Постанова

від 15.09.2015 по справі 907/584/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2015 р. Справа № 907/584/14

Львівський апеляційний господарський суд,в складі колегії:

головуючого-судді Бойко С. М.

суддів: Бонк Т. Б. Якімець Г. Г.

при секретарі Фіна Н.,

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1 (довіреність від 10.06.2014 року)

від відповідача ОСОБА_2 М.(довіреність від 05.01.2015 року)

від третьої особи ОСОБА_2 М.(довіреність від 05.01.2015 року)

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс"

на рішення господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 року, в складі суддів: головуючого судді - Журавчак Л. С., судді - Мокану В. В., Пригара Л. І. , в справі за № 907/584/14,

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс", м. Київ

до відповідача підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації Інвалідів м. Києва", м. Київ

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "Центр Квітка", м. Київ

про визнання права власності на частку в спільному майні

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 року в справі № 907/584/14 відмовлено в позові товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" до відповідача підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації Інвалідів м. Києва" про визнання права власності на частку в майні та про зобов'язання вчинити певні дії.

Місцевий суд мотивував підставу відмови в позові тим, що право власності, яке виникає на підставі договору, повинно захищатися зобов'язально-правовими способами захисту, а відтак застосування позивачем такого способу захисту як визнання права власності є неможливим.

Враховуючи, що позивачем було виключено договір № 0601/01 від 01.06.03 з підстав заявленого ним позову (а.с. 140-143, Т.1), сплачена сума з призначенням платежу «перерахування коштів на виконання інвестиційної програми, згідно інвестиційного договору № 0601/1 від 01.06.2003» на загальну суму 1 872 000,00 грн. - не підлягає зарахуванню як інвестиційний вклад у реконструкції спірного об'єкту за договором № 7 від 07.05.2004.

Сплата 395 000,00 грн. з призначенням платежу «перерахування коштів у довірче управління, згідно договору № 7 від 07.05.2004» визначена судом як частка у розмірі 9,13 % від реконструйованого об'єкту, проте через сплив строку позовної давності у визнанні права власності в цій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 року в справі № 907/584/14 та постановити нове, яким задоволити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не з'ясував правової природи спірних правовідносин, не застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

У випадку невизнання одним із співвласників права іншого співвласника на частку в праві спільної часткової власності на нерухоме майно, таке право підлягає захисту судом за позовом про визнання права власності на частку в праві спільної часткової власності на підставі вимог п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України. А тому висновок суду першої інстанції про обрання ним неправильного способу захисту порушеного права є неправильним.

При цьому апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності здійснення судового захисту за допомогою норм інституту зобов'язального права, оскільки всі передбачені зобов'язальні способи судового захисту в даних правовідносинах, не призведуть до належного захисту прав позивача та не відновлять його порушених і не визнаних прав, тому, що не відповідають змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам спричиненим цим порушенням.

Щодо початку перебігу та спливу строку позовної давності висновок суду першої інстанції теж є неправильним.

Позивачем стверджується, що з прийняттям постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2013 у справі №5/160-8/41 за позовом ЗАТ «Будівельне управління №1» до підприємства «Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів» про стягнення 197 880,78 грн. через неналежне виконання обов'язку по оплаті за договором №1001/1 від 01.10.2001 про здійснення підрядних робіт з капітального ремонту покрівлі спального корпусу № 2 санаторію «Квітка полонини», виникла можливість визначити кінцеву вартість фактичних витрат по реконструкції спірного об'єкту. Таким чином, обов'язок відповідача щодо визначення частки об'єктивно міг бути виконаний тільки після 15.04.2013.

Також позивач стверджує, що про порушене право він довідався 27.02.2014 після отримання від відповідача листа від 27.02.2014 за вих. № 20 (а.с. 162, Т.1) у якому відповідач з підстав закінчення терміну дії договору № 7 від 07.05.2004 в односторонньому порядку відмовився від виконання інвестиційного договору №7 від 07.05.2004 в частині визначення частки позивача у праві спільної часткової власності на створений в результаті спільної діяльності об'єкт.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні поданої ним апеляційної скарги на рішення господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 року в справі № 907/584/14, рішення господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 року у справі № 907/584/14 залишити без змін.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що станом на момент внесення державним реєстратором відомостей до Реєстру прав власності на об'єкти нерухомого майна на право власності (20.07.2006 р.), позивачем на виконання зобов'язань за інвестиційним договором, перераховано 270 000,00 грн. (із загального об'єму профінансованого ним за цим договором - 395 000,00 грн.), а тому позивач зобов'язань за договором в повному об'ємі не виконав.

Оскільки позивач звернувся до суду за захистом порушених прав у 2014 році, який для позивача сплив 20.07.2010, то ним без поважних причин пропущено строк для звернення до суду. Відповідачем у відповідності до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України заявлено про застосування строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

У відповідності до вимог Податкового кодексу України, а саме п.п. 64.6 та 14.1.139 такий договір підлягав би реєстрації в податкових органах, а облік результатів спільної діяльності мав вестися платником податку, проте ані позивачем, ані відповідачем облік результатів спільної діяльності окремо від обліку господарських результатів власної підприємницької діяльності не вівся. Договір у податкових органах не реєструвався, а тому між сторонами укладено не договір про спільну діяльність.

Щодо обрання позивачем неправильного способу захисту порушеного права, то передумовою для застосування ст.392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права. Особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права.

Представник позивача(апелянт), в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції скасувати та позов задоволити.

Представник відповідача та третьої особи просить рішення господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 року - залишити без змін, в задоволенні скарги відмовити.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та в відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи в судовому засіданні, апеляційний суд вважає, що рішення господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 року в справі № 907/584/14 підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга відповідно частковому задоволенню з наступних підстав.

Апеляційним судом встановлено, що між ТзОВ «Енергополіс» та підприємством «Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва» укладено інвестиційний договір № 7 від 07.05.2004 (а.с. 21-22, Т. 1), за змістом якого сторони зобов'язалися спільно провести реконструкцію об'єкту інвестування, а саме спального корпусу №2 санаторію «Квітка Полонини», що знаходиться за адресою Закарпатська область, Свалявський район, с. Солочин з наступним переданням - ТзОВ «Енергополіс» у власність частки об'єкту інвестування, що пропорційна його частці в загальному об'ємі інвестування (п. 1.1 та 3.1.5 Договору №7 від 07.05.2004).

Остаточна ціна реконструкції визначається після її закінчення шляхом розрахунку фактичної її вартості. Фінансування інвестування позивачем проводиться частково етапами, суми по наступних етапах погоджуються додатково; в разі необхідності його розмір може бути збільшено (п. п. 2.2, 2.4 Договору№7 від 07.05.2004).

Відповідно до п. 2.2 Інвестиційного договору № 7 від 07.05.2004 (з урахуванням змін внесених Додатковою угодою від 30.12.2005) ТзОВ «Енергополіс» (Довіритель) перераховує кошти в управління підприємства «Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва» для подальшого їх інвестування в реконструкцію Санаторію на умовах інвестиційного договору. Етапи фінансування часткового інвестування:

1 етап: 3 квартал 2004 р. - 300 000,00 грн.

2 етап: 4 квартал 2004 р. - 300 000,00 грн.

3етап: 1 квартал 2005 р. - 400 000,00 грн.

4 етап: - 2006 р. - 500 000,00 грн.

Згідно з п. 2.3 Інвестиційного договору №7 від 07.05.2004 - ТзОВ «Енергополіс» (Довіритель) зобов'язується перерахувати визначені в договорі кошти на рахунок підприємства «Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва», а саме п/р 26004031397001 в АКБ «Інтербанк», м. Київ, МФО 300216, код 21677221.

Відповідач зобов'язаний по закінченні спорудження санаторію (об'єкту інвестування) та здачі його в експлуатацію: визначити частку ТОВ "Енергополіс" в реконструкції Санаторію (об'єкту інвестування) пропорційно загальним фактичним витратам на фінансування реконструкції; визначити загальну площу спальних кімнат (номерів для відпочинку), кімнат соціальної сфери обслуговування Санаторію (об'єкту інвестування), тощо, яка відповідає частці фінансування ТОВ "Енергополіс" в загальному обсязі інвестування; передати ТОВ "Енергополіс" у власність вищевказані площі протягом 30 днів з моменту введення Санаторію (об'єкту інвестування) в експлуатацію; надати ТОВ "Енергополіс" усі необхідні документи на ці площі, а також сприяти йому в оформленні права власності на ці площі (п. п. 4.3.1, 4.3.2, 4.3.3, 4.3.4 Договору).

Відповідно до вимог ст. 1130, 1131 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Проаналізувавши зміст договору № 7 від 07.05.2004, що укладався між сторонами, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що між сторонами фактично укладений договір про спільну діяльність. Умови, укладеного між сторонами Договору передбачають вчинення сторонами організаційних, правових та фінансових заходів.

За договором про спільну діяльність учасники розподіляють частку в об'єкті нерухомості. За інвестиційним договором учасники розподіляють прибуток, що отримується в результаті виконання інвестиційної угоди, а також питання залучення інвестицій.

Метою укладеного договору про спільну діяльність є отримання частини приміщень в об'єкті нерухомості у спільну часткову власність (без виділення в натурі).

Факт відсутності реєстрації у податкових органах договору про сумісну діяльність (за відсутності інших належних доказів) не може свідчити про відсутність у сторін за договором про сумісну діяльність наміру (на момент укладання договору) створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. Відповідне може бути підставою для застосування до зобов'язаної сторони податкових санкцій та не впливає на визначення цивільних прав і обов'язків за цим договором.

30.12.2005 між сторонами укладено Додаткову угоду, якою сторони продовжили строк інвестування до 31.12.2006 р. (п.3 Додаткової угоди) (а.с. 23, Т. 1). Відповідно до п. 5 Додаткової угоди до Договору №7 від 07.05.2004, Додаткова угода є невід'ємною частиною Інвестиційного договору №7 від 07.05.2004.

Згідно встановлених обставин по справі, вбачається, що волевиявлення сторін на укладення договору про спільну діяльність було оформлено ще в 2003 році, проте сплата коштів відбулася за укладеним договором №7 від 07.05.2004, що був приведений у відповідність до вимог цивільного законодавства, а тому в певному переліку платіжних доручень позивач помилково зазначав договір №0601/01 від 2003 року. А тому висновок суду першої інстанції, що дані платежі не відносяться до договору №7 від 07.05.2004 є неправильним та спростовано вищевикладеним.

На виконання умов договору № 7 від 07.05.2004 позивач (ТОВ «Енергополіс») здійснив перерахунок коштів на рахунки підприємства «Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва» у розмірі 2 267 000,00 грн., які підтверджуються наступними доказами.

Про перерахування на рахунок відповідача (п/р 26004031397001) з призначенням платежу «перерахування коштів на виконання інвестиційної програми, згідно інвестиційного договору № 0601/1 від 01.06.2003» на загальну суму 1 872 000,00 грн., платіжні доручення: № 59 від 03.06.2004 на суму 55 000,00 грн. (а.с. 36, Т. 1); № 62 від 14.06.2004 на суму 10 000,00 грн. (а.с. 37, Т. 1); № 64 від 22.06.2004 на суму 50 000,00 грн. (а.с. 38, Т. 1); № 71 від 05.07.2004 на суму 20 000,00 грн. (а.с. 39, Т. 1); № 74 від 14.07.2004 на суму 35 000,00 грн. (а.с. 40, Т. 1); № 77 від 26.07.2004 на суму 150 000,00 грн. (а.с. 41, Т. 1); № 86 від 13.08.2004 на суму 10 000,00 грн. (а.с. 42, Т. 1);№ 94 від 07.09.2004 на суму 10 000,00 грн. (а.с. 43, Т. 1); № 96 від 17.09.2004 на суму 5 000,00 грн. (а.с. 44, Т. 1); № 97 від 20.09.2004 на суму 5 000,00 грн. (а.с. 45, Т. 1); № 105 від 30.09.2004 на суму 80 000,00 грн. (а.с. 46, Т. 1); № 110 від 12.10.2004 на суму 50 000,00 грн. (а.с. 47, Т. 1); № 113 від 25.10.2004 на суму 10 000,00 грн. (а.с. 48, Т. 1); № 120 від 01.11.2004 на суму 15 000,00 грн. (а.с. 49, Т. 1); № 122 від 08.11.2004 на суму 10 000,00 грн. (а.с. 50, Т. 1); № 124 від 10.11.2004 на суму 25 000,00 грн. (а.с. 51, Т. 1); № 125 від 11.11.2004 на суму 15 000,00 грн. (а.с. 52, Т. 1); № 133 від 30.11.2004 на суму 57 000,00 грн. (а.с. 53, Т. 1); № 140 від 29.12.2004 на суму 5 000,00 грн. (а.с. 54, Т. 1); № 1 від 12.01.2005 на суму 3 000,00 грн. (а.с. 55, Т. 1); № 3 від 13.01.2005 на суму 7 000,00 грн. (а.с. 56, Т. 1); № 14 від 01.02.2005 на суму 80 000,00 грн. (а.с. 57, Т. 1); № 16 від 10.02.2005 на суму 10 000,00 грн. (а.с. 58, Т. 1); № 17 від 11.02.2005 на суму 10 000,00 грн. (а.с. 59, Т. 1); № 25 від 28.02.2005 на суму 40 000,00 грн. (а.с. 60, Т. 1); № 26 від 01.03.2005 на суму 68 000,00 грн. (а.с. 61, Т. 1); № 27 від 16.03.2005 на суму 10 000,00 грн. (а.с. 62, Т. 1); № 29 від 25.03.2005 на суму 100 000,00 грн. (а.с. 63, Т. 1); № 36 від 01.04.2005 на суму 45 000,00 грн. (а.с. 64, Т. 1); № 37 від 01.04.2005 на суму 45 000,00 грн. (а.с. 65, Т. 1); № 40 від 05.04.2005 на суму 15 000,00 грн. (а.с. 66, Т. 1); № 46 від 19.04.2005 на суму 45 000,00 грн. (а.с. 67, Т. 1); № 49 від 27.04.2005 на суму 45 000,00 грн. (а.с. 68, Т. 1); № 56 від 20.05.2005 на суму 45 000,00 грн. (а.с. 69, Т. 1); № 57 від 24.05.2005 на суму 45 000,00 грн. (а.с. 70, Т. 1); № 58 від 27.05.2005 на суму 10 000,00 грн. (а.с. 71, Т. 1); № 65 від 07.06.2005 на суму 30 000,00 грн. (а.с. 72, Т. 1); № 67 від 10.06.2005 на суму 40 000,00 грн. (а.с. 73, Т. 1); № 70 від 22.06.2005 на суму 15 000,00 грн. (а.с. 74, Т. 1); № 78 від 05.07.2005 на суму 45 000,00 грн. (а.с. 75, Т. 1); № 80 від 07.07.2005 на суму 10 000,00 грн. (а.с. 76, Т. 1); № 82 від 20.07.2005 на суму 35 000,00 грн. (а.с. 77, Т. 1); № 91 від 04.08.2005 на суму 65 000,00 грн. (а.с. 78, Т. 1); № 93 від 09.08.2005 на суму 20 000,00 грн. (а.с. 79, Т. 1); № 94 від 11.08.2005 на суму 25 000,00 грн. (а.с. 80, Т. 1); № 96 від 15.08.2005 на суму 25 000,00 грн. (а.с. 81, Т. 1); № 107 від 31.08.2005 на суму 35 000,00 грн. (а.с. 82, Т. 1); № 108 від 05.09.2005 на суму 20 000,00 грн. (а.с. 83, Т. 1); № 110 від 12.09.2005 на суму 25 000,00 грн. (а.с. 84, Т. 1); № 114 від 30.09.2005 на суму 25 000,00 грн. (а.с. 85, Т. 1); № 128 від 28.10.2005 на суму 20 000,00 грн. (а.с. 86, Т. 1); № 140 від 23.11.2005 на суму 25 000,00 грн. (а.с. 87, Т. 1); № 149 від 14.12.2005 на суму 25 000,00 грн. (а.с. 88, Т. 1); № 151 від 15.12.2005 на суму 25 000,00 грн. (а.с. 89, Т. 1); № 153 від 20.12.2005 на суму 25 000,00 грн. (а.с. 90, Т. 1); № 156 від 28.12.2005 на суму 45 000,00 грн. (а.с. 91, Т. 1); № 163 від 29.12.2005 на суму 10 000,00 грн. (а.с. 92, Т. 1); № 3 від 18.01.2006 на суму 25 000,00 грн. (а.с. 93, Т. 1); № 4 від 23.01.2006 на суму 17 000,00 грн. (а.с. 94, Т. 1).

Про перерахування на рахунок відповідача (р/р 26004026439851) з призначенням платежу «перерахування коштів у довірче управління, згідно договору № 7 від 07.05.2004» на загальну суму 395 000,00 грн. платіжні доручення: № 17 від 27.02.2006 на суму 30 000,00 грн. (а.с. 95, Т. 1); № 26 від 17.03.2006 на суму 35 000,00 грн. (а.с. 96, Т. 1); № 31 від 30.03.2006 на суму 45 000,00 грн. (а.с. 97, Т. 1); № 39 від 13.04.2006 на суму 45 000,00 грн. (а.с. 98, Т. 1); № 43 від 26.04.2006 на суму 45 000,00 грн. (а.с. 99, Т. 1); № 60 від 13.06.2006 на суму 45 000,00 грн. (а.с. 100, Т. 1); № 63 від 29.06.2006 на суму 25 000,00 грн. (а.с. 101, Т. 1); № 94 від 06.10.2006 на суму 30 000,00 грн. (а.с. 102, Т. 1); № 119 від 27.12.2006 на суму 25 000,00 грн. (а.с. 103, Т. 1); № 2 від 25.01.2007 на суму 35 000,00 грн. (а.с. 104, Т. 1); № 14 від 27.02.2007 на суму 35 000,00 грн. (а.с. 105, Т. 1).

Окрім того, матеріали справи містять двосторонній акт звірки розрахунків від 27.06.2013 проведений між позивачем та відповідачем по інвестуванню реконструкції санаторію "Квітка Полонини" спального корпусу №2 (а.с. 32-35, Т.1), в якому сторони зафіксували, що за період з 03.06.04 по 27.02.07 позивачем перераховано відповідачу 2 292 000,00 грн., в т. ч. суму 1 897 000,00 грн. з призначенням платежу «на виконання інвестиційних програм, згідно з інвестиційним договором №0601/1 від 01.06.03», та суму 395 000,00грн. - перерахування коштів у довірче управління, згідно з договором №7 від 07.05.04.

Окрім того, відповідно до п. 1.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 та з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора.

Згідно з п. 32.3 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів з урахуванням положень, встановлених п. 22.6 ст. 22 цього Закону. Відповідальність за відповідність інформації, зазначеної в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється переказ, згідно з п. 33.2 цього Закону, несе платник.

Пунктом 2.9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. N 22 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 р. за № 377/8976, установлено, що банк не має права робити виправлення в розрахунковому документі клієнта, за винятком випадків, обумовлених нормативно-правовими актами НБУ, які можуть стосуватися, зокрема, зміни з ініціативи банку платника номера рахунка платника, назви та коду банку платника, при частковому виконанні платіжної вимоги.

Відповідно до статті 6 Указу Президента України від 16.03.95 № 227 «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» підприємства незалежно від форми власності мають повертати в 5-денний термін платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти(постанова Верховного Суду України від 16.09.2014 у справі № 3-90гс14. )

Таким чином, факт неповернення відповідачем перерахованих сум з призначенням платежу «перерахування коштів на виконання інвестиційної програми, згідно інвестиційного договору № 0601/1 від 01.06.2003» та підписання акту звірки розрахунків від 27.06.2013 (а.с. 32-35, Т.1), апеляційний суд, в сукупності з іншими встановленими обставинами по справі розцінює як факт належного виконання позивачем зобов'язань за укладеним договором №7 від 07.05.2004, що і є підставою для визнання права власності на частку в об'єкті нерухомості.

З цих підстав висновок суду першої інстанції, що кошти перераховані позивачем на рахунок відповідача в сумі 1 872 000,00 грн. не відносяться до договірних відносин сторін (за договором №7 від 07.05.04 р.) не знайшло підтвердження в судовому засіданні, суперечить встановленим обставинам по справі та є помилковим.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона(боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони(кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а

кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11

цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності,

розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 3, 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.

Положеннями цієї статті закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, тобто право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.

За договором про спільну діяльність (учасники) беруть зобов'язання об'єднати вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (стаття 1132 ЦК України).

Спільна діяльність учасників передбачає здійснення дій із внесення вкладів та виконання обов'язків, які випливають з укладеного договору.

Спільне майно товариства утворюється шляхом внесення вкладів учасників, а також за рахунок майна, отриманого в результаті спільної діяльності.

У праві власності на спільне майно кожен з учасників має частку, величина якої відповідає розміру його вкладу, якщо інше не передбачено договором.

ОСОБА_2 майна, що є у спільній частковій власності учасників простого товариства, і спільних прав вимоги, які виникли в них, здійснюється в порядку, установленому ЦК України.

За укладеним договором про спільну діяльність за №7 від 07.05.2004 між його учасниками (сторонами по справі) виникли відносини спільної часткової власності, в якій кожному з учасників згідно з умовами договору простого товариства належить частина майна пропорційна їх вкладам.

Оскільки позивачем виконано всі умови договору про спільну діяльність, він є титульним володільцем предмета договору, тому невиконання відповідачем зобов'язання щодо визначення частки ТОВ "Енергополіс" в реконструкції санаторію (об'єкту інвестування) пропорційно загальним фактичним витратам на фінансування реконструкції; визначення загальної площі спальних кімнат (номерів для відпочинку), кімнат соціальної сфери обслуговування санаторію (об'єкту інвестування), тощо, яка відповідає частці фінансування ТОВ "Енергополіс" в загальному обсязі інвестування; передачі ТОВ "Енергополіс" у власність вищевказаних площ протягом 30 днів з моменту введення Санаторію (об'єкту інвестування) в експлуатацію; наданню ТОВ "Енергополіс" усіх необхідних документів на ці площі, а також сприяння йому в оформленні права власності на ці площі, що свідчить про невиконання обов'язків відповідача, які визначені згідно укладеного Договору, а саме в п. 4.3 (зокрема, п.п. 4.3.1, 4.3.2, 4.3.3, 4.3.4), порушують права іншого учасника договору (співвласника майна), які підлягають захисту.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у справі за №6-104цс13 (постанова Верховного Суду України від 18.12.2013 у справі за № 6-104цс13) зазначено, що відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.

Згідно зі статтею 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.

Для майнових вкладів учасників договору, а також майна, яке буде створене (придбане) внаслідок їхньої спільної діяльності, встановлюється правовий режим спільної часткової власності.

ОСОБА_2 майна, що є у спільній частковій власності учасників простого товариства, і спільних прав вимоги, які виникли в них, здійснюється в порядку, установленому ЦК України.

Оскільки позивачем повністю проведено оплату за договором, то він є власником частки пропорційної до внесених коштів (вкладу) від остаточної вартості реконструйованого об'єкта. Враховуючи, що згідно з Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на час державної реєстрації, а саме 15.04.2013, вартість об'єкта становила 4 328 636,00 грн., а також те, що документально підтверджено внесення позивачем коштів у розмірі 2 267 000,00 грн.:

1) 4 328 636,00 грн. / 2 267 000,00 грн. = 1,90941156

2) 100% / 1,90941156= 52,372156 %

Таким чином, частка позивача становить 52,37 %.

За змістом позовних вимог (а.с. 140-143, Т.1; 163-164, Т.3) вбачається, що позивачем заявлено про визнання права власності на частку 53,72, в спальному корпусі «В», санаторію «Квітка Полонини»,будинок,1-а без виділення частки в натурі. Та ним здійснено грошовий вклад за укладеним договором в сумі 2 292 000,00 грн., проте згідно вище перерахованих платіжних документів, апеляційним судом встановлено сума 2 267 000,00 грн., що складе частку в розмірі 52,37%. А тому в частині різниці між заявленою часткою та фактично встановленою позовні вимоги підлягають відмові, а саме в розмірі 1,35%.

Предметом позову згідно уточнених позовних вимог (а.с. 140-143, Т.1) є визнання за ТзОВ «Енергополіс» права власності на частку в об'єкті інвестування без виділення в натурі. У постанові Верховного Суду України від 3 квітня 2013 р. у справі № 6-12цс13 зроблено висновок: «Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі».

Підставою позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) є договір № 7 від 07.05.2004.

За змістом ст. 328 ЦК України, підставою право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

В цьому спорі апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції не з'ясував підстави та предмет позову, а відтак неправильно встановив, що зобов'язання виконати умови договору № 7 від 07.05.2004 є однією з підстав позову.

Помилково суд першої інстанції зазначив, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права відповідно до ст.16 ЦК України. Також помилково зазначив, що до даних правовідносин не застосовується зобов'язально-правові способи захисту порушеного права та не врахував, що відсутня матеріально-правова вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, де і не застосовують зобов'язально-правові способи захисту.

Апеляційним судом також встановлено, що 15.04.2013 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТзОВ «Центр Квітка»(третьою особою) (номер запису 694296) зареєстровано право власності на нерухоме майно (спальний корпус «В», загальною площею 2 399,3 кв.м.), розташоване за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій «Квітка полонини», будинок 1 «а», вартість якого становить 4 328 636,00 грн.

Проте, перехід права власності на спірне майно до третьої особи в силу ст. 328 ЦК України не змінює підстав правомірності набуття позивачем права спільної часткової власності.

Таким чином, з вибуттям об'єкта нерухомості, створеного в результаті договору про спільну діяльність, з володіння власника порушуються права цього власника, які підлягають захисту шляхом визнання за ним права власності на майно, яке було утворено внаслідок належного виконання умов договору позивачем .

Проте, вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння позивачем - не заявлялися, а тому безпідставним є клопотання позивача про заміну процесуального становища з третьої особи на відповідача. Дане клопотання позивача в суді апеляційної інстанції відхилено як безпідставне.

Так, з державного акту серія ЗК № 015438, встановлено, що земельна ділянка, на якій розміщені спірні об'єкти нерухомості, перебуває у власності відповідача та використовується за цільовим призначенням.

Верховний Суд України в постанові від 22 квітня 2015 року в справі № 6-48 цс15, зробив правовий висновок, згідно з яким відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Апеляційним судом встановлено, що позивач дізнався про порушення свого права лише 27.02.2014 після отримання від відповідача листа від 27.02.2014 за вих.. № 20 (а.с. 162, Т.1) у якому відповідачем з підстав закінчення терміну дії договору № 7 від 07.05.2004 в односторонньому порядку відмовлено у виділенні частки за інвестиційним договором №7 від 07.05.2004, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності.

На момент отримання вказаного листа від 27.02.2014 за вих.. № 20 (а.с. 162, Т.1) відповідачем за розподільчим балансом від 22.02.2013 (а.с. 45-7, Т.3) та актом приймання передачі від 09.04.2013 (а.с. 48, Т.3) було передано спірний об'єкт третій особі - ТОВ «Центр Квітка» за яким 15.04.2013 зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису 694296). Факт проведення звірки взаєморозрахунків від 27.06.2013 (а.с. 32-35, Т. 1) свідчить про те, що позивач не знав про порушення свого права.

Таким чином, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що моментом з якого позивач міг дізнатись про порушення своїх прав невиконанням обов'язків передбачених п. 4.3 Договору № 7 від 07.05.2004 та сформулювати позовні вимоги є 27.02.2014.

Відтак, перебіг строку позовної давності триває з 27.02.2014 по 27.02.2017, а тому строк позовної давності позивачем не пропущений.

Стаття 32 ГПК України визначає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

З урахуванням вищенаведеного, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, оскільки позивач просив визнати за ним право спільної власності на а апеляційним судом встановлено, що йому належить .

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

За подання позову до господарського суду першої інстанції ТОВ «Енергополіс» було сплачено судовий збір у розмірі: 45 840,00 грн. згідно платіжного доручення № 51 від 04.06.2014 (а.с. 16, Т.1), 1 218,00 грн. згідно платіжного доручення № 52 від 04.06.2014 (а.с. 17, Т.1). За подання апеляційної скарги до апеляційного господарського суду ТОВ «Енергополіс» було сплачено судовий збір у розмірі: 22 920,00 грн. згідно платіжного доручення № 205 від 25.06.2015, 609,00 грн. згідно платіжного доручення № 204 від 25.06.2015. Отже, загалом позивачем було сплачено 45 840,00 грн. + 1 218,00 грн. + 22 920,00 грн. + 609,00 грн. = 70 587,00 грн. судового збору.

Апеляційний суд провів розрахунки, що стосуються відшкодування витрат по сплаті судового збору:

2 267 000,00 грн. * 2% = 45 340 грн. (відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в суд першої інстанції, пропорційні задоволеним вимогам)

2 267 000,00 грн. * 1% = 22 670 грн. (відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в суд апеляційної інстанції, пропорційні задоволеним вимогам)

Загалом підлягає відшкодуванню: 45 340 грн. + 22 670 грн. = 68 010 грн.

Керуючись ст.ст.101, 102, 103, 105 ГПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу ТОВ «Енергополіс» - задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 року у справі № 907/584/14 про відмову в задоволенні позову в частині визнання права власності на частку в об'єкті інвестування в розмірі 53,72 % - скасувати.

3. В цій частині прийняти нове рішення, яким позов товариства з обмеженою відповідальністю «Енергополіс» до Підприємства «Центр соціально-трудової реабілітації Інвалідів м. Києва» про визнання права власності на частку в об'єкті інвестування в розмірі 53,72 % - задоволити частково.

4. Визнати за товариством з обмеженою відповідальністю «Енергополіс» право власності на частину об'єкту інвестування (спальний корпус «В», загальною площею 2399,3 кв. м., розташоване за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій «Квітка полонини», будинок 1 «а») у розмірі 52,37 % без виділення в натурі.

5. В решті рішення господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 року в справі № 907/584/14 - залишити без змін.

6. Стягнути з Підприємства «Центр соціально-трудової реабілітації Інвалідів м. Києва» (ЄРДПОУ 30382690, вул. Боженко 86-Б, м. Київ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Енергополіс» (ЄРДПОУ 24583354, вул. Гарматна 39-В, м. Київ) у відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 68 010,00 грн. (шістдесят вісім тисяч десять гривень нуль копійок).

7. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ в порядку ст.. 116 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено 18.09.2015 року.

Головуючий суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т. Б.

ОСОБА_3