Рішення

від 05.01.2009 по справі 8/82пн(9/42пн)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000,

м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

Справа № .

За позовом Відкритого

акціонерного товариства «Стахановський завод «Юність»», м. Стаханов  Луганської області,

до 1. Фізичної особи -підприємця

ОСОБА_1,  м. Стаханов

Луганської області,

2. Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м. Стаханов Луганської

області,

за участю Третьої особи, що не

заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -Стахановської

об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області, місто Стаханов, -

про витребування майна з чужого

незаконного володіння та визнання права власності.

          Суддя господарського суду Луганської

області Середа А.П.,

при секретарі судових засідань Качановській

О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача -не

з'явився;

від 1-го відповідача

-ОСОБА_3-представник, - довіреність №542 від 05.03.08 року;

від 2-го відповідача

-не з'явився;

від третьої особи -

не з'явився, -

в с т а н о в и в:

суть спору:

22.02.08 року позивач звернувся до суду з позовом (вих.№122 від 20.02.08 року),

в якому просить:

1)зобов'язати відповідачів

повернути ВАТ «Стахановський завод «Юність»»нежитлові будівлі, розташовані за

адресою: Луганська область, місто Стаханов, вул. Крайня, 1;

2) визнати за ВАТ «Стахановський

завод «Юність»»(далі -ВАТ «Стахановський завод «Юність», - позивач), право

власності на нежитлові будівлі, розташовані за вказаною адресою, а саме:

складально-зварювальний цех площею

692,6 кв. м.,

фарбувальний цех площею 550,8 кв.

м,

будівля механічного цеху площею

600,8 кв. м,

цех фізобладнання площею 6751,4 кв.

м,

будівля складу ЛВЖ площею 101,6 кв.

м,

будівля лісопильної рами площею

478,7 кв. м,

будівля столярної ділянки площею

148,5 кв. м,

будівля складу площею 1396,6 кв. м,

будівля гаража площею 820,6 кв. м,

будівля компресорної площею 23,9

кв. м,

будівля котельної площею 245,7 кв.

м,

насосна станція площею 112,9 кв. м,

будівля механічного цеху площею

526,4 кв. м,

будівля прохідної площею 60,8 кв.

м,

будівля побутового корпусу площею

789,0 кв. м,

будівля котельної площею 425,4 кв.

м,

складські приміщення площею 265,1

кв. м,

прибудова до теплиці площею 13,0

кв. м,

приміщення для транспорту площею

178,4 кв. м,

будівля теплиці площею 283,2 кв. м.

          Ухвалою господарського суду

Луганської області від 21.03.08 року до участі у справі в якості третьої особи,

що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено

Стахановську об'єднану державну податкову інспекцію Луганської області (том 1,

а.с. 51). 

10.04.08 року

позивач звернувся до суду з заявою про уточнення позовних вимог (вих.

№125 від 07.04.08 року), згідно якій змінив другу позовну вимогу та виклав її у

наступній редакції:

- зобов'язати відповідачів усунути

перешкоди у користуванні майном, яке розташоване за вказаною вище адресою (з

наведенням вищевикладеного переліку цього майна) (том 1, а.с. 61).

Того ж дня, тобто 10.04.08 року,

позивач в особі ліквідатора ВАТ «Стахановський завод «Юність»Седляра О.П.,

посилаючись на п. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України (далі -ЦКУ), звернувся

до суду з клопотанням (Додаткове пояснення від 07.04.08 року за вих. №124)

про  відновлення строку позовної давності

за цим спором, мотивуючи його (клопотання) тим, що про порушення прав  ВАТ «Стахановський завод «Юність»йому стало

відомо «після призначення мене на підставі ухвали Господарського суду

Луганської області №9/5-б від 14.11.06 року ліквідатором Відкритого

акціонерного товариства «Стахановський завод «Юність»»та отримання документів

по даному підприємству...», «...стало відомо, що укладений договір

купівлі-продажу нежитлових будівель, розташованих за адресою: Луганська обл.,

м. Стаханов,, вул. Крайня, 1  від

29.12.2002 року і додаткову угоду  до

нього від 17.01.03 року, укладені між ВАТ «Стахановський завод «Юність»»та

Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4, було визнано господарським судом

Луганської області недійсними (рішення від 02.09.03 року №6/9пд)»(том 1,

а.с.64).

Ухвалою заступника голови

господарського суду Луганської області Воронька В.Д. від 18.04.08 року термін

судового розгляду цієї справи продовжено на 1 місяць -до 22.05.08 року (том 1,

а.с. 81).

На підставі розпорядження

заступника голови господарського суду Луганської області Воронька В.Д. від

22.05.08 року розгляд справи доручено колегії суддів у складі: головуючий

-суддя Ворожцов А.Г., члени колегії-судді Корнієнко В.В. та Пономаренко Є.Ю.

(том.1, а.с.102).

          Рішенням господарського суду

Луганської області від 05.06.2008р. по справі №9/42пн у задоволенні позовних

вимог відмовлено частково, а саме: у задоволенні позовних вимог до 1-го

відповідача  про повернення позивачу

нежитлових будівель, розташованих за адресою: Луганська обл., м. Стаханов, вул.

Крайня, 1, та усунення перешкод у користуванні цим майном; провадження по

справі в частині позовних вимог до 2-го відповідача -припинено на підставі п.6

ч. 1 ст. 80 ГПК України.

          Рішення суду І інстанції у

апеляційному порядку не переглядалося.

Постановою Вищого господарського

суду України від 30.09.2008року у справі № 9/42пн рішення господарського суду

Луганської області від 05.06.2008року скасовано, справу передано до

господарського суду Луганської області на новий розгляд (том 1, а.с. 139-144).

Розпорядженням голови

господарського суду Луганської області 

Зубової Л.В. від 05.11.2008року розгляд цієї справи доручено судді

Середі А.П.(том 2, а.с. 1).

Справі надано номер 8/82пн(9/42пн).

На підставі ст. 77 ГПК України її

розгляд було відкладено:

з 21 листопада до 09 грудня 2008

року -у зв'язку з надходженням від позивача усного клопотання про відкладення

розгляду справи у зв'язку з тим, що він «не мав можливості виконати ухвалу

суду; крім того, просить «надати йому час для уточнення позовних вимог»;

з 09 грудня до 19 грудня 2008 року

-у зв'язку з надходженням від позивача письмового клопотання про надання йому

часу для «подання необхідних документів»(вих. №б/н від 09.12.08 року) (том 2,

а.с. 28).

18.12.08 року від позивача, через

канцелярію суду, надійшла заява (вих. №111 від 17.12.08 року), згідно якій він

просить:

1)зобов'язати відповідачів по цій

справі  усунути перешкоди ВАТ

«Стахановський завод «Юність»»у користуванні майном, яке розташоване за

адресою: місто Стаханов Луганської області, вул. Крайня,1, а саме:

            складально-зварювальний цех площею

692,6 кв. м.,

      фарбувальний цех площею 550,8 кв. м,

      будівля механічного цеху площею 600,8 кв.

м,

      цех фізобладнання площею 6751,4 кв. м,

      будівля складу ЛВЖ площею 101,6 кв. м,

      будівля лісопильної рами площею 478,7 кв.

м,

      будівля столярної ділянки площею 148,5

кв. м,

      будівля складу площею 1396,6 кв. м,

      будівля гаража площею 820,6 кв. м,

      будівля компресорної площею 23,9 кв. м,

      будівля котельної площею 245,7 кв. м,

      насосна станція площею 112,9 кв. м,

      будівля механічного цеху площею 526,4 кв.

м,

      будівля прохідної площею 60,8 кв. м,

      будівля побутового корпусу площею 789,0

кв. м,

      будівля котельної площею 425,4 кв. м,

      складські приміщення площею 265,1 кв. м,

      прибудова до теплиці площею 13,0 кв. м,

      приміщення для транспорту площею 178,4

кв. м,

будівля теплиці площею 283,2 кв. м;

            2)визнати за ВАТ «Стахановський

завод «Юність»»право власності на нежитлові будівлі, розташовані за адресою:

Луганська область, місто Стаханов, вул. Крайня,1, а саме:

      складально-зварювальний цех площею 692,6

кв. м.,

      фарбувальний цех площею 550,8 кв. м,

      будівля механічного цеху площею 600,8 кв.

м,

      цех фізобладнання площею 6751,4 кв. м,

      будівля складу ЛВЖ площею 101,6 кв. м,

      будівля лісопильної рами площею 478,7 кв.

м,

      будівля столярної ділянки площею 148,5

кв. м,

      будівля складу площею 1396,6 кв. м,

      будівля гаража площею 820,6 кв. м,

      будівля компресорної площею 23,9 кв. м,

      будівля котельної площею 245,7 кв. м,

      насосна станція площею 112,9 кв. м,

      будівля механічного цеху площею 526,4 кв.

м,

      будівля прохідної площею 60,8 кв. м,

      будівля побутового корпусу площею 789,0

кв. м,

      будівля котельної площею 425,4 кв. м,

      складські приміщення площею 265,1 кв. м,

      прибудова до теплиці площею 13,0 кв. м,

      приміщення для транспорту площею 178,4

кв. м,

      будівля теплиці площею 283,2 кв. м;

            3)судові витрати покласти на

відповідачів (том 2,а.с. 32-34).

          Розглянувши цю заяву, суд вважає,

що вона є заявою про уточнення позовних вимог, яка не суперечить вимогам ст. 22

ГПК України, а тому її долучено до справи та враховано при прийнятті по ній

кінцевого рішення.

У судовому засіданні, яке відбулося

05.01.09 року, представник 1-го відповідача позов не визнав з підстав, про які

йдеться у відзиві на нього (вих.№7/1 від 11.03.08 року (том 1, а.с.33-36; та

ін.), а також звернувся до суду з клопотанням про відмову від здійснення

фіксації судового процесу технічними засобами, яке не суперечить вимогам ст.ст.4-4,22

та 81-1 Господарського процесуального кодексу України, а тому його прийнято

судом.

Позивач до

судового засідання  не з'явився,

участь у ньому свого представника не забезпечив, про причини неявки до суду не

повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності до суду не спрямував,

хоча належним чином поставлений до відома про дату, час та місце судового

слухання, призначеного на 05.01.09 року, що підтверджується матеріалами справи

(23.12.08 року за вих. №557 на юридичну адресу, а також на адресу для

листування, вказану позивачем, судом спрямовано ухвалу про призначення справи

до розгляду 05.01.09 року, о 10 год. 00 хв.).

За таких обставин суд керується

наступним.

Оператором поштового зв'язку до

суду на день розгляду справи по суті не повернуто жодне з цих поштових

відправлень, хоча кожне з попередніх таких відправлень було отримано позивачем

саме за цими адресами.

Згідно ст. 93 Цивільного кодексу місцезнаходженням

юридичної особи  є адреса органу чи

особи, які  відповідно до установчих

документів юридичної особи або закону виступають від її імені, -

судом саме на цю (юридичну) адресу було спрямовано вищеназване поштове

відправлення.

Будь-які інші дані щодо юридичної

адреси та місцезнаходження відповідача у справі відсутні.

У зв'язку з викладеним суд

керується частиною 1 пункту 132 Правил надання послуг поштового зв'язку,

затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.02 року №1155,

-  в якому сказано, що поштові

відправлення можуть бути повернені об'єктом поштового зв'язку за зворотною

адресою у разі письмової заяви відправника, 

письмової відмови адресата, смерті адресата (одержувача), неможливості

вручення через відсутність адресата (одержувача) чи закінчення встановленого

терміну зберігання. 

З матеріалів справи вбачається, що

наявність жодної з вищеперелічених підстав 

для повернення поштових відправлень до суду  по цій справі не доведено.

З огляду на викладене суд вважає,

що ним вжито належних заходів щодо повідомлення позивача про дату, час та місце

судового слухання.

2-й відповідач

об'єктивно не міг прибути до суду; його представник також не прибув до судового

засідання, про причини неявки до суду не повідомив.

Третя особа

до судового засідання не прибула, участь свого представника у судовому

засіданні не забезпечила, про причини неявки до суду не повідомила, заяву про

розгляд справи за її відсутності не спрямувала, хоча належним чином поставлена

до відома про дату, час та місце судового слухання, що підтверджується

матеріалами справи (23.12.08 року за вих. №557 судом на її юридичну адресу

спрямовано ухвалу про призначення справи до слухання 05.01.09 року, о 10 год.

00 хв.).

При вирішенні питання щодо вжиття

заходів про повідомлення третьої особи про день, час та місце судового слухання

суд керується доводами, аналогічними доводам, викладеними вище у цьому рішенні,

стосовно позивача.

Що стосується позиції третьої особи

щодо заявленого позову, то суд виходить з доводів, викладених у поясненні

Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області від

18.12.08 року за вих. № 18293/10 (том 2, а.с. 36-38), згідно якому позов

підтримано у повному обсязі.

Представник 1-го відповідача не

заперечує проти розгляду справи по суті за відсутності позивача, представників

2-го відповідача та третьої особи.

При вирішенні цього спору суд

виходить з того, що встановлений ч. 1 ст. 69 ГПК України двомісячний термін

судового розгляду справи закінчується 05.01.09 року, тобто сьогодні.

Від сторін до суду не надійшло

узгоджене клопотання про продовження терміну судового розгляду спору (ч.4ст. 69

ГПК).

З матеріалів справи не вбачається

об'єктивних фактичних та правових 

підстав для звернення судді до голови суду з заявою про продовження

терміну розгляду  цього спору (ч.3 ст. 69

ГПК).

За таких обставин суд, незважаючи

на неявку до судового засідання представників позивача, 2-го відповідача та

третьої особи, позбавлений можливості подальшого відкладення розгляду цієї

справи, а тому спір підлягає розгляду по суті у цьому судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного суд,

керуючись частиною 3 ст. 22, ст.ст. 43 та 75 ГПК України, розглянув справу по

суті  за відсутності представників

позивача, 2-го відповідача та третьої особи, - за наявними в ній  матеріалами.

І. Заслухавши представника 1-го

відповідача, дослідивши матеріали справи, а також додатково отримані  докази, суд дійшов наступного.

1.  13.06.1995 року Регіональним відділенням

Фонду державного майна України по Луганській області видано наказ №591 «Про

перетворення орендного підприємства «Стахановський завод «Юність»»у відкрите

акціонерне товариство»(том 1, а.с. 21).

           Державну реєстрацію ВАТ

«Стахановський завод «Юність»», ідентифікаційний код 02969053, здійснено

виконавчим комітетом Стахановської міської ради Луганської області 11.08.1995

року, реєстраційний №48г (том 2, а.с. 4).

На виконання вищезгаданого наказу

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Луганській області

складено та першим заступником начальника 

цього відділення Білоусовим Ю.Д. 06.12.2000 року затверджено Перелік

нерухомого майна, що передається у власність відкритому акціонерному

Товариству, з визначенням вартості кожного окремого об'єкта, за якою його

включено до статутного фонду Товариства (том 1, а.с. 19-20), у тому числі

об'єкти, які є предметом спору по цій справі, а саме:

            складально-зварювальний цех площею 692,6 кв.

м. вартістю 8497,6 грн.,

      фарбувальний цех площею 550,8 кв. м

вартістю 4050,4 грн.,

      будівля механічного цеху площею 600,8 кв.

м вартістю 1428,9 грн.,

      цех фізобладнання площею 6751,4 кв. м

вартістю 234023,7 грн.,

      будівля складу ЛВЖ площею 101,6 кв. м

вартістю 1577,3 грн.,

      будівля лісопильної рами площею 478,7 кв.

м  вартістю 396,4 грн.,

      будівля столярної ділянки площею 148,5

кв. м вартістю 6226,2 грн.,

      будівля складу площею 1396,6 кв. м

вартістю 3127,5 грн.,

      будівля гаража площею 820,6 кв. м

вартістю 1196,7 грн.,

      будівля компресорної площею 23,9 кв. м

вартістю 272,7 грн.,

      будівля котельної площею 245,7 кв. м

вартістю 6114,9 грн.,

      насосна станція площею 112,9 кв. м

вартістю 3761,7 грн.,

      будівля механічного цеху площею 526,4 кв.

м вартістю 4138,1 грн.,

      будівля прохідної площею 60,8 кв. м

вартістю 165,3 грн.,

      будівля побутового корпусу площею 789,0

кв. м вартістю 14817,8 грн.,

      будівля котельної площею 425,4 кв. м

вартістю 33521,8 грн.,

      складські приміщення площею 265,1 кв. м

1187,9 грн.,

      прибудова до теплиці площею 13,0 кв. м

вартістю 206,1 грн.,

      приміщення для транспорту площею 178,4

кв. м (без визначення вартості),

      будівля теплиці площею 283,2 кв. м

вартістю 4080,8 грн.,

а всього вартістю 328791,8 грн.

          Суд приймає до уваги те, що таку

оцінку було визначено станом на 06.12.2000 року.

          З огляду на те, що позивач,

звернувшись до суду з позовом про визнання права власності на вищеперелічені

об'єкти нерухомості, не вказав  вартість

кожного з них, суд  при вирішенні цього

спору керується пунктом 4 договору купівлі-продажу нежитлових будівель від

29.12.02 року, за реєстром №6013, - згідно якому станом на день укладення

договору балансова вартість  цих будівель

становила 2177514,40 грн. (довідка ВАТ «Стахановський завод «Юність»№282 від

29.12.02 року) (том 1, а.с.91).

          Суд вважає, що ціна продажу цих

об'єктів -288908,00 грн. (п. 2 договору від 29.12.02 року, за реєстром №6013)

та їх експертна оцінка -288908,00 грн. (п.3 договору) не мають жодного

документального підтвердження по цій справі, а тому у суду відсутні підстави

керуватися ними при вирішенні спору, - балансова ж вартість спірних об'єктів у

розмірі 2177514,40 грн. визначена самим власником на день їх відчуження (згідно

вищезгаданій довідці).  

          Інше позивачем не доведено.

29.12.02 року ВАТ «Стахановський

завод «Юність»»(Продавець) та громадянка України ОСОБА_4 (Покупець) уклали

договір купівлі-продажу вищеперелічених нежитлових будівель, які знаходяться

за адресою: м. Стаханов, вул. Крайня,1, а саме:

      Д - складально-зварювального цеху площею

692,6 кв. м.;

      Е - пофарбувального цеху з прибудовами

загальною площею 550,8 кв. м;

      И - будівлі механічного цеху з

прибудовами и1, и2,и3  загальною площею

600,8 кв. м;

      Б - цеху фізобладнання з підвалом та

прибудовами б, б-І, б-ІІ  загальною

площею 6751,4 кв. м;

      В - будівлі складу ЛВЖ загальною площею

101,6 кв. м;

      Л - будівлі лісопильної рами з прибудовою

Л-І загальною площею 478,7 кв. м;

      К - будівлі столярної ділянки з

прибудовами к1, к2 загальною площею 148,5 кв. м;

      Ж - будівлі складу з підвалом ПД, ж1 та

прибудовами ж2, ж3, ж4 загальною площею 1396,6 кв. м;

      Ф - будівлі гаражу з прибудовами ф1,ф2

загальною  площею 820,6 кв. м;

      Т - будівлі компресорної площею 23,9 кв.

м;

      Г - будівлі котельної з напівпідвалом

Г1,Г2 та прибудовою Г3 загальною  площею

245,7 кв. м;

       Н - насосна станція площею 112,9 кв. м,

н - ганок;

      О - будівлі механічного цеху з

прибудовами о1,о2,о3 загальною  площею

526,4 кв. м;

      П - будівля прохідної  з прибудовами П1,П2, П3 загальною площею 60,8

кв. м;

      Р - будівлі побутового корпусу з

прибудовами р1,р.2, р3, р4 загальною площею 789,0 кв. м;

      С - будівлі котельної з прибудовами

с1,с2, 3 загальною  площею 425,4 кв. м;

      У -будівлі теплиці загальною площею 283,2

кв.м;

      Ш - складського приміщення площею 265,1

кв. м; ш, ш1 -ганки;

      У1 - прибудови до теплиці загальною

площею 13,0 кв. м,

      Ю - приміщення для транспорту

загальною  площею 178,4 кв. м,

      з1,з2 -оглядові ями, - при цьому загальна

площа нежитлових будівель складає 14465,4 кв.м (п.1 договору).

          Продаж вчинено за 288908,00 грн. (п. 2).

Цей договір нотаріально посвідчено

приватним нотаріусом Стахановського міського нотаріального округу Плоткіною

Л.А., за реєстром №6013 (том 1, а.с. 91-92).          

17.01.03 року ті ж сторони уклали

між собою Додаткову угоду  до

вищецитованого договору купівлі-продажу, згідно якій домовилися про те, що  покупець в якості оплати вартості придбаних

об'єктів нерухомості надає покупцеві простий вексель за №643040076872

номінальною вартістю 288908,00 грн., дата 

його видачі -17.01.03 року; строк платежу -01.01. 2050 року.

Названу угоду нотаріально

посвідчено приватним нотаріусом Стахановського міського нотаріального округу

Кондратовою О.М., за реєстром №275 (том 1, а.с.89).

Цей договір купівлі-продажу

об'єктів нерухомості був зареєстрований у Комунальному підприємстві

«Стахановське бюро технічної інвентаризації», що підтверджується витягом

№222008 від 25.03.03 року (том 1, а.с. 90).

Рішенням господарського суду

Луганської області від 02.09.03 року (справа №6/9пд) позов прокурора міста

Стаханова в інтересах Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції

до ВАТ «Стахановський завод «Юність»»та Суб'єкта підприємницької діяльності

ОСОБА_4 -про визнання угоди недійсною, - задоволено у повному обсязі, - тобто

спірний договір від 29.12.02 року за реєстром №6013, та Додаткову угоду до

нього від 17.01.03 року, за реєстром №275, - визнано недійсними (т.1. а.с.

12-13).

Постановою Верховного Суду України

від 12.10.04 року це рішення залишено в силі; усі інші судові рішення по справі

(постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.12.03 року

та  постанову Вищого господарського суду

України від 19.05.04 року) -скасовано, - тобто рішення суду І інстанції набрало

чинності 12.10.04 року.

2.Вироком

місцевого суду міста Стаханова від 19.04.04 року по кримінальній справі

№1-25/2004 р. за обвинуваченням ОСОБА_5 у скоєнні злочину, передбаченого

частиною 2 ст. 367 Кримінального кодексу України  (далі -КК), - ОСОБА_5 -голову правління ВАТ

«Стахановський завод «Юність»»- визнано винним у скоєнні службової недбалості,

яка полягала у тому, що він, будучи посадовою особою та будучи обізнаним з

приводу того, що усе майно Товариства перебуває у податковій заставі, без

погодження з Стахановською об'єднаною державною податковою інспекцією, 19.02.03

року здійснив відчуження основних фондів підприємства (станків і обладнання

у загальній кількості 86 одиниць на суму 86820,89 грн. та засобів виробництва у

кількості 129 одиниць на суму 36312,31 грн.) на загальну суму 123133,2 грн. (том

1, а.с. 54-57).

По справі винесено обвинувальний

вирок.

Дослідження судом змісту

вищезгаданого вироку показало, що він НЕ стосується факту продажу ВАТ

«Стахановський завод «Юність»»об'єктів нерухомості, які є предметом спору по

цій справі (№8/82пн (9/42пн)).

Постановою господарського суду

Луганської області від 05.08.05 року (справа №9/5-б) ВАТ «Стахановський завод

«Юність»»визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором

призначено арбітражного керуючого Ліцоєва Д.В.

Ухвалою того ж суду від 14.11.06

року новим ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Седляра О.П.

(том 1, а.с. 17).

Вироком місцевого суду міста

Стаханова від 23.05.07 року  по справі

№1-315/07 за обвинуваченням  ОСОБА_5 у

скоєнні злочинів, передбачених частиною 5 ст. 191 та частиною 3 ст. 365 КК

України, - ОСОБА_5 -голову правління ВАТ «Стахановський завод «Юність»»визнано

винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 ст. 367 КК України (службова

недбалість) та винесено обвинувальний вирок (том 1, а.с.97-99), при цьому судом

встановлено, що  вона (службова

недбалість) полягала у тому, що ОСОБА_5, отримавши від ОСОБА_4 в якості оплати

вартості:

об'єктів нерухомості,

перелічених у договорі купівлі-продажу від 29.12.02 року, за реєстром №6013, та

Додаткової угоди до нього від 17.01.03 року, за реєстром №275, - простий

вексель за №643040076872 номінальною вартістю 288908,00 грн., дата видачі

-17.01.03 року; строк платежу -01.01. 2050 року;

та рухомого майна

(станків та інших засобів виробництва) на загальну суму 123133,20 грн.),

відчуженого 19.02.03 року, - простий вексель №643040076873  номінальною вартістю 123133,20 грн., -

не вжив заходів до їх (векселів)

збереження (не здав їх до каси підприємства, не вжив заходів до їх

бухгалтерського обліку та не оприходував, зберігаючи їх на своєму робочому

місці, у службовому сейфі), -  що

призвело до їх (векселів) крадіжки невстановленими досудовим слідством особами.

          Суд при винесенні вироку визнав

недоведеною вину засудженого ОСОБА_5 у скоєнні злочину, передбаченого частиною

5 ст. 191 КК України (заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах або

організованою злочинною групою), та частиною 3 ст. 365 КК України (перевищення

влади або службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки), - тобто суд НЕ визнав

того, що засуджений ОСОБА_5 злочинним шляхом здійснив відчуження майна ВАТ

«Стахановський завод «Юність»», у тому числі -і на підставі договору

купівлі-продажу від 29.12.02 року та Додаткової угоди до нього від 17.01.03

року.

           Цим же вироком місцевого суду міста

Стаханова встановлено, що  продаж спірних

об'єктів нерухомого майна здійснено на підставі 

рішення загальних зборів акціонерів, а не з власної ініціативи ОСОБА_5 (том

1, а.с. 97, зворотна сторона, абзац 2-й зверху).

          Отже, вироком місцевого суду м.

Стаханова від 23.05.07 року встановлено, що спірне нерухоме майно НЕ було

відчужено покупцеві в особі ОСОБА_4 всупереч волі власника, - тобто ВАТ

«Стахановський завод «Юність»».

Враховуючи вищевикладене та

обставини справи, суд вважає, що позивачем по ній  обґрунтовано та правомірно поставлено питання

про «відновлення строку позовної давності», оскільки арбітражний керуючий

Седляр О.П., призначений на цю посаду ухвалою господарського суду Луганської

області від 14.11.06 року, об'єктивно не мав та не міг мати до вказаної дати

можливості ставити питання про захист інтересів ВАТ «Стахановський завод

«Юність»»; голову ж правління останнього було двічі притягнуто до кримінальної

відповідальності саме за недбале ставлення до виконання своїх службових

обов'язків, у т.ч. щодо захисту майнових інтересів Товариства.

За таких обставин причини пропуску

позивачем строку позовної давності за цим спором суд визнає  поважними та відповідно до правила частини 5

ст. 267 ЦКУ вважає, що порушене право позивача підлягає захисту та відновлює

для нього термін позовної давності.

3.Обидва

відповідачі на час встановлення позивачем факту порушення його майнових прав

були суб'єктами підприємницької діяльності.

Так, 27.09.1993 року державним

реєстратором виконавчого комітету Стахановської 

міської ради ОСОБА_1, ідентифікаційний НОМЕР_1,  -  1-го

відповідача - зареєстровано в якості фізичної особи-підприємця, у зв'язку з чим

здійснено реєстраційний запис за №23920170000004055 (том 1, а.с. 45).

2-й відповідач -ОСОБА_2 тим же

державним реєстратором 27.12.05 року 

зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця, у зв'язку з чим

здійснено реєстраційний запис за №23920170000004041; тим же  державним реєстратором 29.09.08 року

здійснено державну реєстрацію  припинення

підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця у зв'язку з її смертю, -

реєстраційний запис №23920070003004041 (том 2, а.с. 8-9).

Крім того, факт смерті 2-го

відповідача ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_2, виданим

Відділом РАЦС Стахановського міського управління юстиції 06.11.07року, згідно

якому смерть ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а.с. 42).

4. 

23.06.03 року власник спірних об'єктів нерухомості

ОСОБА_4 (Продавець) уклала з громадянами ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (Покупці) договір

купівлі-продажу нежитлових будівель загальною площею 14465,4 кв.м, які були

предметом купівлі-продажу за вищезгаданим договором від 29.12.02 року та

додаткової угоди до нього від 17.01.03 року 

(п.1 договору); продаж вчинено за 299100,00 грн. (п. 2).

Договір нотаріально посвідчено

приватним нотаріусом Стахановського міського нотаріального округу  Фай Ю.В., за реєстром №847 (том 1, а.с. 22);

його зареєстровано у КП «Стахановське БТІ», що підтверджується витягом  №1147029 від 01.08.03 року (том 1, а.с. 23).

15.08.03 року ОСОБА_6 (Дарувальник)

- власник 1/3 частини нерухомого майна, придбаного ним на підставі договору

купівлі-продажу нежитлових будівель від 23.06.03 року, за реєстром №847, -

уклав з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (Обдаровані) договір дарування 1/3 частки згаданого

нерухомого майна (п. 1 договору), оцінивши дар у 99700,00 грн. (п. 2).

Договір нотаріально посвідчено

приватним нотаріусом Стахановського міського нотаріального округу Фай Ю.В., за

реєстром №1379 (том 1, а.с. 24), та зареєстровано в КП «Стахановське БТІ», що

підтверджується витягом за №1283680 від 19.08.03 року, - при цьому нерухоме

майно зареєстровано за обдарованими у рівних долях -по Ѕ частині за кожним (том

1, а.с. 25).

Договір купівлі-продажу від

23.06.03 року, за реєстром №847, та договір дарування 1/3 частини нежитлових

будівель від 15.08.03 року, за реєстром №1379, - станом на час розгляду цього

спору не розірвано, не визнано недійсними.

Рішенням Стахановского міського

суду Луганської області від 10.11.03 року (справа №2-3957/2003р)  за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_4 -про

визнання добросовісним набувачем, визнання права власності та про усунення

порушень права власності -позов задоволено у повному обсязі.

В матеріалах справи відсутні дані

про його зміну або скасування.

Згідно довідці КП «Стахановське

БТІ»від 24.11.08 року №1512, спірні об'єкти нерухомості зареєстровані на праві

власності за громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 

у рівних долях -по Ѕ частині за кожним (том 2, а.с.23). 

5.Після

смерті 2-го відповідача ОСОБА_2 відповідно до ст.ст. 1220-1223 ЦКУ відкрилася

спадщина.

З приводу її отримання та розподілу

часток виник судовий спір, у зв'язку з чим Стахановським міським судом

Луганської області відкрито провадження по цивільній справі №2-3801/2007 р. за

позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_1 -про встановлення факту

проживання однією родиною та визнання права власності на майно, - та за

зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7 -про встановлення факту проживання однією

сім'єю та визнання права власності на майно (том 1, а.с. 68-79). 

Станом на час розгляду цього спору

(справа №8/82пн(9/42пн)) вищезгаданий спір не розглянуто по суті (том 2, а.с.

6).

Свідоцтво про право на спадщину

після смерті ОСОБА_2 не видано (том 2, а.с. 13).

Отже, питання правонаступництва

майнових прав та обов'язків 2-го відповідача -колишнього СПД ОСОБА_2 на день

вирішення цього спору не вирішено.

ІІ. Заслухавши представника 1-го

відповідача, дослідивши та оцінивши обставини справи та наявні у ній докази,

суд вважає, що позов до 1-го відповідача -ОСОБА_1 - не підлягає задоволенню, а

щодо 2-го відповідача -ОСОБА_2 -справа підлягає припиненню  з наступних підстав.

З урахуванням того, що спірні

правовідносини виникли 29.12.02 року, тобто під час дії Цивільного кодексу УРСР

1960 року (далі -ЦК УРСР) та продовжують мати місце після 01.01.04 року, -

тобто після набрання чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003 року

(далі -ЦКУ), суд при вирішенні цього спору керується обома названими Кодексами,

а також Прикінцевими та перехідними положеннями 

ЦКУ (п.4).

          1.Факт визнання

рішенням господарського суду Луганської області від 02.09.03 року (справа

№6/9пд) недійсним договору купівлі-продажу об'єктів нерухомості (нежитлових

будівель) від 29.12.02 року та додаткової угоди до нього від 17.01.03 року,

укладених між ВАТ «Стахановський завод «Юність»»та Суб'єктом підприємницької

діяльності -фізичною особою ОСОБА_4, - не тягнуть за собою безумовну

недійсність договорів купівлі-продажу, укладених за участю нового власника в

особі ОСОБА_4 та покупців, які є відповідачами по цій справі,  з таких причин.

           Позивач - ВАТ «Стахановський завод

«Юність»»- не надав жодного належного та припустимого доказу того, що  об'єкти нерухомості, які є предметом

вищезгаданого договору купівлі-продажу від 29.12.02 року, вибули з його як

власника, володіння не з його волі, іншим шляхом (ч. 1 ст. 145 ЦК УРСР; ч.1 ст.

388 ЦК України), - про що сказано вище у цьому рішенні, з посиланням на

відповідні докази.

           Жоден з двох вищецитованих вироків

Стахановського міського суду також не підтверджує цю обставину.

           Навпаки, -

вироком від 23.05.07 року встановлено, що за договором від 29.12.02 року майно

вибуло з володіння позивача з його волі, а саме:  на підставі рішення загальних зборів

акціонерів ВАТ «Стахановський завод «Юність»»про продаж нерухомого майна, а

також договору купівлі-продажу, укладеного відповідно до чинного на той час

цивільного законодавства та (як вбачається з самого договору, - за згодою

сторін) - у нотаріальній  формі (ч. 1 ст.

44, ст.47 ЦК УРСР).

          Звідси, - позивач - ТОВ

«Стахановський завод «Юність»»при укладенні договору від 29.12.02 року діяв

відповідно до вимог, викладених у статті 225 ЦК УРСР, згідно якій право продажу

майна, крім випадків примусового продажу, 

належить власнику.

          У свою чергу,

покупці -ОСОБА_1,ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (останній до участі у розгляді цього спору

не залучався за відсутності належних правових та фактичних підстав) відповідно

до статті 225 ЦК УРСР набули права власності на куплене у СПД ОСОБА_4 спірне

нерухоме майно, що підтверджується документальними доказами, посилання на які

викладено вище у цьому рішенні.

            Цей висновок суду не спростовано

ані рішенням господарського суду від -02.09.03 року (справа №6/9пд), ані двома

вищезгаданими вироками, ані матеріалами даної справи (№8/82пн (9/42пн)).

          Факт набуття обома відповідачами по

цій справі права власності на придбане майно підтверджується:

          договором купівлі-продажу від

23.06.03 року, за реєстром №847;

           договором дарування 1/3 частки нежитлових

будівель від 15.08.03 року, за реєстром №1379;

          витягами про реєстрацію  права власності на нерухоме майно №1147029

від 01.08.03 року та №1283680 від 19.08.03 

року;

          рішенням Стахановського міського суду

Луганської області від 10.11.03 року;

          довідкою КП «Стахановське БТІ»№1512

від 24.11.08 року, згідно якій за відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2

зареєстровано право власності на об'єкти нерухомості, які розташовану за

адресою: місто Стаханов, вул. Крайня,1, - у розмірі Ѕ частки  за кожним.

          Таким чином, позивачем  та наявними у справі  доказами не доведено, що покупці за спірними

договорами -відповідачі по цій справі -знали або могли знати про те, що

продавець об'єктів нерухомості -ОСОБА_4 не мала права продавати майно, яке було

предметом договору від 23.06.03 року, а співвласник спірних об'єктів

нерухомості ОСОБА_6-не мав права відчужувати 1/3 його частку шляхом дарування.

          Суд вважає доведеним, що власники

-  ОСОБА_1 таОСОБА_2 аж до винесення

господарським судом Луганської області рішення від 02.09.03 року (справа

№6/9пд) та постанови Верховного Суду України від 14.10.04 року по ній не знали

та не могли знати про те, що  будь-ким оспорюється

те, що вони не є добросовісними набувачами та власниками свого майна,

придбаного на підставі  договорів від

23.06.03 року та від 15.08.03 року.

               З огляду на викладене

дії  СПД ОСОБА_4 при укладенні договору

купівлі-продажу з відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 23.06.03 року також

повністю відповідають вимогам ст. 225 ЦК УРСР про те, що право продажу майна

належить власнику (ст. 668 ЦКУ).         

          Отже, суд вважає, що кожен з

відповідачів по цій справі є добросовісним набувачем майна за договорами

купівлі-продажу від 23.06.03 року та дарування від 15.08.03 року.

          2.Дослідивши самі спірні договори

(купівлі-продажу від 23.06.03 року та дарування від 15.08.03 року), суд дійшов

висновку, що кожен з них відповідає вимогам чинного законодавства.

          Так, договір купівлі-продажу  від 23.06.03 року, за реєстром №847,

та договір дарування від 15.08.03 року, за реєстром №1379, які були

укладені під час дії ЦК УРСР, відповідають вимогам:

          а)статті 41ё - згідно якій

угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані  на встановлення, зміну або припинення

цивільних прав або обов'язків.

            Угоди можуть бути односторонніми і

дво- або  багатосторонніми (договори);

          статті 42, - якою встановлено,

що угоди можуть укладатись усно або в письмовій 

формі  (простій чи нотаріальній).

          Угода,  для 

якої  законом  не 

встановлена   певна    форма, вважається також укладеною, якщо з

поведінки особи видно її волю укласти угоду;

          пункту 1 частини 1 ст. 44, -

яка передбачає, що  повинні укладатись у

письмовій формі:

          1) 

угоди  державних,  кооперативних 

та  інших   громадських організацій  між 

собою  і  з 

громадянами,  за  винятком   

угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів  угод, 

для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР.

          б)частинам 1 та 2 статті 202 ЦКУ,

-  якими встановлено, що правочином є дія

особи, спрямована на набуття,  зміну або

припинення цивільних прав та обов'язків.

           Правочини  можуть  

бути   односторонніми   та  

дво-   чи багатосторонніми

(договори);

          частинам 1-5 статті 203, -

згідно якій зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам 

цивільного  законодавства,  а  

також   моральним   засадам суспільства.

           Особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний

обсяг цивільної дієздатності.

           Волевиявлення учасника  правочину 

має  бути  вільним 

і відповідати його внутрішній волі.

           Правочин має вчинятися у формі,

встановленій законом.

            Правочин має бути спрямований на

реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

          частині 1 ст. 209 ЦКУ, згідно

якій правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному

посвідченню лише у випадках, встановлених 

законом або за домовленістю сторін; та частині 4 тієї ж статті,  якою визначено, що на вимогу фізичної або

юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально

посвідчений

          частині 1 ст. 210 ЦКУ, якою

встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках,

встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної

реєстрації;

          статті 657 ЦКУ, згідно якій

договір купівлі-продажу  єдиного

майнового комплексу або іншого нерухомого майна 

укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та

державній реєстрації;

          частині 2 ст. 719 ЦКУ, в якій

сказано, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і

підлягає нотаріальному посвідченню.

       З наявних у справі доказів

вбачається,  і це підтверджено

представником 1-го  відповідача, - що

укладені договори відповідали намірам та внутрішньому волевиявленню сторін і

були спрямовані на реальне настання наслідків, передбачених цими договорами.

          Кожен з договорів сторонами

виконано у повному обсязі.

          За таких обставин у  суду відсутні правові підстави  для застосування щодо договорів від 23.06.03

року та від 15.08.03 року - правових наслідків, передбачених:

           ст. 48 ЦК УРСР, згідно якій

недійсною є та угода, що  не  відповідає 

вимогам   закону.

          По недійсній  угоді 

кожна  з  сторін 

зобов'язана  повернути другій  стороні 

все  одержане  за 

угодою,  а  при  

неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у

грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені  законом;

          статтею 215 ЦКУ, якою

визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в  момент вчинення  правочину 

стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою -

третьою,  п'ятою та  шостою 

статті  203  цього Кодексу.

           Недійсним є правочин,  якщо його 

недійсність  встановлена законом   (нікчемний 

правочин).  У  цьому 

разі  визнання  такого правочину недійсним судом не вимагається.

          У випадках,  встановлених 

цим  Кодексом,  нікчемний правочин може бути визнаний судом

дійсним.

           Якщо 

недійсність  правочину прямо не

встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована  особа 

заперечує  його дійсність на

підставах,  встановлених законом, такий

правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин);

статтею 216,

згідно якій недійсний  правочин  не створює юридичних наслідків,  крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі  недійсності  правочину 

кожна  із  сторін зобов'язана повернути другій  стороні 

у  натурі  все, 

що  вона  одержала 

на виконання   цього   правочину, а   в 

разі  неможливості   такого повернення, зокрема тоді, коли

одержане полягає у користуванні

майном, виконаній роботі, наданій

послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на

момент відшкодування.

Якщо  у 

зв'язку  із вчиненням недійсного

правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди,  вони підлягають відшкодуванню винною

стороною.

           Правові наслідки,  передбачені частинами першою та  другою цієї статті,  застосовуються, якщо законом не встановлені

особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих  видів недійсних правочинів.

Правові наслідки  недійсності 

нікчемного  правочину,  які встановлені законом, не можуть

змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування

наслідків  недійсності  нікчемного правочину може бути пред'явлена

будь-якою заінтересованою особою.

Суд може   застосувати  

наслідки   недійсності    нікчемного правочину з власної ініціативи.

          З огляду на викладене вище у цьому

рішенні у суду також відсутні правові підстави для застосування щодо договору

купівлі-продажу від 23.06.03 року та договору дарування від 15.08.03 року -

наслідків, передбачених:

           ч. 1 ст. 145 ЦК УРСР, відповідно

до якої, якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права  його відчужувати, про що  набувач 

не  знав  і 

не  повинен  був 

знати (добросовісний набувач), то власник вправі  витребувати 

це  майно від набувача лише в  разі, 

коли  майно  загублене власником  або особою, якій  майно 

було  передане  власником 

у  володіння,  або викрадено у того чи іншого, або вибуло з

їх володіння іншим шляхом поза їх волею, - оскільки жодна з цих підстав не

доведена позивачем та наявними у справі доказами;

          ч. 3 ст. 145 ЦК УРСР (ч.3 ст. 388

ЦКУ),  якою

встановлено, що майно, набуте безоплатно від особи, яка не мала права його

відчужувати, власник вправі витребувати 

у всіх випадках.

           Висновку, викладеного у попередньому абзаці,

суд дійшов з огляду на те, що безоплатне відчуження 1/3 частки здійснено не СПД

ОСОБА_4, а добросовісним набувачем ОСОБА_6 (інше по справі не доведено); 

             ч. 1 ст. 388 ЦКУ, згідно якій, якщо  майно за відплатним договором придбане в

особи,  яка не мала права його

відчужувати,  про що набувач не знав і  не  міг

знати  (добросовісний  набувач), 

власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо

майно:

            1) було загублене власником  або 

особою,  якій  він 

передав майно у володіння;

           2) було  викрадене 

у  власника  або особи, 

якій він передав майно у володіння;

           3) вибуло з володіння власника або

особи,  якій  він  передав

майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, - оскільки жодна з цих

підстав не доведена позивачем та наявними у справі доказами.

          3.Що стосується

вимог представника відповідача про застосування терміну позовної давності, то

суд при вирішенні цього спору виходить з того, що це клопотання не підлягає

задоволенню, оскільки наявними у справі доказами, а також відповідачами та

третьою особою, не спростовано твердження представника позивача  про те, що позивач про порушення свого права

дізнався лише після винесення господарським судом Луганської області

вищезгаданої ухвали від 14.11.06 року по справі №9/5-б.

          Мотиви, з яких суд вважає, що право

позивача підлягає захисту шляхом відновлення терміну позовної давності,

викладено в ухвалі суду по цій справі від 21.11.08 року, а також вище у цьому

рішенні.

          З огляду на викладене у суду при

вирішенні цього спору відсутні правові підстави для застосування терміну

позовної давності.

          4.По справі

належним чином документально доведено, що 2-й відповідач -Фізична

особа-підприємець  ОСОБА_2 помер

ІНФОРМАЦІЯ_1, - з огляду на що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України

провадження по ній щодо 2-го відповідача підлягає припиненню.

          Таким чином, з урахуванням усього

вищевикладеного суд дійшов висновку про те, що стаття 225 ЦК УРСР та ст.658 ЦКУ

передбачають інші правові наслідки недійсності угоди, ніж встановлені ст.ст.215

та 216 ЦКУ (на які посилається позивач), а тому право особи, яка вважає себе

власником майна, не підлягає захисту 

шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням

правового механізму, встановлено ч. 2 ст.48 ЦК УРСР та  ст. 216 ЦКУ.

          Такий захист можливий лише шляхом

задоволення віндикаційного позову, за умови наявності підстав, передбачених ч.

1 статті 388 ЦКУ (ч. 1 ст. 225 ЦК УРСР), цитованими вище у цьому рішенні.

          По даному спору такі підстави

відсутні, а тому позов щодо 1-го відповідача ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.ст.44, 47-1 та 49

ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Суд уточнює суму державного мита,

яка підлягає стягненню з позивача на користь 

державного бюджету.

            Так, позивачем заявлено дві позовні

вимоги (з урахуванням їх уточнення):

            1)про усунення перешкод у

користуванні майном, яке розташоване за адресою: місто Стаханов Луганської

області, вул. Крайня,1 (його перелік наведено вище у цьому рішенні), - тобто немайнову

вимогу, за розгляд якої відповідно до п. «б»ст. 2 Декрету Кабінету

Міністрів України від 21.01.93 року №7/93 «Про державне мито»(далі -Декрет КМУ

№7/93)  підлягає сплаті державне мито у

розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 85,00 грн.

          Позивач згідно квитанції №5 від

21.02.08 року сплатив таку суму (том 1, а.с. 9);

          2)про визнання за ним права власності

на ті ж об'єкти нерухомості, - що є майновою вимогою.

          Позивач не надав до суду доказів

вартості цього майна, а тому суд згідно наявних у справі доказів визначив її у

розмірі  2177514,40 грн.

          Відповідно до п. «а» ст. 2 Декрету

КМУ №7/93 за розгляд майнових вимог державне мито підлягає стягненню у розмірі

1% від вартості позову, але не менше 6 (102,00 грн.) та не більше 1500

(25500,00 грн.) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - тобто у даному

випадку мито підлягає сплаті у розмірі 21775,14 грн.

          Згідно доданої до позову квитанції №7

від 21.02.08 року (том 1, а.с. 10) позивач лише частково сплатив суму

державного мита у розмірі 85,00 грн., - тобто з нього підлягає стягненню у

доход державного бюджету різниця у розмірі 21690,14 грн. (21775,14 грн. -85,00

грн.).

          Заходи щодо забезпечення позову,

вжиті на підставі ухвали господарського суду Луганської області від 22.02.08

року по цій справі (том 1, а.с. 2), - підлягають скасуванню.

          На підставі викладеного, ст.ст. 41,

42, 44, 145, 225 Цивільного кодексу УРСР; ст.ст. 202, 203, 215, 216, ч.5 ст.

267, ст.ст.388, 658 Цивільного кодексу України, керуючись ч.3 ст. 22, ст.ст. 43,

44, 47-1, 49, п.6 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального

кодексу України,  суд

в и р і ш и в :

           1.У задоволенні позовних вимог до

1-го відповідача -Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1,

ідентифікаційний НОМЕР_1, який мешкає АДРЕСА_1-відмовити повністю.

          2.Провадження по справі щодо 2-го

відповідача -Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2

-припинити у зв'язку з його смертю.

          3.Судові витрати покласти на

позивача.

          4.Стягнути з Відкритого акціонерного

товариства «Стахановський завод 

«Юність»», ідентифікаційний код 02969053, яке знаходиться  за адресою: місто Стаханов, вул. Крайня, 1

Луганської області, -  на користь Державного

бюджету України на рахунок 31118095700006, банк -Головне управління Державного

казначейства України у Луганській області, одержувач -УДК у м. Луганську ГУ ДКУ

у Луганській області, МФО -804013, ОКПО -24046582, КБК -22090200, символ

звітності банку -095, - державне мито у сумі  

21690,14 грн.  (двадцять одна тисяча шістсот дев'яносто) грн.

14 коп.

           5.Заходи щодо забезпечення позову,

вжиті на підставі ухвали господарського суду Луганської області від 22.02.08

року по цій справі, - скасувати.

          Відповідно до

ст. 85 ГПК України у судовому засіданні 05.01.2009 року за згодою представника

1-го відповідача оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набуває законної сили після

закінчення 10-денного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до

статті 84 ГПК України.

          Рішення може бути оскаржене до

Луганського апеляційного господарського суду 

у 10-денний термін з дня його підписання.

          Рішення складено у повному обсязі

та підписано - 08 січня 2009 року.

Суддя                                                                                          

А.П.Середа