Рішення

від 23.11.2011 по справі 2-4159/11

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-4159/11

РІШЕННЯ

Іменем України

23.11.2011 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючого судді Медвідь Н.О.

при секретарі Остролуцькій Ю.М. розглянувши у судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Кіпру», третя особа ОСОБА_2 про визнання іпотечного договору таким, що припинив свою дію, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ПАТ «Банк Кіпру», про визнання іпотечного договору таким, що припинив свою дію, посилаючись на те що 18.07.2005 р. між Акціонерним банком „АвтоЗАЗбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Банк Кіпру") та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, предметом якого є надання ОСОБА_2 кредиту на придбання нерухомості в сумі 230 000,00 дол. США.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 18.07.2005 р. між Акціонерним банком „АвтоЗАЗбанк" та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір.

Згідно умов іпотечного договору позивач взяв на себе обов'язок забезпечувати вимоги іпотекодержателя - АБ „АвтоЗАЗбанк" - що випливають з кредитного договору, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язаний в порядку, передбаченому кредитним договором, повернути відповідачу до 17 липня 2020 року кредит в розмірі 230000 доларів США, відсотки за користування ним в розмірі 13% річних, а в разі порушення строків повернення кредиту за договором - 18% річних, комісійні з розрахунку 0,09%о від середньоденних залишків на позичальному рахунку.

Проте їй стало відомо, що між АБ „АвтоЗАЗбанк" та ОСОБА_2:19.12.2008 року укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору;26.12.2008 року укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору.

Згідно умов додаткової угоди №1 на позичальника було покладено додаткові обов'язки, а саме кредитний договір доповнений п.2.2.12 «застрахувати на користь банку та щорічно перестраховувати заставлене майно до повного виконання зобов'язань за кредитним договором».

Крім цього цією ж додатковою угодою встановлено: «в разі невиконання п.2.2.12 позичальник зобов'язується сплачувати за користування кредитом проценти в розмірі 15% річних за строковий кредит та 20% річних у разі порушення строків повернення кредиту, за кожен день такого невиконання».

Додатковою угодою №2 до кредитного договору змінена процентна ставка за користування кредитом, а саме: процентна ставка за користування кредитом збільшена до 14%, а у разі порушення строків повернення кредиту збільшена до 19%».

З боку відповідача позивач ніяким чином не попереджувався про внесення змін до кредитного договору та зміни до договору іпотеки не вносилися.

Збільшення процентної ставки за кредитним договором та встановлення додаткових вимог, неузгоджених з поручителем, беззаперечно веде до збільшення обсягу відповідальності позивача за іпотечним договором.

Тому просила визнати правовідношення за іпотечним договором від 18.07.2005 p., укладеним між сторонами, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу ОСОБА_3, припиненими.

В судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на те що відповідно до абз. 3 п. 1.1. іпотечного договору сторони дійшли згоди, що у разі внесення змін кредитного договору щодо зміни розміру процентів по кредиту (в тому числі при їх збільшенні) до цього договору зміни не вноситимуться, і розмір процентів у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки підтверджуватиметься відповідними угодами про внесення змін до кредитного договору.

Підписуючи іпотечний договір сторони погодили між собою його умови, в тому числі і випадки, а також умови і порядок внесення змін до іпотечного договору, а, відтак, попередження відповідачем позивача про внесення змін до кредитного договору, не вимагалося. Тому посилання позивача на порушення відповідачем п. 6.2 іпотечного договору, враховуючи обставини, на які він сам посилався як на підставу своїх вимог, є необгрунтованими. Норми чинного законодавства не визначають наслідків недодержання умови державної реєстрації відомостей про зміну умов обтяження, навіть якщо припустити, що іпотечний договір прямо не передбачав би збільшення відсотків за кредитним договором. Невнесення відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою має наслідком лише ризик тільки для іпотекодержателя і полягає в можливості втрати іпотекодержателем пріоритету вимоги в межах цих змін відносно інших зареєстрованих відомостей про обтяження майна іпотекою, що були зареєстровані раніше. Майновий поручитель не є стороною основного договору, забезпеченого іпотекою, він лише зобов'язується перед кредиторами відповідати за виконання боржником договірних зобов'язань в межах вартості переданого ним в іпотеку майна.Іпотека є різновидом застави і окремим засобом забезпечення зобов'язання, а тому будь-яка зміна основного зобов'язання не потребує згоди майнового поручителя - іпотекодавця. Підписуючи іпотечний договір, позивач фактично погодився на виконання всіх його умов, зокрема умов, зазначених у п. 1.1. іпотечного договору.

Таким чином, правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення саме за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, а не з будь-якого іншого майна майнового поручителя, або грошових коштів. Позивачем в заставу нічого, крім нерухомого майна не передавалося, обсяг відповідальності позивача просто не може збільшитися.

Представник третьої особи позов визнав.

Суд, вислухавши осіб, яке приймають участь у розгляді справи, вивчивши матеріали справи, в позові відмовляє з наступних підстав:

Судом встановлено, що 18.07.2005 р. між Акціонерним банком „АвтоЗАЗбанк" правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Банк Кіпру" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 002-95/2005, предметом якого є надання йому кредиту на придбання нерухомості в сумі 230 000,00 дол. США.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 18.07.2005 р. між Акціонерним банком „АвтоЗАЗбанк" та позивачкою був укладений іпотечний договір.

Згідно умов іпотечного договору позивач взяв на себе обов'язок забезпечувати вимоги іпотекодержателя - АБ „АвтоЗАЗбанк" - що випливають з кредитного договору, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язаний в порядку, передбаченому кредитним договором, повернути відповідачу до 17 липня 2020 року кредит в розмірі 230000 доларів США, відсотки за користування ним в розмірі 13% річних, а в разі порушення строків повернення кредиту за договором - 18% річних, комісійні з розрахунку 0,09% від середньоденних залишків на позичальному рахунку.

П.6.4 іпотечного договору встановлено, що з усіх питань, які не врегульовані цим договором, сторони керуються чинним законодавством України.

19.12.2008 року укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору № 002-95/2005;26.12.2008 року укладено додаткову угоду №2.

Згідно умов додаткової угоди №1 від 19.12.2008 р. на позичальника було покладено додаткові обов'язки, а саме кредитний договір доповнений п.2.2.12 «застрахувати на користь банку та щорічно перестраховувати заставлене майно до повного виконання зобов'язань за кредитним договором».

Крім цього цією ж додатковою угодою встановлено: «В разі невиконання п.2.2.12 позичальник зобов'язується сплачувати за користування кредитом проценти в розмірі 15% річних за строковий кредит та 20% річних у разі порушення строків повернення кредиту, за кожен день такого невиконання».

18.07.2005 року між сторонами для забезпечення виконання зобов'язань третьої особи перед відповідачем за кредитним договором № 002-95/2005 від 18.07.2005 року, укладеним між відповідачем та третьою особою, було укладено іпотечний договір.

Відповідно до абз. 3 п. 1.1. іпотечного договору сторони дійшли згоди, що у разі внесення змін кредитного договору щодо зміни розміру процентів по кредиту (в тому числі при їх збільшенні) до цього договору зміни не вноситимуться, і розмір процентів у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки підтверджуватиметься відповідними угодами про внесення змін до кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, підписуючи іпотечний договір, який посвідчений нотаріально, сторони погодили між собою його умови, в тому числі і випадки, а також умови і порядок внесення змін до іпотечного договору, а, відтак, попередження відповідачем позивача про внесення змін до кредитного договору, не вимагалося.

За таких умов, посилання представника позивача на порушення відповідачем п. 6.2 іпотечного договору, враховуючи обставини, на які він сам посилався як на підставу своїх вимог, є необгрунтованими.

Згідно ст. 19 Закону України «Про іпотеку», будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, адже саме в даному випадку збільшення процентів за кредитним договором прямо передбачене іпотечним договором (п.1.1. іпотечного договору). Крім того норми чинного законодавства не визначають наслідків недодержання умови державної реєстрації відомостей про зміну умов обтяження, навіть якщо припустити, що іпотечний договір прямо не передбачав би збільшення відсотків за кредитним договором. Слід зазначити, що невнесення відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою має наслідком лише ризик тільки для іпотекодержателя і полягає в можливості втрати іпотекодержателем пріоритету вимоги в межах цих змін відносно інших зареєстрованих відомостей про обтяження майна іпотекою, що були зареєстровані раніше.

Згідно ч. 2 ст. 19 Закону України «Про іпотеку» збільшення підпорядковується пріоритету вимоги за будь-яким іншим зобов'язанням, забезпеченим предметом іпотеки, яка була зареєстрована до реєстрації відповідної зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою.

Більше того, посилання позивача на положення ст. 19 Закону України «Про іпотеку» є недоречними, оскільки незрозуміло, яким чином невнесення відомостей до Державного реєстру іпотек про зміну умов зобов'язання порушує права позивача. Також незрозуміло, яке саме порушене право позивача буде відновлене вразі внесення відповідного запису до зазначеного реєстру.

Відповідно до ч.2 ст.628 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, що є свідченням того, що порука та застава - окремі самостійні способи забезпечення зобов'язання.

Згідно із ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна - іпотеки.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. .

Майновий поручитель не є стороною основного договору , забезпеченого іпотекою, він лише зобов'язується перед кредиторами відповідати за виконання боржником договірних зобов'язань в межах вартості переданого ним в іпотеку майна.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про іпотеку», майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Отже, іпотека є різновидом застави і окремим засобом забезпечення зобов'язання, а тому будь-яка зміна основного зобов'язання не потребує згоди майнового поручителя - іпотекодавця. Підписуючи іпотечний договір, позивач фактично погодився на виконання всіх його умов, зокрема умов, зазначених у п. 1.1. іпотечного договору.

Таким чином, іпотека полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення саме за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, а не з будь-якого іншого майна майнового поручителя, або грошових коштів.

За правилами ст.. 598 ЦК України зобв»язання припиняються частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом .

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Представник позивача не довів тих обставин на які посилався як на підставу позовних вимог, не надав докази в обґрунтування позовних вимог, не спростував тих обставин на які посилається представник відповідача в обґрунтування своїх заперечень, що є його обов»язком відповідно до засад змагальності процесу за ст.. 10 ЦПК України . При цьому суд створив всі умови для змагального процесу , роз»яснював представнику позивачки його права та обов»язки.

За правилами ст. З ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду саме за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як свідчать матеріали справи, а також твердження представника позивача, позивачкою та її представником не обґрунтовано та не надано жодних доказів, які б вказували на правові підстави для задоволення її позову. Представником позивача не доведено підставу позову, обставини , на які посилається представник позивача, не передбачені ст.. 559 ЦК України , як підстави припинення поруки.

Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача, оскільки вони не відповідають вимогам ст.57-59 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 509, 526, 559, 572, 574, 593, 609, 638 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», ст.ст. 10, 11, 209, 212-214, 215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Кіпру», третя особа ОСОБА_2 про визнання іпотечного договору від 18.07.2005 pоку укладеного між Акціонерним банком „АвтоЗАЗбанк" та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу ОСОБА_3, таким що припинив свою дію, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: