Постанова

від 07.12.2011 по справі 22/129

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.11 Справа № 22/129

ОСОБА_1 апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

ОСОБА_2,

при секретарі судового засідання Томкевич Н.

з участю представників:

від скаржника (відповідача за первісним позовом) - не з'явився,

позивача за первісним позовом - не з'явився,

розглянув апеляційну скаргу приватного підприємства «ТрастТер», м.Львів

на рішення господарського суду Львівської області від 30.08.2011 року, суддя М.Синчук, у справі № 22/129

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий Дім», м.Львів

до відповідача: приватного підприємства «ТрастТер», м.Львів

про стягнення заборгованості та зобов»язання вчинити дії,

та за зустрічним позовом: приватного підприємства «ТрастТер», м.Львів

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий Дім», м.Львів

про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу №430/0608 від 01.07.2008 р.,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 30.08.2011 року задоволено первісні позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім»про стягнення з приватного підприємства «ТрастТер»198231,9 грн. основного боргу, 23026,85 грн. 25% річних, 12006,26 грн. інфляційних нарахувань, що складає заборгованість за договором фінансового лізингу №430/0608 від 01.07.2008 року.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується факт несплати відповідачем лізингових платежів, а тому заборгованість по лізингових платежах станом на 02.06.2010 року та нараховані за їх несплату річні згідно умов договору та інфляційні нарахування згідно ст.625 ЦК України підлягають задоволенню.

Рішенням суду також задоволено позовні вимоги про зобов»язання приватного підприємства «ТрастТер» повернути товариству з обмеженою відповідальністю „Компанія В«Лізинговий дімВ» майно -автомобіль МАЗ, д.р. №ВС2664ВМ, номер шасі YЗМ 55160580014855, тобто майно, передане за договором фінансового лізингу №430/0608 від 01.07.2008 року, оскільки матеріалами справи підтверджується факт несплати відповідачем чергових лізингових платежів, що згідно п.9.1 договору надає право позивачу на дострокове припинення договору лізингу в односторонньому порядку та згідно п.6.2 договору зобов»язує відповідача повернути майно у безспірному порядку, що останнім не виконано.

В задоволенні зустрічного позову приватного підприємства «ТрастТер»до товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий Дім»про визнання частково недійсним п.4.1. договору фінансового лізингу №430/0608 від 01.07.2008 р. щодо обов'язку ПП "Траст Тер" сплачувати лізингові платежі, та п.4.10. договору фінансового лізингу №430/0608 від 01.07.2008 р., як такого, що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності в позові відмовлено, оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено підстав для визнання договору в цій частині недійсним.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення первісних позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в задоволенні цих позовних вимог відмовити, в зв»язку з порушенням місцевим судом норм матеріального права та неповного з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, апелюючи тим, що зобов»язання у відповідача по оплаті лізингових платежів виникає після належного виконання позивачем своїх зобов»язань за договором, що місцевим судом не з»ясовано.

Скаржник зазначає про те, що обов»язок лізингодавця застрахувати передане згідно умов договору майно передбачено п.8.5 договору фінансового лізингу, який позивачем не виконано, доказів здійснення страхування на вимоги скаржника від 10.03.2010 року за №76, від 16.04.2010 року за №111, №110 не передано, що свідчить про неможливість використання відповідачем спірного майна та відповідно відсутність у нього обов»язку по сплаті лізингових платежів. Крім цього, скаржник покликається на настання форс-мажорних обставин, якими в спірному випадку є світова економічна криза, а тому згідно п.13.1 договору скаржник звільняється від виконання своїх зобов»язань до моменту закінчення форс-мажорних обставин.

Скаржник також вважає необґрунтованими вимоги позивача про повернення йому майна в зв»язку з несплатою лізингових платежів, оскільки обов»язку по їх оплаті у відповідача не виникло. Крім цього, в силу вимог п.10.2 договору право на повернення майна від лізингоодержувача у позивача виникає після припинення договору шляхом направлення письмового повідомлення, що в спірному випадку відсутнє.

Скаржник також покликається на порушення місцевим судом норм процесуального права в частині відмови в задоволенні клопотання скаржника про зупинення провадження в справі до розгляду іншої пов»язаної з нею справи, що унеможливлювало розгляд даної справи, та в задоволенні клопотання про припинення провадження в справі, оскільки існує рішення суду між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

В судове засідання представники сторін не з"явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення ухвал суду, а тому суд розцінює їх неявку як без поважних причин та вважає за можливе розгляд справи провести без їх участі за наявних в справі документів про права і обовВ»язки сторін.

До початку судового засідання на адресу суду надійшли наступні клопотання від скаржника: №ю-1041 - №ю-1048 від 06.12.2011 року.

В задоволенні клопотання №ю-1041 від 06.12.2011 року про залучення до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 філії банку «БРР»судом відмовлено, оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено, яким чином рішення по справі може вплинути чи зачіпати права та обов»язки цієї особи, що згідно ст.27 ГПК України є обов»язковою умовою для залучення третьої особи до участі в справі.

В задоволенні клопотання №ю-1042 від 06.12.2011 року про зобов»язання позивачів за первісним та зустрічним позовом подати докази про зарахування державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення до бюджету судом відмовлено, оскільки в матеріалах справи наявні докази сплати державного мита. ГПК України надано суду право при наявності сумнівів, що в спірному випадку відсутнє, а не обов»язок на витребування доказів зарахування судових витрат до бюджету.

В задоволенні клопотання №ю-1043 від 06.12.2011 року про здійснення технічної фіксації судового процесу судом відмовлено, оскільки згідно ст.81-1 ГПК України у випадку неявки у судове засідання всіх учасників судового процесу, що наявне в спірному випадку, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

В задоволенні клопотання №ю-1044 від 06.12.2011 року про відкладення розгляду справи судом відмовлено, оскільки доказів в підтвердження поважності причин неявки в судове засідання позивачем не подано. Крім цього, сторона не позбавлена захищати свої інтереси та представляти суду докази в порядку, встановленому ст.22 ГПК України, зокрема, надавати письмові пояснення.

В задоволенні клопотань: №ю-1045 від 06.12.2011 року про зупинення провадження в справі до розгляду касаційних скарг на ухвали ОСОБА_1 апеляційного господарського суду про відмову в прийнятті апеляційних скарг; №ю-1046 від 06.12.2011 року про зупинення провадження в справі до вирішення пов»язаної з нею справи №5015/4894/11 про визнання недійсним договору фінансового лізингу №430/0608 від 01.07.2008 р.; №ю-1047 від 06.12.2011 року про зупинення провадження в справі до вирішення пов»язаної з нею справи №5015/4946/11 про визнання недійсним листа-повідомлення №182 від 15.04.2010 р.; №ю-1048 від 06.12.2011 року про зупинення провадження в справі до розгляду касаційної скарги на ухвалу ОСОБА_1 апеляційного господарського суду про відмову в прийнятті апеляційної скарги по справі №5015/5000/11 судом відмовлено за відсутності підстав передбачених вимогами ст.79 ГПК України для зупинення провадження в справі, оскільки вирішення даних справ та скарг не перешкоджає розгляду даної справи та не робить її вирішення неможливим. Суд вправі здійснювати оцінку доказів в справі самостійно, а при встановленні фактів іншими компетентними органами, рішення яких матиме преюдиційне значення для вирішення даного спору, сторони вправі звертатися про перегляд рішення суду в порядку ст.ст.112-114 ГПК України.

Суд, перевіривши та оцінивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.07.2008 р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Компанія „Лізинговий дімВ» (лізингодавець) та приватним підприємством „ТрастТерВ» (лізингоодержувач) укладено договір №430/0608 фінансового лізингу (оренди), відповідно до якого лізингодавець передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач отримує від лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу (далі -лізинг) майно, а саме: МАЗ 551606-271 - 1 шт., згідно додатку №1 до договору.

Згідно п.1.2. договору, майно, що передається в лізинг, придбано на підставі наданої лізингоодержувачем заявки від 20.06.2008 р., згідно якої автомобіль МАЗ 551606-271придбався на замовлення лізингоодердувача (відповідача) у ВАТ "ОСОБА_1 АТП 24662". Назва цього майна, вартість, тип, модель, інші індивідуальні ознаки та експлуатаційні характеристики, комплектність, технічний стан, тощо, вказані у додатку №1, який є невід'ємною частиною даного договору. Майно перебуває в заставі на період дії договору лізингу. Заставодержателем майна виступає банк, кредитними ресурсами якого користується лізингодавець. Застава припиняється з виконанням договору лізингу.

Згідно п.2.6. договору передача здійснюється за актом приймання-передачі (додаток №2), який підписують уповноважені представники сторін. Доручення на отримання ТМЦ буде достатнім доказом наявності повноважень представника лізингоодержувача. Лізингоодержувач повинен підписати акт приймання-передачі в місці передачі та передати один його примірник лізингодавцю. Зазначений акт з моменту підписання обома сторонам стає невід'ємною частиною цього договору.

На виконання умов договору позивачем передано, а відповідачем прийнято по акту прийому-передачі майна від 01.07.2008 р. майно, а саме: МАЗ 551606-271 - 1 шт. на суму 416' 340,00 грн., про що свідчать підписи представників сторін та печатки підприємств.

Відповідно до п.2.3. договору лізингоодержувач зобов'язаний до 10 липня 2008 р. сплатити на користь лізингодавця перший лізинговий платіж в розмірі, передбаченому в додатку №3 до цього договору.

01.08.2008 р. між сторонами у справі укладено додаткову угоду №1 до договору, згідно якої діючим вважати додаток №3/1 від 01.08.2008 р. до договору, а додаток №3 до договору вважати таким, що втратив чинність.

Відповідно до п.4.1. договору лізингоодержувач за користування майном вносить періодичні лізингові платежі. Згідно п.4.2. договору закупівельна вартість майна становить 416' 340,00 грн.

Згідно п.4.3. договору розміри, спосіб, форма і строки внесення лізингових платежів визначаються у графіку платежів, викладеному в додатку №3/1 до договору.

Відповідно до п.6.2. договору лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі за погодженням з лізингодавцем графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору. У разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця повернути йому майно у безспірному порядку.

Оскільки відповідач систематично порушує строки сплати лізингових платежів, станом на 02.06.2010 р. заборгованість перед позивачем складає 198 231,9 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про сплату боргу та повернення майна (15.04.2010 р. №182; 06.07.2010 р. №342, а.с.27-28, т.1), які залишені останнім без відповідачі та задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

У відповідності із п.2 ст.1 Закону України В«Про фінансовий лізингВ» за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (частина перша ст.2 Закону України „Про фінансовий лізингВ» ).

Нормами ст.806 Цивільного кодексу України також передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною другою ст.8 Закону України „Про фінансовий лізингВ» якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше, а згідно ст.9 вказаного закону лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника.

Пунктом третім частини другої ст.11 Закону України „Про фінансовий лізингВ» передбачено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Доказів погашення лізингових платежів станом на 02.06.2010 року в розмірі 198 231,9 грн. відповідачем суду не подано, а тому місцевий суд прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В п.9.2. договору сторони погодили, що лізингоодержувач несе відповідальність за порушення своїх зобов'язань згідно даного договору, а саме: за порушення термінів сплати лізингових платежів -проценти в розмірі 25% річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочки, незалежно від терміну тривання порушення.

З наведеного місцевим судом правомірно задоволено позовні вимоги і в частині стягнення 23026,85 грн. 25% річних за період з 30.06.2009 року по 25.03.2010 року (а.с.10, т.1) та 12006,26 грн. інфляційних нарахувань за період з 25.09.2009 року по 25.03.2010 року (а.с.9, т.1), нарахованих на суми несвоєчасно сплачених лізингових платежів.

Покликання скаржника на відсутність в нього обов»язку по сплаті лізингових платежів в зв»язку з невиконанням позивачем зобов»язань за договором щодо страхування транспортних засобів є безпідставним, оскільки згідно п.2.7 договору з моменту передачі підписаного примірника акту лізингодавцю лізингоодержувач може розпочати використання майна і несе всю відповідальність і ризики, пов»язані з ним.

Відповідно до п.8.5 договору копія договору страхування та правила страхування передаються лізингоодержувачу одночасно з об»єктом лізингу.

Як встановлено судом вище, одночасно при передачі об»єкта лізингу скаржнику передано, підтверджуючі документи страхування об»єкта лізингу, тобто на момент передачі майна і протягом певного часу, а факт прийняття об»єкта лізингу без зауважень підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі від 01.07.2008 року.

Нагадування про страхування об»єкта лізингу від 10.03.2010 року за №76, від 16.04.2010 року за №111, №110 направлялися скаржником лише з метою з»ясування терміну закінчення строку дії договору страхування та продовження такого, що вбачається зі змісту апеляційної скарги та свідчить про передачу скаржнику застрахованого об»єкта лізингу та можливість його використання.

Крім цього, відповідно до п.7.4 договору лізингу лізингоодержувач повинен за свій рахунок дотримувати всі діючі правила органів влади і вносити зміни і доповнення до майна, що періодично можуть бути необхідні відповідно до будь-якого закону, нормативно-правового акту відповідної юрисдикції, тобто, в тому числі, і за власний кошт продовжити дію договору страхування.

Покликання скаржника на звільнення скаржника від сплати лізингових платежів в зв»язку з форс-мажорними обставинами, якими скаржник вважає світову економічну кризу, є також безпідставним, оскільки згідно п.4 ч.1 ст.44 ГК України підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Оскільки товариство здійснює господарську діяльність, зокрема, шляхом укладення договору, за яким отримав об»єкт лізингу, то повинно нести й обовВ»язки за цією угодою, а саме, вчасно розраховуватись відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг»лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів, а згідно ст.10 вказаної норми лізингодавець має право відмовитись від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом.

В п.п.2). п.5.1. договору лізингодавець має право вимагати повернення у безспірному порядку майна, переданого в лізинг, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом одного чергового строку, а згідно п.п.2). п.6.2. договору лізингоодержувач зобовВ»язаний у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця повернути йому майно у безспірному порядку.

За умовами п.9.1. договору лізингодавець має право односторонньо припинити дію даного договору письмовим повідомленням, якщо лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом одного чергового строку.

Матеріалами справи підтверджується факт несплати відповідачем лізингових платежів з 25.01.2009 року та факт несвоєчасної сплати цих платежів(а.с.8, т.1).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, ст.193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а згідно ч.1 ст.615 цього Кодексу у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання (ч.2 ст.615 ЦК України). Аналогічні положення передбачено ч.1 ст.188, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що право позивача на відмову від договору не суперечить положенням чинного законодавства України та надає йому право на звернення в порядку ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг»для безспірного витребування предмета лізингу від лізингоодержувача.

Згідно з пунктом 3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Оскільки спеціальними нормами про лізинг не передбачений порядок відмови від договору чи його розірвання, місцевий суд прийшов до правильного висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин загальних норм, зокрема, про найм.

Згідно з статтею 782 ЦК України у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору, а згідно ч.3 ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг" також передбачено, що відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Як встановлено судом вище, позивач неодноразово (15.04.2010 р. №182; 06.07.2010 р. №342, а.с.27-28, т.1) надсилав відповідачу попередження про сплату боргу, припинення договору та повернення майна, які залишені без відповіді та задоволення. Наведеним також спростовується покликання скаржника на відсутність письмово направлених повідомлень про припинення дії договору.

З наявних в матеріалах справи вимог вбачається, що об'єкт лізингу на день розгляду справи позивачу не повернутий. Доказів в спростування наведеного скаржником не подано, а судом не встановлено.

З наведеного місцевий суд прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог і в частині зобов»язання про зобов»язання приватного підприємства «ТрастТер» повернути товариству з обмеженою відповідальністю „Компанія В«Лізинговий дімВ» майно -автомобіль МАЗ, д.р. №ВС2664ВМ, номер шасі YЗМ 55160580014855, оскільки таке право на витребування спірного майна у відповідача кореспондується з обов»язком останнього, який передбачено умовами договору та вимогами діючого законодавства.

При цьому, суд виходить з того, що сума належних до сплати лізингових платежів згідно п.4.2 договору складається з суми, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна та платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно. Проте, враховуючи вимоги ч.4 ст.631 ЦК України, згідно якої закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, у лізингоодержувача виникає обов'язок сплачувати згадані лізингові платежі вцілому, тобто з врахуванням частини вартості майна, незважаючи на його повернення лізингодавцю, оскільки така заборгованість виникла до моменту повернення цього майна. Ні діючим законодавством, ні умовами укладеного між сторонами договору не передбачено звільнення лізингоодержувача від сплати частини лізингових платежів, а саме частини вартості майна при поверненні об»єкта лізингу, яке виникло внаслідок неналежного виконання лізингоодержувачем своїх зобов»язань за договором.

Щодо зустрічних позовних вимог приватного підприємства «ТрастТер»до товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий Дім»про визнання частково недійсним п.4.1. договору фінансового лізингу №430/0608 від 01.07.2008 р. щодо обов'язку ПП "Траст Тер" сплачувати лізингові платежі, та п.4.10. договору фінансового лізингу №430/0608 від 01.07.2008 р., як такого, що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, то місцевим судом також правомірно в позові відмовлено, оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено підстав для визнання договору в цій частині недійсним.

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,

постановив:

рішення господарського суду Львівської області від 30.08.2011 року в справі за номером 22/129 - залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємства «ТрастТер»-без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд .

Головуючий -суддя: С. Бойко

Судді: Т. Бонк

ОСОБА_2