Постанова

від 21.07.2006 по справі 20/191

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

20/191

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД   РІВНЕНСЬКОЇ   ОБЛАСТІ

33001 м.Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

 "21" липня 2006 р.                                                                                Справа №  20/191

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Василишина А.Р. за участю секретаря судового засідання помічника судді Сокола Ф.Г.

за участю представників сторін:

позивача: Скарбарчук О.Г. (дов. № 03-02/258 від 27.03.2006р.);

відповідача: директор –Рогашко Р.А..

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом  Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-торгова фірма „Світлана”

про стягнення в сумі 1 758 грн. 33 коп.

Статті  27, 29, 49, 51, 127 Кодексу адміністративного судочинства України роз'яснені.

ВСТАНОВИВ:

 Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі –Позивач) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-торгова фірма „Світлана” (надалі –Відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів у межах нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів в сумі 1 758 (одна тисяча сімсот п'ятдесят вісім) грн. 33 коп..

Відповідач у запереченні № 7 від 6 липня 2006 року (а.с. 9), в запереченні № 8 від 20 липня 2006 року (а.с. 14-15) та представник Відповідача в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог Позивача з підстав вказаних у вищенаведених запереченні та доводах.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, та оцінивши наявні в матеріалах справи і досліджені в судовому засіданні докази, суд встановив наступне.

Згідно звіту Відповідача (а.с. 4) про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік (форми № 10-ПІ) середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу в 2005 році складала 12 (дванадцять) осіб; чисельність інвалідів, які повинні працювати на підприємстві –1 (одна) особа; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність –0 (нуль) осіб. Фонд оплати праці штатних працівників склав 42,2 тисяч грн..

Звіт підписано 7 лютого 2006 року керівником та головним бухгалтером Відповідача.

Оскільки Відповідачем у 2005 році не було працевлаштовано жодного інваліда Позивач нарахував 1 758 (одна тисяча сімсот п'ятдесят вісім) грн. 33 коп. адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів у межах нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

У відповідності до статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, для підприємств незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 осіб – у кількості одного робочого місця.

Згідно статті 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

У відповідності частини 1 статті 18 цього Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, працевлаштування здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів (надалі в тексті –Органи працевлаштування інвалідів).

Згідно пункту 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (надалі в тексті – Положення про робоче місце інваліда), затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 3 травня 1995 року за № 314 „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів”: підприємства (об'єднання), установи і організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно, крім іншого, введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

У відповідності з пунктом 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 26 вересня 2002 року за № 1434, у складі Мінпраці діє Фонд соціального захисту інвалідів. Згідно з пунктом 5 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів: підприємства, зокрема, інформують центри занятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно пункту 14 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, підприємства інформують державну службу занятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

У відповідності до підпункту 3 пункту 4 та підпункту 3 пункту 5 про Фонд соціального захисту інвалідів, Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами сум штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для правцевлаштування інвалідів та проводити перевірки підприємств щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Аналіз вище наведених положень законодавства про соціальний захист інвалідів свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладено на Органи працевлаштування інвалідів, перелічені в частині 1 статті 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Проте, Відповідач протягом 2005 року не інформував місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів. З листа директора Рівненського міського центру зайнятості № 05-1223 від 16 травня 2006 року (а.с. 6) на лист Позивача № 03-02/340 від 10 квітня 2006 року (а.с. 5) вбачається, що Відповідач у 2005 році не звітував про наявність вільних робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, що свідчить про неналежне виконання Відповідачем вищезгаданого обов'язку.

Фактично Відповідачем у 2005 році не було створено жодного робочого місця для інвалідів, що стверджується матеріалами справи, а тому Відповідач зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції за нестворене одне робоче місце.

Розмір штрафних санкцій, у відповідності до статті  призначених для перерахунку Позивачу через непрацевлаштування інваліда складає 1 758 (одна тисяча сімсот п'ятдесят вісім) грн. 33 коп.

Заперечення Відповідача висвітлені у запереченні № 7 від 6 липня 2006 року (а.с. 9) та в запереченні № 8 від 20 липня 2006 року (а.с. 14-15) безпідставні виходячи з наступного.

Щодо пункту 1 заперечення № 8 від 20 липня 2006 року. Відповідач помилково вважає, що мав одержати пропозиції місцевих органів соціального захисту інвалідів прийняти участь у розробці нормативів робочих місць, та бути повідомлений про затвердження місцевою радою зазначених нормативів, оскільки в своїх доводах користується застарілою редакцією статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (втратила чинність 5 липня 2001 року).

Щодо пункту 2 заперечення № 8 від 20 липня 2006 року. Відповідач посилаючись на статтю 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” користується застарілою редакцією даної статті (втратила чинність 21 листопада 2002 року).

Згідно абзацу 8 пункту 2.1 Інструкція щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН „Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках” і № 4-ПН „Звіт про вивільнення працівників”, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 6 липня 1998 року за № 244 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 липня 1998 року за № 464/2904 (втратила чинність 1 січня 2006 року), у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до статті 5 Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про зайнятість населення”, для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під відповідними шифрами. Інваліди в графі 4 (з графи 2) державної статистичної звітності за формою № 3-ПН зазначалися під шифром 14.

Однак Відповідач протягом 2005 року не інформував місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів. З листа директора Рівненського міського центру зайнятості № 05-1223 від 16 травня 2006 року (а.с. 6) на лист Позивача № 03-02/340 від 10 квітня 2006 року (а.с. 5) вбачається, що Відповідач у 2005 році не звітував про наявність вільних робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, що свідчить про неналежне виконання Відповідачем вищезгаданого обов'язку.

Щодо пункту 3 заперечення № 8 від 20 липня 2006 року та заперечення № 7 від 6 липня 2006 року. Законодавець не пов'язує обов'язок щодо сплати штрафних санкцій з оцінкою фінансових результатів господарської діяльності підприємства чи його зобов'язаннями перед бюджетом, і частина 3 статті 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, по суті, встановлює черговість внесення зазначених у ній платежів за рахунок доходних статтей, а частина 5 статті 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлює можливість, у разі несплати, звернення стягнення на майно.

Представник Відповідача в судовому засіданні зазначив, що працюючих у Відповідача працівників у 2005 році було переведено на 6 (шести) годинний робочий день. При доведенні та врахуванні даної обставини кількість штатних працівників особового складу Відповідача склала б 9 (дев'ять) осіб. Відповідно, Відповідач і у даному випадку підпадав би під дію статтей 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Щодо пункту 4 заперечення № 8 від 20 липня 2006 року. У відповідності до абзацу 14 пункту 6 Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98, зі змінами та доповненнями, внесеними Указом Президента України від 28 червня 1998 року № 746/99, суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (загальнообов'язкових платежів) як внески до Фонду України соціального захисту інвалідів.

Згідно статті 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”: підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

У відповідності до статті 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в редакції від 1 січня 2005 року: підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно статті 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в редакції від 25 березня 2005 року: підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом

Таким чином за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів законом передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій (штрафних санкцій), що не є внесками до Фонду України соціального захисту інвалідів, а тому Відповідач не може бути звільнений від їх сплати на підставі абзацу 14 пункту 6 Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98, зі змінами та доповненнями, внесеними Указом Президента України від 28 червня 1998 року № 746/99.

Відповідач доказів сплати адміністративно-господарської санкції суду не подав.

На підставі викладеного, позов обґрунтований і підлягає до задоволення.

Судовий збір у відповідності до статтей 87, 98 і Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України покладаються на Відповідача.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задоволити.

2. Стягнути з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-торгова фірма „Світлана”, м. Рівне, вул. Данила Галицького, 1, р/р 26002300105331 в Укрсоцбанку, МФО 333012, код ЄДРПОУ 13980678 –1 758 (одна тисяча сімсот п'ятдесят вісім) грн. 33 коп. адміністративно-господарських санкцій за 2005 рік.

3. Стягнути з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-торгова фірма „Світлана”, м. Рівне, вул. Данила Галицького, 1, р/р 26002300105331 в Укрсоцбанку, МФО 333012, код ЄДРПОУ 13980678 в доход державного бюджету України 17 (сімнадцять) грн. 58 коп. судового збору.

4. Постанову направити сторонам у справі.

5. Виконавчий лист видати після набрання постановою законної сили.

6. Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження..

                              Суддя                                                          Василишин А.Р.