Постанова

від 11.11.2015 по справі 2-а/819/47/13

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенди О.В.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., в€’

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільоптторг» (далі - Товариство) до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області, Головного управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області (які є правонаступниками Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Тернопільській області, Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Тернопільській області; далі - ОДПІ, ГУ ДФС відповідно), за участю прокуратури м. Тернополя, про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування рішень відповідачів, зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

Товариство звернулося до суду з позовом до ОДПІ, ГУ ДФС, в якому просило:

- визнати протиправним і скасувати рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби України (правонаступником якої є ОДПІ) від 29 грудня 2012 року № 2/29683 про накладення адміністративного арешту майна;

- визнати протиправним і скасувати рішення Державної податкової служби у Тернопільській області (правонаступником якої є ГУ ДФС) від 20 грудня 2012 року № 16024/10/22-311/378 про призначення експертизи;

- визнати протиправними дії ГУ ДФС щодо призначення експертизи;

- визнати протиправними дії ОДПІ щодо накладення адміністративного арешту на майно Товариства;

- зобов'язати ОДПІ вчинити дії щодо звільнення з тимчасового арешту (вилучення) та повернення на АЗС № 19, що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Протасевича, 3, вилучених (конфіскованих) нафтопродуктів у кількості 10 821,46 л бензину А-92 та 8599,34 л бензину А-95 на загальну суму 208 440 грн 28 коп.

На обґрунтування позову послалося на те, що вилучені нафтопродукти є власністю Товариства, що підтверджується договором поставки від 1 липня 2011 року № 59, договором субкомісії від 30 травня 2012 року № 171-2012-К та товарно-транспортними накладними.

Також зазначило, що обґрунтованість рішення ОДПІ про накладення адміністративного арешту майна від 29 грудня 2012 року не підтверджена судом протягом 96 годин всупереч вимогам пункту 94.10 статті 94 Податкового кодексу України (далі - ПК).

Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 23 квітня 2014 року позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення ОДПІ про накладення тимчасового адміністративного арешту майна від 29 грудня 2012 року № 2/29683; зобов'язав ОДПІ повернути Товариству нафтопродукти: бензин автомобільний А-95 в кількості 8599,34 л та бензин автомобільний А-92 в кількості 10 821,46 л на загальну суму 208 440 грн, затриманий та вилучений відповідно до протоколу про тимчасове затримання майна від 29 грудня 2012 року № 2/29687. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 вересня 2014 року рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись із таким рішенням, Товариство, посилаючись на допущені апеляційним судом порушення норм матеріального та процесуального права, у жовтні 2014 року подало касаційну скаргу.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 жовтня 2014 року відмовив у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

У листопаді 2014 року Товариство знову подало касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, за результатами розгляду якої суд касаційної інстанції виніс оскаржувану ухвалу від 14 травня 2015 року, якою рішення суду апеляційної інстанції скасував та залишив у силі рішення суду першої інстанції.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, ОДПІ зазначає, що в доданому до заяви рішенні Вищого адміністративного суду України по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення пункту 94.7 статті 94 ПК. Просить рішення суду касаційної інстанції від 14 травня 2015 року скасувати та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції й ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2014 року.

Перевіривши наведені у заяві доводи та не обговорюючи при цьому застосування судом норм податкового законодавства, колегія суддів вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, установлених цим Кодексом, є одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах (пункт 6 частини першої статті 7 КАС).

За правилами частини п'ятої статті 214 КАС суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у випадках, якщо: 1) справа не підлягає касаційному розгляду у порядку адміністративного судочинства; 2) справа не переглядалася в апеляційному порядку; 3) є ухвала про закриття касаційного провадження у зв'язку з відмовою цієї особи від касаційної скарги на це саме судове рішення; 4) є ухвала про відмову у задоволенні касаційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на це саме судове рішення; 5) касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Brumarescu v. Romania» від 28 листопада 1999 року наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті Преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів». «Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі» (рішення ЄСПЛ у справі «Ryabykh v. Russia» від 24 липня 2003 року).

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 жовтня 2014 року відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС відмовив Товариству у відкритті касаційного провадження за його скаргою на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року, вказавши, що касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що суд касаційної інстанції, здійснивши касаційний розгляд справи за касаційною скаргою Товариства за наявності ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2014 року про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї ж особи, залишив поза увагою пункт 1 статті 6 Конвенції стосовно «права на справедливий суд».

Ураховуючи наведене, рішення суду касаційної інстанції, яке просить переглянути заявник, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, зокрема пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 214 КАС, а тому це рішення відповідно до частини другої статті 243 КАС підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 травня 2015 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Кривенда

Судді:О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких В.В. Кривенко В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький