Постанова

від 21.06.2012 по справі 2/189

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2012 № 2/189

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипка І.М.

суддів: Зубець Л.П.

ОСОБА_1

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, дов. №26 від 16.01.2012р.

від відповідача: не з'явились

від третьої особи-1: не з'явились

третя особа-2: не з'явились

від третьої особи-2: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства В«Українська

пожежно - страхова компаніяВ«

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 28.02.2012р.

у справі № 2/189 (суддя Домнічева І.О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства В«Страхова

компанія В«УнікаВ« (позивач)

до Приватного акціонерного товариства В«Українська

пожежно - страхова компаніяВ« (відповідач)

треті особи Головне управління юстиції в Одеській області

(третя особа -1)

ОСОБА_3 (третя особа -2)

про стягнення 9 703,94 грн.

В судовому засіданні 21.06.2012р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.02.2012р. у справі № 2/189 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства В«Українська пожежно-страхова компаніяВ« на користь Приватного акціонерного товариства В«Страхова компанія В«УНІКАВ« грошові кошти у розмірі 9 703, 94 грн., 102, 00 грн. державного мита та 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м.Києва від 28.02.2012р. у справі № 2/189 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, без належного врахування обставин справи, оскільки, на думку відповідача, суд не надав оцінку договору, на підставі якого виникли спірні правовідносини.

Апелянт посилається на те, що договір добровільного страхування, який був укладений між позивачем та ОСОБА_4, закінчив свою дію 17.09.2010р., а ДТП сталася 19.11.2010р., тому позивач не мав права проводити виплату страхового відшкодування по даному договору.

Крім цього, апелянт зазначає, що місцевий господарський суд залишив поза увагою заперечення відповідача щодо наявності у ОСОБА_3 підстав для керування застрахованим транспортним засобом на момент ДТП.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2012р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду.

В судових засіданнях апеляційної інстанції за клопотанням представник позивача продовжувався строк розгляду справи та відкладався у відповідності до ст.77 ГПК України, останній раз на 21.06.2012р.

В судове засідання 21.06.2012р. представники відповідача, третьої особи-1, третьої особи-2 та третя особа-2 не з'явились, причини неявки суду не повідомили, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, відповідні докази наявні в матеріалах справи, та оскільки їх явка в судове засідання обовВ»язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність, за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 21.06.2012р. представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Відповідно до ч.1 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно зі ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.03.2003р. між Закритим акціонерним товариством В«Страхова компанія В«Кредо-КласикВ» (яке згідно протоколу №191 від 17.02.2010р. було перейменовано в Приватне акціонерне товариство В«Страхова компанія В«УНІКАВ« (надалі - позивач, страховик) та фізичними і юридичними особами, визначеними в Розділі 1 Договору, (надалі - страхувальники) від імені яких при укладенні та виконанні договору діє Закрите акціонерне товариство В«АІСЕ-УкраїнаВ» було укладено в новій редакції Договір страхування №098АК-98, у відповідності до п.2.1 якого страховик зобовВ»язувався у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику та /або вигодонабувачу на умовах і в обсязі, передбачених цим договором, а страхувальники зобовВ»язувались вчасно і в повному обсязі сплачувати страхові платежі і виконувати інші умови Договору.

17.09.2009р. між позивачем, ЗАТ В«АІСЕ-УкраїнаВ» та ОСОБА_4 (надалі - страхувальник), було укладено страховий сертифікат №001088/577048/09, відповідно до умов якого позивачем було застраховано майнові інтереси страхувальника, повВ»язані з експлуатацією наземного транспортного засобу В«Шевролет АвеоВ« , д.н. НОМЕР_1., зі строком дії з 18.09.2009р. по 17.09.2010р.

Страхові сертифікати укладаються з кожним учасником системи Автоплан, яка створена та впроваджена ЗАТ В«АІСЕ-УкраїнаВ» , на період експлуатації автомобіля, але не менше ніж на один страховий рік.

Враховуючи, що строк дії страхового сертифікату №001088/577048/09 від 17.09.2009р. закінчився 17.09.2010р., а період експлуатації автомобіля не закінчився, 18.09.2010р. позивачем було видано страховий сертифікат №001088/577048/09 із терміном дії з 18.09.2010р. до закінчення терміну дії Угоди між ОСОБА_4 та ПрАТ В«АІСЕ-УкраїнаВ» .

Відповідно до довідки сектору адміністративної практики УДАІ ГУ МВС України в Одеській області (а.с. 19-20), 19.11.2010р. по вул. Радянської Армії в с. Маякі відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля В«ОпельВ« , д.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_4.

Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 20.12.2010р. у справі № 3-8494/10 (а.с. 21), ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні даної ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП у вигляді штрафу.

Відповідно до висновку № 856 від 28.11.2010р. експертного автотоварознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу(а.с.25-32), складеного ФОП ОСОБА_5, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля НОМЕР_4, внаслідок пошкодження при ДТП, складає 10 996, 85 грн.

Позивач, виконуючи свої зобов'язання за страховим сертифікатом №001088/577048/09 від 17.09.2009р., дія якого була продовжена згідно страхового сертифікату №001088/577048/09 від 18.09.2010р., на підставі заяви № 00056641 страхувальника про виплату страхового відшкодування від 19.11.2010р. (а.с. 23), страхового акту № 00056641/1 від 10.01.2011р. (а.с. 35) виплатив своєму страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 10 213,94 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 001676 від 19.01.2011р., належним чином завірена копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 36).

У відповідності до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України В«Про страхуванняВ« позивач просив стягнути з відповідача суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 9 703,94 грн.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України В«Про страхуванняВ« до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Відповідно до ст. 22 Закону України В«Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобівВ« при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України В«Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобівВ« у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до статті 12.1 Закону України В«Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобівВ« страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність третьої особи -1 Головного управління юстиції в Одеській області по забезпеченому транспортному засобу В«ОпельВ« , д.н. НОМЕР_2, на момент ДТП була застрахована відповідачем, що підтверджується Полісом № ВЕ/3089965 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с.56). Строк дії даного полісу з 29.12.2009р. до 28.12.2010р. Тип Договору - 1.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 Закону України В«Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобівВ« (у редакції, чинній на дату ДТП) договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися на умовах страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір I типу).

Згідно даного Полісу № ВЕ/3089965 передбачено ліміт відповідальності відповідача за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого) 25 500, 00 грн. та франшизу у розмірі 510 грн.

Вина особи, яка керувала автомобілем В«ОпельВ« , д.н. НОМЕР_2, під час ДТП, встановлена у судовому порядку.

Доказів того, що ОСОБА_3 керував забезпеченим транспортним засобом без законних підстав, місцевому господарському суду надано не було.

Крім того, на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2012р. третьою особою -1 надано належним чином завірені документи, а саме: наказ №59-к від 01.11.2010р. про прийняття ОСОБА_3 на посаду водія ВДВС Біляївського РУЮ Одеської області з 01.11.2010р (а.с.178), наказ №3-а/г від 01.11.2010р. про закріплення, зокрема за ОСОБА_3 автомобіля В«ОпельВ« , д.н. НОМЕР_2, (а.с.179), тимчасовий реєстраційний талон на автомобіль В«ОпельВ« , д.н. НОМЕР_2, (а.с.180), подорожній лист на автомобіль В«ОпельВ« , д.н. НОМЕР_2, від 19.11.2010р. із зазначенням даних водія ОСОБА_3 (а.с.181), типовий договір повної індивідуальної матеріальної відповідальності, укладений з ОСОБА_3В.(а.с.182), витяг з наказу №1071-о/д від 11.12.2009р. (а.с. 183) про перезакріплення автотранспорту, зокрема автомобіля В«ОпельВ« , д.н. НОМЕР_2, за ВДВС Біляївського районного управління юстиції Одеської області.

Отже, матеріалами справи підтверджується законність керування водієм ОСОБА_3 забезпеченим автомобілем В«ОпельВ» , д.н. НОМЕР_2, під час вчинення даної ДТП.

16.06.2011р. позивач звернувся до відповідача із заявою-вимогою вих. № 47 про виплату в порядку регресу 9 703,94 грн. страхового відшкодування, яка відповідачем залишена без задоволення.

З огляду на викладене, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором №030117/4005/0000033 від 14.01.2011р., перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду.

Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 25.11.2008 року у справі № 11/406-07 за позовом ВАТ «Страхова компанія «Крона» до АТ «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення 4 526, 80 грн.

З урахуванням матеріалів справи в їх сукупності, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню у відповідності до ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України В«Про страхуванняВ« 9 703,94 грн. виплаченого страхового відшкодування, виходячи з наступного розрахунку: 10 996,85 грн. (розмір матеріального збитку згідно висновку №856) - 782,91 грн. (франшиза за договором страхування) - 510 грн. (франшиза за Полісом № ВЕ/3089965) = 9 703,94 грн.

Отже, судом першої інстанції під час прийняття рішення, що оскаржується, було правильно застосовані положення ст. 993 Цивільного кодексу України та ст.27 Закону України В«Про страхуванняВ» до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем у даній справі.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом вірно відхилені заперечення Відповідача про те, що оцінювач - ОСОБА_5, який встановлював розмір страхового відшкодування та складав Висновок № 856, не мав на це відповідних повноважень, оскільки позивачем надано суду - Свідоцтво про державну реєстрацію ФОП ОСОБА_5 та Свідоцтво № 1217 від 29.02.2008р. про присвоєння йому кваліфікації судового експерта з правом проведення автотоварознавчих експертиз.

Щодо заперечень відповідача про некоректність Висновку № 856 експертного автотоварознавчого дослідження, у зв'язку з введенням даних до розрахунків калькуляції власноруч, місцевий суд вірно зазначив, що відповідно до п. 8.5.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, у разі документального підтвердження відновлення КТЗ чи його складової частини на спеціалізованому для даної моделі КТЗ підприємстві розрахунки вартості ремонтно-відновлювальних робіт проводяться на підставі вартості однієї нормо-години ремонтних робіт цього підприємства.

На підставі викладеного, при складанні Висновку № 856 експертного автотоварознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу використовувався «Збірник цін на запасні частини «Українська Автомобільна Корпорація, випуск № 2-2010 р. Київ 2010»та рахунок-фактура № КА-0001552/АВ від 25.11.2010 р., виставлений ПАТ «Одеса-авто», який є офіційним дилером Укравто, а отже введення даних до розрахунків калькуляції власноруч було експертом вчинено правомірно та на підставі належних вихідних даних.

Що стосується дати ремонтної калькуляції № 274 від 09.12.2010 р., колегія суддів зазначає, що відповідно до письмових пояснень ОСОБА_5П, (а.с.69), який є судовим експертом по спеціальності 12.2 В«Визначення вартості дорожніх транспортних засобів, розміру збитку, завданого власнику транспортного засобуВ« , при складанні Висновку № 856 експертного автотоварознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, ним була допущена технічна описка по даті складання, що підтверджується витягом з системи В«АudatexВ« , який містить журнал подій по даній справі і з якого чітко вбачається коли та яка дія була проведена користувачем, в даному випадку ОСОБА_5

Враховуючи вищевикладене, судом вірно відхилені заперечення відповідача щодо недійсності Висновку № 856 від 28.11.2010р. експертного автотоварознавчого дослідження з визначення вартості розміру матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу марки В«ШевролетВ« , д.н. НОМЕР_1.

Що стосується посилань відповідача на те, що Головне управління юстиції в Одеській області (третя особа -1 у справі), не повідомило страхову компанію про страховий випадок, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 вказаного закону, (в редакції чинній на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди) учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди.

Положення ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не розповсюджується на правовідносини, що склались між сторонами у даній справі, оскільки до суду звернулась страхова компанія, яка виплатила своєму страхувальнику страхове відшкодування за майновим видом страхування, з регресним позовом до відповідача - страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП.

Статтею 38 вказаного закону (в редакції чинній на момент виплати страхового відшкодування) визначено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Тобто зазначена стаття передбачає наявність права у страховика на пред'явлення регресного позову, а не відсутність такого права (дана правова позиція викладена Верховним Судом України в Постанові від 07.11.2011р., винесеній за результатами перегляду постанови Вищого господарського суду України від 22.06.2011р.у справі №48/562).

Отже, у відповідності до п. 38.1 ст. 38 зазначеного Закону, відповідач після сплати позивачу виплаченого ним страхового відшкодування, не позбавлений права на звернення з регресним позовом до свого страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП у разі, якщо він не повідомив страховика (відповідача) у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону (підп. «г» пункту 38.1.1 ст. 38 цього Закону).

Посилання апелянта на те, що договір добровільного страхування, який був укладений між позивачем та ОСОБА_4, закінчив свою дію 17.09.2010р., а ДТП сталася 19.11.2010р., тому позивач не мав права проводити виплату страхового відшкодування по даному договору, спростовуються наданими позивачем документами, а саме виданим позивачем своєму страхувальнику 18.09.2010р. страховим сертифікатом №001088/577048/09 із терміном дії з 18.09.2010р. до закінчення терміну дії Угоди між ОСОБА_4 та ПрАТ В«АІСЕ-УкраїнаВ» та випискою із рахунку страхувальника ОСОБА_4 про сплату страхових платежів за період з 12.10.2009р. по 14.04.2011р. включно.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 28.02.2012р. у справі № 2/189, прийняте із вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства В«Українська пожежно - страхова компаніяВ« , з підстав, викладених у ній, задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства В«Українська пожежно - страхова компаніяВ« залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 28.02.2012р. у справі № 2/189 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 2/189 повернути до Господарського суду м. Києва.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Скрипка І.М.

Судді Зубець Л.П.

ОСОБА_1