Рішення

від 16.09.2015 по справі 925/755/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2015 р. Справа № 925/755/14

Господарський суд Черкаської області в складі колегії суддів: головуючого - судді Спаських Н.М., судді Пащенко А.Д., Єфіменко В.В., з секретарем судового засідання Буднік А.М., за участю представників сторін:

від позивача: Качуєвський М.О. - за довіреністю;

від відповідача: Скляренко О.О. - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом Приватного підприємства "Про-Пре" до Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями "Еконія" про стягнення 1 140 501,56 грн. та за зустрічним позовом про стягнення збитків

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача на користь позивача 1 140 501,56 грн. заборгованості за поставлений товар (корок спортивний), з яких 1 117 253,50 грн. основного боргу, 14 524,30 грн. інфляційних та 8 723,76 грн. як 3% річних за прострочення розрахунків на підставі угоди між сторонами.

Ухвалою від 03.07.2014 року (а.с. 7 том 2) суд прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог від 19.05.2014 року № 25/0514 в частині інфляційних та процентів річних (а.с. 33 том 1), якою позивач просить стягнути з відповідача 75 973,23 інфляційних та 14 417,16 грн. як 3% річних.

Заявою від 11.07.2014 року № 34/0714 позивач знову збільшив позовні вимоги в частині стягнення інфляційних та процентів річних (а.с. 17 том 2 ) і просить стягнути з відповідача 133 738,25 грн. інфляційних та 66 875,85 грн. як 3% річних. Дану заяву суд також приймає до розгляду, оскільки в порядку ст. 22 ГПК України до закінчення розгляду справи по суті позивач має право збільшити або зменшити свої позовні вимоги.

Крім цього, заявою від 13 серпня 2014 року № 46/0814 (а.с. 80 том 2) позивач просить суд на підставі п. 2 ч. 1 ст.83 ГПК України при прийнятті рішення у справі вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача суму інфляційних та 3% річних станом на дату винесення рішення у справі.

Ухвалою від 03 липня 2014 року суд прийняв до розгляду зустрічну позовну заяву відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями "Еконія" до позивача Приватного підприємства "Про-Пре" про стягнення 1 404 598,37 грн. збитків, нанесених поставкою неякісного спортивного корку та 6770,16 грн. вартості проведення експертиз, для сумісного розгляду із первісним позовом.

В ході розгляду справи сторони підтримали свої позовні вимоги, заяви та просять їх задовольнити, а проти взаємних позовних вимог заперечили повністю та просять у їх задоволенні відмовити.

Заявою від 02.07.2014 року № 33/0714 (а.с. 1 том 2) позивач просить суд застосувати до зустрічних позовних вимог відповідача строк позовної давності та відмовити у задоволенні зустрічного позову, оскільки зустрічний позов обґрунтований недоліками проданого товару і на час звернення відповідача до суду із зустрічним позовом строк позовної даності вже сплив.

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

По всьому тексту рішення сторони іменуються позивач та відповідач, як вони визначаються у первісному позові.

За первісним позовом судом встановлено наступне:

З матеріалів справи і за доводами позивача вбачається, що на підставі видаткових накладних (а.с. 9-22 том 1) :

- № РН-0000000227 від 26.06.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000228 від 26.06.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000229 від 26.06.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000230 від 26.06.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000231 від 26.06.2012 року на суму 86996,25 грн.

- № РН-0000000234 від 02.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000235 від 02.07.2012 року на суму 81 723,75 грн.

- № РН-0000000278 від 26.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000279 від 26.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000280 від 26.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000281 від 26.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000282 від 26.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000283 від 26.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000284 від 26.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

він передав відповідачу товар - пробка SPORT CAP PL на загальну суму 1 181 040,00 грн.

Товар отримано представником відповідача Корнетовим А.В. за генеральною довіреністю № 03 від 10.01.2012 року, про що зазначено у кожній видатковій накладній.

Копія генеральної довіреності № 3 (а.с. 8 том 1) складена відповідачем на начальника відділу логістики Корнетова А.В. із терміном дії з 10.01.2012 року по 31.12.2012 року із прикладенням зразка печатки для посвідчення отримання товару. Також дана довіреність містить відомості про те, що нею засвідчується зразок печатки та особисті підписи матеріально-відповідальних осіб ТОВ "Еконія", якими засвідчується отримання товарно-матеріальних цінностей (пробка) у Приватного підприємства "Про- Пре" згідно видаткових накладних та договору поставки № 15/10 від 14.04.2010 року.

Кожна із вище перелічених накладних містить вказівку на те, що умовою продажу товару за накладною є договір № 15/10 від 14.04.2010 року.

З приводу існування даного договору позивачем вказано наступне:

Даний договір № 15/10 було укладено між сторонами 14.04.2010 року (а.с. 12). За умовами договору позивач продає, а відповідач придбаває та зобов'язується оплатити корок СПОРТ виробництва "Affaba" стандартного кольору згідно додатків до договору.

Цей договір був предметом дослідження господарського суду Черкаської області у справі № 925/375/13-г про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 1117253,50 грн. основного боргу (а.с. 157 том 2). Постановою КАГС від 24.07.2013 року у даній справі рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог скасовано і у позові відмовлено. Постанову суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що зобов'язання за договором № 15/10 від 14.04.2010 року (а.с. 12) виникли щодо поставки товару корок СПОРТ виробництва "Affaba" і зобов'язання по оплаті цього корку відповідачем виконані повністю. Договір на постачання корку виробництва "Портола" між сторонами у справі не укладався, зміни до укладеного договору № 15/10 від 14.04.2010 року щодо цього типу корку сторонами не вносилися. Поставка товару, за яку позивач просив стягнути 1117253,50 грн. основного боргу стосується корків виробництва "Портола" і проводилася за наявними у справі видатковими накладними. За матеріалами справи № 925/375/13-г та без наявності між сторонами договору на поставку корку виробництва "Портола" суд не зміг встановити строк виконання зобов'язання по оплаті товару, а тому у позові було відмовлено.

З матеріалів діловодства господарського суду Черкаської області встановлено, що при розгляді справи № 925/375/13-г суд досліджував ті самі накладні на поставку відповідачу корку виробництва "Портола", які подані позивачем для обґрунтування позову у даній справі. Дана обставина сторонами не заперечується.

У відповідності до ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, при розгляді даної справи для суду є обов'язковим висновок зі справи № 925/375/13-г про те, що незважаючи на внесення до видаткових накладних, які надані позивачем для обґрунтування позовних вимог, відомостей про те, що товар передається на підставі договору № 15/10 від 14.04.2010 року, між сторонами у справі мала місце позадоговірна поставка, оскільки вказаний договір не передбачає умов про поставку корку виробництва "Портола", а стосується лише корку СПОРТ виробництва "Affaba".

Також у тексті накладних містяться записи про те, що право вимоги на оплату товару за цим документом було відступлено на користь ПАТ "Укрсоцбанк" за Генеральною угодою факторингу від 08.06.2011 року № 301.1-80/2. Потім право грошової вимоги за цим документом в зворотньому порядку відступлене на користь позивача у справі згідно цього ж договору факторингу.

Відповідачем у справі не подано доказів і заперечень проти того, що особою, яка має право вимоги оплати за всіма переліченими накладними в даний час є позивач у справі.

У відповідності до ст. 181 ГК України, за загальним правилом, господарські договори укладаються у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (стаття 181 Господарського кодексу України).

Таким чином, з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції зі справи № 925/375/13-г слід вважати, що правовідносини між сторонами оформлені договором у спрощений спосіб без складення його у вигляді єдиного документу і доказом укладення цього договору є видаткові накладні, копії яких приєднано до справи (а.с. 9-22).

Правочин згідно зі статтею 205 Цивільного кодексу України може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (стаття 207 Цивільного кодексу України).

Укладену між сторонами угоду суд розцінює як договір поставки, який відповідає ст. 712 ЦК України якою передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару, а покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (стаття 692 Цивільного кодексу України).

За доводами позивача, відповідач 24.07.2012 року розрахувався за корок частково на суму 63 786,50 грн. і залишок боргу становить 1 117 253,50 грн. (1 181 040,00 грн. - 63 786,50 грн.).

Доказів про сплату основного боргу у більшій сумі відповідач суду не надав, факт отримання товару за наявними у справі видатковими накладними визнав, але вваажає, що йому було поставлено неякісний товар (корок до пляшок).

Для визначення строку виконання зобов'язання по оплаті товару за накладними (а.с. 9-22 том 1), позивач скористався ст. 530 ЦК України, якою у ч. 3 передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач надіслав відповідачу вимоги від 03.12.2013 року № 69/2013, № 67/2013, № 68/2013 (а.с. 23-25 том 1), які вручені відповідачу 06.12.2013 року (а.с. 26-28 том 1). З дати вручення цих вимог позивач розраховував інфляційні та 3% річних при первісному обрахунку позовних вимог.

При уточненні розрахунків інфляційних та 3% річних (а.с. 20,21 том 2), позивач вже проводить розрахунки починаючи з дати отримання відповідачем товару за накладними від 26.06.2012 року, від 02.07.2012 року, від 26.07.2012 року.

Суд погоджується із таким правом позивача, виходячи з такого:

Як вказано вище, у відповідності до ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, зокрема і ст. 692 ЦК, яка знаходиться у розділі про купівлю-продаж в ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" судам роз'яснено такий порядок застосування ч. 1 ст. 692 ЦК України щодо визначення строку виконання боржником грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу у співвідношенні з ч. 2 ст. 530 ЦК України. Зокрема, зазначено таке: відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 N 5002-8/481-2011). При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 N 9/252-10).

Таким чином позивач не повинен був обов"язково попередньо надсилати відповідачу вимогу про оплату товару в порядку ст. 530 ЦК України, оскільки зобов'язання провести розрахунок у відповідача виникло з моменту передачі йому товару на підставі ст. 692 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не розрахувався у повній сумі із позивачем після отримання товару і залишок боргу становить 1 117 253,50 грн., а тому мало місце прострочення платежів з боку відповідача, за що настає цивільно-правова відповідальність.

Суд приходить до висновку, що з урахуванням положень ст. 692 ЦК України строки виконання зобов'язання по оплаті отриманого відповідачем корку за всіма вище перерахованими накладними (а.с. 9-22 том 1) вже є такими, що настали, борг не сплачено, а тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 1 117 253,50 грн. залишку основного боргу за корок.

Також позивач за заявою про збільшення позовних вимог від 11.07.2014 року (а.с. 17 том 2) просить суд стягнути з відповідача на свою користь 133 738,25 грн. інфляційних та 66 875,85 грн. як 3% річних за прострочення розрахунків за корок.

Дані вимоги підлягають до часткового задоволення через допущені позивачем помилки у розрахунках, виходячи з наступного:

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право на нарахування інфляційних та 3% річних виникає у позивача незалежно від того, чи встановлено такі умови договором, оскільки таку відповідальність для боржника встановлено законом. Інфляційні та 3% річних не є неустойкою в розумінні ст. 549 ЦК України та не потребують письмової угоди сторін. Строк позовної давності для стягнення інфляційних та 3% річних встановлено у три роки.

Таким чином, навіть при укладенні між сторонами договору у спрощений спосіб, при наявності прострочення відповідачем оплати коштів за товар, позивач має право на нарахування інфляційних та 3% річних на суму боргу.

Як вказано вище, позивач останньою заявою про збільшення позовних вимог (а.с. 17 том 2) перерахував розрахунки інфляційних та 3% річних з часу передачі товару відповідачу за накладними від 26.06.2012 року, від 02.07.2012 року, від 26.07.2012 року, а не з часу пред'явлення претензій, як це проводив позивач раніше.

Перевіривши розрахунки інфляційних та 3% річних за програмою Ліга-закон, суд погоджується лише із правильністю розрахунків 3% річних, загальна сума яких за період з 26.06.2012 року по 10.07.2014 року складає 66 875,85 грн. (а.с. 21 том 2).

Інфляційні за період з липня 2012 року по червень 2014 року включно (а.с. 20 том 2) позивачем розраховані не вірно і їх загальна сума за належним розрахунком становить лише 133 711,04 грн.

Доказів про проведення розрахунків за основним боргом, інфляційними та 3% річних за прострочення розрахунків по отриманому товару відповідач суду не надав, а тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 1 117 253,50 грн. основного боргу за корки, 66 875,85 грн. як 3% річних, 133 711,04 грн. інфляційних за прострочення розрахунків.

В частині стягнення решти інфляційних позивачу за основним позовом слід відмовити повністю через їх помилкове нарахування.

З приводу клопотання позивача від 13.08.2014 року (а.с. 80 том 1) про вихід судом за межі позовних вимог та стягнення інфляційних і 3% річних станом на дату винесення рішення у справі, судом було встановлено наступне:

У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади (до однієї з гілок якої відноситься судова влада) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Тобто, вказівки на обов'язок суду виходу за межі позовних вимог ст. 83 ГПК не містить.

Отже, господарський суд може реалізувати це право за наявності таких умов:

- це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору;

- про це є клопотання заінтересованої сторони.

Необхідною є наявність двох зазначених умов одночасно.

Клопотання заінтересованої сторони повинно бути викладене письмово та мотивовано з посиланням на докази, як і будь-яке клопотання згідно вимог ГПК України.

Згідно до коментаря до ГПК України, розміщеного у програмі Ліга-Зкон, вихід за межі позовних вимог означає лише збільшення кількісного показника розміру заявленої позивачем вимоги. Наприклад, суд може стягнути пеню або відсотки в більшому розмірі, ніж зазначено у позовній заяві: коли позивач зазначив суму пені або відсотків станом на дату подання позову, суд може стягнути цю суму станом на дату винесення рішення.

Згідно п. 3.17.3. постанови Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" -- визнаючи недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний з предметом спору договір (пункт 1 статті 83 ГПК) або виходячи у разі необхідності за межі позовних вимог (пункт 2 тієї ж статті), господарський суд за результатами розгляду справи повинен з урахуванням вимог частин першої - четвертої статті 49 названого Кодексу вирішувати питання про стягнення та розподіл відповідних сум судового збору.

Отже, позивач може ставити питання про вихід суду за межі позовних вимог і стягнення з відповідача на свою користь інфляційних та 3% річних по дату винесення судом рішення.

Однак суд вважає, що у задоволенні даного клопотання від 13.08.2014 року № 46/0814 позивачу слід відмовити з таких підстав:

Клопотання позивача не містить жодного обґрунтування та доказів про те, чим викликана потреба у позивача клопотати перед судом про вихід за межі позовних вимог в його інтересах та чому позивач не може зробити цього сам для захисту своїх прав, особливо враховуючи те, що в порядку ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог. В ході розгляду справи позивач безперешкодно подав суду вже 2 заяви про збільшення позовних вимог і вони були прийняті судом до розгляду.

У відповідності до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами, а господарський процес здійснюється на засадах змагальності і кожна сторона самостійно повинна доводити обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходом за межі позовних вимог для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних та 3% річних по дату прийняття рішення без наявності доказів про неможливість позивача захищати за цими вимогами свої права самостійно, суд порушить принцип рівності сторін та надасть невиправдану перевагу позивачу. Крім того, суд самостійно в інтересах позивача повинен буде розрахувати інфляційні та 3% річних по дату прийняття судового рішення, що не є прямою функцією суду.

Також у суду немає аргументів на користь того, чому вихід за межі позовних вимог є необхідним для захисту прав позивача, бо про це нічого не вказано у клопотанні позивача.

Оскільки для стягнення інфляційних та 3% річних законодавством встановлено загальний трирічний строк позовної давності, то у позивача немає перешкод звернутися до суду в загальному порядку за достягненням всіх вказаних платежів за прострочення розрахунків, з відповідача.

З цих підстав у задоволенні клопотання позивача про вихід суду за межі позовних вимог слід відмовити повністю.

За зустрічним позовом судом встановлено наступне:

Ухвалою від 03 липня 2014 року суд прийняв до розгляду зустрічну позовну заяву відповідача (а.с. 41 том 1) Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями "Еконія" до позивача Приватного підприємства "Про-Пре", про стягнення 1 404 598,37 грн. збитків, нанесених поставкою неякісного спортивного корку та 6770,16 грн. вартості проведення експертиз, для сумісного розгляду із первісним позовом.

Відповідач у зустрічному позові вказує, що частина корку, вартість якого стягується у первісному позові, виявилася бракованою і з цієї підстави відповідач втратив частину продукції власного виробництва та поніс значні збитки. Відповідач вказує, що на його склади було повернуто із роздрібних мереж та від дистриб'юторів бракованої продукції в кількості 454 934 шт. пляшок ТМ "Малятко", "Чистий ключ", "TEEN TEAM". За доводами відповідача, брак продукції виник через розтріскування або відрив верхньої частини спортивного корку виробництва "Портола", який поставляв позивач.

Відповідач провів за власний кошт дослідження корків та отримав, зокрема, експертний висновок № И-572 від 14.08.2012 року Черкаської торгово-промислової палати (а.с. 179 том 1), яким визначено, що розгерметизація всіх зразків продукції відповідача (пляшки з водою), пред'явленої на дослідження відбулася внаслідок неякісної кришки, яка отримана за накладними № РН0000000126, -127, -128, -129, -175, -176, 177, -178, -179, -180, -227, -228, -229, -230, -231, -278, -279, -280, -281, -282, -283, -284, якими позивач обґрунтував свій первісний позов.

За доводами відповідача, його збитки внаслідок отримання у позивача неякісного корку складаються із вартості ресурсів для виготовлення продукції, логістичних витрат на повернення бракованої продукції, втрати комплектуючих (проформа, етикетки, клей, та ін.), витрат на утилізацію бракованої продукції, втрати прибутку у розмірі 10% вартості товару та інших витрат.

За підрахунками відповідача загальний розмір його збитків склав 1 404 598,37 грн. Також відповідач просить стягнути і 6 770,16 грн. вартості проведеної експертизи Черкаською торгово-промисловою палатою.

За доводами відповідача, сторони не дійшли згоди з приводу відшкодування вартості збитків відповідачу, з чого і виникла потреба у подачі зустрічного позову.

У відзиві на зустрічний позов (а.с. 190 том 2) позивач вказав, що відповідач вказує, що неякісний корок йому було поставлено у період з квітня по липень 2012 року, в той час як за доводами позивача і згідно наявних у справі документів, поставки корку виробництва "Портола", за який стягується борг за первісним позовом, були проведені у період з 26 червня 2012 року по 26 липня 2012 року включно. З цих підстав позивач просить не приймати до уваги документи відповідача про повернення бракованого товару у періоди з квітня по 25 червня 2012 року, оскільки поставки спірного товару стосуються періоду після цих дат. Позивач також звертає увагу, що відповідач не надав жодної скарги своїх контрагентів на неякісність продукції з використанням корків позивача, про які зазначено відповідачем у зустрічному позові. Позивач не погоджується із доводами відповідача про поставку йому неякісної продукції, оскільки акти про прийняття продукції за кількість та якістю у відповідності до вимог Інструкцій П-6 та П-7, затверджених постановами Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року, сторонами за участі їх представників при передачі корку відповідачу ніколи не складалися. Акти відповідача про неякісність корків, які були складені на підставі фактів повернення контрагентами відповідача продукції із торгівельних мереж, складені в односторонньому порядку без участі позивача та без зазначення походження бракованої продукції та її постачальника і за якими накладними його отримано, не вказані стан тари і упаковки корків на час виявлення їх браку та будь-яких інших обставин, які б дали можливість ідентифікувати браковані корки на повернутих відповідачу пляшечках як товар, переданий відповідачу з боку позивача саме за накладним від 26.06.2012 року, 02.07.2012, 26.07.2012 року.

Ухвалою від 20.08.2014 року за клопотанням відповідача у справі було призначено експертизу з метою отримання додаткових доказів для підтвердження доводів відповідача у зустрічному позові про те, що корки, вартість яких просить стягнути позивач, були браковані.

На вирішення експертам були поставлені такі питання

1. Чи є спортивні корки, пред'явлені на експертизу, корками SPORT CAP PL, які відповідають висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи № 05.03.02-03/21 від 20.03.2012 року та опису зі специфікації до корків виробника PORTOLA Packaging Ltd ?

Чи є на корках спеціальні мітки виробника, які ідентифікують такі корки як товар виробництва PORTOLA Packaging Ltd ?

Чи є на корках спеціальні мітки, які дозволяють визначити дату їх виробництва ?

2. Чи є придатними спортивні корки для використання на пластикових пляшках, на яких вони використані товариством з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями "Еконія", за своїми технічними параметрами (тобто, чи є сумісними корок і пляшка)?

3. Якою є причина деформації корків, що проявилися у виді тріщин, розломів, роз'єднання частин корків тощо ?

4. Чи впливав (і яким чином) на деформацію корків технологічний процес поєднання корків та пляшок ?

5. Чи впливала якість матеріалу, з якого виготовлено пляшку, на можливість деформації корків під час технологічного процесу поєднання корків та пляшок або під час зберігання заповнених та закоркованих пляшок ?

6. Чи мають здатність змінюватися протягом певного періоду часу фізичні та хімічні властивості матеріалу, з якого виготовлений корок, і чи може це безпосередньо спричиняти деформацію корку ? Про який період часу в даному випадку може йти мова ?

7. Чи спричиняють деформацію корку (у виді тріщин, розломів, роз'єднання частин корків тощо) терміни та умови їх зберігання ?

07.09.2015 року судом отримано повідомлення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 18.08.2015 року (а.с. 144 том 2) про те, що через ненадання на експертне дослідження витребуваних судом зразку-еталону корків SPORT CAP із розшифруванням маркувальних позначень та пляшок, закоркованих належним чином із застосуванням відповідних корків, надати експертний висновок неможливо.

Висновки Іноземного підприємства "СЖС Україна" та Експертний висновок № И-572 від 14.08.2012 року Черкаської торгово-промислової палати (а.с. 170-179 том 1) суд не може прийняти до уваги як належні докази, що доводять неякісність поставлених позивачем відповідачу корків за накладними від 26.06.2012, 02.07.2012 та 26.07.2012, виходячи з такого:

Зазначені висновки не є експертними, а тому не можуть прийматися судом як належні та допустимі докази у даній справі. Відповідно до ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу. Сторони і прокурор, який бере участь в судовому процесі, мають право до початку проведення судової експертизи заявити відвід судовому експерту в порядку та з підстав, зазначених у частинах п'ятій і шостій статті 31 цього Кодексу.

При замовленні відповідачем і виготовленні для нього висновків Іноземного підприємства "СЖС Україна" та Черкаської торгово-промислової палати жодна із вище перелічених вимог ст. 41 ГПК України не була дотримана, що безумовно порушує права позивача у справі, а отримані відповідачем висновки для суду не мають обов"язкового значення.

Чинним ГПК України у ст. 41 визначено, що єдиним належним і допустимим доказом при роз'ясненні питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, є судова експертиза, яку призначає господарський суд.

З цих підстав суд не може розцінювати висновки Іноземного підприємства "СЖС Україна" та Черкаської торгово-промислової палати як висновки експертів у судовій експертизі.

З цих же підстав суд відмовляє відповідачу у задоволенні вимоги про стягнення з позивача вартості "проведення експертиз у сумі 6 770,16 грн." які суд не призначав, тим більше що понесення цих витрат відповідачем взагалі не доведені розрахунковими документами.

Крім того, висновок, отриманий відповідачем за договором із Іноземним підприємством "СЖС Україна" не перекладено на українську мову.

Таким чином у справі відсутні належні і допустимі докази про те, що поставлені позивачем відповідачу корки на підставі накладних від 26.06.2012, 02.07.2012, 26.07.2012 є бракованими, а тому суд вважає, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів про те, що він поніс збитки внаслідок поставки позивачем неякісних корків і ці збитки повинні бути відшкодовані за рахунок позивача.

У задоволенні зустрічного позову з цих підстав слід відмовити повністю за недоведеністю.

Щодо клопотання позивача про застосування строку позовної давності до вимог за зустрічним позовом (а.с. 1 том 2) то суд встановив таке:

Згідно положень ст. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивач вважає, що для пред'явлення зустрічного позову вже сплив шестимісячний строк позовної давності на підставі положень ч. 8 ст. 269 ГК України, який слід відраховувати з моменту, коли відповідач довідався про неякісність корків -- або за актами приймання-передачі від липня-вересня 2012 року, або після отримання в жовтні 2012 року результатів досліджень корків, проведених ІП "СЖС Україна", або з експертного висновку Черкаської торгово-промислової палати № И-572 від 14.08.2012. Зустрічний позов же було подано у травні 2014 року.

Натомість, відповідач у запереченні на клопотання про застосування строку позовної давності зазначає (а.с. 24 том 2), що положення ч. 8 ст. 269 ГК України про шестимісячний строк позовної давності до правовідносин сторін не можуть бути застосовані, оскільки відносини сторін є позадоговірними. На думку відповідача, в даному випадку слід застосовувати одно чи дворічний строк позовної давності на підставі ст. 680, 681 ЦК України.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що строк позовної давності застосовується лише до відносин сторін, які оформлені договором у вигляді складення єдиного документу, а не у спрощений спосіб, оскільки таких положень про застосування строку позовної давності чинне законодавство не містить.

У відповідності до ст. 257,258 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу).

Як вказано вище, правовідносини сторін відповідають правочину поставки ( ст. 712 ЦК України), до якого можуть бути застосовані положення про купівлю-продаж, якщо це не суперечить природі договору.

Суд не вбачає підстав неможливості застосування до правовідносин сторін положень, якими ЦК України врегульовує відносини купівлі-продажу.

Ст. 680,681 ЦК із розділу про купівлю-продажу визначають, що покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності, вимога у зв'язку з його недоліками може бути пред'явлена покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна - в межах трьох років від дня передання товару покупцеві, якщо договором або законом не встановлений більший строк. Покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, на який встановлений строк придатності, якщо вони виявлені протягом строку придатності товару.

До вимог у зв'язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, встановлених статтею 680 цього Кодексу, а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності), - від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності).

Відповідач у своєму запереченні (а.с. 24 том 2) не наводить жодних доводів про те, з якого моменту він сам обраховує строк позовної давності, чим він керується та чи було встановлено на корки строк придатності чи гарантійні строки.

Згідно ч. 8 ст. 268 Господарського Кодексу України позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

При цьому у попередніх частинах цієї статті говориться про те, що строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред'явлення постачальникові претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством відповідно до цього Кодексу. Стандартами, технічними умовами або договором щодо товарів, призначених для тривалого користування чи зберігання, можуть передбачатися більш тривалі строки для встановлення покупцем у належному порядку зазначених недоліків (гарантійні строки). Сторони можуть погодити в договорі гарантійні строки більш тривалі порівняно з передбаченими стандартами або технічними умовами. Гарантійний строк експлуатації обчислюється від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року з дня одержання виробу покупцем (споживачем), а щодо виробів народного споживання, які реалізуються через роздрібну торгівлю, - з дня роздрібного продажу речі, якщо інше не передбачено стандартами, технічними умовами або договором.

У відповідності до Інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008 р. N 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" на запитання чи співвідносяться ЦК України та ГК України як загальний та спеціальний закони? Норми якого кодексу підлягають переважному застосуванню ? було надано таку відповідь: спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання.

На підставі викладеного, суд вважає, що до правовідносин сторін підлягає до застосування (спеціальна) норма про строк позовної давності -- ч. 8 ст. 269 ГК України про те, що позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що про недоліки поставлених товарів відповідач взнав принаймні з трьох подій -- або за актами приймання-передачі від липня-вересня 2012 року, або після отримання в жовтні 2012 року результатів досліджень корків, проведених ІП "СЖС Україна", або з експертного висновку Черкаської торгово-промислової палати № И-572 від 14.08.2012.

Своїх доводів та доказів про те, з якого моменту розпочався перебіг строку позовної давності для подачі зустрічного позову відповідач суду не надав.

Оскільки зустрічний позов відповідачем подано лише 21.05.2014 року (а.с. 41 том 1) і стягнення збитків за ним обґрунтовано саме недоліками придбаного у позивача товару, то слід вважати, що відповідач пропустив строк на подання зустрічного позову.

Пропуск строку позовної давності для пред'явлення позову є підставою для відмови у позові.

Однак за матеріалами справи судом не було встановлено порушеного права у відповідача, пов'язаного із недоліками поставлено йому товару, оскільки він не довів наданими доказами, що корки були браковані.

Отже, з урахуванням положень ст. 267 ЦК України, у випадку, коли на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, постановлюється рішення про відмову в задоволенні позову саме із цих підстав, а не через пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд постановлює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності, а при визнанні причини пропуску такого строку поважною порушене право має бути захищене.

На підставі викладеного, у задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю через недоведеність порушеного права у відповідача та недоведеність підстав зустрічного позову.

На підставі ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача за розгляд первісного позову слід стягнути 26 357,35 на відшкодування сплаченого судового збору повністю, оскільки спір виник з вини відповідача у справі, а судові витрати за розгляд зустрічного позову повністю покладаються на відповідача та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 49, ст. 82-85 ГПК України суд -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями "Еконія" (ідентифікаційний код 35233190, Черкаська область, м. Золотоноша, вул. Шевченка, 24) на користь Приватного підприємства "Про-Пре" (ідентифікаційний код 30679531, м. Київ, вул. Радищева, 3) --- 1 117 253,50 грн. основного боргу за корки, 66 875,85 грн. як 3% річних, 133 711,04 грн. інфляційних за прострочення розрахунків та 26 357,35 на відшкодування сплаченого судового збору.

В решті вимог в частині стягнення інфляційних - відмовити.

2. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено 21 вересня 2015 року

Головуючий суддя Н.М. Спаських

Судді А.Д. Пащенко

В.В. Єфіменко