Ухвала

від 15.06.2010 по справі 2-975/08

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2010 р. Справа № 73643/09

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді - Олендера І.Я.,

суддів - Улицького В.З., Каралюса В.М.,

при секретарі судового засідання - Корчинській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Державної митної служби України, Львівської митниці на постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 листопада 2008 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України, Львівської Митниці, про визнання незаконними наказів про звільнення з роботи, про зобов'язання укласти трудовий договір (поновлення на роботі), про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної митної служби України, Львівської Митниці, про визнання незаконними наказів про звільнення з роботи, про зобов'язання укласти трудовий договір (поновлення на роботі), про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що жодних правових підстав у відповідача для прийняття наказу про його звільнення з митних органів не було, при цьому мало місце порушення ряду вимог чинного законодавства. У відповідача була можливість прийняти його на роботу на аналогічну посаду в Львівській митниці, а тому вимоги ст. 40, 42,42-1 КЗпП України не були дотримані. Крім цього, вказує, що практично ліквідації не відбулось, була здійснена реорганізація митниці, а його було звільнено в період його тимчасової непрацездатності.

Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 листопада 2008 року позов задоволено. Визнано Наказ Голови Державної митної служби України № 693-к від 25.04.2008р. в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого інспектора сектора митного оформлення №1 відділу митного оформлення митного поста «Краковець»Західної регіональної митниці у зв'язку з ліквідацією Західної регіональної митниці протиправним та скасовано у цій частині. Визнано незаконним і скасовано п. 2 наказу Голови Державної митної служби України № 301-к від 18.03.2008 року «По особовому складу митних органів»в частині визнання недоцільним подальшого перебування ОСОБА_1 на державній службі в митних органах. Зобов'язано Голову Державної митної служби України та начальника Львівської митниці запропонувати ОСОБА_1 посаду старшого інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Краковець»Львівської митниці та укласти з ним трудову угоду, призначивши позивача на зазначену посаду. Стягнуто з Державної митної служби України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 30.04.2008 року і по день поновлення на роботу.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що позивач був звільнений з порушенням вимог ст.ст. 40,42,42-1 КЗпП, оскільки звільнення відбулось під час тимчасової непрацездатності позивача, не відбувалось повної ліквідації Західної регіональної митниці, крім того позивачу не запропонували роботу у Львівській митниці, яка стала правонаступником Західної регіональної митниці.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Державна митна служба України, Львівська митниця подали до Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційні скарги в яких просять оскаржувану постанову скасувати і прийняти нову якою відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційних скарг зазначають, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, Державна митна служба України в своїй апеляційній скарзі зазначає, що Львівська митниця створена як нова юридична особа відповідно до чинного законодавства України пройшла процедуру реєстрації новоствореної юридичної особи без правонаступництва та згідно з свідоцтвом про державну реєстрацію їй присвоєно інший код ЄДРПОУ, ніж ліквідованій Західній регіональній митниці. Львівська митниця в своїй апеляційній скарзі вказує про те, що Західна регіональна митниця ліквідована, Львівська митниця не є її правонаступником, жодних актів щодо реорганізації Західної регіональної митниці Державною митною службою України не приймалось. Також зазначають, що судом не враховано, що у випадку ліквідації підприємства, установи, організації відсутні правонаступники працедавця, а тому можливості переведення працівника на іншу роботу в порядку п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України не має, при цьому у роботодавця не виникає обов'язку щодо забезпечення працевлаштування вивільнюваного працівника на іншому підприємстві, установі, організації.

Представник апелянтів в судовому засіданні доводи апеляційних скарг підтримала, в обґрунтування їхніх мотивів покликалась на обставини, які в них викладені, просила постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційних скарг та просить такі відхилити.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював на посаді старшого інспектора сектору митного оформлення № 1 відділу митного оформлення митного поста «Краковець»Західної регіональної митниці. Наказом ДМСУ № 693-к від 25.04.2008 року звільнено позивача ОСОБА_1 з посади старшого інспектора сектору митного оформлення № 1 відділу митного оформлення митного поста «Краковець»Західної регіональної митниці у зв'язку з ліквідацією Західної Регіональної митниці 30.04.2008 року відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України.

Наказом Державної митної служби України № 61 від 29.01.2008 року Західну регіональну митницю ліквідовано і згідно Наказу Державної митної служби України №64 від 20.01 2008 року створено Львівську митницю.

Відповідно до ст.ст. 14,15 Митного кодексу України створення, реорганізація та ліквідація регіональних митниць та митниць здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі митної справи. Згідно з Положенням про Державну митну службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 940 від 18 липня 2007 року, на Державну митну службу покладено завдання створювати, реорганізовувати та ліквідовувати регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні установи та організації.

Пунктом 6 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 року, встановлено, що ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. Код зберігається у разі перетворення юридичної особи лише за правонаступником. У разі припинення юридичної особи, шляхом приєднання до іншої та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу, ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом. В усіх інших випадках припинення юридичної особи, присвоєння її коду новоствореним суб'єктам забороняється.

Як вбачається з свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 04 березня 2008 року Західній регіональній митниці був присвоєний ідентифікаційний код 34668612, а відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Львівській митниці присвоєно ідентифікаційний код 35775617.

Таким чином, колегія суддів вважає, що мала місце ліквідація митниці, а відтак посилання позивача в цій частині на те, що насправді мала місце реорганізація є необґрунтованими та безпідставними.

В той же час, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що при звільненні позивача було порушено вимоги ч. 4 ст. 40, ст.ст. 42,42-1 КЗпП України не відповідають обставинам справи, має місце порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи з огляду на наступне.

Так, оскільки, як встановлено вище відбулась ліквідації Західної регіональної митниці, а не її реорганізація у Львівську митницю, то відсутнє порушення відповідачем ч. 4 ст. 40 КЗпП України, оскільки правило, щодо недопустимості звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності не поширюється на випадки ліквідації підприємства.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційних скарг в тій частині, що на позивача не повинні були поширюватись вимоги, щодо переважного права на прийняття на аналогічну посаду у Львівській митниці, що передбачені ст.. 42-1 КЗпП України, оскільки відповідно до вказаної норми працівник з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України за виключенням випадку ліквідації підприємства, установи, організації, протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі повторного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган провадить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

Для застосування вказаної норми необхідна наявність ряду обставин, зокрема:

попереднє звільнення працівників з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України,крім випадків звільнення у зв'язку з ліквідацією, а оскільки позивач був звільнений із Західної регіональної митниці згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією митниці, то положення ст. 42-1 не слід застосовувати;

звернення до власника або уповноваженого ним органу із заявою про повторне прийняття;

проведення власником або уповноваженим ним органом прийму на роботу;

проведення прийму на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну службу»від 16.12.1993 року, прийняття на державну службу на посади 3-7-ї категорій, передбачених ст.. 25 Закону, здійснюється на конкурсній основі, кірм випадків, коли інше встановлено законами України.

Відповідно до Постанови КМУ від 15.02.2002 року № 169 «Про затвердження Порядку проведення конкурсу на зміщення вакантних посад державних службовців»Львівською митницею не оголошувався конкурс на заміщення посади старшого інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Краковець».

Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір, до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За змістом вказаної норми, при ліквідації підприємства, установи, організації, правила п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України можуть застосовуватися і в тих випадках, коли після припинення діяльності підприємства, установи, організації одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення на роботі на новоутвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Судом першої інстанції не враховано, що у випадку ліквідації підприємства, установи, організації відсутні правонаступники працедавця, а тому можливості переведення працівника на іншу роботу в порядку п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України не має, а у роботодавця не виникає обов'язку забезпечувати працевлаштування вивільнюваного працівника на іншому підприємстві, установі, організації.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою на іншу роботу. Відповідно до ч.1 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці, що відповідачем виконано.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 6 листопада 1992 року роз'яснив судам, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП України можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що звільняючи позивача із займаної посади, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України.

Крім того, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, судом першої інстанції було порушено вимоги процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, зокрема, щодо належного повідомлення відповідачів про час, дату та місце судового розгляду справи, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення відповідачів належним чином у порядку, передбаченому ст.ст. 33-35 КАС України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, має місце порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 3 ст. 198, п.п. 3, 4 ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційні скарги Державної митної служби, Львівської митниці задовольнити повністю.

Постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 листопада 2008 року у справі № 2-а-975/08 скасувати та прийняти нову якою в задоволенні позову ОСОБА_1 -відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України -з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий І.Я.Олендер

Судді: В.З.Улицький

ОСОБА_2

Постанова в повному обсязі складена 18.06.2010 року.