Рішення

від 06.10.2015 по справі 922/4257/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2015 р.Справа № 922/4257/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Кріциній В.Е.

розглянувши справу

за позовом Прокурора Краснокутського району Харківської області смт. Краснокутськ в інтересах держави в особі 1-ого позивача Державного агентства лісових ресурсів України, м. Київ 2-ого позивача ОСОБА_2 обласного управління лісового та мисливського господарства м. Харків 3-ого позивача Державного підприємства "Гутянське лісове господарство" Богодухівський район, Харківська область до 1-ого відповідача ОСОБА_3 акціонерне товариство "Украгзвидобування" НАК "Нафтогаз України", м. Київ , 2-ого відповідача ОСОБА_4 сільської ради, с. Каплунівка, Харківська область про визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки за участю представників:

прокуратури - ОСОБА_1,дов.№ 026273 від 15.05.2014р.

1-го позивача - не з'явився

2-го позивача - не з'явився

3-го позивача - ОСОБА_5,дов.№ б/н від 11.06.2015р.

1-го відповідача - ОСОБА_6,дов.№ 2-69д від 25.12.2014р.

2-го відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Краснокутського району Харківської області смт. Краснокутськ в інтересах держави в особі 1-ого позивача Державного агентства лісових ресурсів України, м. Київ, 2-ого позивача ОСОБА_2 обласного управління лісового та мисливського господарства м. Харків, 3-ого позивача Державного підприємства "Гутянське лісове господарство" Богодухівський район, Харківська область звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до 1-ого відповідача ОСОБА_7 акціонерного товариства "Украгзвидобування" НАК "Нафтогаз України", м. Київ, 2-ого відповідача ОСОБА_4 сільської ради, с. Каплунівка, Харківська область , в якій просить суд :

Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету - ОСОБА_4 сільської ради Краснокутського району В«Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ В«ХарківгазвидобуванняВ» від 11.04.2001 № 2.

Визнати відсутнім у ПАТ В«УкргазвидобуванняВ» права користування земельною ділянкою водного фонду, загальною площею 72,2 га за межами населеного пункту ОСОБА_4 сільської ради.

Визнати недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки водного фонду, загальною площею 72,2 га, укладений 21.04.2001 між ОСОБА_4 сільською радою та ДК В«УкргазвидобуванняВ» НАК В«Нафтогаз УкраїниВ» , який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001 за № 6.

Зобов'язати ПАТ В«УкргазвидобуванняВ» повернути у державну власність земельну ділянку, яка використовується на підставі договору укладеного 21.04.2001 між ОСОБА_4 сільською радою та ДК В«УкргазвидобуванняВ» НАК Нафтогаз УкраїниВ» та який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001 за № 6.

Ухвалою господарського суду від 24.07.2015року порушено провадження у справі№922/4257/15, розгляд справи призначено на 11.08.2015року.

Ухвалою господарського суду від 11.08.2015року, розгляд справи відкладено до 10.09.2015року

Ухвалою господарського суду від 10.09.2015року , розгляд справи відкладено до 22.09.2015року.

Ухвалою господарського суду від 22.09.2015року задоволено клопотання позивача про продовження строку розгляду справи на підставі ч.3 ст.69 ГПК України , розгляд справи відкладено до 06.10.2015року.

В судовому засіданні 06.10.2015року було оголошено перерву з 12:45 до 15:00 год з метою надання сторонами доказів в підтвердження заявлених вимог та заперечень.

Представник прокуратури в судовому засіданні підтримує заявлений позов, просить суд його задовольнити.

Представники 1-го, 2-го позивачів в судове засідання не з'явились. Про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином про що свідчить поштові повідомлення про вручення.

Представник третього позивача в судовому засіданні 06.10.2015року підтримує заявлені прокуратурою позовні вимоги.

Представник 1-го відповідача в судовому засіданні проти вимог позивача заперечує, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву (вх.№32101 від 11.08.2015року та у відзиві вх.№40110 від 05.10.2015року), вважає, що позовні вимоги Позивача підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, оскільки позовна вимога щодо визнання недійсності правочину підлягає розгляду в господарському процесі, а позовна вимога щодо визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету ОСОБА_4 сільської ради Краснокутського району В«Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ В«ХарківгазвидобуванняВ» від 11.04.2001р. №2 підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому перший відповідач вважає, що даний спір не підлягає розгляду господарським судом Харківської області. Також, представник першого відповідача вказував на безпідставність тверджень прокурора, стосовно стосовно того, що, що спірна земельна ділянка відведена без належним чином розробленого, погодженого та затвердженого у встановленому законом порядку проекту відведення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки , посилаючись на ч.5 ст.15 Закону України «Про оренду землі «(діючого на момент укладення договору ), згідно якого передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості),в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення. Також представник першого відповідача вважає помилкою позицію прокуратури ,стосовно того, що ОСОБА_4 сільська рада , приймаю чи спірне рішення від 11.04.2001р. не мала права на розпорядження землями державної власності, посилаючись на положення ст..33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (діючого на момент укладення договору).

Також, представник першого відповідача, в судовому засіданні підтримав заяву про застосування строку позовної давності подану через канцелярію господарського суду (вх.№32102 від 11.08.2015року) .

Крім того, представник першого відповідача звернувся до суду з клопотанням (вх.№40111 від 05.10.2015року) щодо витребування доказів в порядку ст..38 ГПК України, зокрема, в якому просить суд витребувати у ОСОБА_4 сільської ради розпорядження Краснокутської районної адміністрації №17 від 18.01.2001року.

Представник 2-го відповідача в судове засідання не з'явився, явку свого уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.

Розглянувши клопотання першого відповідача про витребування доказів суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення зважаючи на таке.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, що перешкоджають його наданню;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;

4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Відповідно до п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

Оскільки подане клопотання не відповідає вищевказаному, суд приходить до висновку про відмову в його задоволенні.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши надані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін , всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Рішенням виконавчого комітету ОСОБА_4 сільської ради від 11.04.2001 року №2 «Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ «Харківгазвидобування» надано ДК «Укргазвидобування «НАК «Нафтогаз України» земельну ділянку під водою в оренду на 20 років загальною площею 72,2 га,в тому числі водного дзеркала -27,9 га, площу прибережної захисної смуги-44,3 га, , в тому числі ріллі -0,3 га, державний лісовий фонд (ДРЛ)- 32 га, пасовища -12 га для забезпечення рибогосподарських потреб ,відновлення ,вирощування товарної риби на землях ОСОБА_4 сільської ради з орендною платою за 1га-100 грн. з урахуванням податку на землю.

На пiдставi рiшення виконавчого комiтету Кайлунiвської сільської ради вiд11.04.2001р.№2 (Про надання в оренду земельної дiлянки пiд водою ГПУ Харквгазвидобувавня» 21.04.2001 мiж Каплунiвською сільською радою ДК Укргазвидобувавiя» НАК «Нафтогаз України» (правонаступник - ПАТ «Укргазвидобування») укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки водного фонду, який зареєстровано в Книзі записiв державної реєстрації договорiв оренди вiд 27.04.2001 за №6.

В позовній заяві прокурор вказував на те, що в порушення норм діючого законодавства, рішенням виконавчого комітету ОСОБА_4 сільської ради від 11.04.2001 року №2 безпідставно, за відсутності розробленого погодженого всіма компетентними органами виконавчої влади та затвердженого в установленому законом порядку проекту відведення, передано відповідачу в оренду земельну ділянку водного фонду загальною площею 72,2 га терміном на 20 років, оскільки відповідно до інформації ОСОБА_4 сільської ради від 09.10.2014року за №02-20/384,Краснокутської Райдержадміністрації від 23.10.2014року за №03-33/4160 та відділу Держземагенства у Краснокутському районі від 28.04.2015року №03-33/1801,проект землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки в користування або інша землевпорядна документація відповідачем не виготовлялась та межі цієї ділянки в натурі(на місцевості ) не встановлювались.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом, прокурор зазначив, що рішення виконавчого комітету - ОСОБА_4 сільської ради Краснокутського району В«Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ В«ХарківгазвидобуванняВ» від 11.04.2001 № 2,прийнято з перевищенням повноважень та в порушення вимог ст. ст.2, 7,19,78,79 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на той час), Порядку користування землями водного фонду, затвердженого Постановою КМУ від 13.05.1996 року №502 і діючого на той час), у зв'язку з чим, на думку прокурора, підлягає скасуванню рішення виконавчого комітету - ОСОБА_4 сільської ради Краснокутського району В«Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ В«ХарківгазвидобуванняВ» від 11.04.2001 № 2 та визнання недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки водного фонду, загальною площею 72,2 га, укладений 21.04.2001 між ОСОБА_4 сільською радою та ДК В«УкргазвидобуванняВ» НАК В«Нафтогаз УкраїниВ» , який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001 за № 6.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно приписів частини 1 статті 14 Конституції України, частини статті 1 Земельного кодексу України, земля - є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельним кодексом України встановлюється порядок володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у комунальній та державній власності.

Згідно статті 148 ГК України, земля - є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається та реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

За статтею 2 ЗК України, земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами землі в межах території України, земельні ділянки на права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

В силу частини 1 статті 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Згідно ст.2 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) Відповідно до цільового призначення всі землі України

поділяються на:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і

сільських населених пунктів);

3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та

іншого призначення;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та

історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу.

Віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення.

Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з

однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів

природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

Згідно ч.3 ст.2 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Стаття 7 Земельного кодексу України (чинного станом на 2001 р) , зокрема, передбачає що «у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності».

Згідно ч.1 п.1 ст.9 Земельного кодексу України (чинного станом на 2001 р) передбачено Компетенцію сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин , до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: 1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

В матеріалах справи міститься лист №03-33/4160 від 23.10..2014року Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області , з якого вбачається що вказане рішення від 21.04.2001 року є незаконним ,оскільки на момент прийняття рішення та укладення спірного договору оренди ,землями розпоряджалися сільські (селищні),районні та обласні ради,а не виконавчі комітети, крім того, надання в користування земельних ділянок повинно було здійснюватись за проектом відведення цих ділянок , відповідно до вимог ст.19 Земельного кодексу України( в редакції 1990 року) .

Господарський суд вважає безпідставним посилання першого відповідача на норми ч.5 ст.15 Закону України «Про оренду землі (Діючого на дату укладення договору ), оскільки вказана норма міститься в частині третій ст. 16 Закону № 161-ХІV(діючого на час укладення спірного договору) , більше того, в матеріалах справи відсутній висновок Краснокутського районного відділу земельних ресурсів №1-10 від 27.04.2001 року про його повну відповідність вимогам чинного законодавства .

Також, господарський суд вважає безпідставним посилання відповідача на норми ст.33 Закону України «Про місце самоврядування (чинного на час укладення спірного договору), оскільки, відповідно до ч.1 цієї статті передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

1) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів.

Таким чином, виконавчий комітет ОСОБА_4 сільської ради, приймаючи спірне рішення від 11.04.2001 року №2 щодо відведення у користування на умовах оренди земельної ділянки відповідачу не мав права на розпорядження землями державної власності для таких потреб, як забезпечення рибогосподарських потреб та вирощування товарної риби, оскільки на час виникнення спірних правовідносин це було виключною компетенцією районних рад народних депутатів.

Статтею 20 ГК України визначено, що одним із способів захисту порушених прав суб'єктів господарювання є, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.

Статтею 16 ЦК України, серед способів захисту цивільних прав та інтересів судом визначено визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади та органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином,суд вважає правомірною вимогу прокурора про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету - ОСОБА_4 сільської ради Краснокутського району В«Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ В«ХарківгазвидобуванняВ» від 11.04.2001 № 2.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зі змісту ч.1 ст. 215 ЦК України вбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. за № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що:

- судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Ради України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);

- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Враховуючи те, що судом встановлена незаконність прийняття рішення виконавчим комітетом - ОСОБА_4 сільської ради Краснокутського району В«Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ В«ХарківгазвидобуванняВ» від 11.04.2001 № 2, як прийнятого з перевищенням наданих Законом повноважень, суд дійшов до висновку про те, що договір оренди земельної ділянки водного фонду, загальною площею 72,2 га, укладений 21.04.2001 між ОСОБА_4 сільською радою та ДК УкргазвидобуванняВ» НАК В«Нафтогаз УкраїниВ» , який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001 за № 6 підлягає визнанню недійсним.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, вимога прокурора і позивача в частині зобов’язання ПАТ В«УкргазвидобуванняВ» повернути у державну власність земельну ділянку, яка використовується на підставі договору укладеного 21.04.2001 між ОСОБА_4 сільською радою та ДК В«УкргазвидобуванняВ» НАК Нафтогаз УкраїниВ» та який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001 за № 6, визнається судом правомірною та підлягає задоволенню.

Щодо заявленої прокуратурою вимоги про визнання відсутнім у ПАТ В«УкргазвидобуванняВ» права користування земельною ділянкою водного фонду, загальною площею 72,2 га за межами населеного пункту ОСОБА_4 сільської ради, господарський суд відмовляє в її задоволенні:

- як такої, що заявлені передчасно, з огляду на приписи частини 5 статті 85 ГПК України щодо набрання чинності прийнятим рішенням у даній справі в першій та третій частинах вимог;

- з огляду на презумпцію правомірності правочину за статтею 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того господарський суд критично ставиться до заперечень відповідача викладених у відзиві стосовно того, що даний спір не підлягає розгляду в господарських судах України, з врахуванням наступного:

у п. 1.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" визначено, що господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 ЦК України, статті 148 ГК України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 ЗК України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності. Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.

Враховуючи вказане, позов прокурора є обґрунтованим, законним та таким, що підлягає задоволенню частково.

З приводу заяви першого відповідача про застосування строку позовної давності судом враховується наступне.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, встановлений для захисту цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність становить три роки.

Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до з частин 1, 4 статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Отже, норми, установлені частиною 1 статті 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 3-23гс14 від 27.05.2014 р.)

У позовній заяві прокурор Краснокутського району посилається на те, що про порушення законодавства йому стало відомо лише у 2014 році з листа Краснокутської Районної державної адміністрації від 23.10.2014року.

При цьому матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б підтверджували, що прокурору було відомо про спірне рішення та договір оренди земельної ділянки водного фонду до цього часу.

Отже, суд дійшов висновку, що прокурором не було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду із даним позовом.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги заявлені обґрунтовано, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідачів, пропорційно задоволеним позовним вимогам та підлягають стягненню в дохід держави.

Таким чином судові витрати у даній справі, які складаються з 3654,00 грн. судового збору (1218,00грн. х 3 вимоги), покладаються пропорційно на відповідачів та підлягають стягненню на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 1, 12, 22, 27, 29, 33, 34, 43, 44, 49, 65, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

1. Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету - ОСОБА_4 сільської ради Краснокутського району В«Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ В«ХарківгазвидобуванняВ» від 11.04.2001 № 2.

2.Визнати недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки водного фонду, загальною площею 72,2 га, укладений 21.04.2001 між ОСОБА_4 сільською радою та ДК В«УкргазвидобуванняВ» НАК В«Нафтогаз УкраїниВ» , який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001 за № 6.

3.Зобов'язати ПАТ В«УкргазвидобуванняВ» повернути у державну власність земельну ділянку, яка використовується на підставі договору укладеного 21.04.2001 між ОСОБА_4 сільською радою та ДК В«УкргазвидобуванняВ» НАК Нафтогаз УкраїниВ» та який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001 за № 6.

4.Стягнути з ОСОБА_7 акціонерного товариства «Укргазвидобування»(04053, м. Київ, Шевченківський район, вул. Кудрявська, буд.26/28, код 30019775) на користь на користь держбюджету України одержувач коштів - УДКС у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, № рахунку 31215206783003, код ЄДРПОУ 37999654, код платника 22030001, символ звітності банку 101, банк одержувача - ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011) -1827,00 грн. судового збору.

5. Стягнути з ОСОБА_4 сільської ради (62010,Харківська область, Краснокутський район, село Каплунівка, вул. Леніна, буд.18, код 04397388) на користь держбюджету України одержувач коштів - УДКС у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, № рахунку 31215206783003, код ЄДРПОУ 37999654, код платника 22030001, символ звітності банку 101, банк одержувача - ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011) -1827,00 грн. судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити .

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 09.10.2015 р.

Суддя ОСОБА_8