Ухвала

від 03.11.2011 по справі 4/198

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 4/198 Головуючий у 1-й інстанції: Вовк П.В.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем України

"03" листопада 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії cуддів:

Головуюча суддя: Шелест С.Б.

Судді: Пилипенко О.Є., Романчук О.М.

за участю секретаря судового засідання: Гуменюк С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.08р. у справі №4/198 за позовом ОСОБА_2 до Генеральної прокуратури України, третя особа: Уповноважений Верховної ОСОБА_3 з прав людини про визнання протиправним та скасування рішення

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Генеральної прокуратури України від 27.07.07р., яким задоволено клопотання Генеральної прокуратури ОСОБА_4 Федерації про видачу позивача для притягнення його до кримінальної відповідальності.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.04.11р. адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Разом з апеляційної скаргою, відповідачем подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.09р. залишено без задоволення, а апеляційна скарга Генеральної прокуратури України -без розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.02.11р. ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.09р. скасована, справа направлена до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.11р. судом задоволена заява Генеральної прокуратури України про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.08р. у справі №4/198 та поновлено апелянту вказаний строк.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції не надано належну правову оцінку тому факту, що на час прийняття Генеральною прокуратурою України оспорюваного рішення у відповідача були відсутні документи, які б підтверджували факт реєстрації у 2006 році ОСОБА_2 як біженця. Долучені до матеріалів справи листи Представництва УВКБ ООН в Україні, Білорусі та Молдові від 07.08.07р., а також Бакинського офісу УВКБ ООН тощо засвідчують надання цього статусу іншому громадянину ОСОБА_4 Федерації -ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1; висновки УВКБ ООН в Україні, Білорусії та Молові про те, що ОСОБА_2 і ОСОБА_5 -одна і та ж особа не можуть слугувати, на думку апелянта, належним доказом у справі, оскільки вказаний орган не є компетентним у наданні таких висновків.

Крім того, апелянт вважає, що посилаючись на Конвенцію про статус біженців від 28.07.51р., суд першої інстанції не звернув уваги на пункт F ст. 2 вказаної Конвенції, яким встановлено, що положення цієї Конвенції не поширюються на тих осіб, щодо яких є серйозні підстави вважати, що вони, зокрема, вчинили тяжкий злочин неполітичного характеру за межами країни, яка надала їм притулок, і до того, як вони були допущені до цієї країни як біженці. Апелянт наголошував на тому, що оскільки позивачу інкриміновано злочин, вчинений на території ОСОБА_4 Федерації, відповідальність за який відноситься до категорії тяжких злочинів, положення Конвенції не можуть застосуватись до позивача.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, крім того заявив клопотання про закриття провадження у справі, мотивоване тим, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства з покликанням на те, що Законом України від 16.06.2011 р. N 3529-VI КПК України доповнено главою 38, якою передбачено оскарження дій прокурора в порядку кримінально судочинства до суду за місцем їх проведення.

Колегією суддів відмовлено апелянту у задоволенні вказаного клопотання, з огляду на те, що вказані зміни до КПК не мають зворотної дії до правовідносин, що виникли раніше. Окрім того, ст. 480 КПК України (в редакції цих змін), на яку покликається апелянт, передбачає оскарження дій прокурора, відтак предметом даного спору є його рішення.

Позивач та представник третьої особи в судове засідання не з'явились, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи та встановлено судом першої інстанції, позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2, є уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_3 (Ачхой - Мартін) Ачхой -Мартенівського району Чеченської Республіки ОСОБА_4 Федерації (Чечено -Інгушської АРСР).

Як вбачається з постанови Федерального судді Сунженського районного суду Республіки Інгушетія від 16.02.2007 позивач обвинувачується у скоєнні розбійного нападу разом з ОСОБА_3 (том.1, а.с. 115), а за постановою слідчого Сунженського РОВД МВД Республіки Інгушетія Російської Федерації від 16.02.07р. (том 1, а.с. 116) знаходиться в міжнародному розшуку.

Як зазначає позивач у позовній заяві та в поясненнях, у грудні 2006 року останній був змушений покинути країну притулку (Азербайджан), оскільки у листопаді того ж року, в Баку було викрадено його друга ОСОБА_6, з яким вони разом втікали з Чечні та отримували притулок і впродовж 2006 року проживали в одному помешканні.

Як зазначає позивач, тіло ОСОБА_6 зі слідами катувань було скинуто російськими військовими з гелікоптеру на їх рідне село -Семашки.

Щодо ОСОБА_3 в матеріалах справи наявна копія довідки №8090 від 07.08.2007р., видана адміністрацією с. Семашки (том 1 , а.с. 18), з якої вбачається, що ОСОБА_3 помер 01.08.04р. Натомість, за інформацією Генеральної прокуратури ОСОБА_4 Федерації (лист від 09.10.07р. №81/3-383-07 (том 1 а.с.74), факт смерті ОСОБА_3, останньою заперечується та зазначається про знаходження ОСОБА_3 у розшуку.

Як встановлено судом першої інстанції на підставі пояснень свідка ОСОБА_7, опитаної в ході судового розгляду, свідок підтвердила той факт, що ОСОБА_3 було вбито, а тіло зникло з місця скоєння злочину.

Отже, судом вірно зроблено висновок про суперечливий характер інформації відносно ОСОБА_3

Крім того, свідок ОСОБА_7підтвердила на засіданні суду першої інстанції факт катувань та знущань під час дій, проведених федеральними військами у лютому 2002 року, зокрема, відносно позивача. Також про зазначені факти, свідком ОСОБА_7, серед інших заявників було викладено у зверненні від 11.08.07р., направленому до Європейського суду з прав людини.

Викладені обставини та докази дають підстави вважати, що запит про видачу правопорушника за скоєння злочину зроблено з метою переслідування або покарання особи на підставі її національної приналежності та політичних переконань.

Із листа УВКБ ООН (Регіональне представництво в Україні, Бєларусі та Молдові) від 22.08.07р. (том 1, а.с. 10) вбачається, що за наслідками перевірки встановлено, що ОСОБА_2 в Азербайджані був зареєстрований під іншим іменем, а саме: ОСОБА_5.

Із листа-документа УВКБ ООН зі справ біженців в Азербайджані від 14.02.06р. (том 1, а.с. 90) вбачається, що ОСОБА_5 визнано біженцем, який знаходиться в сфері дії розширеного мандата.

Також матеріали справи містять посвідчення біженця УВКБ ООН від 22.08.07р. (том 1, а.с. 13), з якого вбачається, що ОСОБА_2 визнаний біженцем.

Із листа УВКБ ООН від 23.08.07р. (том 1 , а.с. 14) вбачається, що вищевказаним рішенням підтверджено чинність попереднього рішення про визнання ОСОБА_2 біженцем відповідно до мандату УВКБ ООН, у зв'язку з чим останнього забороняється висилати до країни, де йому загрожує небезпека.

Отже, на час прийняття оспорюваного рішення Позивач мав статус особи мандатного біженця, наданий Бакінським офісом УВКБ ООН у лютому 2006 року.

Крім того, після прийняття оспорюваного рішення, за таких самих обставин позивача було визнано біженцем УВКБ ООН в Києві 22.08.07р.

Матеріали справи містять лист Надзвичайного та Повноваженого Посла Фінляндії в Україні від 19.10.07р. (том 1, а.с. 21), у якому підтверджено факт, що Фінляндією було надано ОСОБА_2 статус біженця та дозвіл на переселення до Фінляндії, у зв'язку з чим Посольство просило звільнити ОСОБА_2 з-під варти для підготування для від'їзду до Фінляндії.

Крім того, залучений до участі у справі в якості третьої особи Уповноважений Верховної ОСОБА_3 України з прав людини на стороні позивача зазначив, що відповідно до п. 1 глави 1 Статуту Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців -Верховний комісар, діючи під керівництвом Генеральної Асамблеї, бере на себе зобов'язання по наданню міжнародного захисту під егідою ООН, тим біженцям, які підпадають під дію цього статуту. На думку Уповноваженого, ОСОБА_2 відповідає критеріям визначення статусу біженця та осіб, які підпадають під захист УВКБ ООН.

Відповідно до ст. 33 Конвенції про статус біженців, яка прийнята 28.07.51 р., дата приєднання Україною: 10.01.2002 р., договірні Держави не будуть жодним чином висилати або повертати біженців до кордонів країни, де їхньому життю чи свободі загрожуватиме небезпека через їхню расу, релігію, громадянство, належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Договірні Держави зобов'язуються співпрацювати з Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців чи будь-яким іншим органом Об'єднаних Націй, на який може перейти виконання його функцій, і, зокрема, сприятимуть виконанню ним обов'язків щодо нагляду за застосуванням положень цієї Конвенції. (ч. 1 ст. 35 Конвенції).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про біженців»від 21 червня 2001 року N 2557-III (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країн, де він може зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, або з якої він може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, релігію, національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що всі вищевикладені обставини та наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності свідчать про наявність обґрунтованих побоювань, що при екстрадиції позивача його життю чи свободі загрожуватиме небезпека через належність до певної соціальної групи або політичні переконання, що підтверджено міжнародними організаціями та третіми країнами.

Серед критеріїв /принципів/, які повинні застосовуватись суб?єктом владних повноважень при прийнятті ними рішень та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень (ст.2 КАС України), є, зокрема, критерій обгрунтованості прийняття рішення або дії суб?єкта владних повноважен та критерій пропорційності , зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Критерій обґрунтованості вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийняті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи. Принцип пропорційності, зокрема, передбачає, що:1) здійснення повноважень, як правило, не має спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, яких заплановано досягти; 2) якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження мають бути виправдані необхідністю досягнення важливіших цілей; 3) несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії; 4) для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш "шкідливі" засоби.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорюване рішення про екстрадицію позивача було прийнято Генеральною прокуратурою України без дотримання вказаних критеріїв та без урахування усіх обставин справи, зокрема того, що у країні, в яку було прийнято рішення вислати ОСОБА_2, останнього можуть переслідувати з метою покарання на підставі національної приналежності та політичних переконань.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та скасування рішення відповідача від 27.07.07р.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним та не підтверджуються належними і допустимим доказами. Та обставина, що на момент прийняття відповідачем оспорюваного позивачем рішення, останній не мав статусу біженця в Україні не спростовує обґрунтованих вимог позивача.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.195, 196, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л И В:

апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.08р. у справі №4/198- залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.08р. у справі №4/198- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча суддя Шелест С.Б.

Судді : Пилипенко О.Є.

ОСОБА_8

Ухвала складена в повному обсязі: 08.11.2011р.