Постанова

від 07.10.2009 по справі 44/91

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

44/91

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 07 жовтня 2009 р.                                                                                    № 44/91  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого  судді:Губенко Н.М.,

суддів:Барицької Т.Л.,

Мирошниченка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Сервісгаз"

на постановуДонецького апеляційного господарського суду

від30.06.2009

та на рішеннягосподарського суду Донецької області

від05.05.2009

у справі№ 44/91

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Сервісгаз"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "РосУкрОйл"

простягнення заборгованості за виконані підрядні роботи з урахуванням індексу інфляції, трьох процентів річних та пені у загальному розмірі 442841,69 грн.

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивачаповідомлений, але не з'явився;

- відповідачаповідомлений, але не з'явився

Відповідно до розпорядження Заступника Голови Вищого господарського суду України Шульги О.Ф. від 06.10.2009 № 02.02-10/458, розгляд справи № 44/91 господарського суду Донецької області здійснюється у складі колегії суддів: Губенко Н.М. –головуючий суддя, судді Барицька Т.Л., Мирошниченко С.В.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Сервісгаз" (далі –позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РосУкрОйл" (далі –відповідач) про стягнення 177 000,00 грн. боргу за виконані підрядні роботи за договором підряду № 12/08/05 від 12.08.2005, 137 605,00 грн. штрафних санкцій у вигляді пені за прострочку виконання зобов'язання, 112 379,43 грн. інфляційних втрат, 15 857,26 грн. відсотків річних, а також судових витрат: 4 428,41 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням господарського суду Донецької області від 05.05.2009 у справі № 44/91 (суддя Мєзєнцев Є.І.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 177 000,00 грн. основного боргу, 112 379,43 грн. інфляційних втрат, 15 857,26 грн. відсотків річних, 15 003,78 грн. пені, 3 202,40 грн. державного мита та 85,32 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 30.06.2009 у справі № 44/91 (колегія суддів у складі: Москальова І.В. –головуючий суддя, судді Алеєва І.В., М'ясищев А.М.) рішення господарського суду Донецької області від 05.05.2009 залишено без змін, а апеляційну скаргу позивача –без задоволення.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх судових інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду Донецької області від 05.05.2009 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 30.06.2009 у справі № 44/91 в частині відмови у стягненні 122 601,22 грн. пені та стягнути з відповідача на користь позивача пеню у повному розмірі –137 605,00 грн.; в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх судових інстанцій норм матеріального права: ст. ст. 230, 231, 232 ГК України, ст. ст. 6, 549 ЦК України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Від відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до ч. 2 ст. 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, однак, повноважні представники сторін не з'явились у призначене судове засідання суду касаційної інстанції.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що судові рішення в частині стягнення пені підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, між сторонами укладено договір № 12/08/05 від 12.08.2005, за умов якого позивач зобов'язався виконати на свій ризик роботу з виготовлення, поставки, монтажу та пусконалагодженню технічного устаткування згідно з робочим проектом за технічними умовами У 29.1-23203562.001-2001, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити виконану роботу у розмірі 754 000,00 грн. на підставі акту приймання виконаних робіт, а саме –377 000,00 грн. авансом та 377 000,00 грн. протягом семи банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт.

Відповідно до п. 4.1 договору позивач зобов'язався поставити обладнання до 29.09.2005.

Згідно із накладними № 512 від 21.10.2005 та № 87 від 02.03.2006, а також двостороннього акту приймання виконаних підрядних робіт від 04.03.2006, позивач виготовив, поставив та змонтував устаткування, а відповідач прийняв 04.03.2006 виконані підрядні роботи загальною вартістю 754 000,00 грн. в повному обсязі.

В свою чергу, відповідач виконав свої зобов'язання не в повному обсязі, оплативши виконану позивачем роботу частково на суму 577 000,00 грн., про що свідчать платіжні доручення № 3845 від 16.09.2005 та № 5 від 05.12.2005 (а.с. 46, т. І).

Враховуючи встановлене, судами зроблено висновок, що відповідно до положень ч. 1 ст. 530 ЦК України та п. 3.1.2 договору право грошової вимоги виникло у позивача після сплину 7 банківських днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт, тобто з 12.03.2006.

09.02.2009 в листі № 01-81 (а.с. 22, т. І), який є відповіддю на претензію позивача № 70 від 26.01.2009, відповідач визнав суму заборгованості в розмірі 177 000,00 грн. та зобов'язувався її погасити  впродовж двох місяців до квітня 2009 року.

Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 12/08/05 від 12.08.2005 в частині повної оплати виконаної позивачем роботи стало підставою для звернення останнього до суду за захистом своїх прав шляхом пред'явлення відповідного позову.

Колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що досліджені попередніми судовими інстанціями докази та встановлені обставини справи, правомірно дали підстави прийти до обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині стягнення суми основної заборгованості в розмірі 177 000,00 грн. на підставі ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України та 112 379,43 грн. інфляційних втрат, 15 857,26 грн. відсотків річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись з позовом, також просив суд стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 137 605,00 грн., нараховану за період з 20.03.2008 по 20.03.2009 на підставі п. 8.2 договору та ч. 1 ст. 230 ГК України, ст. 549 ЦК України.

Розглянувши позовні вимоги в цій частині, суди попередніх судових інстанцій дійшли  висновку, що нарахування пені у відсотковому відношенні до суми договору, а не від суми невиконаного грошового зобов'язання, не відповідає змісту ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та п. 3 ст. 549 ЦК України, також сторони не передбачили іншого порядку нарахування штрафних санкцій ніж встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, у зв'язку із чим нарахування пені повинно обмежуватись періодом у 6 місяців.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що обмеживши нарахування пені 6 місяцями відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, судами попередніх судових інстанції не було визначено, з якого саме часу необхідно нараховувати пеню відповідно до приписів даної норми, а також в даному контексті не враховано час звернення позивача з відповідними позовними вимогами.

Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.  

В силу ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною 6 цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, враховуючи встановлені судами обставини справи, відповідно до яких право грошової вимоги виникло у позивача згідно із положеннями ч. 1 ст. 530 ЦК України та п. 3.1.2 договору після сплину 7 банківських днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт (04.03.2006), тобто з 12.03.2006, суди і повинні були вираховувати період, за який відповідачу нараховується пеня (з дати початку прострочення зобов'язання за 6 місяців).

Однак, задовольняючи вимоги щодо стягнення пені за період з 20.03.2008 по 20.03.2009, судами не взято до уваги те, що, в силу ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто, суди в даному випадку повинні були встановити момент виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вартість виконаних робіт, нарахувати пеню з цього моменту на підставі п. 8.2 договору з урахуванням ч.6 ст. 232 ГК України (6 місяців) і за умови, що позивачем не пропущений спеціальний строк позовної давності, передбачений ст. 258 ЦК України (1 рік), задовольнити позовні вимоги.

Лише при дослідженні даних обставин справи, можна прийти до висновку чи підлягають позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню.

З огляду на те, що дані обставини справи не досліджувались попередніми судовими інстанціями, висновок судів про наявність правових підстав для стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язання у визначеному судами розмірі слід визнати передчасним та таким, що не ґрунтується на дослідженні всіх обставин справи.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Донецької області від 05.05.2009 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 30.06.2009 у справі № 44/91 в частині стягнення пені скасувати.

Справу № 44/91 в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Головуючий суддя                                        Н.М. ГУБЕНКО

Судді                                                                  Т.Л. БАРИЦЬКА

                                                                                С.В. МИРОШНИЧЕНКО