Постанова

від 12.10.2011 по справі 2а-7843/11/1270

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 жовтня 2011 року Справа № 2а-7843/11/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Твердохліба Р.С.,

за участю секретаря судового засідання Григоренко-Тумасян А.М.

та

представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 (довіреність від 01.09.2011 б/н),

ОСОБА_2 (довіреність від 01.09.2011 б/н),

від відповідача - ОСОБА_3 (довіреність від 04.01.2011 №1/10),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Спецуніпак» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16 серпня 2011 року №0000762310,

ВСТАНОВИВ:

07 вересня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Спецуніпак» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську в якому позивач просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Ленінської МДПІ у м. Луганську на проведення перевірки від 09 червня 2011 року №1091;

- визнати незаконними дії Ленінської МДПІ у м. Луганську щодо проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ «Спецуніпак», яка оформлена актом від 24 червня 2011 року №414/23/33766286;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16 серпня 2011 року №0000762310.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2011 року позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу Ленінської МДПІ у м. Луганську на проведення перевірки від 09 червня 2011 року №1091 та визнання незаконними дій Ленінської МДПІ у м. Луганську щодо проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ «Спецуніпак», яка оформлена актом від 24 червня 2011 року №414/23/33766286 залишені без розгляду.

В обґрунтування позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 16 серпня 2011 року №0000762310 позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акту про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Спецуніпак» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «ТЕК Транслайн-Л» за період з 01 серпня 2010 року по 31 серпня 2010 року.

Висновки акту від 16 серпня 2011 року №0000762310 обґрунтовані тим, що підприємством ТОВ «Е-Восток Україна» не додержано вимог вимог ч.5 ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215, ст.216 ЦК України, та правочини цього підприємства не направлені на настання реальних наслідків. Крім того, контрагент позивача - ТОВ « ТЕК «Транслайн-Л» не міг придбати у ТОВ «Е-Восток України» товари.

Позивачем зазначено, що ТОВ «Спецуніпак» з ТОВ «Е-Восток Україна» ніяких угод не укладалося, а з ТОВ « ТЕК «Транслайн-Л» був укладений договір про надання транспортних послуг.

Доводи щодо нікчемності правочинів, а саме щодо неможливості здійснення господарських операцій, не можуть бути прийняті до уваги оскільки всі необхідні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій, відображені в податковому обліку ТОВ «Спецуніпак», використані в господарській діяльності, та є такими, що вплинули на зміну активів та зобов'язань позивача. Недоведеність податковим органом порушення позивачем норм податкового законодавства при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення доводить протиправність визначення податкових зобов'язань, і як наслідок цього, безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій. Позивач мав всі встановлені та передбачені законом підстави для формування податкового кредиту.

В судовому засіданні представники позивача підтримали доводи, викладені в адміністративному позові та просили визнати протиправним податкове повідомлення-рішення від 16 серпня 2011 року №0000762310.

Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція у м. Луганську адміністративний позов не визнала, про що подала суду заперечення проти позову від 04 жовтня 2011 року №53652/10. В запереченнях проти адміністративного позову відповідач у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю з таких підстав.

Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську проведена позапланова невиїзна документальна перевірка товариство з обмеженою відповідальністю «Спецуніпак» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «ТЕК Транслайн-Л» (код ЄДРПОУ 36736579) за період з 01 серпня 2010 року по 31 серпня 2010 року.

Проведеною перевіркою відображеного показника за період з 01 серпня 2010 року по 31 серпня 2010 року в сумі 180685,00 грн. на підставі документів, повний перелік яких наведено в п. 2.10 акту перевірки, встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 10.1 Декларацій «придбання (виготовлення, будівництво, спорудження) з податком на додану вартість на митній території України товарів (послуг) та основних фондів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та нульовою ставкою» у сумі 21450,00 грн.

За період з 01 серпня 2010 року по 31 серпня 2010 року основним контрагентом постачальником ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» було ТОВ «Е-Восток Україна».

Згідно отриманої інформації Ленінською МДПІ у м. Луганську 05 листопада 2010 року від ДПА України в Луганській області, ПМ ДПА у м. Києві була призначена почеркознавча експертиза вилучених реєстраційних та звітних документів ТОВ «Е-Восток Україна». В результаті проведення експертизи складено висновок експерта від 07 жовтня 2010 року №259, яким встановлено, що підписи на наданих до експертизи реєстраційних документах та договорах про визнання електронних підписів ТОВ «Е-Восток Україна» виконані не генеральним директором ОСОБА_4, а іншою особою.

Також було отримано відповідь з Державної прикордонної служби України на запит щодо перетину державного кордону України засновника - нерезидента ТОВ «Е-Восток Україна» згідно якої, колишній керівник та співзасновник ТОВ «Е-Восток Україна» ОСОБА_5 не в'їзджав на територію України з вересня 2006 року. Даний факт свідчить про неможливість легітимного призначення збору засновника ТОВ «Е-Восток Україна».

ДПІ у Печерському районі м. Києва 08 грудня 2010 року за №33565/23-1010 направлено до Ленінської МДПІ у м. Луганську акт невиїзної документальної перевірки ТОВ «Е-Восток Україна» від 13 жовтня 2010 року №820/23-10/34478763 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 березня 2008 року по 01 січня 2010 року.

Первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на основі яких ведеться бухгалтерський облік. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. ТОВ «Спецуніпак» на перевірку не надано жодної товарно-транспортної накладної, або копій супроводжувальних документів, або інших документів, що свідчать про транспортування товару (робіт та послуг), які передбачені вимогами діючого законодавства. Таким чином визначити факт передачі товару від продавця до покупця з врахуванням автотранспортних послуг неможливо.

Враховуючи вищевикладене, ТОВ «Спецуніпак» вчинено правочин з придбання автотранспортних послуг у серпні 2010 року на суму податку на додану вартість 21450,00 грн., що не спричинили реального настання правових наслідків та відповідно до вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України є нікчемними. Таким чином. ТОВ «Спецуніпак» завищено податковий кредит у серпні 2010 року на суму 21450,00 грн.

З огляду на вищевикладене, Ленінська МДПІ у м. Луганську вважає правомірним податкове повідомлення-рішення від 16 серпня 2011 року № НОМЕР_1, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 26812,50 грн.

У судовому засіданні представник відповідача проти адміністративного позову заперечував, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_6 України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Спецуніпак» (ідентифікаційний код 33766286) є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Луганської міської ради 03 жовтня 2005 року за №13821020000005929, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 487298 (а.с. 37).

У відповідності до вимог Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (який був чинним до 01 січня 2011 року) товариство з обмеженою відповідальністю «Спецуніпак» зареєстровано платником податку на додану вартість, йому присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість 337662812363, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 13 жовтня 2005 року № 17327553 (а.с. 40).

Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Спецуніпак» (код за ЄДРПОУ 33766386) з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕК Транслайн-Л» (а.с. 15-28).

Згідно висновків акта від 24 червня 2011 року № 414/23/33766286 перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Спецуніпак» по взаємовідносинам з ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податок на додану вартість за серпень 2010 року на суму 21450,00 грн.

Висновок про завищення ТОВ «Спецуніпак» податку на додану вартість за серпень 2010 року в сумі 21450,00 грн. вмотивований тим, що в порушення пункту 3 статті 5 та пункту 1 статті 7 Господарського кодексу України, пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», згідно частини 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України угоди ТОВ «Спецуніпак з ТОВ « ТЕК «Транслайн-Л» є нікчемними.

На підставі акта документальної позапланової невиїзної перевірки від 24 червня 2011 року № 414/23/33766286 Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та абзацом 2 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення від 16 серпня 2011 року № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 26812,50 грн., у тому числі 21450,00 грн. - за основним платежем, 5362,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с. 13).

За результатами судового розгляду справи суд прийшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 16 серпня 2011 року № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 26812,50 грн., у тому числі 21450,00 грн. - за основним платежем, 5362,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), підлягає скасуванню з огляду на нижчевикладене.

На час виникнення спірних правовідносин платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначав Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Згідно із статтею 1 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»:

- податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.6);

- податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7);

- бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (пункт 1.8).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Податкова накладна у відповідності із підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені пунктом 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Згідно із підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то у відповідності із підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, 01 липня 2010 року між ТОВ «Спецуніпак» та ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л», яке має ліцензію Головної державної інспекції на автомобільному транспорті серії АВ №503507 (а.с. 75) та ліцензійну картку серії АА №506401 (а.с. 76), укладений договір транспортного експедирування №3124 на здійснення перевезення вантажу замовника автомобільним транспортом у міжміському та міському сполученні. (а.с. 62-66).

На виконання умов договору від 01 липня 2010 року №3124 ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» надало ТОВ «Спецуніпак» послуги зі здійснення вантажу, що підтверджується рахунком-фактурою №72 від 02 серпня 2010 року (а.с. 74) та податковою накладною від 12 серпня 2010 року № 120826 на суму 128,700,00 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 21450,00 грн. (а.с. 61).

Податкова накладна від 12 серпня 2010 року № 120826 на суму 128,700,00 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 21450,00 грн. включена ТОВ «Сепцуніпак» до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за серпень 2010 року (а.с. 87-114).

Згідно податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року (82-83) до складу податкового кредиту серпня 2010 року згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» ТОВ «Спецуніпак» включено податок на додану вартість в сумі 21450,00 грн. по господарським операціям із ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» (а.с. 85-86).

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позивачем податковий кредит з податку на додану вартість у серпні 2010 року по господарським операціям із ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» сформований із дотриманням вимог підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Щодо доводів відповідача про відсутність у позивача документів, підтверджуючих транспортування товару ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» у серпні 2010 року, суд зазначає, що наявність чи відсутність зазначених документів не впливає на податковий кредит, порядок формування якого визначений статтею 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин).

Фактичне виконання умов договору транспортного експедирування №3124 від 01 липня 2010 року ТОВ «Спецуніпак» із ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» знайшло своє підтвердження в ході судового розгляду справи та підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, товарність операцій за договором від 01 липня 2010 року № 3124 підтверджується актом сдачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) №120826 (а.с. 60), реєстром перевезень за липень-серпень 2010 року (додатків до договору транспортного експедирування №3124 від 01 липня 2010 року) (а.с. 67-73) та копією платіжного доручення про сплату 128700,00 грн. за транспортні послуги, з яких податок на додану вартість складає 21450 грн. (а.с. 77).

Посилання відповідача в обґрунтування заперечень проти позову на те, що контрагент позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕК «Транслайн-Л», та контрагент контрагента позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «Е-Восток Україна», не знаходяться за юридичною адресою та не виконують своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, суд відхиляє через те, що порушення Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» контрагентом позивача та контрагентом контрагента позивача породжує негативні наслідки безпосередньо для контрагента позивача та контрагента контрагента позивача і не може впливати на право позивача на включення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтями 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.

Висновок відповідача щодо нікчемності укладених договорів ґрунтується на тому, що начебто він має протиправний характер та суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок.

Суд вважає висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем договорів з ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» безпідставними з огляду на таке.

Посилання відповідача на нікчемність даних договорів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договір між позивачем та ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» не підпадає під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на нього розповсюджуватись не можуть, оскільки він є звичайним господарським договором, а не таким, що спрямований на порушення публічного порядку.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: «У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. Виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом. Тобто, має місце оспорюваність самого договору та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.

Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов'язковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсним правочину між позивачем та його контрагентом або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочину, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку зі сторони позивача відповідач не довів. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

З огляду на реальний характер господарських операцій з придбання товарів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, суд прийшов до висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит у серпні 2010 року, а у податкового органу відсутні підстави для збільшення ТОВ «Спецуніпак» суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 26812,50 грн., у тому числі 21450,00 грн. - за основним платежем та 5362,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 12 жовтня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 17 жовтня 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити повністю.

Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 16 серпня 2011 року №0000762310 про збільшення товариству з обмеженою відповідальністю «Спецуніпак» (ідентифікаційний код 33766286) суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» в сумі 26812,50 грн. у тому числі за основним платежем 21450,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 5362,50 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Спецуніпак» (ідентифікаційний код 33766286, місцезнаходження: 91031, м. Луганськ, вул. Славянская, 2б) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 17 жовтня 2011 року.

СуддяОСОБА_6