Ухвала

від 02.09.2015 по справі 320/8171/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №320/8171/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Колодіна Л.В.

Провадження № 22-ц/778/4138/15 Суддя-доповідач: Спас О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Спас О.В.,

суддів: Бабак А.М.,

Полякова О.З.,

при секретарі Мельнику З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітополь-Автотранс»

на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 травня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітополь-Автотранс» про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Мелітополь-Автотранс» про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.

В позові зазначала, що вона працювала у ТОВ «Мелітополь-Автотранс» на посаді бухгалтера з 01 березня 2012 року по 30 листопада 2012 року. Її було звільнено на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 03.07.2014 року, у справі № 22-ц/778/1206/14 з ТОВ «Мелітополь-Автотранс» на її користь було стягнуто суму остаточного розрахунку при звільненні, середню зарплату за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.12.2012 року по 25.12.2013 року без урахування податків та обов'язкових платежів. Крім того, рішенням апеляційного суду Запорізької області від 03.07.2014 року було встановлено, що розмір компенсації за невикористану відпустку складає 676 грн. 62 коп. та невиплаченої при звільненні заробітної плати за листопад 2012 року складає 565 грн. 00 коп. Оскільки кінцевий розрахунок при звільненні ТОВ «Мелітополь-Автотранс» їй не був сплачений, то в порядку ст. 117 КЗпП їй повинен бути сплачений середній заробіток за час затримки розрахунку за 155 робочих днів (з 26 грудня 2013 року по день фактичного розрахунку 12 серпня 2014 року) в сумі 8 111 грн. 15 коп. Її середньоденний розмір заробітку становить 52 грн. 33 коп., що встановлено рішенням апеляційного суду Запорізької області від 03.07.2014 року у справі 22-ц/778/1206/14. Посилаючись на викладені обставини, просила суд стягнути з ТОВ «Мелітополь-Автотранс» на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 8 111 грн. 15 коп.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 травня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Мелітополь-Автотранс» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 8 111,15 грн., без урахування податків та обов'язкових платежів. Стягнуто з ТОВ «Мелітополь-Автотранс» судовий збір на користь держави в розмірі 243,60 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ТОВ «Мелітополь-Автотранс» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Позивачем надані заперечення на апеляційну скаргу, в яких він вважає доводи апеляційної скарги безпідставними і просить залишити рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта Тятенко О.В., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

01 березня 2012 року позивач прийнята на посаду бухгалтера до ТОВ "Мелітополь-Автотранс", наказ № 3-1 від 01.03.2012 року.

30 листопада 2012 року звільнена згідно ч.1 ст. 38 КЗпП України.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 03.07.2014 року у справі № 22-ц/778/1206/14 з відповідача на користь позивача стягнуто суму остаточного розрахунку при звільненні, середню зарплату за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.12.2012 року по 25.12.2013 року без урахування податків та обов'язкових платежів, встановлено, що розмір компенсації позивачці за невикористану відпустку складає 676 грн. 62 коп. та невиплаченої при звільненні заробітної плати за листопад 2012 року складає 565 грн. 00 коп.

Остаточний розрахунок відповідача з позивачем проведений 12 серпня 2014 року, що підтверджується постановою державної виконавчої служби про закриття виконавчого провадження від 15.08.2014 року ВП № 44302709 та 44302619.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 212 - 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про задоволення позову.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України, які відносяться до спірних правовідносин.

Суд вірно послався на ст. 116 КЗпП України, згідно якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Судом встановлено, що остаточний розрахунок відповідачем позивачу здійснений 12 серпня 2014 року.

Суд першої інстанції правильно керувався ст. 117 КЗпП України, за якою в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, при цьому відсутність грошових коштів не звільняє відповідача від відповідальності.

У відповідності до абз. 3 п. 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (надалі - Порядок), суд першої інстанції правильно визначив середньомісячну заробітну плату позивача та стягнув середній заробіток за час затримки невиплати зарплати в період з 26 грудня 2013 року по 12 серпня 2014 року в сумі 8 111 грн. 15 коп.

Суд першої інстанції взяв до уваги роз'яснення, наведені у п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року №13, та установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Також належним чином враховані роз'яснення, надані в абзаці 5 пункту 6 вказаної постанови, за якими, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справлення та сплата прибуткового податку громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Доводи апеляційної скарги щодо неможливості своєчасно провести з позивачем розрахунок при звільненні, стягнутий за рішенням апеляційного суду Запорізької області від 03.07.2014 року з вини позивача та прострочення кредитора, не спростовують висновки рішення суду.

Вказані доводи відповідають запереченням відповідача проти позову, належним чином дослідженим у суді першої інстанції та визнаними такими, що не мають підтвердження.

Правова оцінка цих доводів не дає підстав для висновку щодо відсутності вини відповідача у несвоєчасному розрахунку при звільнення позивача та з урахуванням тієї обставини, що рішення апеляційного суду Запорізької області від 03.07.2014 року про стягнення на користь позивача належних сум не було виконане відповідачем добровільно та перебувало на виконанні органів ДВС.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставності стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, оскільки рішення апеляційного суду Запорізької області від 03.07.2014 року вже стягнуло належну суму на час його ухвалення не спростовують висновки суду першої інстанції з наступних підстав.

Закон України "Про виконавче провадження" визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Цим Законом врегульовано лише правовідносини, що виникають у процесі виконання судових рішень.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.01.2014р. у справі №6-144цс13 і правильно врахована судом першої інстанції та береться до уваги апеляційним судом у відповідності до ст.360-7 ЦПК України.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по справі

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітополь-Автотранс» відхилити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 травня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: