Рішення

від 25.06.2012 по справі 2-1568/12

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/2603/2912/12

Справа №2-1568/12

РІШЕННЯ

Іменем України

25 червня 2012 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого - судді Зотько Т.А.

при секретарі - Самойловій М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-особа: ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення, -

- за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання права власності на ? частину квартири, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення без надання іншого жилого приміщення та усунення перешкод у використанні жилого приміщення - квартири № 19 по вулиці Каштанова в будинку № 8 в м. Києві, яка належить їй на праві власності, посилаючись на те, що відповідач є її колишнім чоловіком, який не зареєстрований за вказаною адресою, однак ще до реєстрації шлюбу проживав у вказаній квартирі на правах тимчасового жильця (мешканця).

Позивачка вказала, що через різні характери, відсутність взаєморозуміння, різні погляди на подружнє життя, спільне проживання з відповідачем виявилось неможливим. У грудні 2011 році шлюб між ними було розірвано. З моменту розірвання шлюбу відповідач продовжує проживати у спірній квартирі, звільняти її відмовляється, чим грубо порушує її право особистої приватної власності на квартиру, а тому вона змушена звертатись до суду з вказаним позовом.

У судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_4 підтримали позов у повному обсязі, зазначили суду, що задовго до моменту реєстрації шлюбу позивач дала згоду на проживання відповідача на правах тимчасового жильця (мешканця) у належній їй на праві власності квартирі №19 по вулиці Каштанова в будинку № 8 в м. Києві, яка була придбана нею у 2000 році за договором купівлі-продажу. За час їхнього з відповідачем проживання між ними почали виникати конфлікти, побутові сварки, що унеможливили їхнє спільне проживання. Шлюб між ними було розірвано у грудні 2011 року. З того часу відповідач продовжує проживати на правах тимчасового мешканця (жильця) у спірній квартирі, захаращує її квартиру будівельними матеріалами, звільняти квартиру відмовляється, а тому позивач та її представник просили суд виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення та усунути позивачу перешкоди у здійсненні права власності, шляхом зобов'язання відповідача звільнити квартиру АДРЕСА_2 від належного йому майна

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 заявлені позовні вимоги не визнали у повному обсязі, просили суд у їх задоволення відмовити. Крім того, представником відповідача у судовому засіданні було подано зустрічний позов про встановлення факту проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_1 однією сім"єю в період 10 вересня 1999 р. по 23 жовтня 2009 р. та визнання квартири АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю, посилаючись на те, що останні починаючи з 10 вересня 1999 р. по 23 жовтня 2009 р. перебували у фактичних шлюбних відносинах, фактично вели спільний бюджет, несли спільні витрати на утримання дитини позивача від попереднього шлюбу, на утримання житла, і відповідно мають право на визнання майна, нажитого під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, спільною сумісною власністю та на розподіл між ними спільного майна, а саме: квартири АДРЕСА_4.

3-особа: ОСОБА_3 у судовому засіданні позов ОСОБА_1 підтримала у повному обсязі, зустрічний позов ОСОБА_2 не визнала, зазначила суду, що спірна квартира була придбана її матір'ю - позивачем по справі. На даний час сторони по справі шлюбу розірвали, ОСОБА_1 проживає окремо на з'ємній квартирі, у спірній квартирі проживає ОСОБА_2. 3-особа: ОСОБА_3 зазначила суду, що у них з відповідачем нормальні стосунки, однак вона себе почуває незручно, коли приходить додому, а тому не заперечує, щоб позов про виселення відповідача було задоволено судом.

Заслухавши пояснення сторін по справі, їх представників, показання свідків, дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими у повному обсязі та такими, що підлягають задоволенню , зустрічний позов ОСОБА_2 є необгрунтованим та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_7 встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору купівлі - продажу від 15.05.2000 року (а.с. 5).

Як зазначила суду позивач, вона дала згоду ОСОБА_2, відповідачу по справі, тимчасово проживати на правах тимчасового жильця (мешканця), у належній їй на праві власності квартирі, яка була придбана нею 15.05.2000 року. ОСОБА_2 ніколи не виявляв бажання зареєструватись у спірній квартирі і проживав у статусі тимчасового жильця (мешканця). Вона згоди на реєстрацію ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_5 ніколи не давала.

Згідно копії свідоцтва про шлюб, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 23.10.2009 року (а.с.4).

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12.12.2011 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано (а.с. 19).

Згідно довідки за формою №3, в квартирі значаться зареєстрованими: ОСОБА_1 - позивач по справі, її донька - ОСОБА_3 - 3 - особа по справі (а.с.18). Право володіння, користування та розпорядження квартирою належить ОСОБА_1, як власнику квартири.

Позивачка пояснила суду, що її колишній чоловік ОСОБА_2, відмовляється звільняти належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_5, без її дозволу захаращує квартиру старими будівельними матеріалами, яку використовує у своїй підприємницькій діяльності

Згідно вимог ч.1 ст.319 ЦК України, власник користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до вимог ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Проживання відповідача в зазначеній квартирі чинить перешкоди власнику квартири - ОСОБА_1, а тому суд вважає необхідним захистити порушене право власника, виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_5 та усунути позивачу перешкоди у здійсненні права власності, шляхом зобов'язання відповідача звільнити квартиру АДРЕСА_2 від належного йому майна.

Відповідно до вимог ч.3 ст.10, ч.ч.1, 4 ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Сторонам роз'яснювалось, що відповідно до вимог ст.ст.27, 31 ЦПК України, позивач, відповідач, третя особа для підтвердження своїх вимог та заперечень, зобов'язані надати суду всі наявні докази, або повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання.

Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 51 Конституції України сім'я перебуває під захистом держави. Основу сім'ї становить шлюбний союз між чоловіком і жінкою (шлюб), у тих чи інших формах санкціонований суспільством, і тільки він породжує правове регулювання особистих немайнових та майнових відносин, які виникають між подружжям після його укладення.

Згідно ст.22 КпШС України (1970 року) (ст.60 СК України) майно, нажите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю. Подружжя користується рівними правами на майно.

Відповідно до ст.17 Закону України В«Про власністьВ» від 7 лютого 1991 року, який був чинний на момент придбання спірного майна, майно придбане внаслідок спільної праці, є спільною сумісною власністю сторін, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними, розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Згідно ст. 113 ЦК Української РСР, який діяв на момент придбання спірного майна до 1 січня 2004 року, володіння користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників.

Як зазначив суду відповідач ОСОБА_2, починаючи з 10 вересня 1999 р. по 23 жовтня 2009 р. вони зі ОСОБА_1 перебували у фактичних шлюбних відносинах, фактично вели спільний бюджет, несли спільні витрати на утримання дитини позивача від попереднього шлюбу, на утримання житла, і відповідно мають право на визнання майна, нажитого під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, спільною сумісною власністю та на розподіл між ними спільного майна, а саме: квартири АДРЕСА_4.

Як вбачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_2 була придбана ОСОБА_1 в 2000 році.

У судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_8, який зазначав, що позивачку по справі він знає давно, у нього склалось враження, що сторони проживають однією сім"єю, проте за які кошти була придбана спірна квартира йому не відомо.

Крім того, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 повідомив, що позивачку він знає приблизно з 2003 - 2004 р.р., на його думку вона з відповідачем проживали як одна сім"я, про обставини придбання спірної квартири у 2000 році йому нічого не відомо.

Враховуючи те, що права та обов'язки сторін щодо спірного майна виникли до 1 січня 2004 року , правовий режим цього майна та правовідносини сторін з приводу нього регулюються саме нормами Закону України «Про власність , так як сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі і на них не поширюються норми КпШС України від 20 червня 1969 року, про що наголошено в п.12 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.1998 року №16 «Про застосування деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України».

Під час вирішення позову про визнання права власності на майно, набуте чоловіком та жінкою під час спільного проживання без укладення шлюбу враховується, що коли такі відносини виникли до 1 січня 2004 року, то спільною сумісною власністю визнається зокрема майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім»ї, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (ст..17 Закону України «Про власність»)

Таким чином відповідно до п.1 ст.17 Закону України «Про власність» майно, набуте внаслідок спільної праці особами, які перебували в фактичних шлюбних відносинах і жили однією сім'єю, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. За наявності такої угоди спори про поділ майна вирішуються з урахуванням її умов . Якщо ж така угода не укладалася, суд який вирішує спір про поділ майна, визначає розмір часток сторін у відповідності з поданими ними доказами про ступінь їх участі працею в придбанні майна. За відсутності доказів про те, що участь однієї з них була більшою частки визначаються рівними.

Вирішуючи спір за зустрічним позовом ОСОБА_2, який зазначив, що на час придбання вказаного майна проживав з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах, суд приходить до висновку про застосування норми чинної на той час ст.22 КЗпШС України, згідно якої до правовідносин сторін правила щодо спільної сумісної власності подружжя не застосовуються.

Такі особи, на майно набуте при спільному проживанні, мають право, як на спільну часткову власність.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову про визнання квартири спільною сумісною власністю та поділ квартири АДРЕСА_6, оскільки відповідачем ОСОБА_2 не подано, а судом не здобуто доказів домовленості сторін на створення спільної сумісної власності на вказане майно

Відповідно до змісту ч.2 ст. 256 ЦПК України, роз'яснень даних у п.1 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_7 України №5 від 31 березня 1995 року В«Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значенняВ» в судовому порядку розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову щодо поділу майна, встановлення факту спільного проживання сторін не породжує для них будь-яких юридичних наслідків, а тому суд відмовляє в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю.

На підставі викладеного та керуючись ст. 51 Конституції України, ст.ст.10, 27, 31, 60, 212 - 215, 256 ЦПК України, ст.ст.319, 391 ЦК України, ст.22 КпШС України (1970 року) (ст.60 СК України), п.6 Прикінцевих положень Сімейного Кодексу України , п.1 ст.17 Закону України «Про власність», п.12 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.1998 року №16 «Про застосування деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити .

ОСОБА_2 виселити з квартири АДРЕСА_2.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності, шляхом зобов'язання ОСОБА_2 звільнити квартиру АДРЕСА_2 від належного йому майна.

ОСОБА_2 в позові до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання права власності на ? частину квартири - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через Деснянський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подачі апеляційної скарги.

Суддя: