2005 про надання кредиту у валюті, згідно п. 1.1. якого кредитор надає позичальнику кредит на покупку цінних паперів в сумі 1 239 000,00 доларів США на строк з 26 січня 2005 року по 26 січня 2008 року із сплатою 16% річних.

За умовами договору (п. 6.1) всі зміни та доповнення до цього договору оформляються додатковою угодою.

Додатковою угодою № 5 внесені зміни до кредитного договору № 05/2005 від 26.01.2005 року, та зокрема, згідно з погодженою редакцією п. 1.1 договору, кредитор надає позичальнику кредит на покупку цінних паперів в сумі 1 329 000,00 доларів США на строк з 26 січня 2005 року по 4 квітня 2006 року із сплатою 16% річних, а з 5 квітня 2006 року о 24 грудня 2009 року зі сплатою 15% річних. Строк повернення кредиту до 24.12.2009 року.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по поверненню кредиту та сплаті відсотків за користування кредитними коштами, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості, невиплачених процентів та пені.

Матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем зобов'язань за договором № 05/2005 від 26.01.2005 року.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст. 14, 526 Цивільного кодексу України між сторонами у справі виникли цивільні права і обов'язки (зобов'язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

В силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строк виконання зобов'язань щодо повернення грошових коштів закінчився 24.12.2009 року, однак умови договору щодо повернення кредитних коштів відповідачем у повному обсязі не виконані, заборгованість відповідача залишилась непогашеною в сумі 329 692,00 доларів США, доказів на спростування зазначеної суми боргу суду не представлено.

В силу положень п. 6.2 кредитного договору, договір діє до повного виконання сторонами всіх передбачених в ньому зобов'язань, а у п. 2.4 договору зазначено, що проценти за користування кредитом нараховуються щоквартально до останнього робочого дня останнього місяця кварталу, у валюті кредиту, за період фактичного користування кредитом, з дати перерахування кредитних ресурсів з позичкового рахунку № 20636000533433 по дату фактичного повернення кредиту.

Оскільки, нараховані за період з 26.01.2005 року по 28.12.2009 року відсотки за користування кредитом відповідачем не сплачені, позивач просить стягнути визначену суму в розмірі 101 738,01 доларів США в судовому порядку заявивши до стягнення також пеню за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 555,51 доларів США, пеню за несвоєчасну сплату відсотків 170,74 доларів США.

У відповідності до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з п.п. 4.4.2 договору позичальник зобов'язаний сплачувати кредитору проценти за користування кредитом у розмірі та у порядку, що встановлені цим договором. Нараховані проценти за користування кредитом перераховувати на рахунок позивача 2 за період з 26 січня 2005 року по 30 червня 2005 року, починаючи з липня 2005 року -щоквартально, не пізніше останнього робочого дня кварталу (п. 4.4.7). При надходженні від позичальника грошових коштів в рахунок погашення заборгованості по кредиту, кредитор має право в першу чергу зараховувати їх на погашення заборгованості по процентах (п. 4.1.9).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зобов'язання щодо сплати відсотків відповідачем були порушені, оскільки сума основного боргу у повному обсязі не повернута, заборгованість становить 329 692,00 доларів США, сума нарахованих відсотків станом на 28.12.2009 року складає 101 738,01 доларів США, доказів зворотнього суду не представлено.

Враховуючи викладене, з урахуванням відсутності в матеріалах справи контррозрахунку відповідача та доказів сплати основного боргу по кредиту та відсотків нарахованих за фактичне користування кредитом, вимоги про стягнення 411 016,60 доларів США визнаються судом обґрунтованими.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Відповідно до п. 5.1 договору при порушенні строку повернення кредиту та перерахування процентів за його користування позичальник сплачує кредитору пеню за кожний день прострочки в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З урахуванням викладеного, зважаючи на зміст позовних вимог в частині стягнення пені (а саме щодо стягнення пені за прострочення сплати основного боргу та відсотків), враховуючи той факт, що строки виконання зобов'язання щодо погашення основної суми кредиту визначені датою -24.12.2009 року, за порушення відповідачем зобов'язання за договором щодо повернення основного кредиту та відсотків, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 555,51 доларів США та пеня за несвоєчасну сплату відсотків в розмірі 170,74 доларів США.

Судом беруться до уваги заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву. При цьому, судом враховується, що відповідно до частини третьої статті 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно обґрунтовує та визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, а органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах можуть виступати органи державної влади чи місцевого самоврядування, яким законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Таким чином, відносини, щодо повернення коштів за кредитними договорами та нарахованих процентів впливають на інтереси Міністерства фінансів України, оскільки останнє є учасником Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»та має право на отримання частини доходу від діяльності банку.

З урахуванням наведеного, заявлені вимоги до позивача 1 є такими, що підлягають задоволенню.

Вимоги позивача щодо звернення стягнення на предмет застави за договором застави цінних паперів від 28.04.2007 року № 5-06/41 задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

В забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Систем-Інвест»перед ПАТ АКБ «Київ», 28.04.2007 року між ЗАТ «Акціонерна страхова компанія «Рокада»та ПАТ АКБ «Київ»укладено договір застави цінних паперів від 28.04.2007 року № 5-06/41. Відповідно до п. 1.1 договору застави, предметом застави виступають акції, емітовані Відкритим акціонерним товариством «Київпроект»в кількості 80 633 штук, номінальною вартістю на момент укладення договору застави 161 266,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про заставу», в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Вказаним вище договором № 5-06/41 від 28.04.2007 року заставодавцем (ЗАТ «АСК «Рокада») забезпечувалось виконання зобов'язань ТОВ «Систем-Інвест»перед ПАТ АКБ «Київ»за договором № 140/06 від 08.11.2006 року . При цьому, позивачем заявлені вимоги про стягнення заборгованості за договором № 05/2005 про надання кредиту у валюті від 26.01.2005 року. За наведених обставин, у суду відсутні підстави для задоволення вимог щодо звернення стягнення на предмет застави за договором застави цінних паперів від 28.04.2007 року № 5-06/41, яким було забезпечено виконання зобов'язань ТОВ «Систем-Інвест»перед ПАТ АКБ «Київ»за іншим договором, а саме: договором № 140/06 від 08.11.2006 року . Надана позивачем 2 довідка за підписом заступника голови правління ПАТ АКБ «Київ» щодо допущення технічної помилки у п. 1.1 договору № 5-06/41 від 28.04.2007 року, при його оформлені, не є належним доказом, що підтверджує укладення договору № 5-06/41 від 28.04.2007 року саме в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Систем-Інвест» по кредитному договору № 05/2005 від 26.01.2005 року .

Оскільки, факт прострочення погашення суми кредиту підтверджується матеріалами справи, відповідачем не спростований, належних доказів погашення суми заборгованості за договором № 05/2005 про надання кредиту у валюті від 26.01.2005 року, суду не представлено, позовні вимоги за первісним позовом визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 1 411 742,84 доларів США, що еквівалентно 3 252 768,45 грн.

Зустрічні вимоги про недійсність договору № 05/2005 про надання кредиту у валюті від 26.01.2005 року задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти -це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно із ч. 1 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Однак, у відповідності до ч. 2 ст. 192 ЦК України у випадках і в порядку, встановлених законом в Україні може використовуватися іноземна валюта.

Таким чином, зважаючи на визначення кредитного договору, встановлене ст. 1054 ЦК України, та поняття «кошти»за ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк може надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, у національній валюті (гривні) або іноземній валюті - у випадках і в порядку, встановлених законами України.

Здійснення банком операції з валютними цінностями є елементом виконання договірних зобов'язань за укладеним кредитним договором, що в свою чергу не суперечить вимогам Закону «Про банки і банківську діяльність».

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.

Так, згідно зі статтею 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7). Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Неспроможність боржника виконати свої зобов'язання за договором кредиту, або ж небажання його виконувати на тих умовах на яких його укладено, не може бути підставою для визнання його недійсним.

Порядок використання іноземної валюти визначаються Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України»і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Декрету Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

При цьому, відповідно до норм пп. «г»п. 4 ст. 5 Декрету використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії.

У нормах ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність»зазначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.

Таким чином, зазначеними положеннями законів України встановлено, що уповноважені банки на підставі виданої НБУ банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, мають право використовувати іноземну валюту на території України при здійсненні розрахунків, в тому числі і здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Як слідує з матеріалів справи, Публічному акціонерному товариству «Акціонерний комерційний банк «Київ», НБУ видало банківську ліцензію № 14, яка зареєстрована 19.05.1993 року за номером 171 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями.

Невід'ємною частиною цієї ліцензії є Дозвіл від 06.12.2001 року за № 14-1 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ»з валютними цінностями.

Пунктами 1-4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди: 1) операції з валютними цінностями; 2) емісію власних цінних паперів; 3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів.

Відтак, відповідач мав право укладати кредитні договори, видавати кредити та відповідно, вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до пп. «в», «г»ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

На сьогодні законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.

Національний банк України у своєму листі за № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 року «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті»у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Відповідно до норм статей 192, 533, 1054 ЦК України, статті 198 ГК України, статей 32, 44 Закону України «Про Національний банк України», статей 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Отже, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.

Згідно ст. 202, ст. 203, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у зв'язку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України та ГК України, які набрали чинності з 01.01.2004р..

Згідно з ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі; у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Оспорюваний договір містить погодження з усіх істотних умов характерних даному виду договорів.

Посилання позивача на наявність підстав для визнання недійсним кредитного договору через відсутність у ньому умов, які передбачають відповідальність банку, суд визнає необґрунтованими та безпідставними виходячи з наступного.

Положення Цивільного та Господарського кодексу України не пов'язують факт наявності в договорі відповідних положень з можливістю передбачити в його умовах посилання на норми чинного законодавства, а питання відповідальності сторін при укладенні договору погоджувались (тобто в цьому питанні сторонами досягнуто згоди на їх врегулювання шляхом викладення в договорі саме таких положень).

У відповідності зі ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, таким чином при укладенні договору, підписанні додаткових угод, позивач визнавав факт дії договору, що передбачає в свою чергу виконання сторонами протягом такого часу своїх обов'язків відповідно до договору. При цьому отримання коштів на умовах договору та відсутність жодних заперечень щодо невизнання дії договору позивачем, ніяким чином не узгоджується з недійсністю договору про яку заявляє позивач у позовній заяві.

Ще однією з підстав недійсності спірного договору позивач вважає те, що положення договору, а саме розділ 4, у якому визначено право кредитора в односторонньому порядку змінити, достроково розірвати договір чи зупинити або відмовити у видачі кредиту, порушують чинне законодавство України.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Сторонами при укладені договору було погоджено питання щодо розірвання договору в односторонньому порядку, в зв'язку з чим посилання відповідача на те, що договір було укладено з істотним порушенням норм чинного законодавства України є безпідставними, так як законом не забороняється встановлювати інший порядок розірвання договору при його укладені сторонами, ніж передбачений законом.

За встановлених обставин, наведені приписи чинного законодавства, та зокрема ст. ст. 203, 205, 207, 208, ч. 2 ст. 524 і ст. 533 ЦК України, ч. 2 ст. 198 ГК України, зустрічні позовні вимоги ТОВ «Систем-Інвест»щодо недійсності договору № 05/2005 про надання кредиту у валюті від 26.01.2005 року на підставі встановлення плати за користування кредитними коштами в іноземній валюті, недодержання в момент укладення договору усіх істотних умов, характерних даному виду договорів, визнані судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача за первісним позовом по сплаті державного мита у сумі 3 220,96 доларів США та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до положень статті 49 ГПК України підлягають стягненню з відповідача 1.

Судові витрати позивача за зустрічним позовом не підлягають стягненню з відповідача у зв'язку з відмовою в задоволенні зустрічного позову.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Систем-Інвест»(01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 31, п/р 26004000533401 в ПАТ «АКБ «Київ», МФО 322498, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 32597849) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»(01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 16-22, ідент. код 32000441) 411 742,84 доларів США (чотириста одинадцять тисяч сімсот сорок два долари США 84 центи) заборгованості за договором № 05/2005 про надання кредиту у валюті від 26.01.2005 року, що еквівалентно 3 252 768,45 грн. (три мільйони двісті п'ятдесят дві тисячі сімсот шістдесят вісім гривень 45 копійок).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Систем-Інвест»(01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 31, п/р 26004000533401 в ПАТ «АКБ «Київ», МФО 322498, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 32597849) на користь державного бюджету (рахунок 31110095700011, одержувач УДК Шевченківського району м. Києва, банк ГУ ДКУ у м. Києві, код банку 820019, код ЄДРПОУ 26077968, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності 095) державне мито в розмірі 3 220,96 доларів США (три тисячі двісті двадцять доларів США 96 центів).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Систем-Інвест»(01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 31, п/р 26004000533401 в ПАТ «АКБ «Київ», МФО 322498, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 32597849) на користь державного бюджету (рахунок 31218264700001, ідент. код 24262621, одержувач ГУ ДКУ в м. Києві, МФО 820019, код платежу 22050003) 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень) витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу.

5. В іншій частині в задоволенні первісного позову відмовити.

6. У задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Котков

дата підписання повного тексту рішення 07.10.2010р.