Ухвала

від 01.06.2016 по справі 755/20923/14-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючогоКузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Мостової Г.І., Наумчука М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Валокс Авто», Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Арсенал», про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, витребування транспортного засобу та поділ спільного майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив: визнати недійсним договір про відчуження автомобіля ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 з видачею Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто-Арсенал» (далі - ТОВ «Авто-Арсенал») довідки-рахунку від 26 липня 2014 року ВІА № 680610; визнати автомобіль марки КІА, модель РІО, легковий седан, номер кузова НОМЕР_4, № двигуна НОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_1, попередній державний номерний знак НОМЕР_6, таким, що належить до спільної власності подружжя, та визнати за ним та ОСОБА_7 право власності по Ѕ частини автомобіля за кожним; витребувати вказаний автомобіль у ОСОБА_8; визнати Ѕ частини статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Валок Авто» (далі - ТОВ «Валок Авто») спільною власністю подружжя та поділити це майно шляхом визнання за ним права власності на ј частини статутного капіталу ТОВ «Валок Авто», залишивши за ОСОБА_7 право власності на ј частини статутного капіталу, та стягнути з відповідача судові витрати.

На обґрунтування вимог ОСОБА_6 посилається на те, що у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 перебував з 19 квітня 2006 року. Під час шлюбу 22 квітня 2008 року ними через ТОВ «Автотрейд-Київ» придбано автомобіль КІА РІО 1,4, державний номерний знак НОМЕР_2, вартістю 101 377 грн, який було оформлено на відповідача ОСОБА_7, він, як співвласник, керував автомобілем на підставі наявних відомостей у технічному паспорті.

10 квітня 2014 року ОСОБА_7 без його згоди забрала автомобіль та через ТОВ «Авто-Арсенал» відповідно до довідки-рахунку від 26 липня 2014 року ВІА № 680610 відчужила транспортний засіб, право власності на який зареєстроване за ОСОБА_8

Вказаний правочин виходить за межі дрібного побутового, він не надавав згоди на реалізацію автомобіля, тому просив визнати недійсним укладений між відповідачами договір відчуження автомобіля з посиланням на положення ст. ст. 65, 68 Сімейного кодексу України, ст. ст. 203, 215, 369 ЦК України, так як ОСОБА_7 не мала повного обсягу цивільних повноважень на відчуження транспортного засобу.

Також 20 травня 2010 року за рахунок спільних коштів подружжя відповідач ОСОБА_7 разом з іншим співзасновником стала учасником юридичної особи - ТОВ «Валокс Авто». Частка ОСОБА_7 у статутному капіталі дорівнювала 500 гривень, що становить Ѕ частини статутного капіталу та є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому відповідачу та йому в порядку поділу майна належить по ј частини статутного капіталу товариства.

Добровільно поділити майно ОСОБА_7 не погоджується, від оцінки майна ухиляється, проти його волі забрала та відчужила автомобіль КІА РІО 1,4.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 серпня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, витребування транспортного засобу та поділ спільного майна подружжя задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки КІА, модель РІО, легковий седан, номер кузова НОМЕР_4, № двигуна НОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_1, від 26 липня 2014 року, що укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, відповідно до довідки-рахунку від 26 липня 2014 року ВІА № 680610 ТОВ «Авто-Арсенал».

Визнано автомобіль марки КІА, модель РІО, легковий седан, номер кузова НОМЕР_4, № двигуна НОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_1, об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Витребувано у ОСОБА_8 автомобіль марки КІА, модель РІО, легковий седан, номер кузова НОМЕР_4, № двигуна НОМЕР_5, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частини автомобіля марки КІА, модель РІО, легковий седан, номер кузова НОМЕР_4, № двигуна НОМЕР_5, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, попередній державний номерний знак НОМЕР_6. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про стягнення судового збору.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2015 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 серпня 2015 року в частині витребування автомобіля марки КІА, легковий седан, державний номерний знак НОМЕР_1, у ОСОБА_8 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 квітня 2006 року (т. 1, а. с. 7).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня 2014 року, яке набрало законної сили 30 травня 2014 року, шлюб між сторонами розірвано (т. 1, а. с. 51).

Під час шлюбу 22 квітня 2008 року був придбаний спірний автомобіль моделі РІО nеw 1.4, марки КІА, вартістю 101 377 грн, що підтверджується договором поставки автомобілів від 22 квітня 2008 року № 239, укладеним між продавцем ТОВ «Автотрейд-Київ» та покупцем ОСОБА_7, автомобіль зареєстрований на ім'я відповідача ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 8-12).

Згідно з договором про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу від 24 квітня 2008 року № 11339516000, укладеним між ОСОБА_7 та АКІБ «УкрСиббанк», автомобіль КІА РІО nеw купувався, у тому числі, за кредитні кошти; при цьому відповідач отримала кредит в сумі 18 060 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 91 203 грн (т. 1, а. с. 68-79).

Згідно з обліковою карткою ВРЕР-13 УДАІ в м. Києві ОСОБА_7 29 квітня 2014 року зняла з обліку автомобіль КІА РІО, легковий седан, номер кузова НОМЕР_4, попередній державний номерний знак НОМЕР_2, для реалізації, кредит АКІБ «УкрСиббанк» погашено (т. 1, а. с. 96).

Відповідно до облікових карток, повідомлень УДАІ ГУ МВС України в м. Києві від 13 грудня 2014 року, від 26 січня 2015 року і повідомлення Центру безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем від 19 лютого 2015 року спірний транспортний засіб марки «КІА РІО», 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_4, державний номерний знак НОМЕР_2, власник ОСОБА_7, 26 липня 2014 року зареєстровано на підставі виданої торговельною організацією ТОВ «Авто-Арсенал» довідки-рахунку від 26 липня 2014 року ВІА № 680610 за ОСОБА_8, державний номерний знак НОМЕР_3 (т. 1, а. с. 114-120, 134, 150-155).

ОСОБА_6 не надавав згоди на реалізацію спірного транспортного засобу.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені у ст. 60 СК України.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності, а за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю, при цьому тягар доказування, що вказане майно не належить до спільної сумісної власності, покладається на того з подружжя, хто набув спірне майно за кошти, що належали йому особисто.

Згідно із ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішено судом (ст. 71 СК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Отже, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог про визнання спірного автомобіля об'єктом спільної сумісної власності сторін, про визнання за позивачем права власності на Ѕ частини автомобіля та про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, суд апеляційної інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи щодо того, що відповідач ОСОБА_7 26 липня 2014 року відчужила автомобіль КІА РІО, легковий седан, номер кузова НОМЕР_4, на користь ОСОБА_8 без відома та згоди позивача, відповідно до довідки-рахунку від 26 липня 2014 року ВІА № 680610, виданої ТОВ «Авто-Арсенал», правильно визначив спірні правовідносини та обґрунтовано виходив із положень ст. 60, ч. 1 ст. 70, ч. 3 ст. 65 СК України.

Касаційна скарга не містить доводів про те, що під час розгляду справи судом допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. ст. 338-341 ЦПК України як підстави для скасування рішення в цій частині, а підстав для його зміни або скасування не встановлено, рішення апеляційного суду в цій частині залишається без змін.

Разом з тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині витребування спірного автомобіля та відмовляючи у задоволенні цих вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що права позивача підлягають захисту із застосуванням правового механізму, передбаченого ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другі стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Однак у разі, коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦКУкраїни.

Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК України.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, вважаючи, що права позивача підлягають захисту із застосуванням правового механізму, передбаченого ст. ст. 215, 216 ЦК України, не звернув уваги на те, що позивач не є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу спірного автомобіля, тому між ним та відповідачами відсутні договірні правовідносини, то спір про повернення автомобіля (1/2 його частини) підлягає вирішенню саме за правилами ст. ст. 387, 388 ЦК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Наведені порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 119, 121, 179, 304 ЦПК України) під час вирішення позовних вимог про витребування майна унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи в цій частині, за таких обставин оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в цій частині не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із направленням справи в указаній частині на новий розгляд до цього ж суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2015 року в частині витребування автомобіля марки КІА, легковий седан, державний номерний знак НОМЕР_1, у ОСОБА_8 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до цього ж суду.

В іншій частині рішення апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В.О. Кузнєцов Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова Г.І. Мостова М.І. Наумчук