Рішення

від 28.04.2010 по справі 01/21-38     

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" квітня 2010 р. Справа № 01/21-38

за позовом торгово-виробничого обслуговуючого підприємства В«Комірекс ОСОБА_1 ОСОБА_2», Сєматицький повіт, місцевість Сємятиче

до товариства з обмеженою відповідальністю В«ФорасВ» , м. Луцьк

про стягнення 25 995 Євро,

Суддя Якушева І.О.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_3 (довір. від 12.01.2010р.)

від відповідача: ОСОБА_4 (довір. № 6 від 9.02.2010р.), ОСОБА_5 (довір. № 17 від 25.04.2010р.)

Суть спору: позивач в позовній заяві на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача 25 995 Євро коштів як безпідставно перерахованих.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Відповідач у відзиві, представник відповідача в судовому засіданні позову не визнали, посилаючись на те, що позивач з вимогою про повернення безпідставно перерахованих коштів до відповідача не звертався. У зв'язку з цим вважає, що не настав строк виконання зобов'язання по поверненню безпідставно перерахованих грошових коштів та відсутній сам факт порушення прав позивача.

Також відповідач вказує на те, що статтею 533 ЦК України передбачено, що зобов'язання підлягає виконанню у національній валюті. Валютою виконання грошового зобов'язання є гривня. В ст. 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Допускається лише визначення еквіваленту зобов'язання у іноземній валюті, а не сплата нею. Відтак вважає, що позовні вимоги Торгово-виробничого обслуговуючого підприємства «Комірекс ОСОБА_1 ОСОБА_2»не грунтуються на нормах чинного законодавства.

В додаткових запереченнях на позов від 15.03.2010р. відповідач просить припинити провадження у справі, посилаючись на таке:

- у позовній заяві позивач зазначав про те, що перерахування ним на рахунок відповідача валюти за відсутності між сторонами контракту було безпідставним. Дане посилання не відповідає дійсності. Позивачем було перераховано валютні кошти на розрахунковий рахунок товариства на підставі укладеного факсом у 2008р. контракту №03/08.

Нормативні акти міжнародного права чітко визначають право на укладення контракту факсом.

Більше того, таке право передбачене і національним законодавством України.

Так, відповідно до ч.1ст.181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Частиною 1 ст.207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або декількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Згідно з ч.3 ст.207 Цивільного кодексу України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства.

Як і передбачено ч.1ст.181 Господарського кодексу України позивачем та відповідачем було підтверджено прийняття до виконання контракту №03/08 шляхом проведення позивачем платежу, а відповідачем поставки товару. За наслідками укладення у 2008р. між сторонами контракту товариством було поставлено позивачу товарно-матеріальні цінності - гриби лисички, свіжі охолоджені. Оскільки поставка товару відбулась через митний кордон України, а саме, через Волинську митницю, то операція підтверджується вантажно-митною декларацією та комерційним інвойсом.

За відсутності контракту перерахування валютних коштів у такому розмірі від нерезидента з переміщенням їх через митний кордон України було б неможливим, оскільки переказ валюти через митний кордон потребує ряд документів, серед яких є контракт.

Підтвердженням існування між сторонами договірних зобов'язань є також додатки до контракту №03/08, які підписувались сторонами після укладення контракту.

Іншими доказами існування такого контракту є подані самим же позивачем додатки до позовної заяви, зокрема, рахунки-проформи ТзОВ «Форас»та платіжні документи позивача. В даних документах зазначається про те, що перерахування грошових коштів здійснюється позивачем на виконання контракту.

Укладеним сторонами контрактом №03/08 було передбачено, що, по-перше, спори з приводу виконання умов контракту будуть розглядатись судом при торгово-промисловій палаті за місцезнаходженням позивача. Та, по-друге, при вирішенні спірних питань буде застосовуватись матеріальне право країни позивача.

Таким чином, укладеним сторонами договором було визначено підсудність спорів з даного договору у суді при торгово-промисловій палаті, що знаходиться за місцезнаходженням позивача. Також сторонами було досягнуто згоди про те, що при розгляді спорів будуть застосовуватись норми матеріального права країни позивача.

Вищевикладені умови договору свідчать про те, що позов торгово-виробничого обслуговуючого підприємства «Комірекс ОСОБА_1 ОСОБА_2»до товариства з обмеженою відповідальністю «Форас»не може розглядатись в господарському суді Волинської області внаслідок того, що сторонами було визначено договірну підсудність спорів за місцезнаходженням позивача, а також сторонами було погоджено, що при вирішенні спорів мають застосовуватись норми матеріального права країни позивача, тобто має застосовуватись не українське законодавство, а законодавство ОСОБА_6.

Відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду України правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а питання, що постають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою), зокрема, щодо підсудності судам України справ з іноземним елементом, визначаються Законом України «Про міжнародне приватне право».

За відсутності у господарсько-процесуальному кодексі України інституту договірної підсудності визначальною є позиція Верховного Суду України, який зазначив, що спори що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у визначених випадках можуть розглядатись судами України, а також за згодою сторін спору міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при торгово-промисловій палаті України, при цьому застосування ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право»не суперечить положенням господарського процесуального кодексу України, більше того, при розгляді справ за участю іноземного елемента зазначений нормативний акт є спеціальним щодо ГК України, у зв'язку із чим, за загальним правилом, повинні застосовуватись саме положення зазначеного Закону. Як висновок Верховний суд України зазначає, що відмова судів у розгляді спорів за участю іноземного елемента при існуванні угоди (умови угоди) про підсудність спору господарському суду України на підставі того, що норми ГПК України не містять норм про договірну підсудність є незаконною. Відповідно до даного висновку, якщо існує угода (умови угоди) про підсудність спору не господарському суду України, а іншій судовій установі в іншій країні, то саме там і має розглядатись спір.

Такими чином, визначення сторонами у контракті №03/08 договірної підсудності по розгляду спору при торгово-промисловій палаті за місцезнаходженням позивача відповідає Закону України «Про міжнародне приватне право», що є спеціальною щодо ГПК України нормою, а сама договірна підсудність є обов'язковою умовою як для сторін договору, так і для судів. Визначена у контракті №03/08 підсудність передбачає інший порядок вирішення спору та унеможливлює розгляд господарським судом Волинської області справи №01/21-38.

Оскільки відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про міжнародне приватне право»передбачено, що учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин, то додатковим підтвердженням неможливості розгляду даного спору в господарському суді Волинської області є обов'язкова для сторін та суду умова договору про те, що при вирішенні спорів мають застосовуватись норми матеріального права країни-позивача. Оскільки позивач в розумінні чинного законодавства є іноземним елементом, то при вирішенні даного спору не підлягають застосуванню норми чинного законодавства України.

Представник позивача в письмових поясненнях від 29.03.2010р. та в судовому засіданні 1.04.2010р. факт укладення факсом у 2008р. контракту №03/08 від 23.07.2008р. з відповідачем заперечив, посилаючись на те, що кошти відповідачу перераховувались на підставі рахунків-фактур.

Заявив клопотання про витребування у відповідача оригіналу контракту №03/08 від 23.07.2008р., яке ухвалою суду від 1.04.2010р. задоволено.

В судовому засіданні 28.04.2010р. представники відповідача уточнили, що на контракті №03/08 вказано дату 23.06.2008р., а передано його відповідачу за допомогою факсового зв'язку 24.07.2008р.

Крім цього, представник відповідача заявив клопотання:

- про залучення третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Волинську митницю, посилаючись на те, що вона може підтвердити (спростувати) факт існування контракту;

- про витребування у Волинської митниці контракту №03/08 від 23.07.2008р.

Судом зазначені клопотання відхилено.

Відповідно до ст.27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін. Заявляючи клопотання, відповідачем не обґрунтовано, яким чином рішення зі спору по даній справі може вплинути на права та обов'язки Волинської митниці.

Відповідно до ч.2 ст.34, ч.3 ст.36 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Як пояснив представник відповідача, ТзОВ «Форас»було надано Волинській митниці копію контракту №03/08 від 23.06.2008р.

З огляду на положення ч.2 ст.34, ч.3 ст.36 ГПК України, враховуючи заперечення позивачем факту укладення контракту №03/08 від 23.07.2008р., клопотання представника відповідача про витребування з Волинської митниці контракту №03/08 від 23.07.2008р., у якої знаходиться копія контракту, відхилено.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

встановив:

9.10.2009р. відповідачем за допомогою факсимільного зв'язку на телефакс позивача було передано рахунок-проформу № 11 від 09.10.2009 р. з пропозицією придбати гриби білі та гриби білі кусочками на загальну суму 9999 Євро.

13.10.2009р. відповідачем за допомогою факсимільного зв'язку на телефакс позивача було передано рахунок-проформу № 12 від 13.10.2009р. з пропозицією придбати гриби білі на загальну суму 9996 Євро.

19.10.2009р. відповідачем за допомогою факсимільного зв'язку на телефакс позивача було передано рахунок-проформу № 14 - від 19.10.2009р. з пропозицією придбати гриби білі та гриби білі кусочками на загальну суму 6000 Євро.

9.10.2009р. позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 9999 Євро, про що свідчить підтвердження обслуговуючого банку від 9.10.2009р.

13.10.2009р. позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 9996 Євро, про що свідчить підтвердження обслуговуючого банку від 13.10.2009р.

19.10.2009р. позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 6000 Євро, про що свідчить підтвердження обслуговуючого банку від 19.10.2009р.

Всього позивачем було перераховано відповідачу коштів на загальну суму 25 995 Євро.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

З наведеного вбачається, що шляхом вчинення юридично значимих дій між сторонами у справі було досягнуто домовленості щодо передачі відповідачем і купівлю позивачем грибів.

Згідно з поясненнями представника позивача відповідач не передав позивачу грибів білих та грибів білих кусочками на суму перерахованих коштів, та не повернув суми попередньої оплати.

Позивач звертався до відповідача з вимогами про повернення коштів шляхом надіслання претензії від 17.12.2009р.( факт надіслання підтверджується реєстром поштових відправлень від 17.12.2009р.), вимоги від 25.02.2010р. (було надіслано кур'єрською поштою, факт надіслання підтверджується описом вкладення у цінний лист від 25.02.2010р.

Згідно з поясненнями представника позивача вимога, надіслана 25.02.2010р. на юридичну адресу відповідача: м. Луцьк, вул. Наливайка, 24-а, повернулась і тому її було надіслано відповідачу повторно за іншою - фактичною адресою: м. Луцьк, вул. Карбишева, 2.

Факт отримання вимоги відповідачем, надісланої повторно, підтверджується повідомленням про вручення її 1.03.2010р.

Наведеним спростовуються доводи позивача про відсутність звернень позивача щодо повернення коштів та відсутність обов'язку відповідача щодо їх повернення через те, що не настав строк повернення.

Відповідно до глави 83 Цивільного кодексу України, яка регулює позадоговірні зобов'язання, які виникають у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, а саме статтею 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.

В процесі судового розгляду відповідач не спростував доводів позивача про безпідставне користування коштами, не подав суду доказів, які б свідчили про передачу товару позивачу чи повернення коштів.

З огляду на викладене, враховуючи те, що позивач кошти в рахунок передачі білих грибів перерахував, а відповідач грибів не передав, позовна вимога про стягнення з відповідача 25 995 Євро обґрунтована і підлягає до задоволення, оскільки на даний час відповідач користується коштами позивача безпідставно.

Відповідно до ч.3 ст.533 Цивільного кодексу України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до преамбули Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»цей Декрет встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функцій банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.7 цього Декрету у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта.

З огляду на викладене, судом відхилено доводи відповідача про неправомірність вимог позивача.

Разом з цим, задовольняючи вимогу про стягнення з відповідача коштів в іноземній валюті судом також враховано, що перерахування коштів позивачем відбувалось в іноземній валюті.

З матеріалів справи вбачається, що ціну товару в іноземній валюті - Євро вказав сам відповідач, надсилаючи рахунки на оплату товару, а тому саме в цій іноземній валюті позивачем і було перераховано кошти за товар.

Відповідач не мав заперечень щодо перерахування позивачем коштів в іноземній валюті на момент їх отримання.

Заперечення у відповідача щодо перерахування коштів позивачем в іноземній валюті виникли лише в процесі судового розгляду позову про стягнення з нього коштів, якими він користується безпідставно.

Посилання відповідача на те, що є правові підстави для припинення провадження у справі, оскільки валютні кошти були перераховані відповідачу на підставі укладеного між сторонами 23.06.2008р. за допомогою факсимільного зв'язку контракту №03/08 (а.с.44), пунктом 8.1. якого передбачено розгляд спорів арбітражним судом при Торгово-Промисловій палаті за місцем знаходження позивача, відхилені судом як безпідставні з огляду на таке.

Представник позивача в письмових поясненнях від 29.03.2010р. та в судовому засіданні факт укладення у 2008р. за допомогою факсимільного зв'язку контракту №03/08 від 23.06.2008р. з відповідачем, факт отримання його по факсимільному зв'язку заперечив, посилаючись на те, що кошти відповідачу перераховувались на підставі рахунків-фактур.

Відповідно до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ч.1 ст.6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.

Аналогічне положення закріплене в ст.382 Господарського кодексу України та Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженому наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 06.09.2001р. № 201.

Відповідно до положень частин 2 та 3 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, доказів на підтвердження існування письмової угоди сторін про можливість укладення договору за допомогою факсимільного зв'язку, у якій би містилися зразки відповідних аналогів власноручних підписів осіб, уповноважених на підписання контракту, не подано.

Чинним законодавством не передбачена можливість укладення зовнішньоекономічного контракту за допомогою факсимільного зв'язку .

Відповідно до ч.3 ст.36 ГПК України оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Оригіналу контракту №03/08 від 23.06.2008р. відповідач суду не подав.

Разом з цим, із відзиву на позовну заяву від 22.02.2010р. (а.с.21) вбачається, що на початку судового розгляду відповідач також не заперечував факту відсутності між сторонами правочину та виникнення зобов'язання повернути кошти.

Зважаючи на викладене, факсимільна копія контракту №03/08 від 23.06.2008р., як і рахунки-проформи ТзОВ «Форас»та платіжні документи позивача, в яких зазначається про те, що перерахування грошових коштів здійснюється на виконання контракту, в силу ст. ст. 33, 34 ГПК не може бути прийнята судом як належний та допустимий доказ укладення між сторонами контракту №03/08 від 23.06.2008р.

Посилання відповідача на роздруківку вихідних дзвінків на номер телефону позивача №(4885) 6553680 за липень 2008р. не може слугувати належним доказом укладення договору, виходячи зі змісту ст.34 ГПК України щодо належності та допустимості доказів.

Керуючись ст.ст.11, 1212 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», ч.1 ст.181, ст.382 Господарського кодексу України, Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 06.09.2001р. № 201, ч.3 ст.36, ст.ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю В«ФорасВ» (м. Луцьк, вул. Наливайка, 24а, код ЄДРПОУ 32035123, р/р 26007001023806 у Волинській філії ВАТ «Кредобанк») на користь торгово-виробничого обслуговуючого підприємства В«Комірекс ОСОБА_1 ОСОБА_2»(Сєматицький повіт, місцевість Сємятиче, вул. Костюшка, 92, 17-300, ідентифікаційні номери: NIP: 544-000-00-24, REGON: 002338996, банківські реквізити: р/р в Євро 84 1030 1074 0000 5004 8365 Bank Pekao S.A.I O/SIEMIATYCZE Plac J.Pawla II 15 17-300 Siemiatycze, SWIFT: PKOPPLPW) 25 995 Євро; 259,95 Євро витрат, пов'язаних з оплатою державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя І.О.Якушева

Дата виготовлення повного тексту рішення: 30.04.2010р.