Рішення

від 05.10.2015 по справі 910/19128/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19128/15 05.10.15 р.

За позовом Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "СД-Груп"

про стягнення 90 734,72 грн.

Суддя Зеленіна Н.І.

При секретарі судового засідання Пархоменко Ю.Л.,

за участю представників сторін:

від позивача: Ластовін О.С. за довіреністю № б/н від 29.09.2015 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" звернулася до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "СД-Груп" про стягнення 90 734,72 грн.

Ухвалою від 29.07.2015 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 12.08.2015 р.

Представник відповідача в судовому засіданні 12.08.2015 р. подав відзив на позовну заяву та клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою від 12.08.2015 р. продовжено строк вирішення спору у справі на 15 днів.

У судовому засіданні 12.08.2015 р. оголошено перерву до 01.09.2015 р.

Ухвалою від 01.09.2015 р. розгляд справи відкладено на 16.09.2015 р.

У судовому засіданні 16.09.2015 р. оголошено перерву до 23.09.2015 р.

23.09.2015 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про призначення судової експертизи.

У судовому засіданні 23.09.2015 р. оголошено перерву до 30.09.2015 р.

У судовому засіданні 30.09.2015 р. представники відповідача підтримали клопотання про призначення судової експертизи, подане 23.09.2015 р.

Директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "СД-Груп" у своїх пояснення зазначив, що договір з Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" не підписував, однак, проти факту часткової оплати заборгованості за договором не заперечив.

Судом відібрано вільні експериментальні зразки почерку та підпису ОСОБА_2 - директора ТОВ "Інвестиційна компанія "СД-Груп".

Представник позивача у судове засідання 30.09.2015 р. не з'явився.

Ухвалою від 30.09.2015 р. розгляд справи відкладено на 05.10.2015 р.

Представник позивача у судовому засіданні 05.10.2015 р. подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи; заперечив проти призначення у справі судової експертизи та підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання 05.10.2015 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши клопотання про призначення у справі комплексної судової почеркознавчої та техніко-криміналістичної експертизи документів, суд зазначає наступне.

Позовні вимоги у даній справі мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № КБР-38/01/12 від 01.01.2012 р., укладеного з позивачем.

Відповідач у поданих клопотаннях зазначає, що підпис на вказаному договорі від ТОВ "Інвестиційна компанія "СД-Груп" виконаний не директором - ОСОБА_2, а невідомою особою. Крім того, текст даного договору надруковано поверх печатки товариства.

У той же час, заперечень щодо справжності відтиску проставленої печатки від представника відповідача не надійшло.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що у відповідності до ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Аналогічні приписи містяться в ч. 1 ст. 181 ГКУ, відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Технічні вимоги до розміщення відтиску печатки на документах, включаючи договори, встановлені у п. 5.26 ДСТУ 4163-2003 "Вимоги до оформлювання документів". Відповідно до зазначеного Стандарту, відбитком печатки організації засвідчують на документі підпис відповідальної особи.

Таким чином, підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує лише форму правочину, в якій його вчинено, - письмову, а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, вчиненому в письмовій формі.

Вказана правова позиція висловлена Вищим господарським судом України, зокрема, у постанові від 01.11.2011 р. у справі №21/235-09.

Щодо тверджень про виготовлення тексту договору поверх печатки товариства, суд зазначає, що такі доводи не можуть братися судом до уваги, оскільки у чинному законодавстві України відсутні норми, які б забороняли таке виготовлення.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що у разі таємного викрадення печатки товариства та проставлення її відбитку на документах не уповноваженою особою, він не позбавлений можливості звернутись із відповідними заявами до правоохоронних органів.

Більш того, представник позивача у судовому засіданні 05.10.2015 р. надав виписку по рахунку за 29.10.2012 р., з якої вбачається, що відповідач сплатив позивачу 1 400,00 грн. з призначенням платежу «оплата за публічне виконання фонограм зг. Дог. № КБР-38/01/12 від 01.01.2012 р.», що свідчить про схвалення Договору.

За приписами ст. 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Враховуючи вищевикладене та з огляду на наявність доказів подальшого схвалення Договору зі сторони відповідача (сплата коштів 29.10.2012 р.), суд не вбачає жодної необхідності у призначення судової експертизи та відмовляє у задоволенні відповідних клопотань відповідача.

Також, суд вважає за доцільне звернути увагу відповідача на те, що предметом розгляду у даній справі являється належне виконання умов Договору сторонами, а не його дійсність.

Представник позивача у судовому засіданні 05.10.2015 р. підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні 05.10.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01.01.2012 р. між Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" (надалі - позивач, УЛАСП) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "СД-Груп" (надалі - відповідач, Користувач) укладено договір № КБР-38/01/12 (надалі - Договір), предметом якого є надання позивачем відповідачу дозволу (невиключне право) на використання в комерційній діяльності музичних творів (надалі - твори), в тому числі, усіх необхідних майнових прав для використання творів, а також здійснює збір винагороди (роялті). Користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) УЛАСП відповідно до даного договору та закону (п. 2.1. Договору).

Відповідно до п. 2.3. Договору, користувач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті) узгоджену сторонами у відповідних додатках до цього договору не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця за який здійснюється платіж, після чого надати УЛАСП Акт про виплату роялті.

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012 р., а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань - до їх повного виконання.

Відповідно до п. 4.2. Договору, у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в 4.1 дати припинення дії договору, дія договору вважається продовженою на той самий строк і на тих же умовах. Таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа.

У додатку № 1 до Договору сторони погодили перелік закладів, у яких користувач здійснює публічне виконання творів.

Пунктами 1.1. - 1.3. Додатку № 2 до Договору сторони визначили загальну суму щомісячної винагороди: з дня набуття чинності договору до 31.06.2012 р. - 800,00 грн.; з 01.07.2012 р. - 1 400,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, доказів письмового повідомлення щодо припинення дії Договору суду не надано, тобто, відповідно до п. 4.2. Договору, його дію продовженою на той самий строк і на тих же умовах.

Зобов'язанням, згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Згідно зі ст. 1109 цього ж Кодексу, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Статтею 443 ЦК України встановлено, що використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ст. 440 ЦК України та ч. 3 ст. 15 Закону України "Про авторське право та суміжні права", майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

За приписами статей 31, 32, 33 Закону, використання творів допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, що має авторське право, або з організацією колективного управління, яким об'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про авторське право та суміжні права", публічне виконання - це подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 р. № 5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" зазначено, що відповідно до статті 45 Закону суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління.

Згідно з підпунктом "г" ч. 1 ст. 49 Закону, організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень.

Відповідно до п. 49 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", документами, що підтверджують право організації на звернення до суду із заявою про захист авторського права та/або суміжних прав, є: видане Міністерством освіти і науки України свідоцтво про облік організацій колективного управління, свідоцтво про визначення організації уповноваженою організацією колективного управління згідно із статтями 42, 43 названого Закону; статут організації, що управляє майновими правами на колективній основі; в інших випадках, ніж передбачені згаданими статтями Закону України "Про авторське право і суміжні права" - договір з особою, якій належать відповідні права, на управління майновими правами на колективній основі, та/або договір з іноземною організацією, що управляє аналогічними правами, і документи, що підтверджують наявність у неї відповідних повноважень.

З наявних у справі матеріалів вбачається, що позивач є організацією колективного управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, що підтверджується виданим Державним департаментом інтелектуальної власності свідоцтвом про облік організацій колективного управління від 24.01.2011 р. № 19/2011.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем зобов'язання за Договором щодо сплати винагороди (роялті) здійснені в повному обсязі не були, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у період з 26.06.2012 р. по 06.07.2015 р. у розмірі 51 800,00 грн., яка станом на час розгляду даної справи залишається несплаченою.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з поданими розрахунками, позивач просить стягнути з відповідача 31 081,99 грн. втрат від інфляції та 2 372,60 грн. 3 % річних.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, суд встановив наявність у ньому арифметичних помилок та здійснив перерахунок вказаних сум, за результатом якого вірним є нарахування у заявлений період 31 163,27 грн. інфляційних втрат та 2 374,99 грн. 3 % річних.

Оскільки сума таких нарахувань, заявлених до стягнення відповідно до розрахунку позивача являється меншою, ніж обрахована судом, суд вважає вимоги про стягнення з відповідача 31 081,99 грн. втрат від інфляції та 2 372,60 грн. 3 % річних обґрунтованими та законними.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 5 480,13 грн.

Пунктом 2.6. Договору сторони встановили, що у разі прострочення користувачем виконання грошового зобов'язання по Договору, УЛАСП має право нарахувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, за кожен день такого прострочення.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відзиві на позовну заяву відповідач, зокрема, просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Статтями 256, 257, 258 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно зі ст. 261 Кодексу, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 267 ЦК України, особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Перевіривши розрахунок позивача, суд зазначає, що заява про застосування наслідків спливу позовної давності підлягає частковому задоволенню, а саме, стягненню з відповідача підлягає пеня, нарахована за період з 26.06.2014 р. по 06.07.2015 р. у розмірі 2910,88 грн., в іншій частині вимог про стягнення пені належить відмовити.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 34 Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача 51 800,00 грн. заборгованості, 31 081,99 грн. інфляційних втрат, 2 372,60 грн. 3 % річних та 2 910,88 грн. пені обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином і у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

За правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 4 3 , 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "СД-Груп" (04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, 15, літера А; код ЄДРПОУ 37570491) на користь Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, буд. 2-б, оф. 287; код ЄДРПОУ 37396233) 51 800 (п'ятдесят одну тисячу вісімсот) грн. 00 коп. заборгованості, 31 081 (тридцять одну тисячу вісімдесят одну) грн. 99 коп. інфляційних втрат, 2 372 (дві тисячі триста сімдесят дві) грн. 60 коп. 3% річних, 2 910 (дві тисячі дев'ятсот десять) грн. 88 коп. пені та 1775 (одну тисячу сімсот сімдесят п'ять) грн. 27 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 12.10.2015 р.

Суддя Н.І. Зеленіна