Рішення

від 30.10.2012 по справі 2-44

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №2-44 Головуючий у суді у 1 інстанції - Янголь Номер провадження 22-ц/1890/1402/12 Суддя-доповідач - Таран Категорія - 37

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2012 року м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Таран С. А.,

суддів - Семеній Л. І., Гагіна М. В.,

за участю секретаря - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 червня 2012 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1

про визнання заповіту недійсним:

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 01 червня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, задоволено .

Визнано недійсним заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_3 01 серпня 2008 року за №4699 від імені ОСОБА_4, померлого 27 липня 2010 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 42 грн. 50 коп. в рахунок відшкодування судових витрат.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 червня 2012 року, прийняте за його відсутності у судовому засіданні, чим порушено вимоги ст.ст. 10,27,31 ЦПК України. ОСОБА_1, посилаючись на одноособове дослідження лікаря експерта судової психіатрії вищої категорії, комунального закладу Сумської обласної ради «Обласна спеціалізована психіатрична лікарня №1» м. Ромни, ОСОБА_5, яке підписано 08 червня 2012 року з наступним висновком: «що на 01 серпня 2008 року в ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, психічних, психотичних та поведінкових розладів не відмічалося, які могли б впливати на можливість останнього правильно розуміти значення його дій та керувати ними, тобто в останнього були відсутні як медичний так і юридичний критерії недієздатності», та що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що ОСОБА_4 не був за час його життя обмежений чи позбавлений дієздатності, просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 червня 2012 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення позивача, його представника, відповідача - апелянта та його представника, дослідивши матеріали справи та перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що 27 липня 2010 року ОСОБА_4 помер (а.с.5), який був батьком позивачу та дідом відповідачу (а.с.6,7).

Після його смерті відкрилася спадщина на спадкоємне майно , а саме 4-х кімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_3 01 серпня 2008 року за №4699, згідно якого все своє майно заповідав відповідачу по справі ОСОБА_1 (а.с.45).

Після смерті ОСОБА_4 до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини звернувся як позивач так і відповідач, що підтверджується копією спадкової справи (а.с.48-60).

Позивач просив визнати заповіт, складений за життя ОСОБА_4 недійсним в зв'язку з тим , що померлий на час складання заповіту знаходився в хворобливому стані, коли не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати.

Суд першої інстанції , ухвалюючи рішення про задоволення позову , виходив з того , що на час складання заповіту ОСОБА_4 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що є підставою для визнання заповіту недійсним.

Однак погодитися з таким висновком суду не можна.

Заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК щодо недійсності правочинів. Недійсним є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, складені особою, яка не мала на це права ( особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Відповідно до частини 1 статті 225 ЦК України правочин , який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та ( або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи , а в разі її смерті - за позовом інших осіб , чиї цивільні права та інтереси порушені.

Як роз'яснив Пленум Верховного суду України у п. 16 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 « Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» для визначення такого стану на момент укладення правочину , суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатрічну експертизу за клопотання хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово- психіатричної експертизи , так і інших доказів.

Висновок про тимчасову недієздатність такого правочину слід робити перш за все , на основі доказів, які свідчать про внутрішній , психічний стан особи в момент вчинення правочину.

В основу свого висновку про те , що в момент складання заповіту ОСОБА_4 не розумів значення своїх дій, суд першої інстанції поклав акт посмертної судово - психіатричної експертизи від 30 січня 2012 року .

Однак при цьому на порушення вимог статті 212 ЦПК України не взяв до уваги та не дав оцінки тій обставини , що в розпорядженні експертів не було даних про стан ОСОБА_4 саме на час складання заповіту , тобто на 01.08. 2008 року. Свій висновок експертиза зробила виходячи з загального стану здоров'я ОСОБА_4 за період з 2006 року по 2010 рік, що він страждав на судинне захворювання головного мозку.

Крім того , в основу висновку експертів був висновок лікаря - психіатра , який оглядав ОСОБА_4 16 грудня 2009 року, тобто через 1 рік 4 міс. після складання заповіту. Згідно даного висновку у ОСОБА_4 був встановлений діагноз: «расстройство личности и поведения вследствии сосудистого заболевания головного мозга со снижением памяти и преходящими психотическими расстройствами».

Разом з тим з медичної документації на ОСОБА_4 вбачається , що 27.04. 2007 року у ОСОБА_4 при огляді встановлений діагноз церебральний атеросклероз 2ст. , дисциркуляторна енцефалопатія 2 ст. При огляді невролога 24.09. 2008року у ОСОБА_4 встановлений діагноз « остеохондроз попереково-крижового відділу хребта з вираженим больовим синдромом « без посилання на дисциркуляторну енцефалопатию або якісь інші розлади. В виписці від 15.10. 2008 року вказано, (ОСОБА_4 проходив стаціонарне лікування в неврологічному відділенні Сумського обласного госпіталю) вказано, що ОСОБА_4 встановлений діагноз поряд з іншими захворюваннями « дисцикуляторна енцефалопатия 2 ст. змішаного ґенезу ( атеросклеротична , гіпертонічна ) стадія субкомпенсації, без посилання на якісь психічні , психотичні розлади.

Опитаний в якості свідка лікар - психіатр ОСОБА_6 , який оглядав ОСОБА_4 16 грудня 2009 року в судовому засіданні пояснив , що ОСОБА_4 при огляді був доступний контакту, вів себе адекватно, розумів значення своїх дій , відповідав на питання по суті, у ОСОБА_4 не було встановлено психічного захворювання у вигляді хронічного маячного розладу.

Свідок лікар-невролог ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що померлий ОСОБА_4 знаходився на лікуванні з 31.05. 2010року по 18.06. 2010року, він вів себе адекватно , ніяких психічних розладів вона у хворого не помічала.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено в судових засіданнях ОСОБА_4 на час складання заповіту не знаходився на психіатричному обліку.

ОСОБА_4 неодноразово проходив стаціонарне лікування у 2008 році ( з 22.01. 2008 року по 08.02. 2008 року та з 15.10. по 04.11. 2008 року ) і з медичної документації вбачається, що порушень поведінки, психічних розладів, тим більше психотичних приходящих у ОСОБА_4 не відмічалося.

Наявність судинного захворювання у ОСОБА_4 не є безспірним доказом того , що саме в момент складання заповіту у ОСОБА_4 була абсолютна неспроможність розуміти значення своїх дій та керувати ними .

Згідно з висновком повторної посмертної судово - психіатричної експертизи, яка проведена з урахуванням всіх матеріалів справи та медичної документації , на 01.08. 2008 року , тобто на час складання заповіту у ОСОБА_4 розладів психіки та поведінки згідно вимог МКХ -10 не виявлено, тобто його стан слід трактувати як « Психічно здоровий».

Психічних розладів, які б могли б впливати на його здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними та передбачати наслідки їх здійснення, не виявлено. Тобто у останнього були відсутні як медичний так і юридичний критерій недієздатності.

На думку колегії суддів саме даний висновок зроблений на підставі усіх матеріалі справи та медичної документації та є обґрунтованим.

Посилання судом першої інстанції на пояснення свідка ОСОБА_8А.( помилково вказано в рішенні Романенко) , як на доказ обгрунтованності позовних вимог ОСОБА_2 , на думку колегії суддів є безпідставним. Саме за позовом ОСОБА_4 був визнаний недійсним договір дарування ОСОБА_4 спірної квартири ОСОБА_8 ( рішення суду від 28 вересня 2008 року, а с.90 -95) і тому пояснення ОСОБА_8 не можуть бути достовірними , оскільки надані зацікавленою особою.

В той час, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги пояснення свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які спілкувалися постійно з померлим за життя, підтвердили в судовому засіданні , що ОСОБА_4 був психічно здоровою та адекватною людиною.

Крім того, в судових засіданнях було встановлено, що з липня 2008 року по кінець 2009 року ОСОБА_4 неодноразово в нотаріальній конторі оформляв довіреності від свого імені на інших осіб, складав заповіти , брав участь в судових засідання при розгляді свого позову, надавав пояснення, тобто діяв як дієздатна особа і ніяких сумнівів в його дієздатності не виникало.

Колегія суддів також враховує подальшу поведінку ОСОБА_4, який будучи дієздатною особою, з часу складання заповіту, а саме з 01.08. 2008 року до моменту своєї смерті до 27.10. 2010року не скасував свого заповіту на користь відповідача, не склав іншого заповіту, чим підтвердив своє волевиявлення при складання оспорюваного заповіту.

З урахування усіх матеріалів справи , на думку колегії суддів , в ході судового розгляду не було здобуто доказів та позивачем не доведено , що померлий ОСОБА_4 в момент складання заповіту, а саме 01.08. 2008 року, не усвідомлював значення своїх дій та ( або) не міг керувати ними.

З огляду на викладене постановлене судом першої інстанції рішення не можна визнати обґрунтованим та законним і воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову про визнання заповіту недійсним.

Відповідно до статті 88 ЦПК України стороні , на користь якої ухвалено рішення , суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Оскільки апелянтом при подачі апеляційної скарги було сплачено судовий збір у сумі 53грн. 65 коп. , то на його користь дані витрати слід стягнути з позивача ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 60, 303, п. 2 ч. 1 ст. 307, 309, 313, 314, 316, ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 червня 2012 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського округу ОСОБА_3 01.08. 2008 року за № 4699 від імені ОСОБА_4, померлого 27.07. 2010року відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 ва ОСОБА_11 судові витрати у сумі 53 грн. 65 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до вищого спеціалізованного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -