Постанова

від 03.08.2012 по справі 2а/1270/3448/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Ушаков Т.С.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2012 року справа №2а/1270/3448/2012

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Блохіна А.А., суддів: Міронової Г.М., Юрко І.В., секретарі Діденко О.С., за участі представника позивача ОСОБА_2, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 31 травня 2012 року у справі № 2а/1270/3448/2012 за позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 березня 2012 року №0000171702 та №0000161702,-

ВСТАНОВИВ:

03 травня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 березня 2012 року №0000171702 та №0000161702.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 27 березня 2012 року у задоволені позову відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись з судовим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як незаконну та необґрунтовану, яка прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Сторони про час, місце та дату судового розгляду були повідомлені належним чином, проте правом бути присутніми на судовому розгляді відповідач не скористався.

Представник позивача у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив останню задовольнити.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Права органів державної податкової служби визначено ст.20 Податкового кодексу України. Вивченням положень вказаної статті встановлено, що податковому органу діючим законодавством не надано права перевіряти якість товару, а отже, у відповідача відсутнє право й вимагати від позивача документацію, що підтверджує якість такого товару.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 20.02.2012 по 02.03.2012 відповідно до плану-графіку проведення планових документальних перевірок, згідно вимог п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 77, п. 79.1, п. 79.3 ст. 79, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010, відповідно до повідомлення від 01.02.2012 № 97/01-87, наказу №06-у від 01.02.2012 головним державним податковим ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб ДПІ у м. Сєвєродонецьку ОСОБА_4 проведена документальна планова невиїзна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання платником податків ОСОБА_3 вимог податкового, іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2011.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 6/17-2402516230 від 12.03.2012, у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлені наступні порушення:

1. Договори між ПП ОСОБА_3 та ПП «Інтенція» на постачання яловичини суперечать інтересам держави і суспільства, а отже, відповідно до п.п. 1, 2 ст. 215, п.п. 5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю та підлягають виключенню з податкового обліку підприємства.

2. ст. 177 та п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 112.2010 ПП ОСОБА_3 завищено валові витрати за рахунок здійснення нікчемних правочинів з ПП «Інтенція», на суму 443630,10 грн. за 2011 року та занижено чистий оподатковуваний дохід на суму 443630,10 грн., в наслідок чого донарахований податок з доходів за 2011 рік складає 75410,16 грн.

3. п. 3.1 ст. 3, п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п.п. 9.12.3 ст. 9 , абз. «а», «б» п. 2 ст. 19 Закону України від 22.05.2003 року «Про податок з доходів фізичних осіб», не утримав податок при виплаті доходів за придбаний товар у сумі 2399,25 грн. та не надав податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування.

4. п.198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 та п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 (зі змінами та доповненнями) занижено податок на додану вартість на загальну суму 88726 грн., в тому рипі за червень місяць 2011 року - 88726 грн.

5. п. 1 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

На підставі зазначеного акту перевірки податковим органом 22.03.2012 винесено податкові повідомлення-рішення:

- № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 94 262 грн., з яких: 75 410,16 грн. - за основним платежем, 18 852,54 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № НОМЕР_2, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 110 907,50 грн., з яких: 88 726 грн. - за основним платежем, 22 181,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції зазначив, що позивачем ні до перевірки, ні до суду не надано документів, підтверджуючих транспортування продукції позивачем по господарським операціям з ПП «Інтенція».

Судом першої інстанції встановлено, що 02.06.2011 між Приватним підприємством «Інтенція» (Постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Покупець) укладено договір поставки № 121, згідно якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцеві м'ясопродукти загальною кількістю 20т, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію. Загальна вартість продукції за цім договором складає 700 000 грн., в тому числі ПДВ 116 666,67 грн.

Предметом адміністративного позову є неправомірність завищення валових витрат при розчахуванні податку на доходи фізичних осіб за рахунок здійснення нікчемних правочинів з ПП «Інтенція» на суму 443630,10 грн. за 2011 рік та чистий оподатковуваний дохід на суму 443630,10 грн., внаслідок чого донарахований податок з доходів за 2011 рік складає 75410,16 грн. та завищення по операціям з ПП «Інтенція» податкового кредиту за червень 2011 року на суму 88726,00 грн., відповідно до вищезазначених податкових повідомлень-рішень, винесених на підставі акту перевірки № 6/17-2402516230 від 12.03.2012 року.

Підставами донарахування, як в акті перевірки, так і в рішенні, вказано порушення позивачем пунктів 198.1,198.3,198.4,198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

У відповідності із статтею 198 Податкового кодексу України: - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання або виготовлення товарів (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку із придбанням та/або вивезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності; в) отримання послуг, надання нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (пункт 198.1); - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2); - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3); - якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об’єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв’язку із таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (пункт 198.4); - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 Податкового кодексу України.

Згідно із статтею 200 Податкового кодексу України: - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1); - при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2); - при від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3); - якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від’ємне значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов’язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від’ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (пункт 200.4).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов’язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції між ПП ОСОБА_3 та ПП «Інтенція» укладений договір поставки яловичини № 121.

Здійснення господарсько-правових відносин за договором поставки № 121 від 02 червня 2011 року підтверджується податковими накладними (№ 419 від 02.06.2011р. і № 420 від 17.06.2011р.) та видатковими накладними (№ 2/06 від 02.06.2011р. і № 17/06 від 17.06.2011р.) банківськими виписками з рахунків та платіжними дорученнями, рахунками-фактурами.

Згідно податкових декларацій з податку на додану вартість за період з 01.07.2010 року по 31.12.2011 року до складу податкового кредиту згідно додатку 5 «Розшифровка податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» ПП ОСОБА_3 включено по господарським операціям з ПП «Інтенція» податок на додану вартість в сумі 88726,00 грн.

Позивач вважає, що ним податковий кредит з податку на додану вартість у період з 01.07.2010 року по 31.12.2011 року по фінансово-господарським операціям з Приватним підприємством «Інтенція» сформовано з дотриманням вимог Податкового кодексу України.

Висновки суду першої інстанції про відсутність реальності здійснення господарських операцій між ПП ОСОБА_3 з ПП «Інтенція», що ґрунтуються на висновках акту від 11 листопада 2011 року № 1807/231/37156804 про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Інтенція» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01 січня 2011 року по 31 вересня 2011 року, є передчасними з огляду на таке.

Використання відповідачем під час проведення спірної перевірки позивача актів Алчевської об’єднаної державної податкової інспекції Луганської області від 11 листопада 2011 року № 1807/231/37156804 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Інтенція» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01 січня 2011 року по 31 вересня 2011 року, є помилковими, оскільки Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2012 року у справі № 2а-11321/11/1270, яка залишена без змін ухвалю Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2012 року, адміністративний позов Приватного підприємства «Інтенція» до Алчевської об’єднаної державної податкової інспекції Луганської області про визнання дій протиправними, визнання недійсним та скасування наказу про проведення перевірки від 10 листопада 2011 року № 760 задоволено частково, визнано дії Алчевської об’єднаної державної податкової інспекції Луганської області щодо проведення перевірки та складення акту від 11 листопада 2011 року № 1807/231/37156804 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Інтенція» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01 січня 2011 року по 31 вересня 2011 року протиправними, зобов’язано Алчевську об’єднану державну податкову інспекцію Луганської області поновити в АС «Результати співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» відомості щодо задекларованих Приватним підприємством «Інтенція», код за ЄДРПОУ 37156804, за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2011 року податкових зобов’язань з податку на додану вартість в сумі 51634813,00 грн., та податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 47645313,00 грн., у задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Згідно постанови Луганського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2012 року у справі № 2а-11321/11/1270, судом встановлено, що порушення Алчевською ОДПІ норм п.79.2 статті 79 ПК України дає суду підстави для висновку про неправомірність проведеної перевірки, оформленої актом № 1807/231/37156804 від 11.11.2011 року, атому вона є неповною і необґрунтованою. З огляду на порушення ст.83. п.п.20.1.1. 20.1.4. 20.1.8. п.20.1 ст.20 ПК України суд вважає висновки цього акту щодо нікчемності угод, укладених ПП «Інтениія» з іншими суб'єктами господарювання у період, за який здійснювалась перевірка, необґрунтованими. Крім того зазначений акт перевірки не доводить умислу ПП «Інтенція» на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Акт перевірки ґрунтується лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими,

На зазначену обставину суд першої інстанції не звернув уваги, а лише зазначив, що вищезгаданим рішенням суду тільки встановлено порушення законодавства податковим органом під час здійснення перевірки ПП «Інтенція».

Згідно із частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Визнання протиправними у судовому порядку дій з проведення перевірки свідчить про відсутність у податкового органу правових підстав на проведення перевірки та протиправність проведеної перевірки Приватного підприємства «Інтенція», результати якої оформлені актом від 11 листопада 2011 року № 1807/231/37156804. Набрання постановою Луганського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2012 року у справі № 2а-11321/11/1270 законної сили доводить порушення податковим органом порядку проведення перевірки, як способу реалізації владних управлінських функцій, та, як наслідок цього, неналежність акта перевірки як доказу, який може бути покладеного в основу податкового правопорушення.

Посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених ПП ОСОБА_3 з ПП «Інтенція», з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечить положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З роз’яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об’єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Правочини між ПП ОСОБА_3 та ПП «Інтенція» не підпадають під визначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на них розповсюджуватися не можуть, оскільки вони є звичайними господарськими правочинами, а не такими, що спрямовані на порушення публічного порядку.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: «У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. Виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом. Тобто, має місце оспорюваність самого договору та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Колегія суддів не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентами господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства.

З урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов'язковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсним правочину між позивачем та його контрагентами або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочинів, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку, з точки зору заявника апеляційної скарги, відповідач не довів. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежно оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

Що стосується доводів відповідача щодо відсутності доказів транспортування товарно-матеріальних цінностей, а саме товарно-транспортних накладних, позивач вважає їх такими, що не мають нормативно - правового обгрунтування, оскільки, відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового Кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Таким чином, законодавець не ставить в залежність відсутність транспортних документів для перевезення вантажу з результатами формування бази оподаткування ПДВ. ТТН не може бути первинним документом, підтверджуючим проведення господарській операції з поставки товарів, та відповідно отримання права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію про поставку товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення, а тому помилкове твердження відповідача про те, що, із-за відсутності ТТН господарські операції з поставки товару не здійснювались.

Крім того, суд першої інстанції в обґрунтування оскаржуваного рішення безпідставно послався, в тому числі, на спільний Наказ Мінтранспорту України, Мінстату України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.1995 року, яким затверджено типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортної накладної та відповідно до п.2 якого, ведення зазначених форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов’язковим. ?

При цьому цей Наказ, з огляду на те, що він зачіпає права, свободи та законні інтереси громадян, підлягав обов'язковій реєстрації і повинен був набрати чинності через 10 діб після неї, якщо в ньому не встановлений інший строк набрання чинності, проте він не зареєстрований в Мінюсті України, що протирічить ст. 3 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 року № 493/92.

Колегія суддів зазначає,що не зареєстрований в Мінюсті України акт, що підлягає реєстрації, не має сили, скільки би він не існував, за умови, якщо його було прийнято після набрання чинності Указу Президента України № 493/92.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірності свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 22 березня 2012 року: за № НОМЕР_2 щодо стягнення податку на додану вартість з штрафними санкціями в сумі 110907 грн. 50 коп., та за № НОМЕР_1 щодо стягнення податку на доходи фізичних осіб з штрафними санкціями в сумі 94 626 грн. 70 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірності свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову позовних вимог.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції зроблений помилковий висновок про відмову в задоволенні позовних вимог при викладених обставинах.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що через порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-197, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ст.ст. 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 31 травня 2012 року у справі № 2а/1270/3448/2012 за позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 березня 2012 року №0000171702 та №0000161702 - задовольнити.

Скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 31 травня 2012 року у справі № 2а/1270/3448/2012 за позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 березня 2012 року №0000171702 та №0000161702.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 березня 2012 року №0000171702 та №0000161702,- задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення від 22 березня 2012 року: за № НОМЕР_2 щодо стягнення податку на додану вартість з штрафними санкціями в сумі 110907 грн. 50 коп., та за № НОМЕР_1 щодо стягнення податку на доходи фізичних осіб з штрафними санкціями в сумі 94 626 грн. 70 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (місце проживання: 93400, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_3) судовий збір у розмірі 2 052 грн. (дві тисячі п’ятдесят дві гривні).

Постанова суду апеляційної інстанції, за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя: А.А. Блохін

Судді: Г.М. Міронова

ОСОБА_5