Рішення

від 23.09.2015 по справі 36/5005/1772/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.09.15 Справа № 36/5005/1772/2012

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Юридичне бюро ОСОБА_1", м. Дніпропетровськ

до товариства з обмеженою відповідальністю "БаДМ", м. Дніпропетровськ

про стягнення 1 012 103,86 грн.

Суддя Соловйова А.Є.

Секретар судового засідання Гаркуша К.О.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, керівник, наказ №3 від 05.02.2013

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність б/н від 03.08.2015

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридичне бюро ОСОБА_1" звернулося (надалі - Позивач) до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "БаДМ" (надалі - Відповідач) про стягнення 342 720, 00 грн.

Позивач в обґрунтування позову посилається на наявність договору про відступлення права вимоги від 20.12.2011, відповідно до якого адвокат ОСОБА_1 (кредитор за договором на надання правової допомоги від 15.06.2010) передав позивачу права вимоги боргу за договором про надання правової допомоги від 15.06.2010, який він уклав з відповідачем.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.02.2012 порушено провадження у справі, позовна заява прийнята до розгляду.

10.04.2012 Відповідач заявив клопотання про зупинення провадження у справі №36/5005/1772/2012 до прийняття Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська остаточного рішення у справі №2/0417/3584/2012 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "БаДМ" до ОСОБА_1 про визнання договору про надання правової допомоги від 15.06.2010 недійсним.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2012 провадження у справі №36/5005/1772/2012 зупинено до прийняття рішення Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська у цивільній справі №2/0417/3584/2012 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "БаДМ" до ОСОБА_1 про визнання договору про надання правової допомоги від 15.06.2010 недійсним.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2015 провадження у справі №36/5005/1772/2012 поновлено, справа призначена до розгляду в засіданні.

Позивач в судовому засіданні, що відбулось 27.08.2015 надав позовну заяву б/н від 25.08.2015 про стягнення боргу з врахуванням збільшення позовних вимог, відповідно до якої позовні вимоги збільшені до 1 012 103,86 грн.

11.09.2015 в судовому засіданні Позивач надав докази направлення позовної заяви б/н від 25.08.2015 про стягнення боргу з врахуванням збільшення позовних вимог, з доданими до неї документами, на адресу Відповідача. Враховуючи викладене, позовна заява б/н від 25.08.2015 про стягнення боргу з врахуванням збільшення позовних вимог прийнята судом до розгляду.

Позивач підтримав позовні вимоги, з урахуванням збільшення позовних вимог.

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні 23.09.2015 оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника Позивача та представника Відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

15.06.2010 між товариством з обмеженою відповідальністю "БаДМ" (далі-Клієнт) та ОСОБА_1 (далі-Адвокат) був укладений Договір про надання правової допомоги (далі-Договір), відповідно до пункту 1.1 якого Клієнт доручає, а Адвокат зобов’язується здійснити від імені та за рахунок Клієнта відповідні юридичні дії.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що Клієнт зобов’язується виплатити гонорар, додаткову винагороду, компенсації та компенсувати фактичні витрати Адвоката, пов’язані з виконання доручення в розмірі та на умовах, визначених в Договорі.

Згідно з пунктом 2.2.1 Договору, Клієнт зобов’язаний сплатити гонорар в розмірі 20 000,00 грн. в місяць та компенсувати витрати Адвоката, пов’язані з виконання доручення.

Відповідно до пункту 4.1 Договору, він вступає в силу з дати його укладення, вказаної на першій сторінці та діє до 31.12.2011, але в будь-якому випадку - до виконання сторонами всіх зобов’язань за Договором.

31.08.2011 сторони підписали ОСОБА_3 прийняття виконаних робіт, відповідно до якого Відповідач прийняв виконані послуги за період з 15.06.2010 по 31.08.2011 на суму 290 000,00 грн., які підлягає виплаті не пізніше 05.09.2011.

Крім того, вказаним ОСОБА_3 сторони дійшли згоди припинити дію Договору достроково.

В подальшому, 20.12.2012 між ОСОБА_1 (далі-Первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Юридичне бюро ОСОБА_1" (далі-Новий кредитор) був укладений Договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого Первісний кредитор відступив, а Новий кредитор набув право вимоги, належне первісному кредитору у відповідності з Договором про надання юридичної допомоги від 15.06.2010 (далі-Основний договір), укладеного між Первісним кредитором та ТОВ "БаДМ" (далі-Боржник) (п. 1.1 Договору про відступлення права вимоги).

Відповідно до пункту 1.2 Договору про відступлення права вимоги, Новий кредитом одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника сплати грошових коштів у вигляді суми основного боргу розмірі 290 000,00 грн.., визначеної в ОСОБА_3 виконаних робіт між Первісним кредитором та Боржником від 31.08.2011 щодо виконання Основного договору, а також пені, збитків від інфляції, відсотків за користування чужими грошовими коштами, які мав право отримати Первісний кредитор в разі невиконання зобов’язань за Основним договором від Боржника.

Пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, Позивач обґрунтовано просить суд стягнути з Відповідача заборгованість, яка виникла у останнього внаслідок невиконання умов Договору про надання правової допомоги в розмірі 290 000,00 грн., яка підтверджується ОСОБА_3 приймання виконаних робіт.

Розглядаючи вказані позовні вимоги необхідно вказати на наступне.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Стаття 193 ГК України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Нормами статті 530 Цивільного кодексу України, встановлено що, якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Стаття 598 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, невиконання зобов’язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання, є порушенням зобов’язання.

Формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення. (Стаття 28 Правил адвокатської етики).

Документом, що підтверджує надання адвокатом послуг клієнту, для об’єктивного визначення розміру суми, що підлягає стягненню - є акт виконаних робіт (послуг).

Виходячи з викладеного, оскільки господарським судом встановлено, що Відповідачем допущено порушення строків здійснення розрахунку за надані послуги, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 290 000,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з пунктом 5.3 Договору про надання правової допомоги, за порушення строків виплати гонорару та компенсації витрат, пов’язаних з виконанням доручення, Клієнт сплачує Адвокату пеню з розрахунку 1% від загальної суми заборгованості за кожен день порушення зобов’язань, а також 24% річних за користування чужими грошовими коштами.

Згідно з статтею 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

В зв'язку з порушенням Відповідачем строків оплати за виконані роботи, Позивач нарахував 24% річних за користування чужими грошовими коштами в сумі 282 595,00 грн. за загальний період прострочення з 06.09.2011 по 27.08.2015, які розраховані невірно, оскільки в періоді нарахування, визначеному Позивачем (06.09.2011-27.08.2015) 1451 день, в той час, як Позивачем зазначено, що в даному періоді 1482 дні, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково - в сумі 276 493,15 грн., та інфляційні втрати в сумі 178 640,00 грн. за загальний період прострочення вересень 2011 року - червень 2015 року, які розраховані невірно, однак є меншими ніж інфляційні втрати, розраховані судом (223 069,22 грн.), отже підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивач нарахував 260 868,86 грн. - пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за загальний період прострочення з 06.08.2011 по 27.08.2015, яка розрахована невірно.

Розмір пені, за вказаний період прострочення, згідно з розрахунку суду, становить суму в розмірі 258 623,49 коп., яка і підлягає задоволенню.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

В силу п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п.6 ст.231 Господарського кодексу України).

Положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розмір пені, за вказаний період прострочення, згідно з розрахунку суду, становить суму в розмірі 258 623,49 коп., яка і підлягає задоволенню.

Враховуючи, що Позивачем доведено шляхом надання належних доказів, що Відповідачем допущено порушення строків оплати за виконані роботи, перевіривши здійснений Позивачем розрахунок пені, 24% річних та інфляційних втрат, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме підлягають стягненню 290 000,00 грн. - основного боргу, 258 623,49 грн. - пені, 276 493,15 грн. - 24% річних за користування чужими грошовими коштами, 178 640,00 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Посилання Відповідача у своїх запереченням на обставини, якими він обґрунтовує необхідність відмови в задоволенні позовних вимог не заслуговують на увагу, оскільки вони не доведені належними способами захисту та спростовуються матеріалами справи. До того ж, підстави, з якими суд пов'язує необґрунтованість заперечень Відповідача, викладені в письмових поясненнях, наданих Позивачем в судовому засіданні 23.09.2015.

Крім того, при поданні позовних матеріалів до суду, Позивачем відповідно до квитанції №28959.35.3 від 23.02.2012 (т. 1 а.с.9) та квитанції №0.0.427432607.1 від 27.08.2015 (т. 2 а.с. 94) сплачена сума судового збору у розмірі 20 242,10 грн.

У зв'язку з прийняттям Верховною ОСОБА_2 України Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI, який набрав чинності 01.11.2011р. (п. 1 ст. 10 Закону), розмір ставок судового збору встановлено виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

В п.п. 1 та 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону визначений розмір ставки судового збору, а саме за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір ставки судового збору складає 2 відсотки від ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону), а за подання заяви немайнового характеру в 1 розмірі мінімальної заробітної плати (п.п. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону).

Отже відповідно до вказаних вище вимог, Позивач повинен був сплатити суму судового збору у розмірі не менше 2 відсотків ціни позовну, тобто у сумі 20 242,08 грн.

Стаття 7 Закону України "Про судовий збір" встановлює підстави повернення судового збору яким відповідно до п.п.1 п.1 вказаної статті, повернення судового збору відбувається у разі внесення його в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином різниця переплати Позивачем судового збору при подачі позову становить суму у розмірі 0,02 грн., яка підлягає поверненню з державного бюджету України за ухвалою суду.

Керуючись ст.ст.1, 33, 43, 44, 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "БаДМ" (49005, м. Дніпропетровськ, вул. Панікахи, 2, ЄДРПОУ 31816235) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Юридичне Бюро ОСОБА_1" (49000, АДРЕСА_1, ЄДРПОУ 37988642) 290 000,00 грн. - основного боргу, 258 623,49 грн. - пені, 276 493,15 грн. - 24% річних за користування чужими грошовими коштами, 178 640,00 грн. - інфляційних втрат, 20 075,14 грн. - судового збору.

Видати наказ.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 28.09.2015.

Суддя ОСОБА_3