Ухвала

від 20.08.2015 по справі 910/13502/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

20.08.2015Справа № 910/13502/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Ойл" ЛТД

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна транспортна компанія"

про стягнення 60 900,00 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Мотузюк Б.М. - представник, довіреність б/н від 13.01.2015;

Від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Восток-Ойл" ЛТД звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна транспортна компанія" про стягнення заборгованості в розмірі 60900,00 грн. за Договором фінансової допомоги №20-03/07 від 20.03.2007, а також судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 1827,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання з боку відповідача зобов'язань за Договором фінансової допомоги № 20-03/07 від 20.03.2007 в частині здійснення оплати за надану фінансову допомогу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2015 порушено провадження у справі № 910/13502/15 та призначено до розгляду на 10.06.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 14.07.15 р..

14.07.2015 року судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду від 20.07.15 розгляд справи призначено на 29.07.15 р..

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.07.2015 за клопотанням представника позивача продовжено процесуальний строк розгляду справи та відкладено розгляд справи на 11.08.2015.

Ухвалою суду від 11.08.15 р. розгляд справи відкладався на 20.08.15 р.

У судове засідання 10.06.15 р., 11.08.15 р. та 20.08.2015 з'явився уповноважений представник позивача, в судове засідання 29.07.15 р. - не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 29.07.15 р. позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0103034554416, 0103034554432.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання 10.06.15 р., 29.07.15 р., 11.08.15 р. та 20.08.2015 не з'явився.

Доказів отримання відповідачем ухвали про порушення провадження у справі від 29.05.2015 поштовим відділенням зв'язку на час розгляду справи 10.06.15 р. до суду не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103034551590, в якому зазначено, що 05.06.2015 поштове відправлення надійшло до відділення поштового зв'язку "Київ південний поштамт".

Доказів отримання відповідачем ухвали суду від 20.07.2015 поштовим відділенням зв'язку на час розгляду справи 29.07.15 р. до суду не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 010334554424, в якому зазначено, що 23.07.2015 поштове відправлення надійшло до відділення зв'язку «Київ південний поштамт».

Доказів отримання відповідачем ухвали суду у справі № 910/13502/15 від 11.08.15 р. поштовим відділенням зв'язку на час розгляду справи 20.08.15 р. до суду не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103035307714, в якому зазначено, що вказане відправлення 20.08.15 р. відправлено до Київської міської дирекції поштового зв'язку та адресату не вручено.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 29.07.2015 представником позивача подано клопотання б/н від 14.07.2015 про долучення документів до матеріалів справи, а саме копій платіжних доручень: №645 від 26.03.2007 на суму 700 000,00 грн., №646 від 26.03.2007 на суму 700 000,00 грн., №647 від 26.03.2007 на суму 700 000,00 грн., №648 від 26.03.2007 на суму 700 000,00 грн., №649 від 26.03.2007 на суму 700 000,00 грн., №650 від 26.03.2007 на суму 700 000,00 грн., №651 від 26.03.2007 на суму 700 000,00 грн., №652 від 26.03.2007 на суму 700 000,00 грн., №653 від 26.03.2007 на суму 700 000,00 грн., №654 від 26.03.2007 на суму 700 000,00 грн., №655 від 26.03.2007 на суму 700 000,00 грн., №656 від 26.03.2007 на суму 700 000,00 грн., №657 від 26.03.2007 на суму 700 000,00 грн., №658 від 26.03.2007 на суму 700 000,00 грн., №659 від 26.03.2007 на суму 700 000,00 грн., №660 від 26.03.2007 на суму 700 000,00 грн., №661 від 26.03.2007 на суму 601 466,03 грн., № 663 від 26.03.2007 на суму 700 000,00 грн., №683 від 26.03.2007 на суму 15 300,00 грн., №687 від 28.03.2007 на суму 1820 000,00 грн., №700 від 28.03.2007 на суму 4000,00 грн., №711 від 29.03.2007 на суму 151 000,00 грн., №727 від 30.03.2007 на суму 36 000,00 грн., №729 від 02.04.2007 на суму 34 400,00 грн., №731 від 02.04.2007 на суму 54 700,00 грн., №742 від 03.04.2007 на суму 36400,00 грн., №747 від 04.04.2007 на суму 14 900,00 грн. на підтвердження перерахування позивачем грошових коштів на рахунок відповідача.

До початку судового засідання 11.08.15 р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва представником позивача подані клопотання б/н від 11.08.2015 про долучення документів до матеріалів справи та письмові пояснення б/н від 10.08.2015 по справі, які судом долучено до матеріалів справи.

В письмових поясненнях б/н від 10.08.15 р. позивач зазначає, зокрема, що повноваження Патерилова В.В. як ліквідатора ТОВ «Восток-Ойл» ЛТД продовжені ухвалою господарського суду Донецької області від 01.04.14 р. у справі № 5/56б до 13.08.14 р., на час розгляду даної справи господарським судом міста Києва судом не припинялися та підтверджуються інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців стосовно відповідача.

Клопотання від представника позивача про здійснення фіксації судового засідання технічними засобами до суду не надходило. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведено без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч.5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 20.08.15 р. представником позивача подана письмова заява № 911/1629/15 від 19.08.15 р. про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач зазначає, що позивачем було перераховано на рахунок відповідача згідно Договору фінансової допомоги № 20-03/07 від 20.03.07 р. грошові кошти в сумі 14 668 166,03 грн., що підтверджується вищевказаними платіжними дорученнями. При цьому позивач стверджує про повернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсальна транспортна компанія" частини отриманої фінансової допомоги в сумі 4 153 000,00 грн. із зазначенням в якості призначення платежів «повернення тимчасової фінансової допомоги за Договором фінансової допомоги № 02-03/07 від 20.03.07 р.».

Зазначаючи про виникнення боргу, заявленого до стягнення з відповідача в поданому позові, позивач стверджує про виникнення зобов'язань боржника саме на підставі Договору фінансової допомоги № 02-03/07 від 20.03.07 р., а не платіжних доручень, в зв'язку з чим заборгованість має бути стягнута не в рахунок якогось конкретного платіжного доручення, а за Договором фінансової допомоги № 02-03/07 від 20.03.07 р. в цілому, та збільшує позовні вимоги до 450 000,00 грн..

Заява разом з доданими до неї документами, серед яких, зокрема, докази її надсилання на адресу відповідача, а саме фіскальний чек № 5923 від 20.08.15 р. та опис вкладення в цінний лист від 20.08.15 р., долучена судом до матеріалів справи.

Суд зазначає, що згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до пункту 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Проте, зважаючи на надсилання позивачем копії заяви б/н від 12.05.15 р. про збільшення розміру позовних вимог на адресу відповідача 20.08.15 р., тобто в день судового засідання, що, в свою чергу, порушує процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 ГПК України, оскільки останньому не було надано можливості надання доводів та заперечень щодо збільшення розміру позовних вимог, а також зважаючи на обмеженість передбаченого ст. 69 ГПК України строку розгляду спору, в задоволенні вищевказаної заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог судом відмовлено.

Розглянувши матеріали справи судом за змістом позовної заяви б/н від 12.05.15 р. встановлено, що ТОВ «Восток-Ойл» ЛТД в даній позовній заяві зазначає про надання відповідачу безвідсоткової фінансової допомоги в розмірі 12 000 000,00 грн. за Договором фінансової допомоги № 20-03/07 від 20.03.07 р..

При цьому в матеріалах справи містяться копія додаткової угоди № 1 до Договору від 27.03.07 р., якою сторони збільшили розмір фінансової допомоги до 14 000 000,00 грн., а також надані позивачем копії платіжних доручень на загальну суму 14 668 166,03 грн., якими, за твердженням позивача, підтверджується факт надання вказаної допомоги.

Позивач в позовній заяві посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань з повернення наданої позивачем у відповідності до Договору фінансової допомоги № 20-03/07 від 20.03.07 р. безвідсоткової фінансової допомоги, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 1 835 166,03 грн., за наявності якої позивачем нарахована пеня в сумі 157 842,75 грн. за період з 01.05.07 р. по 31.10.07 р., проценти річних в сумі 436 970,61 грн. за період з 01.05.07 р. по 08.04.15 р. та інфляційні нарахування за 2007 - 2015 роки в сумі 1 997 926,87 грн.. Тобто загальна сума заборгованості відповідача, зазначена в позовній заяві, становить 4 427 906,26 грн..

Окрім цього, з посиланням на ст. 35 ГПК України позивач в позовній заяві зазначає про встановлення ухвалами господарського суду міста Києва від 19.11.07 р. та від 04.08.08 р. у справі № 49/176-б факту наявності у відповідача заборгованості з повернення фінансової допомоги в сумі 1 835 166,03 грн..

Проте, посилаючись на відсутність грошових коштів для сплати належного розміру судового збору, позивач в позовній заяві просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна транспортна компанія» 60 900,00 грн. заборгованості за Договором фінансової допомоги № 20-03/07 від 20.03.07 р., не вказуючи при цьому який саме борг (основна заборгованість за договором, пеня, проценти річних або втрати від інфляції) входить до складу даної суми.

Суд звертає увагу, що згідно п. 5 ч.2 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Приписами статті ст. 15 Цивільного кодексу України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За загальним правилом у разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин.

Згідно із ст. 41 Господарського процесуального кодексу України господарські суди вирішують господарські спори в порядку позовного провадження.

Суд зазначає, що позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України.

Суд вважає за необхідне вказати на те, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.

Дослідивши матеріали справи та подані позивачем докази, заслухавши в судовому засіданні 20.08.15 р. пояснення представника позивача, перевіривши наявні в матеріалах справи докази судом встановлено, що предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості за Договором фінансової допомоги № 02-03/07 від 20.03.07 р. в сумі 60 900,00 грн..

В наданій представником позивача заяві про збільшення розміру позовних вимог № 911/1629/15 від 19.08.15 р. містяться письмові пояснення, в яких зазначено про виникнення зобов'язань боржника саме на підставі Договору фінансової допомоги № 02-03/07 від 20.03.07 р., а не платіжних доручень, в зв'язку з чим заборгованість має бути стягнута не в рахунок якогось конкретного платіжного доручення, а за Договором фінансової допомоги № 02-03/07 від 20.03.07 р. в цілому.

Також у вказаних письмових поясненнях позивачем повідомлено про здійснення відповідачем часткового повернення отриманої фінансової допомоги в сумі 4 153 000,00 грн. із зазначенням призначення платежу «повернення тимчасової фінансової допомоги № 20-03/07 від 20.03.07 р.», на підтвердження чого позивач посилається на наявні виписки банку по рахунку ТОВ «Восток-Ойл».

Суд зазначає, що позивачем не надана суду інформація щодо конкретних дат та розмірів здійснених відповідачем оплат. Натомість суду надані оригінали виписок банку по рахункам позивача за весь період господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Ойл», які не можуть бути прийняті судом в якості належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог позивача, зважаючи на значний обсяг вміщеної в них інформації щодо фінансових операцій товариства, частина з якої не містить інформацію, що входить до предмету доказування у даній справі, та наданням якої порушується принцип належності доказів, обов'язковий для суб'єктів доказування.

Отже, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, беручи до уваги, що позивачем не надано розрахунку заявленої до стягнення суми пені, процентів річних та інфляції із визначенням періоду нарахування саме в залежності від здійснених відповідачем проплат, суд позбавлений можливості встановити чи мав відповідач заборгованість в період, за який позивачем здійснене нарахування (проміжок часу, в якому саме розмірі), та, відповідно, здійснити її перерахунок, виходячи з розмірів подвійної облікової ставки Національного банку України та індексів інфляції, які діяли в певний період прострочення тощо.

При цьому судом критично оцінюються твердження позивача про розмір перерахованих за Договором фінансової допомоги № 02-03/07 від 20.03.07 р. відповідачу грошових коштів та наявної заборгованості останнього, враховуючи перевищення загальної суми коштів, перерахованої за платіжними дорученням позивача, над визначеною сторонами сумою спірного договору, з урахуванням змін щодо суми фінансової допомоги, внесених додатковою угодою № 1 від 27.03.07 р., та приймаючи до уваги надані позивачем на підтвердження перерахування відповідачу фінансової допомоги копії платіжних доручень.

Таким чином, виходячи зі змісту позовної заяви, пояснень позивача та наявних в матеріалах справи доказів, оскільки позивачем не зазначено, які саме із зазначених в тексті позовної заяви сум заборгованостей та нарахувань входять до складу заявленої до стягнення суми боргу, з метою правильного вирішення господарського спору та встановлення фактичних обставин виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором фінансової допомоги № 02-03/07 від 20.03.07 р., а також змісту та обсягів невиконаної частини зобов'язань, суд позбавлений можливості чітко визначити позовні вимоги позивача, а саме предмет поданого позову та юридичну природу заявленої до стягнення суми в розмірі 60900,00 грн..

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтею 34 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

При цьому суд зазначає, що надані позивачем пояснення б/н від 10.08.15 р. та пояснення, які викладені в заяві про збільшення розміру позовних вимог № 911/1629/15 від 19.08.15 р., не розкривають змісту заявлених ТОВ «Восток-Ойл» ЛТД позовних вимог.

Інших письмових пояснень щодо визначення заявлених у справі позовних вимог на час проведення судового засідання 20.08.15 р. позивачем суду не надано.

При цьому судом не приймаються до уваги посилання позивача в позовній заяві як на доказ підтвердження наявної суми заборгованості за Договором фінансової допомоги № 20-03/07 від 20.03.07 р. на ухвали господарського суду міста Києва у справі № 49/176-б, зважаючи на правові висновки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 08.04.15 р. у справі № 49/176-б, якою скасовані постанова Київського апеляційного господарського суду України від 21.01.15 р. та ухвала господарського суду міста Києва від 15.10.14 р. у справі № 48/176-б та припинено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна транспортна компанія». Зокрема, у вказаній постанові Вищого господарського суду України від 08.04.15 р. зазначено, що у зв'язку з припиненням провадження у справі № 49/176-б про банкрутство ТОВ «Універсальна транспортна компанія» всі прийняті судом у даній справі процесуальні документи втрачають юридичну силу, що, в свою чергу, позбавляє позивача можливості посилатись на прийняті в процесі розгляду справи № 49/176-б процесуальні документи та встановлені судом факти як на преюдиційні.

Постановою пленуму Вищого господарського суду України від 26.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Таким чином, враховуючи неможливість встановлення чіткого змісту позовних вимог, суд не має можливості здійснити всебічний, повний та об'єктивний розгляд справи на підставі наявних в матеріалах справи документів у відповідності до ст. 75 ГПК України.

Господарський суд міста Києва зазначає, що встановлення всіх обставин, які входять до предмету доказування по справі без належного виконання наведених вище вимог суду, а отже, і прийняття обґрунтованого рішення, що відповідало б усім приписам чинного господарського-процесуального законодавства, не вбачається можливим.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

За змістом п.2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, може тягнути за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України.

У п.4.9 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" викладено правову позицію про те, що при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 частини першої цієї статті можливо лише за наявності таких умов: додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі або, в разі оголошення перерви в судовому засіданні, - в протоколі такого засідання; витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору, тобто за їх відсутності суд позбавлений можливості вирішити спір по суті; позивач не подав документи, витребувані судом при підготовці справи до розгляду або в порядку статті 38 названого Кодексу, чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин.

Поважними, з урахуванням конкретних обставин справи, вважаються причини, які за об'єктивних, тобто, незалежних від позивача обставин унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій; при цьому береться до уваги й те, чи вживав позивач заходів до усунення цих обставин або послаблення їх негативного впливу на виконання позивачем процесуальних обов'язків, покладених на нього судом. Відповідні докази подаються позивачем і оцінюються господарським судом за загальними правилами статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

У разі неповідомлення позивачем таких причин суд вправі, в залежності від конкретних обставин справи, в тому числі, залишити позов без розгляду.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Суд зазначає, що станом на час проведення судового засідання 20.08.15 р. позивач вказаних в ухвалах суду дій щодо надання витребуваних судом пояснень щодо предмету позову, які мають значення для правильного вирішення спору, не виконав. При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, враховуючи обмеженість процесуальних строків розгляду спору, встановлених ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, оскільки позивачем без поважних причин не виконано вимог суду щодо надання необхідних для вирішення спору доказів (пояснень), які б конкретизували зазначені позивачем у позовній заяві позовні вимоги та які були витребувані господарським судом міста Києва, що в свою чергу позбавляє суд можливості визначити предмет позову та у відповідності до останнього всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та які необхідні для вирішення спору по суті, і, як наслідок, винести обґрунтоване рішення у даній справі, суд доходить висновку про залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України.

Судом роз'яснюється, що у відповідності до ч.4 ст.81 Господарського процесуального кодексу України після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутися з ним до господарського суду в загальному порядку.

Окрім того суд зазначає, що відповідно до п.4 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням).

Згідно з п.5.6 Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" питання щодо повернення сплаченої суми судового збору в будь-якому разі вирішується господарським судом, який розглядав справу, навіть якщо таку сплату помилково здійснено не за місцем розгляду справи.

Враховуючи вищенаведене, сума судового збору, сплачена за подання даної позовної заяви до господарського суду, підлягає поверненню позивачу.

За таких обставин, керуючись Законом України "Про судовий збір", ст.ст.4-3, 33, 49, п. 5 ч. 1 ст.81, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток - Ойл» ЛТД до Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна транспортна компанія» про стягнення 60900,00 грн. заборгованості за Договором фінансової допомоги № 02-03/07 від 20.03.07 р. залишити без розгляду.

2. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Восток - Ойл» ЛТД (вул. Майська, 86а, м. Донецьк, 83030 (поштова адреса: вул. Червоноармійська, 89, к.6, м. Київ, 03150, код 25601806) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 1827,00 грн., сплачений позивачем квитанцією № 12052015123509 від 12.05.15 р..

Дана ухвала набирає законної сили з 20 серпня 2015 року та є підставою для повернення судового збору з Державного бюджету України.

Для вирішення питання про повернення судового збору позивач має звернутись до органів Державної казначейської служби України.

Суддя А.М. Селівон