Рішення

від 15.10.2015 по справі 369/4668/15-ц

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/4668/15-ц

2/369/2281/15

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

15.10.2015 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Волчко А.Я.

за участю секретаря: Раситюк М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Приватного підприємства «Бастіон», третя особа: відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві про стягнення боргу за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що він 18 листопада 2013 року уклав Договір позики з гр. ОСОБА_2, за умовами якого ним було передано позичальникові грошові кошти в загальному розмірі 479 580,00 (чотириста сімдесят дев'ять тисяч п'ятсот вісімдесят) гривень, що на момент передачі позики за курсом НБУ відповідало сумі у розмірі 60 000,00 (шістдесят тисяч) доларів США строк до 15 червня 2015 року.

Згідно з п. 5 Договору позичальник зобов'язується повернути позикодавцю позику в гривнях за наступним графіком: до 25 грудня 2013 року - суму у гривнях, що на момент повернення за курсом НБУ становитиме еквівалент 15 000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США; до 15 червня 2014 року - суму у гривнях, що на момент повернення за курсом НБУ становитиме еквівалент 15 000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США; до 15 грудня 2014 року - суму у гривнях, що на момент повернення за курсом НБУ становитиме еквівалент 15 000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США; до 15 червня 2015 року - суму у гривнях, що на момент повернення за курсом НБУ становитиме еквівалент 15 000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США.

У будь-якому випадку остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути проведено не пізніше 15 червня 2015 року.

У відповідності до п. 7, 9 Договору:" Позичальник має право в будь-який час повністю або частково достроково повернути позику, при цьому Позикодавець зобов'язаний прийняти таке дострокове виконання та надати заяву про одержання відповідної суми.

Відповідно до п. 9 У разі прострочення виконання зобов'язання позичальником за даним договором. Позичальник зобов'язаний сплатити Позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми та додатково сплатити штраф у розмірі 5% від простроченої грошової суми за кожні 10 (десять) календарних днів такого прострочення. Сторони погодили, що загалом зазначений у цьому пункті Договору штраф не може перевищувати 50% від розміру відповідного прострочення. Окрім того, у випадку прострочення виконання зобов'язання позичальником позикодавець має право достроково розірвати даний договір.»

За умовами договору у разі не повернення позичальником суми позики, позикодавець «має право звернути стягнення одним з наступних способів: шляхом звернення до нотаріуса та одержання виконавчого напису на договорі відповідно до законодавства за умови безспірності; шляхом звернення до суду.

Позикодавець звертався до нотаріуса, в результаті чого 25 лютого 2014 року одержав виконавчий напис, відповідно до якого приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А. запропонувала стягнути з гр. ОСОБА_2 заборгованість у сумі 135 565,50 грн., що становить частину боргу за Договором позики.

Даний виконавчий напис був пред'явлений до виконання до відділу державної виконавчої служби.

03 червня 2014 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби було відкрито виконавче провадження.

24 червня 2014 року Постановою відділу державної виконавчої служби Солом'янського району управління юстиції у м. Києві встановлено: «накласти арешт на належні частки в статутних капіталах».

Позичальник свої зобов'язання не виконав, борг не повернув.

Таким чином, за період з 25.12.2013 року до 24.03.2015 року відповідач - ОСОБА_2 згідно із ст. 625 Цивільного кодексу України зобов'язаний сплатити проценти за користування коштами у сумі 1018,33 доларів США.

Відповідно до пункту 9 Договору станом на 24.03.2015 року відповідач - ОСОБА_2 зобов'язаний сплатити, окрім суми основного боргу, яка становить 60 000,00 доларів США, штраф у розмірі 5% від простроченої грошової суми за кожні 10 (десять) календарних днів такого прострочення - 4 500,00 доларів США, гри проценти річних від простроченої суми за період з 25.12.2013 року до 24.03.2015 року - 1018,33 доларів США.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача ОСОБА_2 становить 65 518,33 доларів США, що станом на 24.03.2015 року за офіційним курсом гривні до долару США (23,149873), Національним банком України, становить еквівалент 1 516 741.08 грн. (один мільйон п'ятсот шістнадцять тисяч сімсот сорок одна гривня 08 коп.).

Отже, з метою захисту порушеного цивільного права та визначення у судовому порядку суми боргу (заборгованості) відповідача - ОСОБА_2, які виникли внаслідок невиконання ;останнім умов зобов'язання за договором позики, вважає за необхідне звернутися до суду з вимогою розірвати зазначений договір та стягнути з відповідача - ОСОБА_2 борг за договором позики у розмірі 65 518,33 доларів США, що станом на 24.03.2015 року за офіційним курсом гривні до долару США (23,149873), встановленим Національним банком України, становить еквівалент 1 516 741,08 грн.

Позивач стверджує, що відповідача відсутнє будь-яке рухоме та нерухоме майно, крім частки в статутному капіталі в ПІТ «Бастіон», код ЄДРПОУ 32903480 за адресою: 08114, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Стоянка, вул. Лісна, буд. 1/1, у розмірі 11 83500,00 грн. (один мільйон сто вісімдесят три тисячі п'ятсот гривень 00 копійок), що становить 50 % статутного капіталу приватного підприємства.

Тому просили розірвати договір позики від 18.11.2013 та стягнути з відповідача - ОСОБА_2 на користь позивача борг за Договором позики у розмірі 65 518,33 доларів США, що станом на 24.03.2015 року за офіційним курсом гривні до долару США, встановленим Національним банком України, становить еквівалент 1 516 741,08 грн. Виділити для звернення стягнення частину майна в натурі пропорційну частці учасника відповідача - ОСОБА_2.) у статутному капіталі приватного підприємства «Бастіон» (код ЄДРПОУ 32903480), яка становить 50 % статутного капіталу підприємства, та звернути стягнення на це майно на користь Позивача в обсязі необхідному для задоволення суми його кредиторських вимог до відповідача - ОСОБА_2, які складають 65 518,33 доларів США, що станом на 24.03.2015 року за офіційним курсом гривні до долару США, встановленим Національним банком України, становить еквівалент 1 516 741,08 грн. та стягнути з відповідача - ОСОБА_2 на користь позивача суму судового збору у розмірі 3654,00 гривень.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2 та представник ТОВ «Бастіон» у судове засідання не з»явилися, про день слухання справи повідомлялися належним чином.

Представник третьої особи відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві у судове засідання не з»явився, про день слухання справи повідомлялися належним чином.

За згодою представника позивача суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Суд, вислухавши осіб, які приймають участь у розгляді справи, вивчивши матеріали справи, позов задовольняє частково з наступних підстав.

У ст. 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно ч. 1. ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ч. 3 ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Судом встановлено, що 18 листопада 2013 року позивач уклав договір позики з відповідачем ОСОБА_2, за умовами якого ним було передано позичальникові грошові кошти в загальному розмірі 479 580,00 (чотириста сімдесят дев'ять тисяч п'ятсот вісімдесят) гривень, що на момент передачі позики за курсом НБУ відповідало сумі у розмірі 60 000,00 (шістдесят тисяч) доларів США на строк до 15 червня 2015 року., що підтверджується вказаним договором позики (а.с.7-8).

Як вбачається з вказаного договору, згідно з п. 5 договору позичальник зобов'язується повернути позикодавцю позику в гривнях за наступним графіком: до 25 грудня 2013 року - суму у гривнях, що на момент повернення за курсом НБУ становитиме еквівалент 15 000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США; до 15 червня 2014 року - суму у гривнях, що на момент повернення за курсом НБУ становитиме еквівалент 15 000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США; до 15 грудня 2014 року - суму у гривнях, що на момент повернення за курсом НБУ становитиме еквівалент 15 000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США; до 15 червня 2015 року - суму у гривнях, що на момент повернення за курсом НБУ становитиме еквівалент 15 000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США.

У будь-якому випадку остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути проведено не пізніше 15 червня 2015 року.

У відповідності до п. 7, 9 Договору:м"позичальник має право в будь-який час повністю або частково достроково повернути позику, при цьому позикодавець зобов'язаний прийняти таке дострокове виконання та надати заяву про одержання відповідної суми.

Згідно п.9 У разі прострочення виконання зобов'язання позичальником за даним Договором. Позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми та додатково сплатити штраф у розмірі 5% від простроченої грошової суми за кожні 10 (десять) календарних днів такого прострочення. Сторони погодили, що загалом зазначений у цьому пункті Договору штраф не може перевищувати 50% від розміру відповідного прострочення. Окрім того, у випадку прострочення виконання зобов'язання позичальником позикодавець має право достроково розірвати даний договір.

За умовами договору у разі не повернення позичальником суми позики, позикодавець «має право звернути стягнення одним з наступних способів: шляхом звернення до нотаріуса га одержання виконавчого напису на договорі відповідно до законодавства за умови безспірності; шляхом звернення до суду.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 звертався до нотаріуса, в результаті чого 25 лютого 2014 року одержав виконавчий напис, відповідно до якого приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А. запропонувала стягнути з гр. ОСОБА_2 заборгованість у сумі 135 565,50 грн., що становить частину боргу за Договором позики.

Даний виконавчий напис був пред'явлений до виконання до відділу державної виконавчої служби.

03 червня 2014 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Соломянського РУЮ у м. Києі було відкрито виконавче провадження, про що свідчить постанова про відкриття виконавчого провадження відділу державної виконавчої служби Солом»янського РУЮ у м. Києі (а.с.9).

24.06.2014 року Постановою відділу державної виконавчої служби Солом'янського району управління юстиції у м. Києві було накладено арешт на належні частки в статутних капіталах», а саме: Т0В "ФУЛЛ ДАТА УКРАЇНА" код ЄДРПОУ 35255083 за адресою : 04053, м. Київ, Шевченківський район, вул. Артема, буд. 21, офіс 407 у розмірі 35200,00 грн.; ТОВ «Українські комп'ютерні технології» код ЄДРПОУ 30604288 за адресою: 01054, АДРЕСА_1 у розмірі 6765,00 грн.; ТОВ 'ВІП ТЕЛ" код ЄДРПОУ 35691663 за адресою: 01133, м. Київ, Печерський район, бул. Лесі Українки, 5-А у розмірі 50000,00 грн.; ПП Бастіон" код ЄДРПОУ 32903480 за адресою: 08114, Київська обл., Києво-Святошинський район. село Стоянка, вул. Лісна, буд. 1/1 у розмірі 1183500,00 грн.; ТОВ "Карізма Ко" код ЄДРПОУ 35557788 за адресою: 03115, м. Київ, Святошинський район, проспект Перемоги, буд. 136, кімната 34 у розмірі 46000,00 грн., що належить боржнику: ОСОБА_2, в межах суми звернення стягнення: 135565,50 грн.

Як встановлено судом позичальник свої зобов'язання не виконав, борг не повернув.

Відповідно до пункту 9 Договору станом на 24.03.2015 року відповідач - ОСОБА_2 зобов'язаний сплатити, окрім суми основного боргу, яка становить 60 000,00 доларів США, штраф у розмірі 5% від простроченої грошової суми за кожні 10 (десять) календарних днів такого прострочення - 4 500,00 доларів США, три проценти річних від простроченої суми за період з 25.12.2013 року до 24.03.2015 року - 1018,33 доларів США.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача ОСОБА_2 становить 65 518,33 доларів США, що станом на 24.03.2015 року за офіційним курсом гривні до долару США (23,149873), Національним банком України, становить еквівалент 1 516 741.08 грн. (один мільйон п'ятсот шістнадцять тисяч сімсот сорок одна гривня 08 коп.).

З метою захисту порушеного цивільного права та визначення у судовому порядку суми боргу (заборгованості) відповідача - ОСОБА_2, які виникли внаслідок невиконання ;останнім умов зобов'язання за договором позики, позивач звернувся до суду з вимогою розірвати зазначений Договір та стягнути з відповідача - ОСОБА_2 борг за договором позики у розмірі 65 518,33 доларів США, що станом на 24.03.2015 року за офіційним курсом гривні до долару США (23,149873), встановленим Національним банком України, становить еквівалент 1 516 741,08 грн.

Окрім того, позивач стверджував, що у відповідача відсутнє будь-яке рухоме та нерухоме майно, крім частки в статутному капіталі в ПП «Бастіон», код ЄДРПОУ 32903480 за адресою: 08114, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Стоянка, вул. Лісна, буд. 1/1, у розмірі 11 83500,00 грн. (один мільйон сто вісімдесят три тисячі п'ятсот гривень 00 копійок), що становить 50 % статутного капіталу приватного підприємства.

Враховуючи зміст заявлених вимог, суд приходить до висновку про необхідність аналізу наступних правових норм.

У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» вказано наступне: «оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Звертаючи увагу судів на правильність вирішення справ, повязаних з поверненням позики на підставі письмових розписок, Верховний Суд України у своєму правовому висновку, який міститься в постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, зазначив, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

З метою правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Вказана позиція Верховного Суду України є обовязковою для суду першої інстанції, при розгляді даної справи, оскільки фактичні обставини по ній, у повній мірі відповідають обставинам по справі, яка переглядалася Верховним Судом України в порядку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Таким чином, суд вважає, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Отже, суд приходить до висновку,що нотаріальне посвідчення договору позики укладеного між сторонами 18.11.2013 року, підтверджує факт передачі грошової суми позичальнику, в даному випадку відповідачу. При цьому, волевиявлення учасників правочину під час укладення договору позики було вільним ,відповідало їх внутрішній волі.

Крім того, в п.3 договору позики від 18.11.2013 року, зазначено, підписання цього договору позичальником підтверджує факт одержання ним від позикодавця позики. Підписаний та нотаріально посвідчений договір є доказом передання грошей позикодавцем позичальнику.

Таким чином, нотаріус,посвідчуючи договір позики , укладений між сторонами підтвердив його укладення, умови договору,отримання позивачем від відповідача суми позики.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч.1 та ч.2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України. Згідно з ч. 1 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», згідно з частиною першою статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. При стягненні періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого проводиться виконання.

У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України, ч. 3 ст. 533 ЦК України; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

Як вбачається з договору позики від 18.11.2013 року в даному випадку кошти надавалися відповідачу у борг в національній валюті-гривні,тому задовольняючи вимоги в цій частині, суд стягує з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача суму боргу за договором позики у розмірі 1516 741,08 грн.

Згідно ст. 366 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.

У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.

У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

Враховуючи те, що положення ст. 366 ЦК України застосовується як крайній захід, у випадку доведеності відсутності будь - якого іншого майна боржника та відсутності у нього інших доходів, на які можуть бути звернуто стягнення, суд приходить до висновку про передчасність заявлених вимог позивачем, оскільки доказів, які б підтвердили факт відсутності у відповідача ОСОБА_2 іншого майна та доходів, матеріали справи не містять та позивачем не надані, згідно із приписами положень статей 10, 60 ЦПК України.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги позивача про виділення для звернення стягнення частину майна в натурі пропорційну частці учасника (Відповідача - ОСОБА_2 ) у статутному капіталі приватного підприємства «Бастіон» (код СДРПОУ 32903480), яка становить 50 % статутного капіталу підприємства, та звернути стягнення на це майно на користь позивача в обсязі необхідному для задоволення суми його кредиторських вимог до відповідача - ОСОБА_2, які складають 65 518,33 доларів США, що станом на 24.03.2015 року за офіційним курсом гривні до долару США, встановленим Національним банком України, становить еквівалент 1 516 741,08 грн. в цій частині передчасними, та необґрунтованими, при цьому суд звертає увагу на те, що державний виконавець, на момент розгляду справи по виконавчому напису №221 від 25.02.2014 року, не вжив всіх можливих заходів для стягнення боргу з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача про що свідчить наявність відкритого виконавчих провадження про стягнення з відповідача 135565, 50 грн. коштів.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про часткову обґрунтованість та доведеність вимог позивача, оскільки вони частково відповідають вимогам ст.57-59 ЦПК України.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволенню позову частково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 366, 525, 526, 625 , 1046 , 1048 , 1050 ЦК України , ст. ст. 10 , 57-61 , 88 , 208 , 209 , 212-215 , 218 ЦПК України , суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Приватного підприємства «Бастіон», третя особа: відділ державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, борг за Договором позики у розмірі 1 516 741,08 грн. та суму судового збору у розмірі 3654,00 гривень.

У решті позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення подається протягом десяти днів з дня отримання відповідачем копії рішення.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: А.Я. Волчко