Рішення

від 18.09.2015 по справі 910/21729/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, е-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2015№910/21729/14

Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В.,

за участю секретаря судового засідання Грабовської А.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/21729/14

за позовом приватного акціонерного товариства «Одеська Кіностудія», м. Одеса,

до Міністерства культури України, м. Київ,

товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Будущеє», м. Одеса,

Державного агентства України з питань кіно, м. Київ,

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Фонд державного майна України, м. Київ,

про визнання недійсною додаткової угоди від 27.07.2007 №2 до договору від 10.05.2003 №15/05/03 та стягнення 24 360 грн. компенсації,

за участю представників:

позивача - Клітної А.В. (довіреність від 20.08.2014 № б/н);

відповідача-1 - Петасюк Л.В. (довіреність від 14.01.2015 № 43/11/10-15);

відповідача-2 - Неверко О.Я. (довіреність від 23.10.2014 № 243);

відповідача-3 - Александрова М.І. (довіреність від 14.07.2015 № 34415/11-15);

третьої особи - Зубенка М.О. (довіреність від 03.08.2015 № 298).

Приватне акціонерне товариство «Одеська Кіностудія» (далі - ПрАТ «Одеська Кіностудія») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви від 24.11.2014 про зміну предмету позову) до Міністерства культури України (далі - Міністерство) та товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Будущеє» (далі - Фірма) про:

- визнання недійсною укладеної Державною службою кінематографії Міністерства культури і туризму України (далі - Служба кінематографії) і Фірмою додаткової угоди від 27.07.2007 № 2 (далі - Додаткова угода) до договору від 10.05.2003 №15/05/03 (далі - Договір), укладеного Міністерством культури і туризму України та Фірмою;

- стягнення з Міністерства і Фірми компенсації, отриманої внаслідок порушення авторського права за передання виключного майнового права на використання фільмів Фірмою у сумі 24 360 грн., що складає 20 (двадцять) мінімальних заробітних плат.

Позов мотивовано тим, що Додаткова угода підлягає визнанню недійсною, оскільки її зміст суперечить чинному законодавству, зокрема, статті 475 Цивільного кодексу Української РСР та статті 31 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.12.2014 до участі у справі №910/21729/14 залучено Державне агентство України з питань кіно (далі - Агентство) як іншого відповідача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.01.2015 у справі №910/21729/14 (суддя Зеленіна Н.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 (колегія суддів у складі: суддя Верховець А.А. - головуючий, судді Шипко В.В. і Остапенко О.М.), у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2015 (колегія суддів у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Львов Б.Ю. і Палій В.В.) судові рішення попередніх судових інстанцій з даної справи скасовано; справу №910/21729/14 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Підставами для скасування рішення місцевого і постанови апеляційного господарських судів зі справи стало те, що господарські суди, розглядаючи справу:

- дійшли передчасного висновку про те, що, зокрема, зміст Додаткової угоди не суперечить Цивільному кодексу України (далі - ЦК України) та іншим актам цивільного законодавства, а сторони при її укладенні мали необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- не з'ясували у позивача, з яких саме конкретних підстав, передбачених статтями 203 і 215 ЦК України, він просить визнати недійсною Додаткову угоду.

За результатами повторного автоматичного розподілу справу №910/21729/14 передано судді Марченко О.В. для розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.06.2015 суддею Марченко О.В. прийнято справу №910/21729/14 до свого провадження.

Фірма 17.07.2015 подала суду пояснення, в яких зазначила таке: Додаткова угода не порушує норм чинного законодавства та не може визнаватися недійсною; позивач акцентує увагу на тому, що Міністерством, Фірмою та Агентством порушено авторські майнові права інтелектуальної власності на фільми виробництва державного підприємства «Одеська кіностудія фільмів» (далі - Підприємство), проте не наводить жодного доказу, яким підтверджується, що вказані права належать саме позивачу; ПрАТ «Одеська Кіностудія» не вимагає визнати недійсним Договір, що, в свою чергу, фактично означає, що позивач не вважає умови основного договору такими, що порушують або зачіпають його права.

Агентство 17.07.2015 подало суду пояснення, в яких зауважило, що:

- майно Підприємства, яке належало до сфери управління Міністерства культури і туризму України, було закріплене за ним на праві господарського відання (правовий режим майна), в свою чергу форма власності майна - державна власність;

- зборами акціонерів Підприємства 27.12.2004 затверджено заснування закритого акціонерного товариства «Одеська кіностудія» (далі - ЗАТ «Одеська кіностудія»); вказане товариство зареєстроване у виконавчому комітеті Одеської міської Ради 02.12.2005;

- Міністерством культури і туризму України актом приймання-передачі від 21.11.2005 передано цілісний майновий комплекс Підприємства Фонду державного майна України;

- у зв'язку з передачею цілісного майнового комплексу Підприємства до статутного фонду ЗАТ «Одеська кіностудія», Міністерством культури і туризму України видано наказ від 14.03.2006 № 116 «Про Державне підприємство«Одеська кіностудія художніх фільмів», відповідно до якого Підприємство реорганізувалося шляхом його приєднання до ЗАТ «Одеська кіностудія»;

- 08.11.2006 Підприємство було припинено та все його майно, яким є і фільмофонд, згідно з актом приймання-передачі фільмів від 15.10.2006 передано Міністерству культури і туризму України;

- з моменту припинення Підприємства власником майнових авторських прав на фільми виробництва Підприємства стало Міністерство культури і туризму України;

- ЗАТ «Одеська кіностудія» є правонаступником прав і обов'язків Підприємства тільки в частині цілісного майнового комплексу, що належав Підприємству;

- Міністерством культури і туризму України та Фірмою укладено Договір та договір від 02.07.2003 №16/06/02 (далі - Договір №16/06/02), яким передано виключні майнові авторські права, визначені статтею 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», на фільми, створені Підприємством, Фірмі, з метою реалізації таких прав;

- Міністерством культури і туризму України та Фірмою підписано додаткову угоду від 24.02.2006 №1 до Договору та додаткову угоду від 24.02.2006 №1 до Договору №16/06/02;

- у подальшому у зв'язку з передачею майнових прав інтелектуальної власності на аудіовізуальні твори були підписані додаткові угоди, сторонами яких є Служба кінематографії та Фірма (Додаткова угода та додаткова угода від 27.07.2007 №2 до Договору №16/06/02).

Позивач 20.07.2015 подав суду додаткові пояснення, в яких зазначив таке:

- з 08.11.2006 правонаступником усього майна, прав та обов'язків Підприємства, в тому числі і майнових авторських прав на кінофільми, створених Підприємством, став позивач;

- у результаті укладення невигідної для держави Додаткової угоди до Договору держава щороку недоотримує доходи у результаті передачі всіх прав на кінофільми, а позивач позбавлений права на кінофільми виробництва Підприємства, хоча є його правонаступником і в частині всіх прав та обов'язків;

- Додаткова угода до Договору не відповідає умовам дійсності правочинів, зокрема, наявні: незаконний суб'єктний склад - незаконно виключено зі сторін Додаткової угоди до Договору позивача як правонаступника Підприємства; невідповідність внутрішній волі та волевиявленню сторін - у результаті зловмисної домовленості Фірми та Агентства без відома позивача укладено Додаткову угоду до Договору.

Міністерство 05.08.2015 подало суду письмове пояснення, в якому зазначило таке: датою державної реєстрації юридичної особи Підприємства є 10.12.1996, а відповідно до законодавства, чинного на момент створення Підприємства, майнові авторські права на створені фільми перебували у власності держави; відповідно до норм чинного законодавства державними підприємствами є підприємства, що діють на основі державної власності, а Декретом Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 №8-92 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» покладено на міністерства на інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, тому майно ДП «Одеська кіностудія художніх фільмів», яке належало до сфери управління Міністерства культури і туризму України, було закріплене за ним на праві господарського відання, в свою чергу, форма власності майна - державна власність; протягом 2005 та 2006 року існували дві окремі самостійні юридичні особи - ЗАТ «Одеська кіностудія» та ДП«Одеська кіностудія художніх фільмів», а з моменту припинення ДП «Одеська кіностудія художніх фільмів» правовласником та балансоутримувачем авторських майнових прав інтелектуальної власності на фільми, створені даним підприємством за період з 1953 по 2003 роки (далі - фільми) стало Міністерство культури та туризму України, тому майнові авторські права на створені фільми завжди належали державі; ПрАТ «Одеська Кіностудія» як підприємство не відноситься до державної форми власності та не є правонаступником ДП «Одеська кіностудія художніх фільмів», тому до ПрАТ «Одеська Кіностудія» ніколи не переходили майнові авторські права на створені ДП «Одеська кіностудія художніх фільмів» фільми; враховуючи обставини, що Додаткова угода не містить критеріїв для визнання правочину недійсним, визначених постановою пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (далі - Постанова № 11) та чинним законодавством, правові підстави для визнання Додаткової угоди недійсним відсутні.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.07.2015 залучено до участі у справі Фонд державного майна України (далі - Фонд) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів.

11.08.2015 до господарського суду міста Києва від Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області на виконання вимог ухвали суду від 20.07.2015 надійшли копії реєстраційної справи Підприємства.

Фонд 31.08.2015 подав суду пояснення, в яких зазначив, що:

- відповідно до пункту 1 та підпункту 4.3 пункту 4 наказу Міністерства культури і туризму України від 14.03.2006 № 116, яким було реорганізовано Підприємство шляхом його приєднання до ЗАТ «Одеська кіностудія», правонаступником усіх прав та обов'язків Підприємства стало ПрАТ «Одеська кіностудія», що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та осіб підприємців» до позивача перейшли усі виключні майнові права на кінофільми, які належали Підприємству, в тому числі права та обов'язки підприємства та цілісний майновий комплекс;

- пунктом 7 статуту ЗАТ «Одеська кіностудія» визначено, що вказане товариство є правонаступником всіх прав і обов'язків Підприємства, створеного наказом Міністерства культури і мистецтв України від 20.10.1994 №424; відповідно до пункту 11 статуту ЗАТ «Одеська кіностудія» є власником майна, переданого йому засновниками та акціонерами у власність як вклад до статутного капіталу, продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності, одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом; згідно з пунктом 19 статуту предметом діяльності товариства є виробництво та реалізація прокатних та телевізійних художніх фільмів усіх видів та жанрів, іншої продукції; отже, статутом ЗАТ «Одеська кіностудія» встановлено, що товариство є правонаступником всіх прав і обов'язків Підприємства не тільки в частині майна, переданого засновниками та акціонерами, а й продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності, та доходів від них.

10.09.2015 Міністерство подало суду додаткові пояснення, в яких зазначило таке:

- документи реєстраційної справи не містять відомостей та підтвердження передачі авторських майнових прав на фільми, створені Підприємством, за період з 1953 по 2003 роки;

- перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила;

- позивач дізнався про обсяг прав та обов'язків з моменту передачі цілісного майнового комплексу до статутного фонду ЗАТ «Одеська кіностудія», а саме з 21.11.2005;

- ПрАТ «Одеська Кіностудія» не доведено існування суб'єктивного цивільного права на звернення до суду;

- позивачем не доведено, що ним якимось чином виконувались умови Договору в період з 21.11.2005 по даний час, що в свою чергу підтверджує те, що ПрАТ «Одеська Кіностудія» не користувалося тими правами та не виконувало тих обов'язків, про які зазначає.

17.09.2015 відповідач-1 подав суду заяву про застосування строку позовної давності.

17.09.2015 позивач подав суду додаткові пояснення, в яких зазначив таке:

- виходячи із змісту наказу від 14.03.2006 № 116 «Про державне підприємство «Одеська кіностудія художніх фільмів» (далі - Наказ № 116) та документів, на які у ньому міститься посилання, зокрема, пункт 7 Статуту ЗАТ «Одеська кіностудія» та листа від 02.03.2006 № 10-27-3199 Фонду, у положеннях щодо правонаступництва Підприємства йдеться виключно про передачу всіх прав та обов'язків і повного правонаступництва;

- у матеріалах реєстраційної справи Підприємства відсутні нотаріально посвідчені копії передавального акта та висновку аудитора щодо достовірності та повноти передавального акта, що свідчить про невиконання у повному обсязі вимог Наказу № 116;

- із матеріалів реєстраційної справи, а саме із копії протоколу № 1 загальних зборів акціонерів ЗАТ «Одеська кіностудія» видно, що членом правління, генеральним продюсером ЗАТ «Одеська кіностудія» та водночас засновником ЗАТ «Одеська кіностудія», стороною укладеного Договору та оспорюваної Додаткової угоди була Неверко Ольга Ярославівна, яка всупереч вимогам законодавства щодо правонаступництва та переходу майнових прав на кінофільми до правонаступника - ЗАТ «Одеська кіностудія» зі сторони ЗАТ «Одеська кіностудія», користуючись своїм службовим становищем, сприяла, а зі сторони Фірми уклала оспорювану додаткову угоду, що порушує статті 33, 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права», не відповідає вимогами щодо правонаступництва статті 104 ЦК України, статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», Наказу № 116, пунктам 11, 19 статуту ЗАТ «Одеська кіностудія»;

- виходячи із аналізу документів реєстраційної справи Підприємства, правонаступником у частині всіх майнових прав та обов'язків підприємства стало ЗАТ «Одеська кіностудія» - позивач згідно з чинними на момент здійснення такого правонаступництва положень законодавства, оскільки в реєстраційній справі відсутні будь-які документи, які свідчать про передачу виключних майнових прав на кінофільми до відповідача-1 та відповідача-3.

18.09.2015 Міністерство подало суду додаткові пояснення, в яких вказало, зокрема, таке:

- позивач дізнався (повинен був дізнатися) про обсяг прав та обов'язків або з моменту передачі цілісного майнового комплексу до статутного фонду ЗАТ «Одеська кіностудія», (21.11.2005), або з моменту виключення Підприємства з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (припинення як юридичної особи), тобто з 06.11.2006;

- ПрАТ «Одеська Кіностудія» затрималося зі зверненням до суду за захистом своїх прав з останньої дати виникнення права на звернення до суду, тобто з 06.11.2006.

18.09.2015 позивач подав суду письмові пояснення, в яких заперечував проти заяви про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що дізнався про існування Додаткової угоди в процесі розгляду справи, а саме в судовому засіданні 03.11.2014.

У судовому засіданні 18.09.2015 представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі; представники відповідачів надали пояснення у справі, проти задоволення позовних вимог заперечили; представник третьої особи надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників учасників процесу, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Підставами для скасування рішення місцевого і постанови апеляційного господарських судів зі справи стало те, що господарські суди, розглядаючи справу:

- дійшли передчасного висновку про те, що, зокрема, зміст Додаткової угоди не суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а сторони при її укладенні мали необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- не з'ясували у позивача, з яких саме конкретних підстав, передбачених статтями 203 і 215 ЦК України, він просить визнати недійсною Додаткову угоду.

Відповідно до частини першої статті 111 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

У новому розгляді справи господарським судом міста Києва встановлено таке.

10.05.2003 Підприємством, Міністерством культури та мистецтв України, правонаступником якого є Міністерство, і Фірмою укладено Договір, за умовами якого:

- Міністерство культури та мистецтв України та Підприємство передають Фірмі виключні майнові авторські права на фільми, вироблені Підприємством, перелік яких вказано у додатках № 1 та № 2 до Договору.

24.02.2006 Підприємством, Міністерством культури та мистецтв України та Фірмою було укладено додаткову угоду № 1 до Договору, за умовами якої: відповідачу-2 передано виключні майнові авторські права на фільми, виключні права на використання фільмів (у тому числі їх фрагментів) у формах та засобах перекладу, відтворення, публічного повідомлення, поширення на усіх видах матеріальних носіїв шляхом продажу, здавання внайми і/чи комерційний прокат екземплярів також зафіксованих у формі, що зчитує комп'ютер, використання фрагментів як складної частини оригінальних аудіовізуальних творів, експорту екземплярів, у тому числі виключне право на дозвіл чи заборону використання фільмів (у тому числі їх фрагментів) у вказаних формах третім особам.

27.07.2007 Службою кінематографії та Фірмою укладено Додаткову угоду, за умовами якої:

- до Фірми переходять усі майнові авторські права на фільми;

- строк дії Договору продовжено з 02.06.2003 до 31.12.2020.

Позивач просить суд визнати Додаткову угоду недійсною та стягнути з відповідачів компенсацію у сумі 24 360 грн.

Міністерством було подано суду заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

У свою чергу, позивач заперечував проти вказаної заяви, посилаючись на те, що дізнався про існування оспорюваного правочину під час розгляду даної справи, а саме у судовому засіданні 03.11.2014, внаслідок чого й було змінено предмет позову.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 ЦК України).

У абзаці третьому підпункту 1.1 пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (далі - Постанова № 10) зазначено, що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.

В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 Постанови № 10 зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.

Якщо відповідачів у справі два чи кілька, суд вправі відмовити в задоволенні позову за наявності згаданої заяви лише одного з них, оскільки позовну давність законом визначено саме для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду.

У пункті 2.2 Постанови № 10 вказано, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У даному випадку позивачем не було пропущено строк, визначений статтею 257 ЦК України, оскільки перебіг позовної давності почався з 03.11.2014, а саме з дня, коли ПрАТ «Одеська Кіностудія» дізналося про існування Додаткової угоди.

Слід зазначити, що первісно заявлені вимоги у даній справі полягали у визнанні недійсною додаткової угоди № 1 до Договору і тому цілком логічно, що позивач, знаючи про існування Додаткової угоди № 2, перш за все заявляв би вимогу про визнання недійсним саме вказаного правочину.

ПрАТ «Одеська Кіностудія» мотивує та обґрунтовує позов таким:

- з 08.11.2006 правонаступником усього майна, прав та обов'язків Підприємства, в тому числі і майнових авторських прав на кінофільми, створених Підприємством, став позивач;

- у результаті укладення невигідної для держави Додаткової угоди до Договору держава щороку недоотримує доходи у результаті передачі всіх прав на кінофільми, а позивач позбавлений права на кінофільми виробництва Підприємства, хоча є його правонаступником і в частині всіх прав та обов'язків;

- Додаткова угода до Договору не відповідає умовам дійсності правочинів, зокрема, наявні: незаконний суб'єктний склад - незаконно виключено зі сторін Додаткової угоди до Договору позивача як правонаступника Підприємства; невідповідність внутрішній волі та волевиявленню сторін - у результаті зловмисної домовленості Фірми та Агентства без відома позивача укладено Додаткову угоду до Договору.

Разом з тим, у постанові Вищого господарського суду України від 16.06.2015 зі справи № 910/21729/14 було вказано те, що: для з'ясування питання про виникнення авторського права на аудіовізуальні твори (кінофільми), відчужені за дослідженими у справі договорами, слід керуватися законодавством, що було чинне на момент виникнення авторських прав.

З матеріалів справи вбачається, що фільми, які стали предметом Договору та Додаткової угоди, були зняті в період з 1955 по 1991 року, тобто в часи радянської України.

30.01.1925 Центральний виконавчий комітет (далі - ЦВК) і Рада народних комісарів Союзу Радянських Соціалістичних Республік (далі - РНК) прийняли постанову «Про основи авторського права».

Постановою ЦВК та РНК від 16.05.1928 були затверджені Основи авторського права у новій редакції, які з певними змінами та доповненнями, діяли на території України до початку 60-х pоків XX століття.

18.07.1963 Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі - УРСР) затвердив Цивільний кодекс УРСР (далі - ЦК УРСР).

Відповідно до статті 483 ЦК УРСР авторське право на кінофільм або телевізійний фільм належить підприємству, яке здійснило його зйомку.

Авторське право на любительський кінофільм належить його авторові (або співавторам).

Авторові сценарія, композиторові, режисеру-постановникові, головному операторові, художнику-постановникові і авторам інших творів, які увійшли складовою частиною в кінофільм або в телевізійний фільм, належить авторське право кожному на свій твір.

Авторське право на радіо- і телевізійні передачі належить радіотелевізійним організаціям, що передають їх, а на твори, включені в ці передачі, - їх авторам.

Вказана стаття була виключена на підставі Закону України від 04.02.1994 № 3942-12З «Про внесення змін до Цивільного кодексу Української РСР».

Таким чином, протягом майже всього періоду створення фільмів діяла стаття 483 ЦК УРСР, відповідно до якої авторське право на кінофільм належить підприємству, яке здійснило його зйомку, у нашому випадку Одеській кіностудії художніх фільмів.

Відповідно до статті 90 ЦК УРСР земля, її надра, води і ліси є у виключній власності держави і надаються тільки в користування. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Отже, Одеська кіностудія художніх фільмів та результати її діяльності (у тому числі фільми) належали державі, тобто УРСР.

24.08.1991 було проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України, яка стала правонаступником УРСР.

В матеріалах реєстраційної справи Підприємства міститься свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності від 28.11.1994 № 02404405, відповідно до якого було зареєстровано державне підприємство «Одесская киностудия художественных фильмов».

Відповідно до частини третьої статті 73 ГК України майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ГК України та іншими законами. Правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Частиною першою статті 134 ГК України передбачено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 № 8-92 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», що діяв до 21.09.2006, повноваженнями Міністерства культури і туризму України було визначено, в тому числі, прийняття рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності; надання згоди Фондові держмайна на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю.

Отже, майно Підприємства, яке належало до сфери управління Міністерства культури і туризму України, було закріплене за ним на праві господарського відання (правовий режим майна), в свою чергу форма власності майна - державна власність.

Збори акціонерів 27.12.2004 затвердили заснування ЗАТ «Одеська кіностудія», яке було зареєстроване у Виконавчому комітеті Одеської міської Ради 02.12.2005.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.06.2005 № 192-р «Про передачу до сфери управління Міністерства культури і туризму підприємств, установ та організацій» на виконання абзацу 4 статті 4 Указу Президента України від 20.04.2005 № 680 «Про Міністерство культури і туризму України» до сфери управління Міністерства було передано Підприємство.

У зв'язку з передачею цілісного майнового комплексу Підприємства до статутного фонду ЗАТ «Одеська кіностудія» було прийнято Наказ № 116, відповідно до якого Підприємство реорганізовувалось шляхом його приєднання до ЗАТ «Одеська кіностудія».

У статутний фонд ЗАТ «Одеська кіностудія» було внесено цілісний майновий комплекс Підприємства, який знятий з його балансу, оцінений як 50+1 акція, внесених державою до створення нового підприємства, та переданий згідно з актом в статутний фонд (акції держави), всі інші матеріальні та нематеріальні цінності залишилися на балансі Підприємства.

Протягом 2005 та 2006 років існували дві окремі самостійні юридичні особи, а саме: ЗАТ «Одеська кіностудія» та Підприємство.

08.11.2006 Підприємство припинено як юридична особа та все його майно, яким є і фільмофонд, передано згідно з актом приймання-передачі фільмів виробництва Підприємства та майнових прав на них від 15.10.2006 Міністерству культури і туризму України.

ПрАТ «Одеська Кіностудія» заперечувало щодо того, що фільми не входили до цілісного майнового комплексу і не були передані до статутного капіталу ЗАТ «Одеська кіностудія».

З метою з'ясування вказаних обставин суд витребував у Реєстраційної служби Одеського управління юстиції Одеської області реєстраційну справу, в якій, зокрема, зберігається акт від 21.11.2005 приймання-передачі цілісного майнового комплексу Підприємства до статутного фонду ЗАТ «Одеська кіностудія».

У вказаному акті було визначено те, що ЗАТ «Одеська кіностудія» приймає у власність як вклад до статутного фонду цілісний майновий комплекс Підприємства, створеного наказом від 20.10.1994 № 424 Міністерства культури і мистецтва України, разом з усіма правами та обов'язками, згідно з описом, що наводиться у додатку, який є невід'ємною частиною акта.

Акт від 21.11.2005 та опис майна, що входить до складу цілісного майнового комплексу Підприємства, не містять вказівки на фільми (авторські права на них), що є предметом Договору та Додаткової угоди.

У свою чергу, майно, а саме фільмофонд Підприємства було передано згідно з актом приймання-передачі фільмів виробництва Підприємства та майнових прав на них від 15.10.2006 Міністерству культури і туризму України.

Отже, власник, у нашому випадку держава в особі уповноваженого нею органу на власний розсуд розпорядилася своїм майном і передала до статутного фонду ЗАТ «Одеська кіностудія» цілісний майновий комплекс з чітко визначеним описом майна та без включення до нього фільмів, які були зняті за радянських часів Одеською кіностудією художніх фільмів за державні кошти.

Разом з тим, згідно з пунктом 4 Указу Президента України від 10.09.1994 № 511/94 «Про заходи щодо відзначення 100-річчя від дня народження Олександра Довженка» всі фільми та фільмові матеріали кіностудій України, створені за рахунок бюджетних коштів, є загальнодержавною власністю України - національною культурною спадщиною і можуть використовуватися лише за погодженням з Міністерством культури України.

Крім того, згідно із частиною другою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства.

Загальнодержавне значення, зокрема, мають об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, а саме вихідні матеріали та фільмокопії, що зберігаються у фільмофонді.

Отже, чинним законодавством України встановлено обмеження щодо приватизації (передачі) фільмів, створених за рахунок бюджетних коштів, які є загальнодержавною власністю України та національною культурною спадщиною.

Згідно з частиною другою статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Отже, з моменту припинення Підприємства:

- балансоутримувачем авторських майнових прав інтелектуальної власності на фільми виробництва Підприємства стало Міністерство культури і туризму України;

- правонаступником прав і обов'язків в частині цілісного майнового комплексу, що належав Підприємству, стало ЗАТ «Одеська кіностудія».

Посилання позивача на недотримання вимог Наказу № 116 в процесі реєстрації припинення Підприємства є необґрунтованими та не стосуються даного господарського спору.

До загальнодержавної власності України - національної культурної спадщини - належать та визнаються нематеріальними активами фільми та фільмові матеріали, які у відповідності з планами виробництва Держкіно УРСР, Міністерства культури УРСР та їх правонаступників в період з 1953 по 1991 роки створені (вироблені) за рахунок державних (бюджетних) коштів на державних кіностудіях України.

Крім того, відповідно до частини другої статті 16 Закону України «Про кінематографію» держава виступає суб'єктом майнових прав автора на фільм у разі створення фільму за рахунок коштів державного бюджету.

Міністерством культури і туризму України видано наказ від 19.05.2008 № 575/0/16-08 «Про визнання активами, взяття на баланс та облік майнових прав інтелектуальної власності на кінофільми», яким було зобов'язано Службу кінематографії взяти на баланс та обліковувати в складі нематеріальних активів майнові права інтелектуальної власності на об'єкти права інтелектуальної власності (фільми), створені за рахунок державних коштів на державних кіностудіях України в період з 1953 по 1991 роки.

Таким чином, позивач не є правонаступником прав та обов'язків Підприємства в частині авторських прав на фільми, які були створені Підприємством.

Що ж до посилань ПрАТ «Одеська Кіностудія» на незаконне виключення його зі складу учасників Договору у результаті укладення Додаткової угоди, слід зазначити таке.

Укладений Договір був трьохстороннім та укладеним Міністерством культури і мистецтва України (правонаступником якого в подальшому стала Служба кінематографії, а зараз Агентство), Підприємством (припинене) та Фірмою.

На час укладення Додаткової угоди Підприємство припинило свою діяльність.

Статтею 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Пунктом 7.6 Договору сторони передбачили, що у випадку реорганізації сторін зобов'язання, передбачені Договором, є обов'язковими для їх правонаступників.

Проте судом встановлено, що власником авторських прав на фільми є держава, Підприємство не має правонаступників в частині фільмофонду.

Отже, припинення Підприємства стало наслідком того, що трьохсторонній правочин став двохстороннім договором, а тому укладення Додаткової угоди Службою кінематографії та Фірмою є правомірним.

Статтею 1108 ЦК України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Згідно зі статтею 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Статтею 443 ЦК України встановлено, що використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до статті 440 ЦК України та частини третьої статті 15 Закону України «Про авторське право та суміжні права» майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

За приписами статей 31, 32, 33 Закону України «Про авторське право та суміжні права» використання творів допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, що має авторське право, або з організацією колективного управління, яким об'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Частиною другою статті 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов. Умову договору щодо зобов'язання фактично використовувати твір може бути включено до договору в разі, якщо сторони визнають її істотною, і тільки у цьому випадку колишній правовласник може вимагати від користувача фактичного використання твору.

Таким чином, Договір і Додаткова угода укладалися державою як власником виключних майнових авторських прав на фільми в особі уповноважених нею органів у відповідності до норм чинного законодавства України, зокрема, вказаних статей ЦК України.

На думку позивача, Додаткова угода до Договору також не відповідає умовам дійсності правочинів, зокрема, тому, що вбачається в її укладенні невідповідність внутрішній волі та волевиявленню сторін - у результаті зловмисної домовленості Фірми та Агентства.

Разом з тим, відповідно до пункту 3.10 Постанови № 11 зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.

Позивачем документально не підтверджено наявність умислу у представників сторін Додаткової угоди та вчинення правочину всупереч інтересам Служби кінематографії та/або Фірми.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 203 зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, Додаткова угода відповідає вимогам статті 203 ЦК України, а тому підстав для застосування статті 215 ЦК України та визнання Додаткової угоди недійсною немає.

Що ж до вимог про стягнення компенсації у сумі 24 360 грн., то слід вказати таке.

Стягнення компенсації, передбаченої статтею 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» можливо у випадку порушення авторського права, за захистом якого звертається правовласник.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не є власником виключних майнових авторських прав на фільми, які є предметом Договору та Додаткової угоди, в тому підстав для задоволення вимог в частині стягнення компенсації немає.

Саме на позивачеві лежить тягар доказування тих обставин, на які він посилається, заявляючи позовні вимоги.

Відповідно до частини першої статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (частина друга статті 32 ГПК України).

Позивач не надав суду доказів (у розумінні статті 32 ГПК України), які б підтверджували наявність підстав для визнання Додаткової угоди недійсною та стягнення компенсації.

З огляду на наведене у позові слід відмовити.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи покладаються на позивача.

Керуючись статтями 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.09.2015.

Суддя О. Марченко