Постанова

від 12.03.2007 по справі 6/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                        ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  "12" березня 2007 р.                                                                   Справа № 6/12

Господарський суд Чернівецької області в складі головуючого судді Паскаря А.Д. при секретарі судового засідання Байталюку В.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов

Товариства з обмеженою відповідальністю “АВ ТЕХ”, с. В. Петрівці Сторожинецького району Чернівецької області

до Міністерства економіки України

про визнання нечинним висновку від 25.07.2006 року № 103-21/503 від 25.07.2006 року                                        

за участю представників:

від позивача –Козмич І.І., директор; Мазурашу М.Г., довіреність від 01.10.2006 року

від відповідача –Лавренюк А.С., доручення від 23.10.2006 року № 24-17/292,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю “АВ ТЕХ”, с. В. Петрівці Сторожинецького району Чернівецької області, звернулося з позовом до Міністерства економіки України про визнання нечинним висновку від 25.07.2006 року № 103-21/503 про те, що операція з розпорення вживаного одягу та розкрою його на ганчір'я за договором від 01.01.2004 року № 1 між ТОВ “АВ ТЕХ” та фірмою “Авtex” (Бельгія) не відноситься до операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах.

Позовна вимога обґрунтовується тим, що Висновок суперечить статті 1 Закону України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” від 15.09.1995 року № 327/95-ВР (далі –Закон № 327/95) та статтям 316, 317 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на те, що Висновком, який був виданий відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 327/95 та Положення про порядок надання висновків щодо визначення операцій як таких, що належать до операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах, затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської  інтеграції України від 26.11.2003 року № 340 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.12.2003 року за № 1146/8467 (далі –Положення), на лист Вадул-Сіретської митниці від 02.06.2006 року № 11/25/1-2328 позивачеві було відмовлено у визначенні операції з переробки одягу що був у вжитку на ганчір'я, як такої, що не належить до операції з давальницькою сировиною з урахуванням того, що:

- положення пункту 7.1. договору щодо відшкодування виконавцем 100% вартості сировини замовнику у разі її повного зіпсуття або загибелі не відповідає частині 17 статті 2 Закону № 327/95, якою передбачений єдиний випадок можливої втрати чи повного зіпсуття давальницької сировини або готової продукції внаслідок форс-мажорних обставин, факт настання яких засвідчений Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами;

- пункти 7.1 та 7.6 договору передбачають перехід права власності на сировину чи готову продукцію до виконавця, що не відповідає вимогам статті 1 Закону № 327/95, якою встановлено, що право власності на давальницьку сировину на кожному етапі її переробки, а також на вироблену з неї готову продукцію належить замовнику. Готова продукція може бути повернена у країну замовника або реалізована замовником (чи за його дорученням виконавцем) у країні виконавця, зокрема у порядку, визначеному статтею 3 Закону, або в іншій країні;

- висновок Чернівецької торгово-промислової палати В-521 від 09.03.05 не засвідчував технологічну схему витрат та витрат сировини, вихід готової продукції та не містив обґрунтування наявності переробки, підтверджене нормативно-технічними, методологічними документами або дослідним методом;

- заяви про визнання недійсними різного роду листів, інформації, роз'яснень і т. п., які надсилаються державними чи іншими органами на адресу підпорядкованих їм структур та ін. з приводу конкретних ситуацій, розгляду господарськими судами не підлягають;

- висновок не може бути підставою для митного оформлення готової продукції позивача, що вироблена з використанням давальницької сировини, ввезеної на митну територію України, а, отже, не може перешкоджати позивачеві здійснювати зовнішньоекономічну діяльність за зазначеним договором. Саме тому, на думку відповідача, Висновок  не порушує і не може порушити прав позивача у сфері публічно-правових відносин.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Статтею 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, тобто захист фізичних та юридичних осіб від чиновницького свавілля. До  адміністративних  судів можуть бути оскаржені будь-які рішення,  дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків,   коли   щодо   таких   рішень,   дій  чи  бездіяльності  Конституцією чи законами України встановлено  інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 Рішення  Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 встановлено, що Положення  частини  другої статті 124  Конституції України  щодо   поширення   юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи  (громадянина України,  іноземця,  особи  без громадянства,  юридичної особи) на звернення до суду  за  вирішенням  спору  не  може  бути обмежене законом,  іншими нормативно-правовими актами.

З огляду на викладене, твердження відповідача про те, що Висновок не може бути предметом спору в господарських судах, судом визнається хибним та необґрунтованим.

У відповідності до статті 1 Закону № 327/95 давальницька сировина визначена як сировина,  матеріали, напівфабрикати, комплектуючі  вироби,  енергоносії,  ввезені  на   митну  територію України іноземним замовником (чи закуплені іноземним замовником за іноземну  валюту  в  Україні)  або вивезені за її межі українським замовником  для  використання  у  виробленні  готової   продукції. Право  власності  на  давальницьку  сировину   на кожному  етапі  її  переробки,  а  також на вироблену з неї готову продукцію належить замовнику.

Операція з давальницькою  сировиною  у  зовнішньоекономічних відносинах законодавцем визначається як операція з перероблення  (оброблення,  збагачення  чи використання)  давальницької  сировини в результаті технологічного процесу  із  зміною  коду  по  ТН  ЗЕД  (незалежно  від  кількості виконавців),   а   також  етапів  (операцій  з  перероблення  цієї сировини) з метою отримання готової продукції за відповідну плату. До  операцій  з  давальницькою  сировиною  у  зовнішньоекономічних відносинах  належать операції, в яких сировина замовника на конкретному етапі  переробки,  а також на заключному,  є основним матеріалом та її  вартість  становить  не  менш  як  20  відсотків загальної  вартості  готової  продукції,  при цьому обов'язковим є попереднє здійснення поставки виконавцю  давальницької  сировини відносно   повернення   виготовленої   з   неї  готової  продукції замовнику. При розрахунку вартості давальницької сировини і вартості  готової  продукції враховуються вартість всієї вивезеної (ввезеної) давальницької сировини  та  витрати  по  доставці  цієї сировини до виконавця.

Згідно з частиною  1 статті 7 Закону № 327/95, у  разі  потреби  за   запитом  митних  органів або органів державної податкової  служби  визначення  операцій  як  таких,  що належать  до  операцій  з  давальницькою  сировиною,  зазначених в абзаці шостому статті 1 цього Закону,  здійснюється  Міністерством економіки   та   з  питань  європейської  інтеграції  України  або уповноваженими ним органами на підставі акта експертизи,  виданого Торгово-промисловою     палатою    України    або    регіональними торгово-промисловими палатами.

01.12.2004 року фірма “АВтех” ВVBA (Бельгія) –Замовник, та ТОВ “АВ ТЕХ” (Україна) – Виконавець, уклали між собою договір № 1 на переробку давальницької сировини, відповідно до якого Замовник доручив, а Виконавець зобов'язався виконати роботу з переробки давальницької сировини –одягу текстильно-трикотажного, який був у вжитку (окрім верхнього одягу осінньо-зимового асортименту) у готову продукцію –ганчір'я, а Замовник зобов'язується прийняти готову продукцію, тобто, ганчір'я розрізані, сортовані та упаковані в тюки, і оплатити проведену роботу у встановленому договором порядку, а також прийняти залишки, які залишаться після переробки давальницької сировини.

Таким чином, укладений позивачем та фірмою “АВтех” ВVBA договір за своєю правовою природою є договором підряду, який регулюється главою 61 Цивільного кодексу України та передбачає виконання роботи з матеріалу замовника (статті 837, 840 ЦК України).

25.07.2006 року Департамент зовнішньоекономічної політики Міністерства економіки України на лист Вадул-Сіретської митниці Державної митної служби України від 02.06.2006 року № 11/25/1-2328 роз'яснив, що операція з розпорення вживаного одягу та розкрою його на ганчір'я за договором від 01.01.2004 року № 1 між ТОВ “АВ ТЕХ” (Україна) та фірмою “АВтех” ВVBA (Бельгія)  не відповідає вимогам Закону № 327/95, а тому не відноситься  до операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах.

У відповідності до пункту 9.1. договору, зміст якого повністю відповідає статті 323 ЦК України, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань по даному договору, якщо повне або часткове невиконання своїх зобов'язань являється наслідком обставин непоборної сили, а також некласичних видів форс-мажорних обставин, які можуть мати місце на території України (страйки, рішення органів влади, зміни національного законодавства тощо).

Згідно із статтею 842 ЦК України, ризик випадкового знищення речі (матеріалу) до настання строку здачі підрядником визначеної договором підряду роботи несе сторона, яка надала матеріал, тобто  її власник.

З огляду на викладене, суд вважає, що посилання відповідача на пункт 7.1. договору, який суперечить пункту 9.1. договору, не є підставою для визнання операції позивача за договором такою, що не відноситься до операцій з давальницькою сировиною.

Необґрунтованим визнається судом також й посилання Мінекономіки на те, що пункти 7.1. та 7.6. договору передбачають перехід права власності на сировину чи готову продукцію до виконавця і не відповідає вимогам статті 1 Закону № 327/95. Зокрема, жодний із зазначених пунктів договору не передбачає перехід права власності на сировину чи готову продукцію до виконавця, як це стверджує відповідач.

Механізм розгляду Міністерством економіки та його підрозділами  отриманих від митних органів або органів державної податкової служби документів викладений в пункті 4 Положення. Відповідно до абзацу 5 вказаного пункту остаточний розгляд документів на предмет відповідності умов здійснення  операції за контрактом, поданої технологічної схеми переробки та актів експертизи Торгово-промислової палати України чи регіональної торгово-промислової палати вимогам Закону “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” і наявності, власне, самої переробки давальницької сировини здійснює відділ митно-тарифної політики та захисту внутрішнього ринку Мінекономіки, який готує лист-висновок або мотивовану відмову в наданні висновку.

Отже, Міністерству приписано надати лист-висновок або відмовити в наданні такого висновку.

Випадки, в яких допускається відмова в наданні висновку щодо віднесення операції за контрактом до операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах, встановлені пунктом 5 Положення, яким в числі іншого визначено, що якщо положення контракту не узгоджуються між собою чи не підтверджуються актами експертизи Торгово-промислової палати України чи регіональної торгово-промислової палати, а також якщо умови здійснення операції за контрактом не відповідають вимогам Закону України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”, Міністерство економіки України та уповноважені ним органи вправі відмовити в наданні  висновку щодо віднесення операції за контрактом до операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах.

Між тим, як судом вже було вказано, в запереченнях на відзив відповідач зазначив, що договір суперечить вимогам Закону № 327/95, а висновок Чернівецької торгово-промислової палати В-521 від 09.03.05 не засвідчував технологічну схему витрат та витрат сировини, вихід готової продукції та не містив обґрунтування наявності переробки, підтверджене нормативно-технічними, методологічними документами або дослідним методом.

Однак, навіть за таких обставин відповідач повинен був відмовити митному органу в наданні  висновку. Надавши оскаржуваний Висновок, Мінекономіки України порушило вимоги частини 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина друга статті 71 КАС України).

Судом встановлено, що на відміну від позивача, який довів обґрунтованість своєї позовної вимоги, відповідач не довів правомірність прийняття ним Висновку, що є предметом спору у даній справі.

Тому, задовольняючи обґрунтований позов, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати позивача підлягають поверненню йому з Державного бюджету.

На підставі викладеного, керуючись статтями 86, 94, 160–163, 167, 185, 186, пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Позов задовольнити.

2.Визнати нечинним Висновок Міністерства України від 25.07.2006 року № 103-21/503 про те, що операція з розпорення вживаного одягу та розкрою його на ганчір'я за договором від 01.01.2004 року № 1 між ТОВ “АВ ТЕХ” та фірмою “АВtex” (Бельгія) не відноситься до операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах.

3.Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АВ ТЕХ” (с. Верхні Петрівці Сторожинецького району Чернівецької області, ідентифікаційний код 32908185) державне мито в сумі 85 грн.

Постанова, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Порядок і строки апеляційного оскарження:

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Львівського апеляційного господарського суду через господарський суд Чернівецької області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                        А. Паскарь