Постанова

від 29.09.2009 по справі 7/276

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/276

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 29.09.2009                                                                                           № 7/276

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Ропій  Л.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Подольська Б.Р.- представник, дов.№ 11/03-13 від 11.03.2009;

 від відповідача - Данькевич І.В.- представник, дов.№ 01/04-09 від 01.04.2009,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БМ БудМеханізація"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 28.05.2009

 у справі № 7/276 (суддя  

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "НК Альфа-Нафта" в особі Філії № 1 "Броварська"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю"БМ БудМеханізація"

 про                                                   стягнення 1235646,95 грн.

       На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України 15.09.2009 розгляд апеляційної скарги відкладено на 29.09.2009.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2009 у справі № 7/276 позов задоволено повністю; з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 065 107,08 грн. основного боргу, 69 609,97 грн. – індексу інфляції, 6 915,90 грн.- 3% річних, 55 327,21 грн. пені, 11 969,60 грн. державного мита, 118,00 грн. втрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Рішення мотивовано тим, що відповідач, взяті на себе зобов'язання  за договором № 9-Ф ЛК від 01.11.2004, виконав частково, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 1 065 107,08 грн., на підтвердження іншого відповідачем не надано суду належних доказів; відповідач припустився прострочення оплати за товар; вимоги про стягнення пені відповідають ст.ст. 546, 549, 611 ЦК України, ст.232 ГК України, п.9.1 договору; вимоги про стягнення індексу інфляції та річних відповідають ст.625 ЦК України.

          В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2009 у справі № 7/276 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального  і процесуального права та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково, в сумі 868 851,64 грн.  

          Підстави апеляційної скарги обгрунтовуються наступними доводами.

          Заявник стверджує, що в порушення  ст.77 ГПК України судом відкладено розгляд справи на 28.05.2009 без винесення ухвали про відкладення розгляду справи та направлення сторонам, тому про час та місце проведення наступного засідання відповідач не знав та не міг з'явитись для надання пояснень та заперечень.

          Заявник повідомляє, що визнає позовні вимоги частково, в сумі 868 851,64 грн., посилаючись на здійснення оплати товару на підставі виставлених позивачем рахунків-фактур на загальну суму 282 500,00 грн, здійснення останньої оплати в сумі 2 000,00 грн. 02.03.2009, внаслідок чого основний борг відповідача перед позивачем склав суму  868 851,64 грн. (1 151 351,64 – 282 500,00).

          Заявник не погоджується із висновком суду про порушення строку оплати товару, посилаючись на те, що відповідно до п.2.3 договору, укладеного сторонами, покупець зобов'язаний провести оплату виставленого рахунку-фактури протягом 2-х банківських днів від дати отримання; відповідачем оплачено всі виставлені позивачем рахунки-фактури за період з 01.09.2009 по 31.10.2008; оскільки інших рахунків-фактур не було виставлено, то і зобов'язання у відповідача на оплату не виникло.

          В письмовому уточненні до апеляційної скарги, наданому відповідачем у судовому засіданні 29.09.2009, заявник просить новим, прийнятим у справі № 7/276 рішенням, в позові відмовити, та, посилаючись на норми ч.1 ст.530, ч.1 ст.610 ЦК України, умови п.2.3 договору, укладеного сторонами, стверджує, що зобов'язання, покладені на відповідача, останнім були виконані в повному обсязі.

           У відзиві на апеляційну скаргу позивач, заперечуючи доводи скарги, посилається, зокрема, на те, що сторонами проведено звірку взаєморозрахунків станом на 01.11.2008 та складено акт, підписаний обома сторонами і скріплений печатками, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем становила 1 075 608,08 грн., також у відповіді на претензію від 19.12.2008 відповідачем визнана заборгованість; на дотримання та виконання  п.2.2 договору позивачем виставлялись та надавались відповідачу рахунки-фактури (видаткові накладні), які відповідачем підписані проте не оплачені повною мірою; відповідачем надані документи, що підтверджують сплату боргу за пальне, поставлене у минулі періоди.

          Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

          Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача на підставі ст.ст.526, 625, 692 ЦК України, ст.193 ГК України 1 065 107,08 грн. вартості відпущених по смарт-картах нафтопродуктів за період з 01.09.2008 по  31.10.2008, суми пені за прострочення платежу згідно із договором – 80 406,04 грн., інфляційного збільшення суми боргу в розмірі 69 609,97 грн., 3% річних в сумі 10 023,81 грн., судових витрат.

          В порядку ст.22 ГПК України 14.05.2009 позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог.

          Як вбачається із матеріалів справи, 01.11.2004 між сторонами укладено договір № 9-ФЛК купівлі-продажу нафтопродуктів та їх відпуску по смарт-картах з відстрочкою платежу (далі – договір від 01.11.2004).

          Згідно із п.1.1 договору від 01.11.2004 позивач, за договором продавець, зобов'язався передати у власність, а відповідач, за договором покупець, зобов'язався прийняти нафтопродукти і оплатити їх вартість на умовах, визначених даним договором.

          В п.2.1 договору від 01.11.2004 встановлено, що ціна одного літру нафтопродуктів визначається додатковою угодою.

          На період, зазначений позивачем, з 01.09.2008 по 31.10.2008, була чинною погоджена сторонами додаткова угода № 52/9-ФЛК від 26.05.2008 до договору від 01.11.2004, пунктом 6 якої встановлено, що оплата за товар проводиться протягом 7-ми банківських днів з моменту виставлення рахунку за одержаний товар.

          Згідно із реєстрами видаткових накладних за період з 01.09.2008 по 30.09.2008 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 586 194,95 грн. та за період з 01.10.2008 по 31.10.2008 на загальну суму 565 156,69 грн.

          Позивачем копії видаткових накладних за вказані періоди, належним чином оформлені,  надані до матеріалів справи.

          Згідно із актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.11.2008, складеним стронами, борг по оплаті одержаного товару у відповідача перед позивачем склав суму 1 075 607,08 грн.

          Позивачем пред'явлено відповідачу претензію від 24.11.2008 за № 559 з вимогою перерахувати суму основного боргу 1 075 607,08 грн.

          Відповідачем у відповіді від 19.12.2008 за № 1424 на претензію позивача повідомлено, що наявність визначеної у вимозі заборгованості відповідачем не спростовується, але відповідач просить надати відстрочку проведення розрахунків, шляхом погодження графіку погашення заборгованості по наведеному проекту.

          Згідно зі ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

          Така ж норма передбачена і в ст.526 ЦК України.

          В ч.2 ст.193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

          Згідно із п.п.2.2, 2.3, 2.4 договору від 01.11.2004 оплата нафтопродуктів проводиться на підставі рахунків-фактур позивача, який виставляє рахунок-фактуру на оплату нафтопродуктів, відпущених протягом календарного тижня, з понеділка по неділю (далі – розрахункового періоду) протягом 2-х календарних днів після закінчення розрахункового періоду на підставі цін згідно із п.2.1; відповідач зобов'язаний здійснити оплату рахунку-фактури протягом 2-х банківських днів від дати його одержання відповідачем; оплата за договором проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний розрахунок позивача, вказаний у рахунку-фактурі.

          На підставі ст.99 ГПК України апеляційним господарським судом ухвалою від 15.09.2009 вимагались від сторін документи, підтверджуючі, в тому числі час надання або вручення відповідачу рахунків-фактур, час одержання їх відповідачем, розрахунок позивача суми основного боргу із зазначенням неоплачених рахунків, а від відповідача – копії одержаних рахунків, докази часу їх одержання, контррозрахунок суми основного боргу із зазначенням сум оплати по рахунках.

          Однак, сторонами всі витребувані судом докази, які надали б можливість дослідити час виставлення позивачем конкретних рахунків-фактур та час оплати  відповідачем конкретних рахунків-фактур, не надано.

          Позивачем надані лише копії рахунків-фактур, платіжних доручень, а  відповідачем – копії витягів із особового рахунку, без врахування предмету позову, без систематизації документів та зведення їх у зазначені розрахунок та контррозрахунок.

          Згідно із ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Відповідач, стверджуючи про здійснення оплати товарів, поставлених позивачем протягом періоду з 01.09.2008 по 31.10.2008, на загальну суму 282 500,00 грн., додає витяги із особового рахунку.

           Однак, у платіжному документі № 3953 від 06.10.2008 про перерахування 70 000,00 грн., не зазначені дати рахунків, виставлених позивачем; у платіжних  документах № 3654 від 23.09.2008 про сплату 15 000,00 грн., № 3714 від 25.09.2008 про сплату 55 000,00 грн. є посилання на підставу платежу, яка складається із  рахунків від 29.08.2008 та від 11.09.2008, від 22.08.2008 та від 06.09.2008 отже, невідомо у якій частині було оплачено товар, одержаний у вересні 2008р.; також враховано платіжні документи № 3606 від 19.09.2008 про перерахування 20 000,00 грн. згідно із рахунком від 29.08.2008, № 3507 від 16.09.2008 про сплату 20 000,00 грн. згідно із рахунком від 22.08.2008, № 3476 від 12.09.2008 про сплату 20 000,00 грн. згідно із рахунком від 29.08.2008, а за документом № 3371 від 11.09.2008 сплачено суму 40 000,00 грн. за товар, період поставки якого неможливо встановити, оскільки дати рахунків, вказаних підставою платежу, не зазначені.

          За таких обставин відповідачем не доведено матеріалами справи того, що ним здійснено оплату поставленого позивачем товару протягом періоду із 01.09.2008 по 31.10.2008 саме на загальну суму 282 500,00 грн.

          Щодо факту виставлення позивачем відповідачу рахунків-фактур слід зазначити таке.          

          Умовами договору від 01.11.2004 сторонами не погоджено якусь конкретну форму передання чи вручення позивачем відповідачу рахунків-фактур.

          Складаючи акт звірки, відповідач погодився із наявністю заборгованості перед позивачем.  

          Відповідач не заявляв про порушення позивачем вимоги п.2.2 договору від 01.11.2004 про виставлення рахунків-фактур протягом 2-х календарних днів після закінчення розрахункового періоду, та не стверджував, що така обставина перешкодила відповідачу здійснити оплату одержаних товарів у строки, погоджені сторонами в договорі від 01.11.2008.

          Більше того,  відповідач  звернувся до позивача з листом від 11.11.2008 за № 1262, у якому зобов'язувався здійснити усі заходи щодо погашення заборгованості та просив про відстрочку проведення розрахунків, пропонуючи графік погашення заборгованості.

          Також, як вже зазначалось, у відповіді відповідача від 19.12.2008 на претензію позивача, відповідачем не вказувалось на будь-яку перешкоду, залежну від позивача, для здійснення розрахунків.

          При цьому відповідач, стверджуючи про повну оплату одержаних рахунків, не надав доказів такої обставини.

          Отже, матеріалами справи не підтверджено того, що позивачем не виконувалась умова укладеного сторонами договору щодо виставлення рахунків та не передавались, а відповідачем  відповідно не отримувались якісь  рахунки-фактури на оплату поставленого товару  протягом періоду з 01.09.2008 по 31.10.2008, що стало причиною неоплати відповідачем одержаного товару.

          Як вбачається із платіжного доручення від 02.03.2009 № 30 відповідачем перераховано позивачу суму 2 000,00 грн. за товар згідно із рахунком від 11.09.2008.

          Оскільки зазначену суму відповідачем перераховано до часу пред'явлення позову, позивачем безпідставно пред'явлено позовну вимогу про стягнення з відповідача основного боргу у цій частині.

          Позивач не погодився на запропоновані відповідачем у згаданих листі та відповіді на претензію, зміни строків сплати заборгованості, ніж ті, що передбачені умовами договору від 01.11.2004.

          Отже, позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 1 063 107,08 грн. є таким, що відповідають нормам ст.193 ГК України, ст.ст.526, 629  ЦК України та умовам договору.

          В п.9.1 договору від 01.11.2004 сторони погодили умову про сплату відповідачем пені у випадку прострочки платежу.

          Матеріалами справи підтверджено право позивача на нарахування відповідачу за прострочку платежу пені відповідно до умов договору та ч.1 ст.216 ГК України, інфляційних втрат, річних згідно зі ст.625 ЦК України, однак, позивачем нараховано пеня, річні без врахування умов договору від 01.11.2004 з додатками та сплати відповідачем частково боргу.

          Апеляційна інстанція не погоджується із твердженням в описовій частині рішення суду першої інстанції про те, що 14.05.2009 представником позивача подана заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить сягнути 1 065 107,08 грн. боргу, 69 609,97 грн. індексу інфляції, 6 915,90 грн. 3% річних, 55 327,21 грн. пені, 12 356,47 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, як із таким, що не відповідає матеріалам справи.

          Як вбачається із матеріалів справи, позивачем подана заява від 14.05.2009 за № 104 у двох примірниках (а.с.36, 45,1т.) в порядку ст.22 ГПК України про збільшення позовних вимог, у якій позивач просить збільшити позовні вимоги у справі № 7/276 на суму нарахованої пені  в розмірі 55 327,21 грн., а також на суму 3% річних від простроченої суми, що складає 6 915,90 грн. та додано розрахунок.

          Згідно із доданим до зазначеної заяви  розрахунком позивача, ним нараховано суму пені у розмірі 55 327,21 грн.  та 6 915,90 грн. річних за період прострочки з 25.02.2009 по 14.05.2009.

           Вказана заява судом першої інстанції прийнята.

           Оскільки позивачем не надано доказів конкретних прострочок оплати товарів по розрахункових періодах, вказаних у п.2.2 договору від 01.11.2004, то матеріали справи надають підстави для висновку, що початком прострочки платежу за товари, поставлені в розрахункові періоди вересня – жовтня 2008р., враховуючи умови п.6 додаткової угоди № 52/9-ФЛК від 26.05.2008 до договору від 01.11.2004,  настали, відповідно: 19.09, 26.09, 03.10, 10.10, 17.10, 24.10, 31.10, 07.11, 14.11.

          Отже, позивачем безпідставно нараховано пеню, річні, починаючи з 03.11.2008.

          Крім того, згідно із ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання , якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

          Враховуючи вказану норму, нарахування пені, залежно від прострочок платежів, підлягає припиненню, відповідно: 19.03., 26.03., 03.04., 10.04., 17.04., 24.04., 31.04, 07.05., 14.05.

          Таким чином, обґрунтованими є позовні вимоги, з урахуванням заяви позивача про збільшення позовних вимог, та сплати відповідачем 02.03.2009 частини боргу у розмірі 2 000,00 грн., у частинах таких сум: пені – 114 371,71грн., інфляційних втрат – 69 609,97 грн., 3% річних – 16 083,76 грн.

          Із доводами апеляційної скарги та із уточненням, частково, немає підстав погодитись, зважаючи на викладене та такі обставини.

          Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою суду першої інстанції від 20.04.2009 розгляд справи № 7/276 призначено на 14.05.2009, явка представників визнана обов'язковою. Як вбачається із протоколу судового засідання від 14.05.2009, представник відповідача в судове засідання не з'явився, 13.05.2009 подав клопотання про відкладення розгляду справи. Ухвалою від 14.05.2009 розгляд справи № 7/276 було відкладено на 28.05.2009 о 12 год. 10 хв., зазначена ухвала надіслана сторонам 21.05.2009. 28.05.2009 о 12 год.31 хв. відповідачем надано письмовий відзив до суду з документами.

          За таких обставин немає підстав стверджувати, що відповідачу було невідомо про місце засідання суду, що є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду в будь-якому випадку згідно зі ст.104 ГПК України.

          Згідно зі ст.59 ГПК України відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати господарськогому суду – відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову.

          Однак, хоча відповідачем ухвалу про порушення провадження у справі № 7/276 одержано 30.04.2009, як свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідачем відзив із документами не надіслано навіть до часу судового засідання 14.05.2009.

          Крім того, згідно зі ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

          Відповідно до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом за наявними у справі доказами та витребуваними доказами повторно розглянуто справу та перевірено законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

          З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції – зміні.          

          Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2009 у справі № 7/276 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

          "Позов задовольнити частково.

          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БМ Будмеханізація" (03148, м. Київ, вул. Жмеринська, 26, р/р 26000012825968 в ВАТ "Укрексімбанк" МФО 322313, ЄДРПОУ 32424632) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НК Альфа-Нафта" в особі філії № 1 "Броварська" (07403, м. Бровари, вул. Кутузова, 127/А р/р 26005060254623 в філії РЦЗАТКБ "ПриватБанк", МФО 320649, код ЄДРПОУ 26376369) – 1 063 107,08 грн. основного боргу, 114 371,71 грн. пені, 69 609,97 грн. інфляційних втрат, 16 083,76 грн. 3% річних, 12 631,73 грн. державного мита, 111,81 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити."

           2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НК Альфа-Нафта" в особі філії № 1 "Броварська" (07403, м. Бровари, вул. Кутузова, 127/А р/р 26005060254623 в філії РЦЗАТКБ "ПриватБанк", МФО 320649, код ЄДРПОУ 26376369) до Державного бюджету України 517,43 грн. державного мита за розгляд позовної заяви з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

           3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НК Альфа-Нафта" в особі філії № 1 "Броварська" (07403, м. Бровари, вул. Кутузова, 127/А р/р 26005060254623 в філії РЦЗАТКБ "ПриватБанк", МФО 320649, код ЄДРПОУ 26376369) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БМ Будмеханізація" (03148, м. Київ, вул. Жмеринська, 26, р/р 26000012825968 в ВАТ "Укрексімбанк" МФО 322313, ЄДРПОУ 32424632) – 10,00 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

          4.Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

          5.Справу № 7/276 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 22.10.09 (відправлено)