Ухвала

від 12.10.2015 по справі 816/2661/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2015 р.Справа № 816/2661/15 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представників сторін: позивача - Незвицької Г.С., відповідача - Деміхіної О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2015р. по справі № 816/2661/15

за позовом Приватного виробничо-господарського підприємства "Автотранс"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

10 липня 2015 року Приватне виробничо-господарське підприємство "Автотранс" (далі по тексту - позивач, ПВГП "Автотранс") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Полтаві) про визнання недійсними податкового повідомлення - рішення від 02 липня 2015 року № 0000772301, розрахунку пені на суму 6 071 грн 03 коп.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2015р. по справі № 816/2661/15 адміністративний позов Приватного виробничо-господарського підприємства "Автотранс" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення та розрахунку задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 02 липня 2015 року № 0000772301.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного виробничо-господарського підприємства "Автотранс" витрати зі сплати судового збору у розмірі 91,35 грн.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою в частині задоволення позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, невідповідність судового рішення дійсним обставинам справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2015р. по справі № 816/2661/15 в частині задоволення позову та винести в цій частині нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ПВГП "Автотранс" у повному обсязі.

В апеляційній скарзі, надісланих письмових поясненнях, а також його представник у судовому засіданні, зазначив, що судом першої інстанції не надано належної оцінки факту відсутності реальності вчинення господарських операцій позивачем із платником податків та зборів ТОВ "Євротрейд Україна". Звертає увагу, що вказаний контрагент має стан «9» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. Крім того, зауважує, що контрагент вказаного контрагента ТОВ «Газукраїна-2020» є фіктивним підприємством. Отже, з викладених підстав, вважає вірними висновки акту перевірки позивача, та не вбачає підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення 02 липня 2015 року № 0000772301.

Позивач, у надісланих запереченнях на апеляційну скаргу, письмових поясненнях, а також його представник у судовому засіданні, з викладених підстав, посилаючись на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначив, що на підтвердження реальності угод, укладених із ТОВ "Євротрейд Україна", позивачем було надано передбачені законодавством первинні, розрахункові та платіжні документи, оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства. Стверджує, що судом першої інстанції було в повному обсязі досліджено докази по справі, повно і всебічно досліджені обставини справи. Отже, з викладених підстав, вказує на реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а також на протиправність оскаржуваного повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ПВГП "Автотранс" /код ЄДРПОУ 30668210/ зареєстровано як юридична особа 15 грудня 1999 року /том 1 а.с. 11-14/. ПВГП "Автотранс" є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва № 23991749 про реєстрацію платника податку на додану вартість, виданого 08 лютого 2001 року ДПІ у м. Полтаві (том 1 а.с. 15).

На підставі наказу ДПІ у м. Полтаві від 03 квітня 2015 року № 685 та направлень на перевірку від 15 квітня 2015 року №№ 420, 421 /том 1 а.с. 147-148/ у період з 15 квітня 2015 року по 29 травня 2015 року /термін перевірки продовжувався відповідно до наказу від 18 травня 2015 року № 969/ державними ревізорами-інспекторами ДПІ у м. Полтаві проведено планову виїзну перевірку ПВГП "Автотранс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року.

За результатами перевірки ДПІ у м. Полтаві складено акт від 08 червня 2015 року № 2032/16-01-22-01/30668210, у висновках якого зафіксовано порушення ПВГП "Автотранс", крім іншого, пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 44 976 грн, в тому числі, за березень 2013 року на суму 937 грн, за квітень 2013 року - 3 919 грн, за травень 2013 року - 217 грн, за червень 2013 року - 4 196 грн, за липень 2013 року - 5 086 грн, за серпень 2013 року - 955 грн, за вересень 2013 року - 618 грн, за листопад 2013 року - 27 429 грн, за грудень 2013 року - 1 619 грн (том 1 а.с. 16-86).

На підставі акту перевірки від 08 червня 2015 року № 2032/16-01-22-01/30668210 ДПІ у м. Полтаві 02 липня 2015 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0000772301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 56 220 грн, з них: за основним платежем - 44 976 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 11 244 грн. (том 1 а.с. 97).

ДПІ у м. Полтаві складено розрахунок пені, обчисленої на виявлені органом ДПС суми занижень податкових зобов'язань з податку на додану вартість, згідно з яким сума нарахованої пені становить 6 071 грн 03 коп. (том 1 а.с. 99).

Позивач не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням та розрахунком пені, звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним розрахунку пені на суму 6 071 грн 03 коп., суд першої інстанції виходив з того, що пеня 6071 грн 03 коп. є такою, що не нарахована відповідно до статті 129 Податкового кодексу України, у зв'язку із скасуванням податкового повідомлення-рішення від 02 липня 2015 року № 0000772301 про донарахування суми грошового зобов'язання з ПДВ, за заниження якої контролюючим органом обчислена зазначена пеня.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, визнаючи протиправним та скасовуючи податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 02 липня 2015 року № 0000772301, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при винесенні вказаного податкового повідомлення - рішення діяв не в межах наданих повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України.

Так, судом першої інстанції зазначено, що реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Євротрейд Україна" підтверджується матеріалами справи, а податковим органом не надано доказів того, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Євротрейд Україна" не здійснювались. У зв'язку з чим, позивач мав встановлене законом право на підставі вказаних взаємовідносин формувати суми податку на додану вартість.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що спірне податкове повідомлення-рішення від 02 липня 2015 року № 0000772301 прийнято податковим органом на підставі висновків відповідача про безтоварний характер господарських операцій позивача із ТОВ "Євротрейд Україна". Такий висновок відповідачем зроблено з посиланням на те, що вказаний контрагент має стан «9» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням, відсутність сертифікатів якості та наявність вироку суду щодо директора ТОВ «Газукраїна-2020», яке є контрагентом ТОВ "Євротрейд Україна". З урахуванням викладеного, відповідач дійшов висновку про завищення позивачем податкового кредиту, що призвело до заниження податку на додану вартість у відповідній сумі.

Колегія суддів вважає такі висновки відповідача хибними, виходячи з наступного.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Правовідносини щодо формування платником податків податкового кредиту з ПДВ з 01 січня 2011 року врегульовано статтею 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Вимоги до оформлення податкової накладної передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), згідно з яким платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг) платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.95р. №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів зазначає, що право на формування податкового кредиту з ПДВ безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю платника податку.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного розгляду, позивач у перевіряємих податковим органом періодах мав господарські правовідносини із ТОВ "Євротрейд Україна".

Матеріалами справи підтверджено, що ПВГП "Автотранс" на підставі договору оренди від 10 травня 2012 року № 10-05-12/О-2 передано в оренду ТОВ "СВГ Плюс" автозаправні комплекси, що підтверджується актами приймання-передавання (том 2 а.с. 76-128).

ТОВ "СВГ Плюс", за згодою ПВГП "Автотранс", передано зазначені майнові комплекси в суборенду ТОВ "Євротрейд Україна" на підставі договорів суборенди від 11 травня 2012 року №№ 1105/1, 1105/2, 1105/4-27, від 13 грудня 2012 року № 1312/31, що підтверджується актами приймання-здавання (том 2 а.с. 129-221).

Як встановлено судом першої інстанції, ПВГП "Автотранс" (Покупець) з ТОВ "Євротрейд Україна" (Продавець) укладено:

- договір поставки (за смарт-картами) від 22 травня 2012 року № М1/12, відповідно до якого Продавець зобов'язується відпускати нафтопродукти (бензини марок А-76, А-80, А-92, А-95, А-95 Преміум, А-98 Євро, ДП, ДП Євро) та скраплений газ (марок ПА, СПБТ, БТ тощо) через свої АЗС за допомогою смарт-карт встановленого Покупцем зразка, які належать Покупцю, а Покупець зобов'язується оплатити вартість товару, відпущеного за смарт-картами, відпуск товару здійснюється клієнтам покупця через АЗС Продавця. Покупець передає, а Продавець приймає на відповідальне зберігання обладнання (РОS-термінали) для роботи з паливними картами. Перелік АЗС Продавця визначений у Додатку № 1 до договору від 22 травня 2012 року № М1/12 (том 1 а.с. 101-104);

- договір поставки (за талонами) від 22 травня 2012 року № М3/12, за умовами якого Продавець постачає, а Покупець купує партіями паливно-мастильні матеріали (ПММ) бензини марок А-76, А-80, А-92, А-95, А-95 Преміум, А-98 Євро, ДП, ДП Євро) та скраплений газ (марок ПА, СПБТ, БТ тощо) за цінами, зазначеними у накладних або актах прийому-передачі, відпуск здійснюється клієнтам покупця через АЗС Продавця. Перелік АЗС Продавця визначений у Додатку № 1 до договору від 22 травня 2012 року № М3/12 (том 1 а.с. 106-110).

Реальність здійснення вказаних господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи, накладними (том 1а.с. 115-139), податковими накладними (том 1 а.с. 156-199), банківськими виписками (том 2 а.с. 10-11), журналом-ордером (том 2 а.с. 12-45), актами звірки взаємних розрахунків (том 2 а.с. 222-245), звітами про відпуск паливно-мастильних матеріалів (дизпалива, бензин марки А-92) по талонах по видах палива за період з лютого 2013 по грудень 2013 року (том а.с. 170 - том 5 а.с. 102).

Зазначені податкові накладні зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних, відображено позивачем у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних на їх підставі віднесено до складу податкового кредиту звітних (податкових) періодів суму ПДВ загалом в розмірі 44 976 грн, що відображено у податкових деклараціях з ПДВ за та додатку до податкової декларації №5 "Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів".

Колегія суддів вказує на те, що укладені між позивачем та ТОВ "Євротрейд Україна" договори містять основні положення, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договору, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника. Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вказує на те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Крім того, з наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704), а податкові накладні - згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ "Євротрейд Україна", як таких, що повністю підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

Щодо доводів податкового органу про не підтвердження позивачем якості товару сертифікатами відповідності та паспортами на суму 145242 грн 82 коп., в т .ч. ПДВ - 29048 грн 56 коп., колегія суддів вказує на те, що сама собою наявність або відсутність окремих документів чи допущення помилок в їх оформленні не може слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо іншими даними буде підтверджено фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що зазначені договори укладено позивачем з метою виконання власних зобов'язань по відношенню до клієнтів в частині поставки нафтопродуктів, зокрема: ПАТ "Полтаваобленерго" (договори від 20 березня 2013 року № 849, від 27 березня 2013 року № 715), КП "Спецкомбінат похоронно-ритуального обслуговування" (договір від 05 березня 2013 року № 05-03/1), Полтавському комунальному автотранспортному підприємству 1628 (договір від 28 січня 2013 року № 28-01/2), Відділу освіти, молоді та спорту Шишацької районної державної адміністрації (договір від 01 квітня 2013 року № 56) (том 2 а.с. 46-70).

Згідно з умовами зазначених договорів Постачальник (ПВГП "Автотранс") зобов'язується здійснювати заправку автотранспорту Покупців ПММ на автозаправних комплексах за талонами та смарт-картами.

Матеріалами справи підтверджується, що сканери штрихкоду, зчитувачі карток та термінали, а також самі автозаправні комплекси у спірний період знаходились у суборенді ТОВ "Євротрейд Україна".

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій ПВГП "Автотранс" надано суду накладні, довіреності, акти приймання-передачі бланків талонів, звіти ТОВ "Євротрейд Україна" про відпуск ПММ по талонах по видах палива клієнту ПВГП "Автотранс" (том 3 а.с. 1-159, а.с. 170-249, том 4 а.с. 1-250, том 5 а.с. 1-102).

Отже, сукупність наданих ПВГП "Автотранс" документів дають достатні підстави дійти висновку про фактичне виконання умов договорів поставки із спірним контрагентом, окрім того, зі змісту первинних документів, долучених до матеріалів, в діяльності позивача та його контрагента наявні розумні економічні та організаційно-адміністративні причини для укладання договору, а також наявні чинники, з якими закон пов'язує можливість формування позивачем податкового кредиту за спірними операціями, зокрема, витрати позивача за цими договорами повною мірою пов'язані з його господарською діяльністю.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про підтвердження наявними в матеріалах справи первинними документами реальності господарських операцій позивача із ТОВ "Євротрейд Україна" з придбання ПММ, встановлення факту понесення позивачем витрат та сплати у ціні придбаних товарів податку на додану вартість, а також використання таких товарів у подальшій господарській діяльності позивача.

Посилання податкового органу на вирок суду щодо директора ТОВ "Газукраїна-2020", колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що одним із постачальників ПММ ТОВ "Євротрейд Україна" у період з лютого 2013 року по вересень 2013 року було ТОВ "Газукраїна-2020".

В свою чергу, ТОВ "Євротрейд Україна" був постачальником ПММ ПВГП "Автотранс" у період з 01 січня 2013 року по 28 лютого 2014 року.

При цьому, згідно даних Єдиного реєстру судових рішень контролюючим органом встановлено, що вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2015 року у справі № 646/3810/15-к ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 КК України, а саме: придбання суб'єкта підприємницької діяльності - юридичну особу ТОВ "Газукраїна-2020" з метою покриття незаконної діяльності.

Відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, наведена процесуальна норма встановлює обов'язковість для врахування адміністративним судом фактів, наведених у вироку, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Із вироку Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2015 року у справі № 646/3810/15-к слідує, що правовідносини ПВГП "Автотранс" з ТОВ "Євротрейд Україна" при розгляді даної справи не досліджувалися.

У зазначеному вироку не був встановлений факт реальності здійснення господарських операцій безпосередньо між ПВГП "Автотранс" та його контрагентом.

Більше того, колегія суддів вказує на те, що ТОВ "Газукраїна-2020" є контрагентом контрагента позивача ТОВ "Євротрейд Україна", тому здійснення господарської діяльності ТОВ "Газукраїна-2020" не може мати наслідків для ПВГП "Автотранс", оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання його контрагента, а тим більше контрагента його контрагента.

Враховуючи зазначене, вказані доводи податкового органу колегія суддів вважає безпідставними.

Посилання відповідача відомості щодо відсутності за місцезнаходженням ТОВ "Євротрейд Україна", як на підтвердження нереальності здійснення господарських операцій із вказаним контрагентом, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб.

Так, статтею 198 Податкового кодексу України не встановлено обмежень щодо включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах, послугах отриманих від продавця, в разі порушення ним умов податкового законодавства, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.

Також, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Слід зазначити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Таким чином, колегія суддів вказує на те, що кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на включення витрат до складу валових та для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентом. Крім того, не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та ТОВ "Євротрейд Україна" взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє наведені доводи відповідача та вказує на реальність придбання позивачем товарів у вказаних контрагентів, що повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем, при розрахунку податкового кредиту за перевіряємий період, правомірно враховано суми ПДВ по господарським операціям із даним контрагентом у перевіряємий період.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення - рішення від 02 липня 2015 року № 0000772301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 56 220 грн, з них: за основним платежем - 44 976 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 11 244 грн., діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2015р. по справі № 816/2661/15 в частині задоволення позовних вимог залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Жигилій С.П. Судді Дюкарєва С.В. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 19.10.2015 р.