Ухвала

від 22.06.2015 по справі 2006/1-197/11

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2006/1-197/11 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11/790/309/15 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2

Категорія: ст.ст.15 ч.2,115 ч.1 КК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2015 року Колегія суддів Судової палати по кримінальним справам Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ,

при секретарі - ОСОБА_5 ,

за участю: прокурора - ОСОБА_6 ,

підсудної - ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові кримінальну справу № 2006/1-197/11 по обвинуваченню ОСОБА_7 у злочині, передбаченому ст.ст.15 ч.2 та 115 ч.1 КК України,

за апеляційною скаргою підсудної ОСОБА_7 на вирок Валківського районного суду Харківської області від 8 листопада 2012 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Валківського районного суду Харківської області від 8 листопада 2012 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Великі Луки Псковської області Російської Федерації, росіянки, громадянки України, з неповною середньою освітою, не заміжньої, не працюючої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , судимої 3.08.2010 року за ч.1ст.164 КК Українидо 120 годин громадських робіт,

останню визнано винною і засуджено за ст.ст.15 ч.2 та 115 ч.1 КК України до 7 років позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ухвалено рахувати ОСОБА_7 з дня її фактичного затримання, тобто з 23 березня 2011 року. Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави в особі районного фінансового відділу Валківської районної державної адміністрації кошти в сумі 1655,10 грн., витрачені на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_8 . Стягнуто з неї також судові витрати в сумі 638,80 грн. Вирішено долю речових доказів. Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено тримання під вартою.

На цей вирок підсудною подано апеляційну скаргу, в якій вона просить змінити вирок, змінити кваліфікацію її дій та пом`якшити покарання, посилаючись на те, що не бажала вбивати ОСОБА_8 , а тільки захищалася від насильства з його боку.

Вислухавши доповідь судді, думки прокурора та підсудної, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Як вважав встановленим суд першої інстанції ОСОБА_7 20 березня 2011 року в денний час за місцем свого проживання в будинку АДРЕСА_1 разом зі своєю сусідкою ОСОБА_9 розпивали алкогольні напої. Близько 14 години 45 хвилин того ж дня додому повернувся співмешканець ОСОБА_7 ОСОБА_8 , який також перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, побачив, що ОСОБА_7 спить. На протязі півгодини ОСОБА_8 намагався розбудити ОСОБА_7 , виражався на її адресу нецензурною лайкою, але, так як вона не реагувала, він підійшов до неї, і схвативши її за волосся і одежу, посадив на ліжко. В такому положенні ОСОБА_7 не змогла всидіти та сповзла на підлогу. В результаті образливих дій ОСОБА_8 у ОСОБА_7 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, виник умисел на вбивство ОСОБА_8 . Піднявшись, ОСОБА_7 взяла зі столу кухонний ніж і підійшла до ОСОБА_8 ззаду, а коли той повернувся до неї, вона мовчки зі значною силою, умисно, з метою позбавлення життя, нанесла один удар зажатим в правій руці ножем в життєво важливий орган - черевну порожнину ОСОБА_8 , спричинивши йому одне проникаюче ножове поранення. Продовжуючи свої злочинні дії з метою вбивства ОСОБА_8 , ОСОБА_7 намагалась ще раз вдарити даним ножем ОСОБА_8 в живіт, але останній правою рукою перехватив її руку з ножем, а лівою - витяг ніж з її руки, тим самим завадив ОСОБА_7 довести злочинний умисел, направлений на позбавлення життя ОСОБА_8 , до кінця. Після того, як ОСОБА_8 відібрав у неї ніж, ОСОБА_7 з місця злочину зникла. Для реалізації свого злочинного умислу, направленого на позбавлення життя ОСОБА_8 , ОСОБА_7 виконала всі дії, які вважала за необхідне для доведення злочину до кінця, але злочин не був закінчений по причинам, що не залежали від її волі, а саме внаслідок активного опору ОСОБА_8 . В результаті противоправних дій ОСОБА_7 , потерпілому ОСОБА_8 були причинені тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного (ножового) поранення черевної порожнини з ушкодженням великого сальника, що відноситься до тяжких тілесних ушкоджень по критерію загрози для життя.

З висновками суду першої інстанції щодо кваліфікації дій підсудної погодитися неможна.

Так, згідно вимог ст. 323 КПК України 1960 року вироку суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом.

Згідно із положеннями ст. 334 цього Кодексу в мотивувальній частині вироку наводяться, зокрема, докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо підсудного, із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази.

Згідно ч.2 ст.327 КПК України 1960 року обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умови, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.

Цих вимог суд першої інстанції дотримався не повною мірою.

Так, судом не було враховано конкретні обставини події, на які посилалася підсудна, а саме те, що безпосередньо перед її насильницькою дією щодо потерпілого, останній наніс їй, сплячій, удари рукою і ногою, а потім тягнув за волосся через кімнату. В момент, коли потерпілий розбудив її таким чином, підсудна могла не усвідомлювати достатньою мірою події, що відбуваються. Потерпілий, неодноразово міняючи свої показання протягом досудового і судового слідства, в цілому, не заперечував посилань підсудної иа те, що саме він, а не підсудна, першим застосував насильство. Напередодні апеляційного розгляду до Апеляційного суду надійшла апеляційна скарга потерпілого, у якій потерпілий просив скасувати вирок і звільнити ОСОБА_7 з-під варти, посилаючись на те, що він сам спровокував конфлікт і саме він є винним у тому, що трапилося.

Колегія суддів вважає, що у той момент, коли у ОСОБА_7 виник умисел вдарити ОСОБА_8 ножем, вона перебувала у стані необхідної оборони, обумовлений насильницькими діями з боку потерпілого, але, застосувавши ніж, обрала, тим самим, спосіб захисту, який явно виходив за межі такої оборони. Тому її дії мають кваліфікуватися за ст.124 КК України як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони. Умисел позбавити ОСОБА_8 життя не був доведений, оскільки ті обставини, що саме потерпілий спровокував конфлікт, застосував насильство до підсудної за обставин, на які вона посилалася, нічим не спростовано. Висновки суду щодо того, що підсудна виконала усі дії для позбавлення життя потерпілого, але злочин не було доведено з причин, від неї не залежних, не ґрунтуються на матеріалах справи. Підсудна вдарила потерпілого ножем один раз, і мала можливість вдарити ще, якби у неї був намір це зробити, до того моменту, як потерпілий відібрав ніж. Посилання суду на пояснення свідка ОСОБА_10 - лікаря Коломацької центральної районної лікарні, яка проводила огляд підсудної для встановлення факту вживання психотропної речовини та стану сп`яніння, щодо того, що ніяких тілесних ушкоджень у ОСОБА_7 виявлено не було, не спростовують тверджень самої підсудної, оскільки цей свідок не оглядав останню на предмет наявності тілесних ушкоджень, а експерту-медику підсудну для огляду орган досудового слідства не представив. Крім того, є маловірогідним те, що зазначений лікар мав можливість побачити тілесні ушкодження, які б виникли від удару ногою по тулубу або відтягнення за волосся. Всі сумніви в даному випадку мали тлумачитися на користь підсудної.

Призначаючи покарання в межах санкції норми кримінального закону, на яку мають бути перекваліфіковані дії підсудної, колегія суддів враховує характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, дані про особу підсудної, яка є судима за умисний злочин, інкримінований злочин скоїла у стані алкогольного сп`яніння, мала негативні характеристики з місця проживання, у зв`язку з чим колегія суддів призначає покарання у виді обмеження волі.

Оскільки підсудна перебуває під вартою з 23 березня 2011 року, тобто покарання, яке призначається апеляційним судом, відбула повністю, колегія суддів вважає за необхідне звільнити її з-під варти.

Керуючись ст. ст. 362, 366, 367, 369, 373, 377, 379 КПК України 1960 року, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу підсудної ОСОБА_7 задовольнити.

Вирок Валківського районного суду Харківської області від 8 листопада 2012 року щодо ОСОБА_7 змінити.

Перекваліфікувати її дії з ч.2 ст.15 та ч.1 ст.115 КК України на ст.124 КК України і призначити покарання за цим законом у виді 2 (двох) років обмеження волі.

У зв`язку з фактичним відбуттям призначеного покарання звільнити ОСОБА_7 з під варти негайно в залі суду.

Головуючий-суддя суддя суддя

ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13 ГРИ ГОРОВ