Постанова

від 22.12.2015 по справі 907/584/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2015 року Справа № 907/584/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіМалетича М.М., суддів:Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр Квітка" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 року у справі№ 907/584/14 господарського суду Закарпатської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" доПідприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр Квітка" провизнання права власності на нерухоме майно за участю представників сторін:

позивача: Походзяєв С.О.,

відповідача: не з'явився,

третьої особи: Мальована В.А.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовом до Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва", в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 03.07.2014 року, просить суд:

- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" право власності на частину об'єкту інвестування, а саме: 53, 72 процента спального корпусу "В", загальною площею 2399, 3 кв.м., розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка Полонини", будинок 1 "а", без виділення цієї частки в натурі;

- зобов'язати підприємство "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва" виконати інвестиційний договір № 7 від 07.05.2004 року (про інвестування у нежитлове будівництво) та передати у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" 53, 72 процента спального корпусу "В", загальною площею 2399, 3 кв.м., розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка Полонини", будинок 1 "а", без виділення цієї частки в натурі.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 у справі № 907/584/14 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 у справі №907/584/14 рішення господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 скасовано частково в частині відмови у задоволенні позову про визнання права власності на частку в об'єкті інвестування в розмірі 53,72 %. В цій частині прийнято нове рішення, яким позов товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" до Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації Інвалідів м. Києва" про визнання права власності на частку в об'єкті інвестування в розмірі 53,72 % задоволено частково. Визнано за товариством з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" право власності на частину об'єкту інвестування (спальний корпус "В", загальною площею 2399,3 кв. м., розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка полонини", будинок 1 "а") у розмірі 52,37 % без виділення в натурі. В іншій частині рішення залишено без змін. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 68 010 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ТОВ "Центр Квітка" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі..

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що між ТзОВ "Енергополіс" та підприємством "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва" укладено інвестиційний договір № 7 від 07.05.2004, за змістом якого сторони зобов'язалися спільно провести реконструкцію об'єкту інвестування, а саме спального корпусу №2 санаторію "Квітка Полонини", що знаходиться за адресою Закарпатська область, Свалявський район, с. Солочин з наступним переданням ТзОВ "Енергополіс" у власність частки об'єкту інвестування, що пропорційна його частці в загальному об'ємі інвестування (п. 1.1 та 3.1.5 Договору №7 від 07.05.2004).

Остаточна ціна реконструкції визначається після її закінчення шляхом розрахунку фактичної її вартості. Фінансування інвестування позивачем проводиться частково етапами, суми по наступних етапах погоджуються додатково; в разі необхідності його розмір може бути збільшено (п. п. 2.2, 2.4 Договору№7 від 07.05.2004).

Відповідно до п. 2.2 Інвестиційного договору № 7 від 07.05.2004 (з урахуванням змін внесених Додатковою угодою від 30.12.2005) ТзОВ "Енергополіс" (Довіритель) перераховує кошти в управління підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва" для подальшого їх інвестування в реконструкцію Санаторію на умовах інвестиційного договору. Етапи фінансування часткового інвестування:

1 етап: 3 квартал 2004 р. - 300 000,00 грн.

2 етап: 4 квартал 2004 р. - 300 000,00 грн.

3етап: 1 квартал 2005 р. - 400 000,00 грн.

4 етап: - 2006 р. - 500 000,00 грн.

Згідно з п. 2.3 Інвестиційного договору №7 від 07.05.2004 - ТзОВ "Енергополіс" (Довіритель) зобов'язується перерахувати визначені в договорі кошти на рахунок підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва", а саме п/р 26004031397001 в АКБ "Інтербанк", м. Київ, МФО 300216, код 21677221.

Відповідач зобов'язаний по закінченні спорудження санаторію (об'єкту інвестування) та здачі його в експлуатацію: визначити частку ТОВ "Енергополіс" в реконструкції Санаторію (об'єкту інвестування) пропорційно загальним фактичним витратам на фінансування реконструкції; визначити загальну площу спальних кімнат (номерів для відпочинку), кімнат соціальної сфери обслуговування Санаторію (об'єкту інвестування), тощо, яка відповідає частці фінансування ТОВ "Енергополіс" в загальному обсязі інвестування; передати ТОВ "Енергополіс" у власність вищевказані площі протягом 30 днів з моменту введення Санаторію (об'єкту інвестування) в експлуатацію; надати ТОВ "Енергополіс" усі необхідні документи на ці площі, а також сприяти йому в оформленні права власності на ці площі (п. п. 4.3.1, 4.3.2, 4.3.3, 4.3.4 Договору).

Апеляційний господарський суд, проаналізувавши зміст договору № 7 від 07.05.2004, прийшов до вірного висновку, що за своєю правовою природою сторонами фактично укладений договір про спільну діяльність, умови якого передбачають вчинення сторонами організаційних, правових та фінансових заходів.

Так, відповідно до вимог ст.ст. 1130, 1131 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

При цьому за договором про спільну діяльність учасники розподіляють частку в об'єкті нерухомості. За інвестиційним договором учасники розподіляють прибуток, що отримується в результаті виконання інвестиційної угоди, а також питання залучення інвестицій.Метою укладеного договору про спільну діяльність є отримання частини приміщень в об'єкті нерухомості у спільну часткову власність (без виділення в натурі).

30.12.2005 між сторонами укладено Додаткову угоду, якою сторони продовжили строк інвестування до 31.12.2006 (п.3 Додаткової угоди).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №7 від 07.05.2004 позивач здійснив перерахування грошових коштів на рахунки підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва" у загальному розмірі 2 267 000,00 грн., що підтверджуються платіжними дорученнями, які є в матеріалах даної справи.

При цьому у платіжних дорученнях на загальну суму 1 872 000 грн позивач, як на підставу перерахування коштів, посилається не на договір №7 від 07.05.2004, а на договір №0601/1 від 01.06.2003. Апеляційний суд правильно зазначив, що фактично сплата коштів відбувалась за укладеним договором №7 від 07.05.2004, інших договорів інвестування сторони не укладали.

Зазначене підтверджено наявним у матеріалах справи двостороннім актом звірки розрахунків від 27.06.2013, проведений між позивачем та відповідачем, по інвестуванню реконструкції санаторію "Квітка Полонини" спального корпусу №2 (а.с. 32-35, Т.1), в якому сторони зафіксували, що за період з 03.06.04 по 27.02.07 позивачем перераховано відповідачу 2 292 000,00 грн., в т. ч. суму 1 897 000,00 грн. з призначенням платежу "на виконання інвестиційних програм, згідно з інвестиційним договором №0601/1 від 01.06.03", та суму 395 000,00грн. - перерахування коштів у довірче управління, згідно з договором №7 від 07.05.04.

Колегія суддів також вважає, що апеляційний господарський суд зробив правомірний та обґрунтований висновок про те, що факт неповернення відповідачем перерахованих сум з призначенням платежу "перерахування коштів на виконання інвестиційної програми, згідно інвестиційного договору № 0601/1 від 01.06.2003" та підписання акту звірки розрахунків від 27.06.2013 розцінюється як факт належного виконання позивачем зобов'язань за укладеним договором №7 від 07.05.2004 та є підставою для визнання права власності на частку в об'єкті нерухомості.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.

Положеннями цієї статті закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, тобто право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.

За договором про спільну діяльність сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (стаття 1132 ЦК України).

Спільна діяльність учасників передбачає здійснення дій із внесення вкладів та виконання обов'язків, які випливають з укладеного договору.

Спільне майно товариства утворюється шляхом внесення вкладів учасників, а також за рахунок майна, отриманого в результаті спільної діяльності.

У праві власності на спільне майно кожен з учасників має частку, величина якої відповідає розміру його вкладу, якщо інше не передбачено договором.

Поділ майна, що є у спільній частковій власності учасників простого товариства, і спільних прав вимоги, які виникли в них, здійснюється в порядку, установленому ЦК України.

За укладеним договором про спільну діяльність за №7 від 07.05.2004 між його учасниками (сторонами по справі) виникли відносини спільної часткової власності, в якій кожному з учасників згідно з умовами договору простого товариства належить частина майна пропорційна їх вкладам.

Оскільки позивачем виконано всі умови договору про спільну діяльність, він є титульним володільцем предмета договору, тому невиконання відповідачем зобов'язання щодо визначення частки ТОВ "Енергополіс" в реконструкції санаторію (об'єкту інвестування) пропорційно загальним фактичним витратам на фінансування реконструкції; визначення загальної площі спальних кімнат (номерів для відпочинку), кімнат соціальної сфери обслуговування санаторію (об'єкту інвестування), тощо, яка відповідає частці фінансування ТОВ "Енергополіс" в загальному обсязі інвестування; передачі ТОВ "Енергополіс" у власність вищевказаних площ протягом 30 днів з моменту введення Санаторію (об'єкту інвестування) в експлуатацію; наданню ТОВ "Енергополіс" усіх необхідних документів на ці площі, а також сприяння йому в оформленні права власності на ці площі, що свідчить про невиконання обов'язків відповідача , які визначені згідно укладеного Договору, а саме в п. 4.3 (зокрема, п.п. 4.3.1, 4.3.2, 4.3.3, 4.3.4) та порушують права іншого учасника договору (співвласника майна), які підлягають захисту.

Таким чином, зазначені факти спростовують висновки місцевого господарського суду про те, що позивач не вірно обрав спосіб захисту, який передбачений ст. 16 ЦК України, свого порушеного права. Також місцевий суд помилково зазначив, що до даних правовідносин не застосовується зобов'язально-правові способи захисту порушеного права та не врахував, що відсутня матеріально-правова вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Згідно зі статтею 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Для майнових вкладів учасників договору, а також майна, яке буде створене (придбане) внаслідок їхньої спільної діяльності, встановлюється правовий режим спільної часткової власності. Поділ майна, що є у спільній частковій власності учасників простого товариства, і спільних прав вимоги, які виникли в них, здійснюється в порядку, установленому ЦК України.

Оскільки було встановлено, що позивачем повністю проведено оплату за договором, то він є власником частки, пропорційної до внесених коштів (вкладу) від остаточної вартості реконструйованого об'єкта.

Апеляційним судом також встановлено, що 15.04.2013 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТзОВ "Центр Квітка"(третьою особою) (номер запису 694296) зареєстровано право власності на нерухоме майно (спальний корпус "В", загальною площею 2 399,3 кв.м.), розташоване за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка полонини", будинок 1 "а", вартість якого становить 4 328 636,00 грн. Проте, перехід права власності на спірне майно до третьої особи в силу ст. 328 ЦК України не змінює підстав правомірності набуття позивачем права спільної часткової власності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що з вибуттям об'єкта нерухомості, створеного в результаті договору про спільну діяльність, з володіння власника порушуються права цього власника, які підлягають захисту шляхом визнання за ним права власності на майно, яке було утворено внаслідок належного виконання умов договору позивачем .

Враховуючи, що згідно з Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на час державної реєстрації, а саме 15.04.2013, вартість об'єкта становила 4 328 636,00 грн., а також те, що документально підтверджено внесення позивачем коштів у розмірі 2 267 000,00 грн., судом апеляційної інстанції було вірно визначена частка позивача , яка становить 52,37 %, та правомірно відмовлено в частині різниці (1,35 %) між заявленою позивачем часткою (53,72 %) та фактично встановленою судом (52,37%).

Що стосується строку позовної давності колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Апеляційним судом вірно встановлено, що позивач дізнався про порушення свого права лише 27.02.2014 після отримання від відповідача листа від 27.02.2014 за вих.. № 20 (а.с. 162, Т.1), у якому відповідачем з підстав закінчення терміну дії договору № 7 від 07.05.2004 в односторонньому порядку відмовлено у виділенні частки за інвестиційним договором №7 від 07.05.2004, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності. На момент отримання вказаного листа від 27.02.2014 за вих.. № 20 (а.с. 162, Т.1) відповідачем за розподільчим балансом від 22.02.2013 (а.с. 45-7, Т.3) та актом приймання передачі від 09.04.2013 (а.с. 48, Т.3) було передано спірний об'єкт третій особі - ТОВ "Центр Квітка" за яким 15.04.2013 зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису 694296). Факт проведення звірки взаєморозрахунків від 27.06.2013 (а.с. 32-35, Т. 1) свідчить про те, що позивач не знав про порушення свого права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд прийшов до правильного висновку, що моментом, з якого позивач міг дізнатись про порушення своїх прав невиконанням обов'язків, передбачених п. 4.3 Договору № 7 від 07.05.2004, є 27.02.2014 , відтак, перебіг строку позовної давності починається з цієї дати, отже строк позовної давності позивачем не був пропущений.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги були предметом розгляду попередніх судових інстанцій, їм надана належна правова оцінка, вони не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 15.0.2015, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Квітка" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 у справі № 907/584/14 - без змін.

Головуючий М. Малетич Судді: К. Круглікова О. Мамонтова