Постанова

від 10.12.2015 по справі 925/755/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2015 р. Справа№ 925/755/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

За участю представників:

Від позивача за первісним позовом: Шевченко Л.М. - представник;

Від відповідача за первісним позовом: Зименко А.І. - представник.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями „Еконія"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.09.15

у справі № 925/755/14 (головуючий суддя Спаських Н.М., судді: Пащенко А.Д., Єфіменко В.В. )

за позовом Приватного підприємства „Про-Пре"

до Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями „Еконія"

про стягнення 1 140 501,56грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями „Еконія"

до Приватного підприємства „Про-Пре"

про стягнення збитків.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Про-Пре" звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями „Еконія" про стягнення 1 140 501,56 грн. заборгованості за поставлений товар (корок спортивний), з яких 1 117 253,50 грн. основного боргу, 14 524,30 грн. інфляційних та 8 723,76 грн. як 3% річних за прострочення розрахунків на підставі угоди між сторонами.

Позивач подав заяву від 19.05.2014 № 25/0514 про збільшення позовних вимог в частині інфляційних та процентів річних, якою просив стягнути з відповідача 75 973,23 інфляційних та 14 417,16 грн. як 3% річних.

Заявою від 11.07.2014 № 34/0714 позивач знову збільшив позовні вимоги в частині стягнення інфляційних та процентів річних і просив стягнути з відповідача 133 738,25 грн. інфляційних та 66 875,85 грн. як 3% річних.

Крім цього, заявою від 13.08.2014 № 46/0814 позивач просив суд на підставі п. 2 ч. 1 ст.83 ГПК України при прийнятті рішення у справі вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача суму інфляційних та 3% річних станом на дату винесення рішення у справі.

Ухвалою від 03.07.2014 суд прийняв до розгляду зустрічну позовну заяву відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями „Еконія" до позивача Приватного підприємства „Про-Пре" про стягнення 1 404 598,37 грн. збитків, нанесених поставкою неякісного спортивного корку та 6 770,16 грн. вартості проведення експертиз, для сумісного розгляду із первісним позовом.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 16.09.2015 первісний позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями „Еконія" на користь Приватного підприємства „Про-Пре" 1 117 253,50 грн. основного боргу за корки, 66 875,85 грн. як 3% річних, 133 711,04 грн. інфляційних за прострочення розрахунків та 26 357,35 на відшкодування сплаченого судового збору.

В решті вимог в частині стягнення інфляційних відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначив, що рішення прийнято з неповним з'ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, на підтвердження чого в своїй апеляційній скарзі виклав ряд обставин, які, на його думку, виступають підтвердженням правової позиції Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство з іноземними інвестиціями „Еконія" та спростовують правильність винесеного рішення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями „Еконія" у справі №925/755/14 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В, суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 поновлено строк апеляційного оскарження а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями „Еконія" прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 17.11.2015.

20.10.2015 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача за первісним позовом надійшли заперечення проти клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями „Еконія" про поновлення строків на апеляційне оскарження, які колегія суддів оглянула та долучила до матеріалів справи.

Представником відповідача за первісним позовом 11.11.2015 через відділ документального забезпечення суду було надіслано клопотання про відкладення розгляду справи, яке колегія суддів оглянула та долучила до матеріалів справи.

16.11.2015 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив рішення Господарського суду Черкаської області від 16.09.2015 у справі 925/755/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ „Еконія" без змін, який колегія суддів оглянула та долучила до матеріалів справи.

В судовому засіданні 17.11.2015 представник позивача за первісним позовом не заперечував проти клопотання скаржника про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями „Еконія" було відкладено на 01.12.2015.

01.12.2015 через відділ документального забезпечення суду від представника апелянта надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 01.12.2015 представник позивача за первісним позовом надав докази направлення відзиву на адресу апелянта.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 розгляд апеляційної скарги відкладався на 10.12.2015.

09.12.2015 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшли письмові заперечення проти клопотання про відкладення розгляду справи, які колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

10.12.2015 через відділ документального забезпечення суду від представника скаржника надійшли письмові пояснення, які колегією суддів були оглянуті та долучені до матеріалів справи.

У судове засідання 10.12.2015 з'явилися представники сторін та надали свої пояснення по справі.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що на підставі видаткових накладних (а.с. 9-22 том 1) :

- № РН-0000000227 від 26.06.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000228 від 26.06.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000229 від 26.06.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000230 від 26.06.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000231 від 26.06.2012 року на суму 86996,25 грн.

- № РН-0000000234 від 02.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000235 від 02.07.2012 року на суму 81 723,75 грн.

- № РН-0000000278 від 26.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000279 від 26.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000280 від 26.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000281 від 26.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000282 від 26.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000283 від 26.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000284 від 26.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

позивач за первісним позовом передав відповідачу за первісним позовом товар - пробка SPORT CAP PL на загальну суму 1 181 040,00 грн.

Товар отримано представником відповідача Корнетовим А.В. за генеральною довіреністю № 03 від 10.01.2012 року, про що зазначено у кожній видатковій накладній.

Копія генеральної довіреності № 3 (а.с. 8 том 1) складена відповідачем на начальника відділу логістики Корнетова А.В. із терміном дії з 10.01.2012 року по 31.12.2012 року із прикладенням зразка печатки для посвідчення отримання товару. Також дана довіреність містить відомості про те, що нею засвідчується зразок печатки та особисті підписи матеріально-відповідальних осіб ТОВ „Еконія", якими засвідчується отримання товарно-матеріальних цінностей (пробка) у Приватного підприємства „Про- Пре" згідно видаткових накладних та договору поставки № 15/10 від 14.04.2010 року.

Кожна із вище перелічених накладних містить вказівку на те, що умовою продажу товару за накладною є договір № 15/10 від 14.04.2010.

З приводу існування даного договору позивачем за первісним позовом вказано наступне, даний договір № 15/10 було укладено між сторонами 14.04.2010 (а.с. 12). За умовами якого позивач за первісним позовом продає, а відповідач за первісним позовом придбаває та зобов'язується оплатити корок СПОРТ виробництва „Affaba" стандартного кольору згідно додатків до договору.

Даний договір був предметом дослідження Господарським судом Черкаської області у справі № 925/375/13-г про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 1 117 253,50 грн. основного боргу (а.с. 157 том 2).

Постановою КАГС від 24.07.2013 даній справі рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог скасовано і у позові відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції було обґрунтовано тим, що зобов'язання за договором № 15/10 від 14.04.2010 (а.с. 12) виникли щодо поставки товару корок СПОРТ виробництва „Affaba" і зобов'язання по оплаті цього корку відповідачем виконані повністю. Договір на постачання корку виробництва „Портола" між сторонами у справі не укладався, зміни до укладеного договору № 15/10 від 14.04.2010 щодо цього типу корку сторонами не вносилися. Поставка товару, за яку позивач за первісним позовом просив стягнути 1 117 253,50 грн. основного боргу стосується корків виробництва „Портола" і проводилася за наявними у справі видатковими накладними. За матеріалами справи № 925/375/13-г та без наявності між сторонами договору на поставку корку виробництва „Портола" суд першої інстанції не зміг встановити строк виконання зобов'язання по оплаті товару, а тому у позові було відмовлено.

При розгляді справи № 925/375/13-г суд першої інстанції досліджував ті самі накладні на поставку відповідачу корку виробництва „Портола", які подані позивачем за первісним позовом у даній справі. Що сторонами по справі не заперечується.

Частиною 3 статті 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, при розгляді даної справи для суду є обов'язковим висновок зі справи № 925/375/13-г про те, що незважаючи на внесення до видаткових накладних, які надані позивачем за первісним позовом для обґрунтування позовних вимог, відомостей про те, що товар був переданий на підставі договору № 15/10 від 14.04.2010, між сторонами у справі мала місце позадоговірна поставка, оскільки вказаний договір не передбачає умов про поставку корку виробництва „Портола", а стосується лише корку СПОРТ виробництва „Affaba".

Зі змісту накладних вбачається, що право вимоги на оплату товару за цим документом було відступлено на користь ПАТ „Укрсоцбанк" за Генеральною угодою факторингу від 08.06.2011 № 301.1-80/2. Потім право грошової вимоги за цим документом в зворотньому порядку відступлене на користь позивача у справі згідно цього ж договору факторингу.

Відповідачем за первісним позовом у справі не подано доказів і заперечень проти того, що особою, яка має право вимоги оплати за всіма переліченими накладними в даний час є позивач за первісним позовом.

Згідно з ст. 181 ГК України, за загальним правилом, господарські договори укладаються у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Враховуючи позицію суду апеляційної інстанції зі справи № 925/375/13-г вбачається, що правовідносини між сторонами оформлені договором у спрощений спосіб без складення його у вигляді єдиного документу і доказом укладення цього договору є видаткові накладні, копії яких приєднано до справи (а.с. 9-22).

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ст. 207 ЦК України).

Суд першої інстанції укладену між сторонами угоду розцінює як договір поставки, який відповідає ст. 712 ЦК України якою передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статей 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця щодо передачі товару покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару, а покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (стаття 692 Цивільного кодексу України).

З наданих позивачем за первісним позовом доводів та пояснень вбачається, що відповідач за первісним позовом 24.07.2012 розрахувався за корок частково на суму 63 786,50 грн. і залишок боргу становить 1 117 253,50 грн. (1 181 040,00 грн. - 63 786,50 грн.).

Доказів про погашення основного боргу відповідач не надав, факт отримання товару за наявними у справі видатковими накладними визнав, але вважає, що йому було поставлено неякісний товар.

Частиною 3 статті 530 ЦК України, передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач за первісним позовом надіслав відповідачу за первісним позовом вимоги від 03.12.2013 № 69/2013, № 67/2013, № 68/2013 (а.с. 23-25 том 1), які вручені відповідачу 06.12.2013 року (а.с. 26-28 том 1). З дати вручення цих вимог позивач розраховував інфляційні та 3% річних при первісному обрахунку позовних вимог.

Після уточнюючих розрахунків інфляційних та 3% річних (а.с. 20,21 том 2), позивач провів розрахунки починаючи з дати отримання відповідачем товару за накладними від 26.06.2012 року, від 02.07.2012 року, від 26.07.2012 року.

З вище зазначеного вбачається, що у відповідності з ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, зокрема і ст. 692 ЦК, яка знаходиться у розділі про купівлю-продаж в ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" судам роз'яснено такий порядок застосування ч. 1 ст. 692 ЦК України щодо визначення строку виконання боржником грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу у співвідношенні з ч. 2 ст. 530 ЦК України. Зокрема, зазначено таке: відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 N 5002-8/481-2011). При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 N 9/252-10).

Виходячи з цього позивач за первісним позовом не повинен був обов'язково попередньо надсилати відповідачу за первісним позовом вимогу про оплату товару в порядку ст. 530 ЦК України, оскільки зобов'язання провести розрахунок у відповідача виникло ще з моменту передачі йому товару на підставі ст. 692 ЦК України.

Як вбачається матеріалів справи відповідач за первісним позовом не розрахувався у повній сумі із позивачем за первісним позовом після отримання товару і залишок боргу становить 1 117 253,50 грн., а тому мало місце прострочення платежів з боку відповідача, за що настає цивільно-правова відповідальність.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, згідно з положеннями ст. 692 ЦК України строки виконання зобов'язання по оплаті отриманого відповідачем за первісним позовом корку за всіма вище перерахованими накладними (а.с. 9-22 том 1) по яким борг не сплачено, а тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 1 117 253,50 грн. залишку основного боргу за корок, та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 11.07.2014 (а.с. 17 том 2) частковим задоволенням, інфляційних та 3% річних за прострочення розрахунків за корок .

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право на нарахування інфляційних та 3% річних виникає у позивача незалежно від того, чи встановлено такі умови договором, оскільки таку відповідальність для боржника встановлено законом. Інфляційні та 3% річних не є неустойкою в розумінні ст. 549 ЦК України та не потребують письмової угоди сторін. Строк позовної давності для стягнення інфляційних та 3% річних встановлено у три роки.

Таким чином, навіть при укладенні між сторонами договору у спрощений спосіб, при наявності прострочення відповідачем оплати коштів за товар, позивач має право на нарахування інфляційних та 3% річних на суму боргу.

Як вказано вище, позивач останньою заявою про збільшення позовних вимог (а.с. 17 том 2) перерахував розрахунки інфляційних та 3% річних з часу передачі товару відповідачу за накладними від 26.06.2012 року, від 02.07.2012 року, від 26.07.2012 року, а не з часу пред'явлення претензій, як це проводив позивач раніше.

Колегія суддів погоджується лише із правильністю розрахунків інфляційних та 3% річних, загальна сума яких за період з 26.06.2012 року по 10.07.2014 року складає 66 875,85 грн. (а.с. 21 том 2).

Інфляційні за період з липня 2012 року по червень 2014 року включно (а.с. 20 том 2) позивачем розраховані не вірно і їх загальна сума за належним розрахунком становить лише 133 711,04 грн.

Доказів про проведення розрахунків за основним боргом, інфляційними та 3% річних за прострочення розрахунків по отриманому товару відповідач за первісним позовом суду не надав, а тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 1 117 253,50 грн. основного боргу за корки, 66 875,85 грн. як 3% річних, 133 711,04 грн. інфляційних за прострочення розрахунків.

Стосовно стягнення в частині решти інфляційних позивачу за первісним позовом колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову повністю через їх помилкове нарахування.

Згідно ухвали від 03.07.2014 (а.с. 41 том 1) Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями „Еконія" звернулося з зустрічним позовом до Приватного підприємства „Про-Пре", про стягнення 1 404 598,37 грн. збитків, нанесених поставкою неякісного спортивного корку та 6 770,16 грн. вартості проведення експертиз.

Позивач за зустрічним позовом вказує, що частина корку, вартість якого стягується у первісному позові, виявилася бракованою і з цієї підстави він втратив частину продукції власного виробництва та поніс значні збитки. Позивач за зустрічним позовом в своїх поясненнях вказує, що на його склади було повернуто із роздрібних мереж та від дистриб'юторів бракованої продукції в кількості 454 934 шт. пляшок ТМ „Малятко", „Чистий ключ", „TEEN TEAM".

За доводами скаржника, брак продукції виник через розтріскування або відрив верхньої частини спортивного корку виробництва „Портола", який поставляв позивач за первісним позовом.

Апелянт провів за власний кошт дослідження корків та отримав, зокрема, експертний висновок № И-572 від 14.08.2012 року Черкаської торгово-промислової палати (а.с. 179 том 1), яким визначено, що розгерметизація всіх зразків продукції відповідача за первісним позовом (пляшки з водою), пред'явленої на дослідження відбулася внаслідок неякісної кришки, яка отримана за накладними № РН0000000126, -127, -128, -129, -175, -176, 177, -178, -179, -180, -227, -228, -229, -230, -231, -278, -279, -280, -281, -282, -283, -284, якими позивач обґрунтував свій первісний позов.

За підрахунками скаржника загальний розмір його збитків склав 1 404 598,37 грн. Також відповідач за первісним позовом просив стягнути і 6 770,16 грн. вартості проведеної експертизи Черкаською торгово-промисловою палатою.

В своїх поясненнях відповідач стверджує, що сторони не дійшли згоди з приводу відшкодування вартості заподіяних йому збитків, з чого і виникла потреба у подачі зустрічного позову.

Позивач за первісним позовом вказав, що апелянт вказує, що неякісний корок йому було поставлено у період з квітня по липень 2012 року, в той час як за доводами позивача і згідно наявних у справі документів, поставки корку виробництва „Портола", за який стягується борг за первісним позовом, були проведені у період з 26 червня 2012 року по 26 липня 2012 року включно. З цих підстав позивач просить не приймати до уваги документи відповідача про повернення бракованого товару у періоди з квітня по 25 червня 2012 року, оскільки поставки спірного товару стосуються періоду після цих дат. Позивач за первісним позовом також звертає увагу, що відповідачем за первісним позовом не надано жодної скарги своїх контрагентів на неякісність продукції з використанням корків позивача за первісним позовом, про які зазначено апелянтом у зустрічному позові. Позивач за первісним позовом не погоджується із доводами апелянта про поставку йому неякісної продукції, оскільки акти про прийняття продукції за кількість та якістю у відповідності до вимог Інструкцій П-6 та П-7, затверджених постановами Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966, сторонами за участі їх представників при передачі корку відповідачу за первісним позовом ніколи не складалися. Акти скаржника про неякісність корків, які були складені на підставі фактів повернення контрагентами відповідача продукції із торгівельних мереж, складені в односторонньому порядку без участі позивача за первісним позовом та без зазначення походження бракованої продукції та її постачальника і за якими накладними його отримано, не вказані стан тари і упаковки корків на час виявлення їх браку та будь-яких інших обставин, які б дали можливість ідентифікувати браковані корки на повернутих відповідачу за первісним позовом пляшечках як товар, переданий апелянту з боку позивача за первісним позовом саме за накладними від 26.06.2012, 02.07.2012, 26.07.2012.

Ухвалою від 20.08.2014 за клопотанням відповідача за первісним позовом у справі було призначено експертизу з метою отримання додаткових доказів для підтвердження доводів позивача за первісним позовом про те, що корки, вартість яких просить стягнути позивач за первісним позовом, були браковані.

07.09.2015 року до суду першої інстанції було надіслано повідомлення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 18.08.2015 (а.с. 144 том 2) про те, що через ненадання на експертне дослідження витребуваних судом зразку-еталону корків SPORT CAP із розшифруванням маркувальних позначень та пляшок, закоркованих належним чином із застосуванням відповідних корків, надати експертний висновок неможливо.

Висновки Іноземного підприємства „СЖС Україна" та Експертний висновок № И-572 від 14.08.2012 року Черкаської торгово-промислової палати (а.с. 170-179 том 1) судом першої інстанції не прийнято до уваги як належні докази, що доводять неякісність поставлених позивачем відповідачу корків за накладними від 26.06.2012, 02.07.2012 та 26.07.2012, з чим погоджується колегія суддів.

Зазначені висновки не є експертними, а тому не можуть прийматися судами як належні та допустимі докази у даній справі. Згідно з ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України „Про судову експертизу". Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу. Сторони і прокурор, який бере участь в судовому процесі, мають право до початку проведення судової експертизи заявити відвід судовому експерту в порядку та з підстав, зазначених у частинах п'ятій і шостій статті 31 цього Кодексу.

При замовленні відповідачем за первісним позовом і виготовленні для нього висновків Іноземного підприємства „СЖС Україна" та Черкаської торгово-промислової палати жодна із вище перелічених вимог ст. 41 ГПК України не була дотримана, що безумовно порушує права позивача за первісним позовом у справі, а отримані скаржником висновки для суду не мають обов'язкового значення.

Чинним ГПК України у ст. 41 визначено, що єдиним належним і допустимим доказом при роз'ясненні питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, є судова експертиза, яку призначає господарський суд.

А тому колегія суддів не може розцінювати висновки Іноземного підприємства „СЖС Україна" та Черкаської торгово-промислової палати як висновки експертів у судовій експертизі.

З цих же підстав суд першої інстанції відмовив відповідачу за первісним позовом у задоволенні вимоги про стягнення з позивача за первісним позовом вартості проведення експертиз у сумі 6 770,16 грн. які суд першої інстанції не призначав, а понесені витрати відповідачем за первісним позовом не доведені розрахунковими документами.

Висновок Іноземного підприємства „СЖС Україна" не перекладено на українську мову, що в свою чергу зумовлює відсутність в матеріалах справи належні і допустимі докази про те, що поставлені позивачем за первісним позовом апелянту корки на підставі накладних від 26.06.2012, 02.07.2012, 26.07.2012 є бракованими,з огляду на, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів про те, що він поніс збитки внаслідок поставки позивачем неякісних корків і ці збитки повинні бути відшкодовані за рахунок позивача.

Враховуючи вище викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні зустрічного позову з цих підстав слід у зв'язку з недоведеністю.

Відповідно до ст. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивач за первісним позовом зазначає, що для пред'явлення зустрічного позову вже сплив шестимісячний строк позовної давності на підставі положень ч. 8 ст. 269 ГК України, який слід відраховувати з моменту, коли відповідач довідався про неякісність корків -- або за актами приймання-передачі від липня-вересня 2012 року, або після отримання в жовтні 2012 року результатів досліджень корків, проведених ІП „СЖС Україна", або з експертного висновку Черкаської торгово-промислової палати № И-572 від 14.08.2012. Зустрічний позов же було подано у травні 2014 року.

Натомість, апелянт у запереченні на клопотання про застосування строку позовної давності зазначає (а.с. 24 том 2), що положення ч. 8 ст. 269 ГК України про шестимісячний строк позовної давності до правовідносин сторін не можуть бути застосовані, оскільки відносини сторін є позадоговірними. На думку відповідача, в даному випадку слід застосовувати одно чи дворічний строк позовної давності на підставі ст. 680, 681 ЦК України.

Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача за первісним позовом про те, що строк позовної давності застосовується лише до відносин сторін, які оформлені договором у вигляді складення єдиного документу, а не у спрощений спосіб, оскільки таких положень про застосування строку позовної давності чинне законодавство не містить.

Згідно ст. 257,258 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу).

Як вже зазначалося вище, правовідносини сторін відповідають правочину поставки ( ст. 712 ЦК України), до якого можуть бути застосовані положення про купівлю-продаж, якщо це не суперечить природі договору.

Суд не вбачає підстав неможливості застосування до правовідносин сторін положень, якими ЦК України врегульовує відносини купівлі-продажу.

Статтями 680,681 ЦК України із розділу про купівлю-продажу вбачається, що покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності, вимога у зв'язку з його недоліками може бути пред'явлена покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна - в межах трьох років від дня передання товару покупцеві, якщо договором або законом не встановлений більший строк. Покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, на який встановлений строк придатності, якщо вони виявлені протягом строку придатності товару.

До вимог у зв'язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, встановлених статтею 680 цього Кодексу, а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності), - від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності).

Відповідач за первісним позовом у своїх поясненнях не наводить жодних доводів про те, з якого моменту він сам обраховує строк позовної давності, чим він керується та чи було встановлено на корки строк придатності чи гарантійні строки.

Відповідно до ч. 8 ст. 268 Господарського Кодексу України позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

При цьому у попередніх частинах цієї статті говориться про те, що строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред'явлення постачальникові претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством відповідно до цього Кодексу. Стандартами, технічними умовами або договором щодо товарів, призначених для тривалого користування чи зберігання, можуть передбачатися більш тривалі строки для встановлення покупцем у належному порядку зазначених недоліків (гарантійні строки). Сторони можуть погодити в договорі гарантійні строки більш тривалі порівняно з передбаченими стандартами або технічними умовами. Гарантійний строк експлуатації обчислюється від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року з дня одержання виробу покупцем (споживачем), а щодо виробів народного споживання, які реалізуються через роздрібну торгівлю, - з дня роздрібного продажу речі, якщо інше не передбачено стандартами, технічними умовами або договором.

Враховуючи вище викладене колегія суддів погоджується, з судом першої інстанції та вважає, що до правовідносин сторін потрібно застосовувати (спеціальні) норми про строк позовної давності а саме - ч. 8 ст. 269 ГК України про те, що позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

Позивач за первісним позовом у своїх поясненнях зазначив про те, що про недоліки поставлених товарів апелянт взнав принаймні з трьох подій - або за актами приймання-передачі від липня-вересня 2012 року, або після отримання в жовтні 2012 року результатів досліджень корків, проведених ІП „СЖС Україна", або з експертного висновку Черкаської торгово-промислової палати № И-572 від 14.08.2012. Заперечень з цього приводу апелянт не надав.

Враховуючи, що зустрічний позов відповідачем подано лише 21.05.2014 (а.с. 41 том 1) і стягнення збитків за ним обґрунтовано саме недоліками придбаного у позивача товару, то слід вважати, що скаржник пропустив строк на подання зустрічного позову.

Пропуск строку позовної давності для пред'явлення позову є підставою для відмови у позові.

Отже, з урахуванням положень ст. 267 ЦК України, у випадку, коли на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, постановлюється рішення про відмову в задоволенні позову саме із цих підстав, а не через пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд постановлює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності, а при визнанні причини пропуску такого строку поважною порушене право має бути захищене.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні зустрічного позову через недоведеність порушеного права ТОВ ПІІ „Еконія" і як наслідок підстав для подачі зустрічного позову.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю Підприємство з іноземними інвестиціями „Еконія" не надало належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, які давали б підстави для задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення Господарського суду Черкаської області від 16.09.2015 у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство з іноземними інвестиціями „Еконія" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 16.09.2014 у справі №925/755/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 925/755/14 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська