Рішення

від 05.11.2015 по справі 755/20923/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 листопада 2015 року Апеляційний суд м. Києва

у складі:

головуючого Вербової І.М.

суддів Кирилюк Г.М.

ШаховоїО.В.

при секретарі Бугаю О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Валокс Авто», товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Арсенал» про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, витребування транспортного засобу та поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 5 серпня 2015 року,

у с т а н о в и в :

У серпні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом (в подальшому зі зміненим предметом позову) до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ТОВ «Валокс Авто», ТОВ «Авто-Арсенал» про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, витребування транспортного засобу та поділ спільного майна подружжя.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 5 серпня 2015 року позов задоволено частково.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, в іншій частині рішення - залишити без змін.

Апелянт, зокрема, посилається на ті обставини, що суд дійшов помилкових висновків про доведеність позовних вимог, вказувала, що позивач не надав доказів того, що він сплачував платежі за договором кредиту, який укладався нею для купівлі спірного автомобіля, також кошти від реалізації автомобіля були використані для погашення кредитної заборгованості, тому транспортний засіб не може бути предметом поділу.

Справа № 755/20923/14-ц

№ апеляційного провадження 22-ц/796/12843/2015

Головуючий у суді першої інстанції: Виниченко Л.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_7 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8 проти апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.

Представники ОСОБА_4 - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Представники ТОВ «Валокс Авто», ТОВ «Авто-Арсенал» належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, у зв'язку із чим колегія суддів вважала за можливе слухати справу у їх відсутність на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність її часткового задоволення виходячи з таких підстав.

Встановлено, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 квітня 2006 року, який рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня 2014 року, розірвано (а. с. 7, 51, т. 1).

22 квітня 2008 року був придбаний спірний автомобіль моделі РІО nеw 1.4 марки КІА, вартістю 101 377 грн. та зареєстрований на ім'я ОСОБА_3 (а. с. 8-12, т. 1).

24 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір № 11339516000 про надання споживчого кредиту в сумі 18 060 дол. США та заставу транспортного засобу автомобіль КІА РІО nеw (а. с. 68-79, т. 1).

Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За нормою ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, вказаний автомобіль є спільним майном сторін.

Згідно ч. 1 ст. 69 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ч. 1 ст. 68 СК України).

Згідно облікової картки ВРЕР-13 УДАІ в м. Києві, ОСОБА_3 29 квітня 2014 року зняла з обліку автомобіль КІА РІО, легковий седан, попередній номерний знак НОМЕР_1, для реалізації, де зазначено, що кредит АКІБ «УкрСиббанк» погашено (а. с. 96, т. 1, а. с. 175).

Відповідно до облікових карток, повідомлень УДАІ ГУ МВС України в м. Києві від 13.12.2014 року, від 26.01.2015 року і повідомлення Центру безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем від 19.02.2015 року, спірний транспортний засіб марки «КІА РІО», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_4, власник ОСОБА_3, 26 липня 2014 року зареєстровано на підставі виданої торгівельною організацією ТОВ «Авто-Арсенал» довідки-рахунку ВІА № 680610 від 26.07.2014 року за ОСОБА_4, держаний номерний знак НОМЕР_5 (а. с. 114-120, 134, 150-155, т. 1).

Згідно ч. 2 ст. 68 Сімейного кодексу України, розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11 роз'яснено, що вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.

Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже відповідно до ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно ст. 65 Сімейного кодексу України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 26 липня 2014 року відчужила автомобіль КІА РІО, легковий седан, номер кузова НОМЕР_2, на користь ОСОБА_4 без відома та згоди позивача, відповідно довідки-рахунку ВІА № 680610 від 26.07.2014 року виданої ТОВ «Авто-Арсенал».

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що спірний правочин договору купівлі-продажу автомобіля укладений в порушення вимог ст. 65 СК України та ст. 369 ЦК України, який є неподільною річчю, відчужений без згоди позивача, тому підлягає визнанню недійсним.

Згідно п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Представник позивача наголосила, що позивач відмовляється від отримання грошової компенсації вартості спірного автомобіля.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що оскільки спірний автомобіль є об'єктом спільної сумісної власності подружжя то він підлягає поділу, а тому підлягають задоволенню і вимоги про визнання за позивачем в порядку поділу майна права власності на 1/2 частину автомобіля.

Разом з тим, визнаючи недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки КІО, модель РІО відповідно до ст. 215 ЦК України, суд дійшов помилкового висновку про можливість застосування до правовідносин сторін ст. 388 ЦК України.

Згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З урахуванням викладеного, права позивача підлягають захисту із застосуванням правового механізму передбаченого ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Позивачем вимог про застосування наслідків недійсності правочину по справі не заявлено, а відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі поданої заяви.

За таких обставин, заявлені вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволенню не підлягають.

Посилання відповідача в скарзі, що спірний автомобіль, який придбаний нею за кредитні кошти є її особистою приватною власністю є необґрунтованими та суперечать чинному законодавству.

Доводи апеляційної скарги, що договір укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює як права так і обов'язки для другого подружжя, не позбавляє її можливості звернення у передбачений Законом спосіб для захисту свого порушеного права.

Інші доводи апелянта з приводу невідповідності рішення нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді.

З огляду на викладене та з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду в частині витребування автомобіля у ОСОБА_4 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

В решті рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 5 серпня 2015 року в частині витребування автомобіля марки КІА, легковий седан, реєстраційний номер НОМЕР_3, у ОСОБА_4 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.М. Вербова

Судді: Г.М. Кирилюк

О.В.Шахова