Рішення

від 31.08.2015 по справі 922/3494/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2015 р.Справа № 922/3494/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобову Р.М.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства Виробничо-транспортної фірми "Добробут", м. Первомайськ, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (1) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Попаснянська глина", смт. Коротич, до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків, Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: (2) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Керамейя", м. Суми. (3) - Фізична особа ОСОБА_2, м. Харків. (4) - Мале приватне підприємство "АТП-2", м. Первомайськ, Луганська область про та за позовом третьої особи до про визнання недійсним договору Товариства з обмеженою відповідальністю "Попаснянська глина", смт. Коротич, 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамейя", м. Суми; 3. Малого приватного підприємства "АТП-2", Луганська область, м. Первомайськ визнання недійсними договорів, за участю представників сторін:

Представник позивача - ОСОБА_4, дов. від 26.01.2015р.;

Представник відповідача - ОСОБА_3, дов. від 26.06.2015р.;

Третя особа (1) - ОСОБА_5, дов. від 20.07.2015р.;

Треті особа (2) - не з'явився.

Третя особа (3) - ОСОБА_2 (особисто);

Третя особа (4) - ОСОБА_3, дов. від 26.06.2015р.;

Третя особа, з самостійними вимогами - ОСОБА_5, дов. від 20.07.2015р.;

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне підприємство "Виробничо-транспортна фірма "Добробут", м. Первомайськ, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків, з вимогою про визнання недійсним договору № 01062014 оренди навантажувача L5542PLUS2 р/н НОМЕР_2 від 02.01.2015р., укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Попаснянська глина".

Ухвалою господарського суду від 17.06.2015р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30.06.2015р. о 12:15 год. Залучено Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Керамейя", м. Суми, та Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Попаснянська глина", смт. Коротич.

Ухвалою господарського суду від 07.07.2015р. залучено Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізичну особу ОСОБА_2, м. Харків.

Ухвалою господарського суду від 13.07.2015р. залучено Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Мале приватне підприємство "АТП-2", м. Первомайськ.

Ухвалою господарського суду від 27.07.2015р. прийнято позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Попаснянська глина" про визнання недійсними договорів, для спільного розгляду з первісним позовом.

У судовому засіданні 31.08.2015р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача (за первісним позовом) у судовому засіданні 31.08.2015р. проти первісного позову та позову третьої особи заперечував, через канцелярію суду надав клопотання про витребування доказів (вх. № 34434), в якому просить суд витребувати у реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області документи, на підставі яких 10.02.2015р. була проведена реєстраційна дія за № 14711070022027276: внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах; зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів ТОВ "Попаснянська глина".

Треті особи, присутні у судовому засіданні 31.08.2015р. проти первісного позову та позову третьої особи заперечували. Додаткових доказів по справі суду не надали.

Представник третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, у судовому засіданні 31.08.2015р., позов підтримав. Через канцелярію суду надав письмові пояснення по справі (вх. №34436), які судом долучаються до матеріалів справи.

Розглянувши клопотання представника відповідача про витребування доказів, суд виходить з наступного:

Відповідно до статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про юридичну особу або фізичну особу -підприємця включаються до Єдиного державного реєстру, шляхом внесення записів, на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. Форми реєстраційних карток затверджуються Міністерством юстиції України. В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи: повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності; ідентифікаційний код юридичної особи; організаційно-правова форма; місцезнаходження юридичної особи; перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), країна громадянства, серія та номер паспорта громадянина України або паспортного документа іноземця, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), якщо засновник - фізична особа; найменування, країна резидентства, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник - юридична особа; види діяльності; дані про розмір статутного капіталу (статутного або складеного капіталу), у тому числі частки кожного із засновників (учасників), та про дату закінчення його формування; дата та номер запису про проведення державної реєстрації юридичної особи, дати та номери записів про внесення змін до нього; підстави для відмови у проведенні державної реєстрації; дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них та інше.

Згідно статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Відповідно до статті 22-1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", судам загальної юрисдикції на безоплатній основі надається безперешкодний доступ до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Доступ суду до відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців забезпечується шляхом безоплатного підключення суду до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Використання судом інформації здійснюється у формі спеціального витягу, що формується суддею, який здійснює розгляд справи, підписується ним з обов'язковим зазначенням дати і часу його формування та мети отримання таких відомостей і долучається до матеріалів справи. Суду забороняється надавати іншим особам за їх зверненням відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Відповідальність за організацію доступу суду до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та контроль за дотриманням вимог щодо захисту інформації здійснює керівник апарату суду.

Згідно частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до ст. ст. 97, 99, 145 Цивільного кодексу України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи (загальні збори, виконавчий орган); виконавчий орган обирають загальні збори в складі однієї або кількох осіб і він діє від імені товариства у межах встановлених статутом товариства і законом.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 19.08.2015р., вбачається, що 10.02.2015р. була проведена реєстраційна дія за № 14711070022027276: внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах; зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів ТОВ "Попаснянська глина".

Суд зазначає, що відомості які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними. Так матеріали справи не містять доказів оскарження у судовому порядку рішення, на підставі якого відбулась зміна керівника товариства ТОВ "Попаснянська глина". У зв'язку з чим, суд відмовляє в задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів (вх. № 34434).

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представників сторін, судом встановлено наступне:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Попаснянська глина" - є власником навантажувача L5542PLUS2 р/н НОМЕР_2.

За згодою власника навантажувача, 28.10.2014р. між ПП "ВТФ Добробут" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Керамейя" (третя особа за первісним позовом, відповідач - за позовом третьої особи) було укладено договір суборенди № 28/10-2014 навантажувача L5542PLUS2 р/н НОМЕР_2.

Передача майна підтверджується актом прийому-передачі від 28.10.2014р.

Згідно з п.4.1. договору суборенди, плата за кожні 30 календарних днів складає 40000 грн. з ПДВ. Плата за користування починає своє нарахування з моменту передання навантажувача суборендарю.

Позивач, звертаючись до господарського суду, зазначив, що з моменту передачі навантажувача в суборенду, з 28.10.2014р. по 17.04.2015р., плата за користування навантажувачем склала 228000,00 грн., однак, в порушення умов договору суборенди, ТОВ "Керамейя" сплатило лише 60000,00 грн.

Звертаючись до господарського суду з відповідним позовом, позивач зазначив, що йому стало відомо, що між ТОВ "Керамейя" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач) було укладено договір суборенди навантажувача L5542PLUS2 р/н НОМЕР_2. Підставою для укладення даного договору суборенди стало укладення між ТОВ "Попаснянська глина" та ФОП ОСОБА_1 договору оренди навантажувача L5542PLUS2 р/н НОМЕР_2 № 01062014 від 02.01.2015р.

Відповідно до п. 2.1.1. договору №01062014 оренди навантажувача L5542PLUS2 р/н НОМЕР_2, від 02.01.2015 року орендодавець зобов'язаний передати навантажувач орендарю на протязі трьох днів з моменту підписання договору та акту прийому-передачі навантажувача.

Позивач вважає, що такої передачі фактично не було та не могло бути, оскільки навантажувач L5542PLUS2 р/н НОМЕР_2 знаходився в суборенді у TOB «Керамейя» та був переданий 28.10.2014 року, згідно акту прийому-передачі та не повертався із суборенди позивачу, для повернення його власникові.

Враховуючи викладене, позивач просить суд визнати договір оренди навантажувача L5542PLUS2 р/н НОМЕР_2, укладений між ТОВ "Попаснянська глина" та ФОП ОСОБА_1 02.01.2015р. недійсним, з посиланням на ст. ст. 203, 230 Цивільного кодексу України.

Звертаючись до господарського суду з позовом, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору зазначила наступне.

02.01.2015 р. між ТОВ «Попаснянська глина» та ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди спірного навантажувача № 01062014. Відповідно до акту приймання-передачі від 02.01.1015р., спірний навантажувач було передано у користування ТОВ «Керамейя» на підставі договору суборенди № 02/01-2015 від 02.01.2015 р.

Як вбачається з матеріалів справи, навантажувач, який належить ТОВ «Попаснянська глина», в теперішній час знаходиться у користуванні ТОВ «Керамейя».

Згідно наданих ТОВ «Керамейя» пояснень, з посиланням на відповідні докази, навантажувач, власником якого є ТОВ «Попаснянська глина», знаходиться у користуванні суборендаря з 28 жовтня 2014 р. на підставі договору суборенди № 28/10-2014, укладеного з ПП «ВТФ «Добробут».

04.12.2014 р. директор ТОВ «Попаснянська глина» ОСОБА_2 звернувся до користувача навантажувача з листом № 04-12 від 4 грудня 2014 р., в якому повідомив про те, що навантажувач знаходиться в користуванні у МПП «АТП-2» і запропонував укласти договір суборенди з МПП «АТП-2». Запропонований договір було укладено.

02.01.2014 р. ОСОБА_2, як керівник ТОВ «Попаснянська глина» та МПП «АТП-2», листом № 02-01 повідомив ТОВ «Керамейя» про припинення відносин оренди між власником навантажувача та орендарем - МПП «АТП-2», і запропонував отримати у користування зазначений навантажувач від теперішнього орендаря - ФОП ОСОБА_1. Лист був наданий на адресу ТОВ «Керамейя» особисто ОСОБА_2 у присутності ОСОБА_1

В результаті цього звернення ТОВ «Керамейя» було вимушено укласти договір суборенди з ФОП ОСОБА_1, про що і повідомило на адресу суду у письмових поясненнях від 09.07.2015 р.

Так, 02.01.2015р. між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Керамейя" було укладено договір суборенди навантажувача № 02/01-2015.

Третя особа зазначає, що з 05.12.2014р. спірним навантажувачем ТОВ «Керамейя» користувалось на підставі договору суборенди з МПП «АТП-2» № 05/12-2014.

З 02.01.2015р. ТОВ «Керамейя» користується навантажувачем на підставі договору суборенди, укладеного із ФОП ОСОБА_1

Разом із цим, як зазначає третя особа, договір суборенди навантажувача № 28/10-2014 від 28.10.2014р. у встановленому Законом порядку розірваний не був: належних доказів про розірвання даного договору не містять матеріали справи, і також не були надані на адресу ТОВ «Керамейя» разом із листами за підписом ОСОБА_2 від 05.12.2014р. та 02.01.2015р.

Отже, звертаючись з позовом, третя особа зазначає, що усі оспорювані договори були укладені щодо предмета (навантажувача), стосовно якого за іншим договором існують не припинені до теперішнього часу права та обов'язки та просить суд визнати недійсними договори: оренди навантажувача № 01062014 від 01.06.2014р., укладеного між ТОВ "Попаснянська глина" та МПП "АТП-2", суборенди навантажувача № 05-12/2014 від 05.12.2014р., укладеного між МПП "АТП-2" та ТОВ "Керамейя", оренди навантажувача № 01062014 від 01.06.2014р., укладеного між ТОВ "Попаснянська глина" та ФОП ОСОБА_1; суборенди навантажувача № 05-12/2014 від 05.12.2014р., укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Керамейя".

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Судовий захист майнових інтересів осіб, названих у ст. 1 ГПК України, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

В Постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями)" зазначено, що, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

При цьому, спір - це розбіжності або суперечності між суб'єктами правовідносин з питання факту або права.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно ст. 202, ст. 203, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтями 6 та 627 ЦК України визначено свободу договору, у вигляді того, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні за змістом норми містяться у статті 283 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Ст. 761 ЦК України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.

Відповідно до ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби, тощо (ч.1. ст. 798 ЦК України).

Частиною 1 ст. 799 ЦК України встановлено, що договір оренди транспортного засобу укладається в письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що з 08.09.2003р. ТОВ «Попасняньська глина» є власником навантажувача марки L5542PLUS2, 2003р. випуску, реєстраційний № НОМЕР_2, про що свідчить відповідне свідоцтво про реєстрацію машини.

Судом встановлено та не спростовано сторонами у судових засіданнях, що між власником навантажувача - ТОВ «Попасняньська глина» та ПП «ВТФ «Добробут» з 28.10.2014р., на час розгляду даного спору існують договірні орендні правовідносини (договір оренди L5542PLUS2 н/р НОМЕР_2 від 28.10.2014р.).

Даний договір є чинним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним.

Натомість, з наданих до суду власником навантажувача (ТОВ «Попаснянська глина») письмових поясненнях вбачається, що договір оренди навантажувача, укладений між ним та ПП «ВТФ «Добробут», усі додатки до нього, разом з доказами про надання згоди ПП «ВТФ «Добробут» на укладання договору суборенди, надати суду неможливо, оскільки, зазначені документи залишились на території Луганської області, яка є непідконтрольною Української влади.

Водночас суд зазначає, що стосовно форми договору найму (оренди) транспортного засобу передбачено два правила, застосування яких залежить від суб'єктного складу договору. Загальне правило вимагає укладання аналізованого договору у простій письмовій формі. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність. Заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитись письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, при цьому рішення суду не може ґрунтуватись на свідченнях свідків (ч.1 ст.218 ЦК України).

Таким чином, суд виходить з того, що при укладенні договору оренди, сторони договору не допустили порушень, які б свідчили, що його зміст суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; відповідач не надав доказів в обґрунтування того, що особи, які вчинили правочин, не мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину є не вільним і не відповідає їх внутрішній волі, договір укладено у передбаченій законом формі і на протязі тривалого часу він виконується кожним із учасників цих відносин без яких-небудь зауважень.

Дані обставини були підтверджені сторонами орендних правовідносин - власником навантажувача (ТОВ «Попаснянська глина») та ПП «ВТФ «Добробут».

Натомість, судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 02.01.2015 р. між ТОВ «Попаснянська глина» та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір оренди спірного навантажувача № 01062014, відповідно до умов якого орендодавець (ТОВ «Попаснянська глина») передав орендарю - ФОП ОСОБА_1 у тимчасове користування, належний йому на праві власності навантажувач L5542PLUS2 н/р НОМЕР_2, строком до 31.12.2015р.

З наведеного вбачається, що власник навантажувача L5542PLUS2 н/р НОМЕР_2, не припинивши договірні орендні правовідносини з попереднім орендарем - ПП «ВТФ «Добробут», уклав договір оренди на той же навантажувач з ФОП ОСОБА_1

Ст. 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків, власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності.. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Водночас суд зазначає, що речовим правам на чуже майно притриманий абсолютний характер захисту, на що вказує, зокрема, ст. 396 ЦК України, згідно з якою такі права захищаються в такій спосіб і самими засобами, як і право власності. Більш того, особа, якій належить речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі, і від власника. Абсолютний характер захисту речових прав на чуже майно виявляється також у згаданому вище слідуванню цих прав за річчю. До захисту речових прав на чуже майно застосовуються положення гл. 29 ЦК України. Особа, якій належить речове право на чуже майно, може пред'явити позов про визнання свого речового права, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, у тому числі власником, а також у разі втрати нею документа, якій засвідчує її права.

Ст. 397 ЦК України визначено коло суб'єктів права володіння чужим майном, зокрема, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

При цьому, презумпція правомірності володіння означає: допоки не доведено інше, фактичне володіння має визнаватись правомірним.

Згідно зі ст. 398 ЦК України, право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Ст. 399 ЦК України встановлені підстави припинення права володіння, зокрема, право володіння припиняється у разі:

1) відмови володільця від володіння майном;

2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;

3) знищення майна.

Право володіння припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Відповідно до приписів ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав, особа повинна утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Зобов'язання, згідно зі ст. 509 ЦК України, повинні ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а керівник юридичної особи відповідно до ст. 92 ЦК України має діяти добросовісно в інтересах юридичної особи.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що власник майна, не припинивши право володіння з попереднім володільцем (орендарем), не має право передавати майно іншому володільцю.

Таким чином, суд дійшов висновку, що власник навантажувача - ТОВ «Попаснянська глина», не припинивши орендні правовідносини з орендарем - ПП «ВТФ «Добробут», порушив право володіння останнього, передавши навантажувач в оренду ФОП ОСОБА_1

З зазначеного вбачається, що, оскільки, орендні правовідносини власника навантажувача з ПП «ВТФ «Добробут» не припинились, він не мав права на одночасне укладання договору оренди навантажувача № 01062014 від 02.01.2015р. з ОСОБА_1

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Як вже було зазначено вище, договір оренди навантажувача № 01062014 від 02.01.2015р. з ФОП ОСОБА_1 був укладений його власником - ТОВ «Попаснянська глина» без припинення орендних правовідносин на нього з попереднім орендарем - ПП «ВТФ «Добробут», а тому договір не відповідає вимогам діючого законодавства і підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України

Матеріали справи свідчать про те, що 28.10.2014р. між ТОВ «Керамейя» та ПП «ВТФ «Добробут» строком до 28.10.2015р. був укладений договір суборенди № 28/10-2014р. техніки (навантажувача)

Дані обставини не спростовані сторонами у судових засіданнях та викладені у письмових поясненнях, наданих до матеріалів справи, зокрема, сторонами договірних правовідносин - орендарем - ПП «ВТФ «Добробут» та суборендарем - ТОВ «Керамейя». Водночас, власник навантажувача, орендар та суборендар не спростовують факту надання згоди на укладання відповідного договору суборенди.

З аналізу матеріалів справи та пояснень, наданих сторонами у письмових поясненнях вбачається, що навантажувач, починаючи з 28.10.2014р., тобто, з моменту укладення договору суборенди орендарем - ПП «ВТФ «Добробут», фактично знаходиться у володінні та користуванні суборендаря - ТОВ «Керамейя». Натомість, зважаючи на постійні звернення до неї від директора ТОВ «Попаснянська глина» та МПП «АТП -2 » ОСОБА_2, між ТОВ «Керамейя» одночасно з МПП «АТП-2» 05.12.2015р. та, в, подальшому, з ФОП ОСОБА_1 02.01.2015р. були укладені договори суборенди на той же самий навантажувач L5542PLUS2 н/р НОМЕР_2.

Відповідно до ст. 774 ЦК України, передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договори найму.

Слід зазначити, що піднайм (суборенда) - це передання в найм наймачем орендованої ним речі третій особі (піднаймачеві, суборендарю). Договір піднайму (суборенди) по своїй суті є також договором найму, в якому наймач (орендар) виступає наймодавцем (орендодавцем), а піднаймач (суборендар) наймачем (орендарем). Однак, будучи стороною у договорі найму, укладає договір піднайму (суборенди), в якому він сам виступає, як наймодавець (орендодавець). Як наслідок, ці договори пов'язані між собою, як первинний і похідний (додатковий), у силу чого, договір піднайму (суборенди) залежить від договору найму (оренди). Це зумовлює похідний характер прав піднаймача ( суборендаря), зміст договору піднайму (суборенди) в усіх аспектах залежить від договору найму ( оренди).

З наведеного вбачається, що, оскільки, договір оренди навантажувача № 01062014 від 02.01.2015р. з ФОП ОСОБА_1 визнаний судом недійсним, а, отже, договір суборенди № 02/01-2015 техніки (навантажувача) від 02.01.2015, укладений між ТОВ «Керамейя» (суборендарем) та ФОП ОСОБА_1 (суборендодавцем), як похідний (додатковий), слід визнати недійсним.

Що стосується договорів оренди навантажувача № 01062014 від 01.06.2014р., укладеного між ТОВ «Попаснянська глина» та МПП «АТП-2», суд зазначає наступне.

З аналізу спірного договору оренди навантажувача № 01062014 від 01.06.2014р. вбачається, що від імені ТОВ «Попаснянська глина» та МПП «АТП-2», він підписаний ОСОБА_2, який на час укладання зазначеного договору був директором обох підприємств.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України органи чи інші особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Судом встановлено, що спірний договір оренди навантажувача № 01062014 від 01.06.2014р., всупереч вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України, було укладено від імені орендодавця та орендаря однією і тією ж особою, тобто договір направлений на реалізацію інтересів однієї особи, а отже, є таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства і підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Аналогічний правий висновок викладений у Постанові ВСУ у справі №9/170-46/68 від 26 березня 2012 року .

Враховуючи недійсність договору оренди навантажувача № 01062014 від 01.06.2014р., укладеного між ТОВ «Попаснянська глина» та МПП «АТП -2», суд вважає за необхідне, визнати недійсним договір суборенди навантажувача № 05-12/2014 від 05.12.2014р., укладений між ТОВ «Керамейя» (суборендарем) та МПП «АТП-2» (суборендодавцем), як похідний (додатковий) від недійсного договору оренди навантажувача .

Відповідно ст. 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Водночас суд зазначає, що при вирішені даного спору, суд керується Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення", у пункті 2 якої визначено, що суд, у прийнятті судового рішення, керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову). Також суд бере до уваги Постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції абзацом 7 пункту 3.12 якої визначено, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) відповідачі доказів на спростування викладених обставин не надали.

За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення позову ПП «ВТФ «Добробут» про визнання недійсним договору оренди навантажувача L5542PLUS2 р/н НОМЕР_2 від 02.01.2015р., укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Попаснянська глина" та задоволення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ТОВ «Попаснянська глина», про визнання недійсними договорів оренди навантажувача № 01062014 від 01.06.2014р., укладеного між ТОВ "Попаснянська глина" та МПП "АТП-2", суборенди навантажувача № 05-12/2014 від 05.12.2014р., укладеного між МПП "АТП-2" та ТОВ "Керамейя", оренди навантажувача № 01062014 від 01.06.2014р., укладеного між ТОВ "Попаснянська глина" та ФОП ОСОБА_1; суборенди навантажувача № 05-12/2014 від 05.12.2014р., укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Керамейя".

Суд оцінює критично та відхиляє посилання позивача за первісним позовом - ПП «ВТФ «Добробут», на недійсність договору оренди навантажувача № 01062014 від 02.01.2015р., укладеного між ТОВ «Попаснянська глина» та ФОП ОСОБА_1 з посиланням на норми ч.2 ст. 799 ЦК України, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 3 ГК України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Крім того, господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно з вимогами частини другої статті 55 ГК України суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (частина 2 статті 207 ЦК України).

Статтею 799 ЦК України передбачено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі, а якщо цей договір укладено за участю фізичної особи, то він підлягає нотаріальному посвідченню.

Отже, положення частини другої статті 799 ЦК України не можуть бути застосовані до даних спірних правовідносин, оскільки поняття фізичної особи-підприємця та юридичної особи у цих правовідносинах є однаковими.

Така правова позиція викладена в Постанові ВСУ від 18.12.2012р. у справі № 3-66г12.

Також, суд зазначає, що не знайшли свого правового відображення посилання третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ТОВ "Попаснянська глина" про визнання недійсним договору оренди навантажувача № 01062014 від 02.01.2015р., укладений між ТОВ «Попаснянська глина» та ФОП ОСОБА_1, з огляду на фіктивність даного правочину, оскільки ФОП ОСОБА_1 не могла використовувати у своїй діяльності орендований навантажувач, а укладення договору було спрямовано на створення формального правового зв'язку між орендарем та власником навантажувача.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача за первісним позовом та пропорційно на відповідачів за позовом третьої особи.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 22, 27, 28, 32, 33, 34, 38, 43, 44, 49, 65, 82-82 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір № 01062014 оренди навантажувача L5542PLUS2 р/н НОМЕР_2 від 02.01.2015р., укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНП НОМЕР_1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Попаснянська глина" (62455, Харківська область, смт. Коротич, вул. Весняна, 1, код ЄДРПОУ 32475556).

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНП НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Виробничо-транспортна фірма "Добробут" (93500, Луганська область, м. Первомайськ, вул. Бахмутського, 20-А; поштова адреса: м. Харків, вул. Клапцова, 52/120, код ЄДРПОУ 30252561) - 1218,00 грн. судового збору.

Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір оренди навантажувача № 01062014 від 01.06.2014р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Попаснянська глина" (62455, Харківська область, смт. Коротич, вул. Весняна, 1, код ЄДРПОУ 32475556) та Малим приватним підприємством "АТП-2" (93500, Луганська область, м. Первомайськ, вул. Бахмутського, 20-А, код ЄДРПОУ 20179024).

Визнати недійсним договір суборенди навантажувача № 05-12/2014 від 05.12.2014р., укладений між Малим приватним підприємством "АТП-2" (93500, Луганська область, м. Первомайськ, вул. Бахмутського, 20-А, код ЄДРПОУ 20179024) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Керамейя" (40012, м. Суми, вул. Погранична, 47, код ЄДРПОУ 34327895).

Визнати недійсним договір оренди навантажувача № 01062014 від 01.06.2014р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Попаснянська глина" (62455, Харківська область, смт. Коротич, вул. Весняна, 1, код ЄДРПОУ 32475556) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНП НОМЕР_1).

Визнати недійсним договір суборенди навантажувача № 05-12/2014 від 05.12.2014р., укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНП НОМЕР_1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Керамейя" (40012, м. Суми, вул. Погранична, 47, код ЄДРПОУ 34327895).

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНП НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Попаснянська глина" (62455, Харківська область, смт. Коротич, вул. Весняна, 1, код ЄДРПОУ 32475556) - 1624,00 грн. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамейя" (40012, м. Суми, вул. Погранична, 47, код ЄДРПОУ 34327895) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Попаснянська глина" (62455, Харківська область, смт. Коротич, вул. Весняна, 1, код ЄДРПОУ 32475556) - 1624,00 грн. судового збору.

Стягнути з Малого приватного підприємства "АТП-2" (93500, Луганська область, м. Первомайськ, вул. Бахмутського, 20-А, код ЄДРПОУ 20179024) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Попаснянська глина" (62455, Харківська область, смт. Коротич, вул. Весняна, 1, код ЄДРПОУ 32475556) - 1624,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 07.09.2015 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/3494/15