Ухвала

від 15.10.2015 по справі 522/380/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/3163/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.10.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді - Кравця Ю.І.,

суддів: Фальчука В.П., Оверіної О.В.,

з участю секретаря судового засідання - Книгиницького О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_4, за участю прокурора Приморського району м. Одеса та третіх осіб на стороні позивача без самостійних - Приморської районної адміністрації Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, Одеської міської ради про визнання договору дарування недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22.01.2015 року,-

встановила :

09.01.2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа на боці позивача, без самостійних вимог: Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Одеська міська рада, про визнання недійсним договору дарування від 27.12.2010 року, укладеного між МПП «Труд» та ОСОБА_4 в частині передання МПП «Труд» безоплатно у власність ОСОБА_4 29/100 часток кв. № 15,17,21а,25, що розташована в будівлі гуртожитку № 30 по вул. Ковалевського (Пішонівська) в м. Одесі. В подальшому позивач змінила підстави позовних вимог та просила визнати договір дарування від 27.12.2010 року недійсним.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 вказувала на те, що договір дарування від 27.12.2010 року був укладений на підставі незаконно отриманого МПП «Труд» свідоцтва про право власності на будівлю гуртожитку, що додатково підтверджує відсутність повноважень у зазначеного підприємства щодо розпорядження майном, в тому числі 29/100 частина квартири № 15, 17, 21а, 25, розташованої у будівлі гуртожитку за адресою: м.Одеса, вул. Пішонівська, буд. 30. Крім того, нотаріус при перевірці цивільної правоздатності та дієздатності юридичної особи, при укладанні договору від 27.12.2010 року, не ознайомилась з установчими документами МПП «Труд» та не пересвідчилась в належності у засновника ОСОБА_5 повноважень на вчинення правочину, а саме договору дарування від 27.12.2010 року. Також позивач зазначила, що в 1957 році ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, який є прадідом малолітньої ОСОБА_3, було видано ордер на вселення та користування квартирою №25 по вул.Пішонівській,30 в м.Одесі. Малолітня ОСОБА_3 разом зі своєю матір'ю ОСОБА_7 з народження (2001 року) проживала за зазначеною адресою, а тому набула право користування зазначеною квартирою та на момент укладання договору дарування від 27.12.2010 року проживала в ній. Тобто на момент укладання спірного договору дарування були порушені права дитини, МПП «Труд» не отримало дозвіл органу опіки та піклування на вчинення дарування майна та не повідомило ОСОБА_8 про наявність прав малолітньої ОСОБА_3 на користування (проживання) майном, що передається у дар, чим ввело в оману відповідача.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22.01.2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування 29/100 частин квартири під №25, 15, 17, 21а у будівлі гуртожитку літ. «А» за адресою м.Одеса вул. Пішонівська (вул.Ковалевського), буд.30, заг. пл..1343,3 кв.м., у тому числі житлова-810,2 кв.м., укладений з одного боку між Малим приватним підприємством «Труд» (код 13907641) та з іншого боку ОСОБА_4, реєстр. в реєстрі за №1909. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом процесуального права та не правильне застосування норм матеріального права, просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22.01.2015 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити.

Апелянт ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, посилаючись на виїзд за кордон, просив розгляд справи відкласти.

Однак, колегія суддів зауважила на тривалий розгляд справи, що впливає на порушення прав неповнолітньої, ухвалила розглянути справи за відсутності апелянта, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, його явка в суд апеляційної інстанції не є обов'язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

ОСОБА_9 ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачка ОСОБА_2 є опікуном неповнолітньої ОСОБА_3 та виступає в якості її законного представника.

ОСОБА_3 народилася 01.05.2001 року, згідно свідоцтва про народження, виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Центрального районного управління юстиції м.Одеси від 12.09.2001 року (а.с. 11). В Графі батько записаний ОСОБА_10 в графі мати записана ОСОБА_7.

14.09.2010 року ОСОБА_7, яка була зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 14.09.2011 року. (а.с. 13)

Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 22.02.2011 року по справі № 2-2019/11 за позовом Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_10, за участю третьої особи ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, позбавлено ОСОБА_10 батьківських прав відносно його доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3. (а.с. 16-17)

Розпорядженням Суворовської районної адміністрації № 214 від 30.03.2011 року малолітній ОСОБА_3 надано статус дитини позбавленої батьківського піклування. (а.с. 53).

Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 29.04.2010 року по справі №2-о-134/11 за поданням органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про доцільність призначення ОСОБА_2 опікуном над малолітньою ОСОБА_3, вирішено призначити ОСОБА_2 опікуном над малолітньою ОСОБА_3, яка зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_4. (а.с. 18).

Як вбачається з матеріалів справи, Служба у справах дітей Одеської міської ради звернулася до Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області з клопотанням від 18.02.2011 року про збереження жита за малолітньою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5 та реєстрацію дитини за місцем мешкання. (а.с. 21). Як вбачається з вказаного клопотання, будинок за адресою м.Одеса, вул.Пішонівська, 30 є колишнім гуртожитком і в теперішній час існує реальна загроза захвата квартири сусідами, тому служба вважає за необхідне зберегти житло за малолітньою ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 та здійснити постановку на реєстраційний облік малолітньої ОСОБА_3 за вказаною адресою.

Листом від 27.07.2011 року Служба у справах дітей Одеської міської ради на адресу Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області не заперечує проти реєстрації ОСОБА_2 за адресою її підопічної ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5 - м.Одеса, вул.Пішонівська. буд. 30 кв.25. (а.с. 20)

З листа Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 27.06.2013 року на звернення ОСОБА_3 В І., встановлено, що неповнолітня ОСОБА_3 стоїть на обліку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, до смерті її матері неповнолітня проживала спільно з нею без реєстрації, будинок № 30 по вул.Пішонівська в м.Одесі прийнятий на баланс КП ЖКС «Порто-Франківській». (а.с. 22-23)

ОСОБА_9 довідки дільниці № 11 КП ЖКС «Порто-Франківський» за адресою: м.Одеса, вуд.Пішонівська, 30 кв. 25 зареєстровані ОСОБА_2 з 19.08.2011 року, ОСОБА_3, з 09.03.2011 року., ОСОБА_4 з 04.12.2012 року. Також згідно архівних даних по квартирі № 25 також були зареєстровані ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14. ОСОБА_15 та ОСОБА_7 (а.с. 24)

ОСОБА_9 довідки дільниці № 11 КП «ЖКС «Порто-Франківський» від 23.05.2013 року ОСОБА_3 проживає разом з ОСОБА_2 за адресою: м.Одеса, вул.Пішонівська (Ковалевського) в м.Одесі та зареєстрована за вказаною адресою з 09.03.2011 року. (а.с. 14)

Також згідно довідки дільниці № 11 КП «ЖКС «Порто-Франківський» за формою № 1 від 29.09.2014 року, особовий рахунок відкрито на ОСОБА_3, в квартирі 25 зареєстровані: ОСОБА_3 з 09.03.2011 року, ОСОБА_2- опікун з 19.08.2011 року, ОСОБА_4 - співвласник 29/100 частин квартири з 04.12.2012 року. (а.с. 203)

Судом першої інстанції встановлено, що 12.07.2000 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради було прийнято рішення № 379 «Про оформлення МПП «Труд» свідоцтва про право власності на будівлю гуртожитку за адресою: м.Одеса, вул.Ковалевського, 30».

На підставі вказаного рішення, Виконавчим комітетом Одеської міської ради від 31.07.2000 року, МПП «Труд» видано свідоцтво про право власності на будівлю гуртожитку за адресою: м. Одеса, вул. Ковалевського, 30, заг. пл. 1342, 1 кв.м. (а.с. 55-56).

ОСОБА_9 технічного паспорту, виготовленого 08.12.2010 рокуАДРЕСА_2, 17, 21а, 25 гуртожитку № 30 по вул.Пішонівській (Ковалевського) у м.Одесі складається з трьох кімнат, загальною площею 152,7 кв.м., житловою 35,0 кв.м., підсобною 40,3 кв.м. (а.с. 126-127).

27.12.2010 року між Малим приватним підприємством «Труд» в особі засновника, власника підприємства - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування (а.с. 10), 29/100 часток квартири під № 25, 15, 17, 21а за адресою: м.Одеса, вул.Пішонівська (вул. Ковалевського), буд. 30, загальна площа 1343,3 кв.м. у томі числі житлова 810,2 кв.м. Як вбачається з вказаного договору зазначене нерухоме майно належить дарувальнику на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на будівлю гуртожитку, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 31.07.2000 року за № 009021. (а.с. 72). Вказаний договір дарування від 27.12.2010 року було зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав від 27.12.2010 року. (а.с. 78).

Рішенням Одеської міської ради від 28.12.2010 року за № 40-VI скасовано рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 379 від 12.07.2000 року «Про оформлення малому приватному підприємству «Труд» свідоцтва про право власності на будівлю гуртожитку по вул.Ковалевського, 30» (а.с. 25)

Як вбачається з вказаного рішення, 12.07.2000 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради було прийнято рішення № 379 «Про оформлення МПП «Труд» свідоцтва про право власності на будівлю гуртожитку за адресою: м.Одеса, вул.Ковалевського, 30». ОСОБА_9 документів, які були підставою для прийняття вище вказаного рішення, рішення було прийнято на підставі уставних документа МПП «Труд», наказу кооперативно-державної асоціації «Агропромбуд» від 22.02.1995 року про передачі на баланс МПП «Труд» будівлі гуртожитку за адресою: м.Одеса, вул.Ковалевського, 30 (а.с 254) у зв'язку з відсутністю коштів на утримання гуртожитку, акту прийому-передачі (а.с. 255) та інших документів. Документів, які б свідчили про право власності КДА «Агропромбуд» або МПП «Труд» на будівлю гуртожитку надано не було. Таким чином, законних підстав прийняття рішення про видачу МПП «Труд» свідоцтва про право власності на будівлю гуртожитку не було. У зв'язку з прийняттям незаконного та необґрунтованого рішення, мешканці вказаного гуртожитку були позбавлені конституційного право на приватизацію зайнятих ними приміщень.

На підставі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2012 року по справі № 1570/3108/2012 зобов'язано КП «ОМБТІ та РОН» здійснити державну реєстрацію припинення права власності МПП «Труд» на нерухоме майно, яке розташовано за адресою: м.Одеса, вул.Ковалевського (Пішонівська),30 шляхом внесення відповідно запису до реєстру прав власності на нерухоме майно.(а.с.26-29). Даним рішенням суду також встановлено, що згідно довідки Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців державна реєстрація МПП «Труд» 04.8.2011 року припинено в результаті ліквідації за рішенням засновника від 28.10.2010 року, де за рішенням засновника призначено ліквідаційну комісію до складу якої входив також ОСОБА_4

ОСОБА_9 довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 30.10.2013 року, діяльність Малого приватного підприємства «Труд» (13907641) припинена (а.с. 54).

ОСОБА_9 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 02.04.2014 року (а.с.121-123) вбачається, що засновником МПП «Труд» була ОСОБА_5, та МПП займалось діяльністю в тому числі і здаванням в оренду власного нерухомого майна, і не мало виду діяльності щодо купівлі-продажу нерухомості, керівником якого був ОСОБА_16 з правом підпису, а ОСОБА_4 був головою ліквідаційної комісії з припинення, державна реєстрація припинена 04.08.2011 року.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 вказував на той факт, що мати ОСОБА_3 - ОСОБА_7 була знята з реєстрації в квартири № 25 на підставі рішення Приморського районного суду м.Одеси, та саме копія цього рішення була надана йому на підтвердження відсутності прав третіх осіб на цю квартири.

Однак твердження відповідача спростовуються довідкою, в якій вказано, що ОСОБА_7 була знята з реєстрації 15.11.2010 року у зв'язку зі смертю. (а.с. 24), а також копією ухвали Приморського районного суду м.Одеси від 25.04.2008 року по справі №2-6600/08, якою позовну заяву МПП «Труд» до ОСОБА_17. ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_7, ОСОБА_15, ОСОБА_20 про позбавлення права користування жилими приміщеннями залишено без розгляду. (а.с. 257).

Також в судовому засіданні свідки ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 підтвердили той факт, що дитина проживала з матір'ю в квартирі АДРЕСА_3 до смерті 14.09.2010 року її матері ОСОБА_7, потім бабуся забрала дитину жити до себе так як в спірній квартирі не було умов для проживання малолітньої дитини. Позивачка займалася відновленням прав дитини на вказану квартири, а в той час відповідач ОСОБА_4 змінив замки та показав сусідам документи на квартиру.

Як вбачається з рішення засновника МПП «Труд» № 1 від 22.11.2010 року, ОСОБА_5 призначила виконуючим обов'язки директора МПП «Труд» заступника директора МПП «Труд» ОСОБА_4, у зв'язку з тим, що директор МПП «Труд» ОСОБА_16 знаходиться у довготерміновому відрядженні за межами Одеської області. (а.с. 209). Також ОСОБА_4 був наділений правом розпорядження (в тому числі дарування) належних підприємству кімнат у будівлі гуртожитку за адресою: м.Одеса, вул.Ковалевського, буд. 30, та делеговано виконуючому обов'язки директора МПП «Труд» ОСОБА_4 право підписання договорів дарування згідно пп.7.1. 7.3 Статуту підприємства.

ОСОБА_9 копії Статуту МПП «Труд» п. 5.1., який надано відповідачем, керівництво діяльністю підприємства здійснюється засновником-генеральним директором підприємства, якому належить прийняття рішення по всі питанням діяльності підприємства і розпорядження його власністю (а.с. 59-63).

ОСОБА_9 оспорюємого договору дарування від 27.12.2010 року вбачається, що з боку МПП «Труд» його підписала ОСОБА_5І, проте відповідно до п.5.1. Статут МПП «Труд» вбачається, що засновник має право розпорядження власністю підприємства, але при цьому він повинен бути одночасно і його генеральним директором. ОСОБА_5 не могла не знати про такі обмеження будучи його засновником.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви Європейського Союзу від 09.03.68 .

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 на момент вчинення договору дарування 27.12.2019 року не була одночасно засновником-генеральним директором МПП «Труд», і нотаріус не пересвідчилась належним чином у правоздатності та повноваженнях засновника на вчинення такого правочину, таким чином суд дійшов до висновку, що ОСОБА_5 не мала права підпису на вказаному правочині.

Відповідно до частин другої, третьої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою статті 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до ч. ч. 1ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

ОСОБА_9 із ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до п. 3 ст. 215 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду.

Визнання правочину недійсним встановлює його недійсність з моменту укладення.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції «Про права дитини» від 20.11.1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративним и чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. ОСОБА_9 ч.2 ст.3, ч.3 ст.27 Конвенції, держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів; в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

Зі змісту Закону України «Про охорону дитинства» права та інтереси дітей (фізичних осіб віком до 18 років) мають пріоритетне значення та підлягають захисту з боку держави.

При укладенні договору дарування відповідач був проінформований про наявність у померлої ОСОБА_11 малолітньої дитини. Проте дозвіл органу опіки та піклування при укладанні договору дарування( відчуження) не надавав, що є порушенням ст.12 ч.4 Закону України «Про охорону дитинства».

Виходячи з наведеного районний суд вважав, що права дитини-сироти ОСОБА_10 при укладенні договору дарування від 27.12.2010 року були порушені, тому вона має право на пред'явлення вказаних позовних вимог.

ОСОБА_9 ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна.

Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка звернулася до суду 09.01.2014 року, оспорюючи договір дарування від 27.12.2010 року, разом з тим відповідно до ч. 4 ст. 261 ЦПК України, у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. У зв'язку з чим суд не вбачає підстав для застосування строку позовної давності.

Колегія суду погоджується з такими висновками районного суду. Оскільки, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було враховано те, що засновником МПП «Труд» є ОСОБА_25, тоді як право власності на це підприємство значно пізніше перейшло до ОСОБА_5, якою було затверджено новий статут МПП «Труд», котрий було надано нотаріусу для пересвідчення у правоздатності та повноваженнях засновника на вчинення спірного правочину є необґрунтованими з огляду на наступне.

Як вже встановлено судом, згідно рішення засновника МПП «Труд» № 1 від 22.11.2010 року, ОСОБА_5 призначила виконуючим обов'язки директора МПП «Труд» заступника директора МПП «Труд» ОСОБА_4, у зв'язку з тим, що директор МПП «Труд» ОСОБА_16 знаходиться у довготерміновому відрядженні за межами Одеської області. (а.с. 209). Також ОСОБА_4 був наділений правом розпорядження (в тому числі дарування) належних підприємству кімнат у будівлі гуртожитку за адресою: м.Одеса, вул.Ковалевського, буд. 30, та делеговано виконуючому обов'язки директора МПП «Труд» ОСОБА_4 право підписання договорів дарування згідно пп.7.1. 7.3 Статуту підприємства.

ОСОБА_9 копії Статуту МПП «Труд» п. 5.1., який надано відповідачем, керівництво діяльністю підприємства здійснюється засновником-генеральним директором підприємства, якому належить прийняття рішення по всі питанням діяльності підприємства і розпорядження його власністю (а.с. 59-63).

ОСОБА_9 оспорюємого договору дарування від 27.12.2010 року вбачається, що з боку МПП «Труд» його підписала ОСОБА_5І, не будучи генеральним директором , що суперечить п.5.1. Статут МПП «Труд» яким передбачено, що засновник має право розпорядження власністю підприємства, але при цьому він повинен бути одночасно і його генеральним директором . ОСОБА_5 не могла не знати про такі обмеження будучи його засновником.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви Європейського Союзу від 09.03.68.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не були оглянуті за його клопотанням матеріали іншої цивільної справи №522/18976/13-ц за позовом ОСОБА_2, яка діяла як опікун та в інтересах малолітньої ОСОБА_3, до ОСОБА_26 та не враховано те, рішенням по вказаній справі було встановлено факт не проживання в квартирі №25 малолітньої ОСОБА_3 і її опікуна ОСОБА_2 спростовуються тим, що згідно зазначеного рішення предметом розгляду справи №522/18976/13-ц було оскарження договору дарування від 30.10.2003 року, укладеного між МПП «Труд» та ОСОБА_26 в частині передання МПП «Труд» у власність 33/100 частки квартири №25 по вулиці Ковалевського у м. Одесі, тоді як предметом розгляду даної справи є визнання недійсним договору дарування від 27.12.2010 року, укладеного між МПП «Труд» та ОСОБА_4 в частині передання МПП «Труд» безоплатно у власність ОСОБА_4 29/100 часток кв. № 15,17,21а,25, що розташована в будівлі гуртожитку № 30 по вул. Ковалевського (Пішонівська) в м. Одесі. Тобто предметом розгляду зазначених справ є інші житлові приміщення, сторонами по цих справах були інші особи, в зв'язку з чим рішення по справі №522/18976/13-ц не може мати преюдиціального значення для даної справи в розумінні ч.3 ст. 61 ЦПК України.

Доводи апелянта про те, що не відповідають дійсності висновки суду про те, що допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 та ОСОБА_24 підтвердили той факт, що дитина проживала з матір'ю у спірній квартирі є необгрнутованими, оскільки не спростовані іншими доказами.

Доводи апелянта про те, що районний суд не настояв на виконані у повному обсязі винесеної ухвали про забезпечення доказів, оскільки суд першої інстанції здобув достатньо доказів для вирішення спору.

Доводи апелянта про те, що суду не було надано доказів виконання рішень Одеської міської ради від 28.12.2010 року та Одеського окружного адміністративного суду України від 08.10.2012 року щодо скасування свідоцтва про право власності МПП «Труд» на будівлю гуртожитку, в зв'язку з чим вважав, що під час здійснення оспорюваного правочину ніяких обмежень для цього не було, не мають значення для прийняття рішення по справі, адже зазначенні рішення були прийняті після укладання оскаржуємого правочину.

Разом з тим колегія судів зауважує, що в мотивувальний частині рішення, посилання суду на рішення Одеської міської ради від 28.12.2010 року за №40-VI, яким скасовано рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №379 від 12.07.2000 року «Про оформлення малому приватному підприємству «Труд» свідоцтва про право власності на будівлю гуртожитку по вул.. Ковалевського, 30, є зайвим, оскільки це рішення було ухвалено після вчинення оспорюваного правочину. Однак, це не вплинуло на правильність і справедливість рішення, а тому відповідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України, не може бути підставою для скасування рішення.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

ОСОБА_9 ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 308, 313, 317 ЦПК України, судова колегія,-

ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22.01.2015 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: О.В.Оверіна

ОСОБА_27