Ухвала

від 13.08.2015 по справі 2а-4783/12/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2015 року м. Київ К/800/33498/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Текнолюм" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013

у справі № 2а-4783/12/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Текнолюм"

до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської

області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Текнолюм" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби (правонаступник - Вишгородська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області) про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0000892300 від 15.05.2012; № 0000902300 від 15.05.2012.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2012 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013 постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2012 залишено без змін в частині

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з з контрагентами та складено акт № 433/22-00/37270449 від 12.04.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 187.1 ст. 187, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість на сумі 36562 грн.; пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає до сплати в сумі 712659, 26 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000892300 від 15.05.2012, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 545730, 92 грн., застосовано штрафні фінансові санкції 194123, 28 грн.; № 0000902300 від 15.05.2012, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств 628566, 66 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 6100, 65 грн.

В порядку адміністративного оскарження Рішенням ДПС у Київській області про результати розгляду скарги від 20.07.2012 № 1735/10/10-206/345-871 податкове повідомлення-рішення № 0000892300 від 15.05.2012, залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення № 0000902300 від 15.05.2012, скасовано в частині застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 6099, 65 грн.

Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги № 2493/0/1-12/10-2115 від 25.09.2012, податкові повідомлення-рішення № 0000892300 від 15.05.2012, № 0000902300 від 15.05.2012, з урахуванням Рішення ДПС у Київській області про результати розгляду скарги від 20.07.2012 № 1735/10/10-206/345-871 залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

У відповідності до пункту 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів. Пунктом 85.2. ст. 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 44.3. ст. 44 ПК України передбачено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до вимог п. 44.6. ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання. крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Такі документи не були надані ані під час проведення перевірки, ані під час подання заперечень на Акт перевірки.

Отже, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Тобто, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку. Таким чином, документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Також, у поданих копіях товарно-транспортних накладних в деяких випадках відсутні взагалі пункти розвантаження товару, а вказані пункти розвантаження не збігаються з адресами орендованих позивачем приміщень.

Позивачем доказів, які на його думку, підтверджують факт реалізації придбаних товарів іншим контрагентам і свідчать про реальність операцій, суд першої інстанції виходив з того, що з наданих документів неможливо ідентифікувати, що саме придбаний товар у контрагентів, відносини по яких досліджувались під час проведення перевірки, був проданий іншим підприємствам.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у поданих копіях товарно-транспортних накладних в деяких випадках відсутні взагалі пункти розвантаження товару, а вказані пункти розвантаження не збігаються з адресами орендованих позивачем приміщень.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанції було вірно враховано, що надані первинні документи, які за твердженням позивача підтверджують факт вчинення господарських операцій, не оформлені належним чином, при цьому, неточності в оформленні первинних документів є такими, що ставлять під сумнів фактичне виконання відображених у них господарських операцій, тому такі первинні документи не є належною підставою для формування позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Текнолюм" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013 у справі № 2а-4783/12/1070 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Текнолюм" відхилити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013 у справі № 2а-4783/12/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С .Е. Острович О.І. Степашко